Постанова № 73169602, 03.04.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/7334/16 Судді першої інстанції: Шрамко Ю.Т.

Вєкуа Н.Г., Костенко Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалене у порядку письмового провадження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України, Львівської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року ОСОБА_3 (далі - Позивач, ОСОБА_3) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - Відповідач-1, ДФС України), Львівської митниці ДФС (далі - Відповідач-2, Львівська митниця) в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ ДФС України від 11.04.2016 року №1314-о про звільнення ОСОБА_3;

- визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці від 12.04.2016 року №358-о «Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України»;

- поновити ОСОБА_3 на займаній до звільнення посаді;

- стягнути з Львівської митниці на користь ОСОБА_3 виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 39 860,92 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що, по-перше, Позивач не з'являвся на роботі більш ніж чотири місяці підряд, по-друге, знаходився у стані тимчасової непрацездатності внаслідок загального захворювання, по-третє, Кодекс законів про працю України не регламентує дати видання наказу про звільнення з підстав п. 5 ст. 40, по-четверте, звільнення без погодження з первинною профспілковою організацією допускається у випадку присвоєння працівнику спеціального звання, по-п'яте, порушення порядку ознайомлення з наказом про звільнення не є свідченням його протиправності, по-шосте, факт одночасної видачі наказів про відпустку та відрядження Позивача матеріалами справи не підтверджується та не впливає на оцінку обставин правомірності звільнення ОСОБА_3, по-сьоме, компенсація за невикористану відпустку до 12.04.2016 року Відповідачами розрахована вірно. Крім того, судом відхилено посилання Позивача на правові позиції Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України, оскільки вони ухвалені за відмінних від даної справи обставин.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Звертає увагу на неврахування судом, по-перше, необхідності існування саме безперервної непрацездатності особи протягом чотирьох і більше місяців для виникнення підстави для її звільнення за п. 5 ст. 40 КЗпП України, по-друге, звільнення працівника на згаданій підставі є правом, а не обов'язком роботодавця.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу до 16.03.2018 року.

У відзивах на апеляційну скаргу, які є аналогічними за своїм змістом, Відповідачі просять залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своєї позиції зазначають, що п. 5 ст. 40 КЗпП України не містить вимоги про пов'язаність листків непрацездатності, а звільнення за вказаним пунктом допускається за наявності двох умов - нез'явлення протягом чотирьох місяців підряд та тимчасова непрацездатність особи. При цьому, на переконання Відповідачів, охоплення такою непрацездатністю особи всіх робочих днів в указаному періоді є достатньою підставою для звільнення її за п. 5 ст. 40 КЗпП України, що, на їх думку, підтверджується й практикою Вищого адміністративного суду України. Крім того, наголошують на недоведеності Позивачем порушення його прав Відповідачами, оскільки, як останній самостійно зазначає, звільнення працівника за п. 5 ст. 40 КЗпП України є правом, а не обов'язком роботодавця.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2018 року справу було призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03.04.2018 року.

У судовому засіданні представник Відповідача-1 та Відповідача-2, наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з викладених у відзивах на неї підстав.

Позивач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважного представника відповідачів, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Львівської митниці Міндоходів від 11.09.2014 року №1046-о «По особовому складу» ОСОБА_3 з 12.09.2014 року призначено на посаду державного інспектора відділу митного оформлення №3 митного поста «Стрий» Львівської митниці Міндоходів (т. 1 а.с. 76-77). Наказом ДФС України від 04.11.2014 року №1211-о призначено у порядку переведення ОСОБА_3 на посаду першого заступника начальника Львівської митниці Міндоходів як такого, що успішно пройшов стажування (т. 1 а.с. 93). Даний наказ було оголошено Львівською митницею згідно наказу від 07.11.2014 року №34-о (т. 1 а.с. 92).

Львівською митницею 05.04.2016 року направлено голові ДФС України лист №5066/13-70-04/30 з поданням про звільнення ОСОБА_3 з посади першого заступника начальника Львівської митниці ДФС відповідно до п. 5 ст. 40 КЗпП України (т. 1 а.с. 186-206). У доданому до згаданого листа поданні зазначено, що станом на 05.04.2016 року у відділ персоналу Львівської митниці ДФС передано листки непрацездатