Рішення № 73171955, 27.03.2018, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/7233/17

Провадження № 2/336/706/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2018 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Марко Я.Р., при секретарі Палубінській К.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить суд стягнути з Міністерства оборони України на його користь грошові кошти у розмірі 100 000, 00 грн. в якості відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що з 23 березня 1986 року по 31 липня 1986 року він виконував інтернаціональний обов'язок в Анголі, приймав безпосередню участь у бойових діях, під час яких отримав осколкові поранення голови, лівої руки.

У подальшому, отримані в ході виконання військового обов'язку поранення призвели до розвитку захворювання: «Гіпертонічна хвороба ІІ ст. ступень 3, ризик 3, гіпертрофія лівого шлуночка, кризовий перебіг ІХС, дифузний кардіосклероз, екстрасистологія, СН ІІ А ст. ФК ІІ., дисциркуляторна енцефалопатія ІІ ст. з вираженим астеноневрологічним синдромом, вегето-судинною дисфункцією, судинними кризами», що підтверджено медичними документами за 1987 -2013 роки.

Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань (далі за текстом - ЦВЛК), поранень, контузій, травм, каліцтв № 1049 від 25.04.2013 року, отримані позивачем захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертизи експертної комісії від 29.04.2013 року серії 10 ААБ № 496204, позивачу було встановлено безстроково третю групу інвалідності, внаслідок поранення, контузії та захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби під час перебування у країнах, де велися бойові дії.

28.04.2015 року при повторному огляді МСЕК третю групу інвалідності позивачу було змінено на другу - безстроково.

Висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи № 306/Ж від 10.02.2016 року встановлено, що виявлені при огляді рубці є наслідком загоєння ран, які могли утворитися внаслідок осколкових поранень, що могли бути спричинені під час проходження служби у 1986 році.

За твердженням позивача, захворювання, яке він отримав під час проходження військової служби, пов'язане з її проходженням. Причинний зв'язок встановлено протоколом засідання ЦВЛК № 1049 від 25.04.2013 року, довідками до акту огляду МСЕК серія 10 ААБ № 496204 від 29.04.2013 року і серії АВ № 0296941 від 28.04.2015 року про встановлення позивачу другої групи інвалідності в зв'язку з хворобою, яка пов'язана з участю у бойових діях під час проходження військової служби, висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи № 306/Ж від 10.02.2016 року.

На підставі викладеного, на думку позивача, він має право на відшкодування Міністерством оборони України заданої йому моральної шкоди.

Розмір завданої йому моральної шкоди, позивач оцінює у сумі 100 000, 00 грн., виходячи з тривалості й глибини його душевних страждань, чисельності негативних наслідків, що викликані внаслідок травм, а також з фізичного та значного погіршення стану здоров'я, оскільки ушкодження здоров'я він зазнав, проходячи військову службу, отримавши травми та чисельні хвороби, які турбують його і по сьогоднішній день та роблять життя нестерпним, безбарвним та пригніченим.

Як зазначає позивач, у зв'язку з травмою, отриманою ним під час захисту Вітчизни, порушено його нормальний стан, внаслідок чого він фактично позбавлений можливості реалізовувати свої нормальні життєві функції, звички та бажання. В нього постійно виникає головний біль при зміні погоди, фізичному навантаженні, запаморочення, похитування при ході, значне погіршення пам'яті, зниження слуху, працездатності, дратівливість, порушення сну, загальна різка слабкість. Вищенаведене негативно відобразилось на стосунках з близькими, на спроможності повноцінно працювати та заробляти кошти, поставило його у незручне становище, оскільки він не може матеріально забезпечувати свою родину на тому ж рівні, який був до отримання ним пошкодження здоров'я, що додає багато неприємних відчуттів, унеможливлює активний та повноцінний спосіб життя. Позивач регулярно відчуває психологічний дискомфорт, виражений у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху. Всі зазначені фактори викликають негативні емоції й переживання, порушено нормальні життєві зв'язки, позивачу доводиться докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивач вважає, що заявлений ним розмір відшкодування моральної шкоди є розумним, справедливим і співмірним ступеню та тривалості завданих йому моральних страждань, а обов'язок держави відшкодувати йому завдану моральну шкоду покладається на відповідача як на уповноважений орган державного управління.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, викладених у позові, просила суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив в позові відмовити. Надав відзив на позовну заяву за змістом якого вважав, що підстави для задоволення позову відсутні, посилаючись на те, що позивач не надав доказів на підтвердження того, що винними діями Міністерства оборони України позивачу завдана моральна шкода.

У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що не погоджується з доводами відповідача викладеними у відзиві на позовну заяву, оскільки вважає, що відповідач як правонаступник Міністерства оборони Радянського Союзу повинен відшкодувати завдану позивачу моральну шкоду.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частин 1-4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами;2) висновками експертів;3) показаннями свідків.

Відповідно до статей 77, 78, 79 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У відповідності до частин 1, 5, 6, 7 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

В обґрунтування позову позивач посилається, зокрема, на статті 23, 170, 1167, 1168 Цивільного кодексу України, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно зі статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями), що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до частини 5 статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 23 березня 1986 року по 31 липня 1986 року виконував інтернаціональний обов'язок в Анголі, у період з 25.03.1986 року по 30.07.1986 року приймав безпосередню участь у бойових діях (а.с.6).

Отримані в ході виконання військового обов'язку поранення призвели до розвитку захворювання:«Гіпертонічна хвороба ІІ ст. ступень 3, ризик 3, гіпертрофія лівого шлуночка, кризовий перебіг ІХС, дифузний кардіосклероз, екстрасистологія, СН ІІ А ст. ФК ІІ., дисциркуляторна енцефалопатія ІІ ст. з вираженим астеноневрологічним синдромом, вегето-судинною дисфункцією, судинними кризами».

Зазначені захворювання підтверджуються копією висновку спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи № 306/Ж від 10.02.2016 року (а.с.7-8), копією витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань поранень, контузій, травм, каліцтв № 1049 від 25.04.2013 року (а.с.9).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу 29.04.2013 року була встановлена третя група інвалідності (захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби під час перебування в країнах де велись бойові дії) (а.с.10).

28.04.2015 року ОСОБА_1 була встановлена друга група інвалідності безстроково, (захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби під час перебування в країнах де велись бойові дії), що підтверджується копією довідки до акта огляду МСЕК серії АВ № 0296941 (а.с.11).

Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 статті 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що обов`язок по відшкодуванню моральної шкоди настає або при виникненні деліктних правовідносин між сторонами, або у випадках, передбачених законом.

Отже, відповідно до частини 1 статті 23 та частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування моральної шкоди, потрібна наявність таких елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; моральної шкоди (фізичні та душевні страждання, приниження честі і гідності фізичної особи); причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та моральною шкодою; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Відповідно до підпункту «д» підпункту 21.5 пункту 21 Розділу II Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, постанови Військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: «Захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), ТАК, пов'язане з проходженням військової служби» - якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, які не входять до складу діючої армії, або коли захворювання, що виникло до військової служби, у період служби досягло такого розвитку, який обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі тимчасової) до військової служби, служби з військової спеціальності.

Витяг з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 1049 від 25.04.2013 року та висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи № 306/Ж від 10.02.2016 року стосовно, того, що захворювання позивача пов'язано з проходженням військової служби свідчить лише про те, що захворювання позивача виникло у період військової служби і не встановлює причин виникнення захворювання та не підтверджує протиправності дій відповідача.

Питання відшкодування шкоди, заподіяної особам внаслідок виконання службового обов'язку у складі Збройних сил врегульований положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено порядок надання пільг та допомоги, а також призначення пенсій військовослужбовцям, які отримали захворювання у зв`язку із проходженням військової служби.

Як передбачено статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди провадиться у встановленому законом порядку.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У відповідності з пунктом 2, 3 рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положення частини 1 статті 58 Конституції України (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно- правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Проте надання зворотної сили в часі нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

За твердженням позивача він отримав поранення при виконанні інтернаціонального обов'язку в Анголі у 1986 році, тобто до набрання чинності Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (який набув чинності після 20 грудня 1991 року) та Цивільного кодексу України, коли діючим законодавством взагалі не передбачалось регулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, відтак, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві ще до 1991 року.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.02.2018 року у справі 332/3368/16-ц.

Керуючись статями 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 23, 1167 Цивільного кодексу Українисуд -

У Х В А Л И В:

У позові ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: Я.Р.Марко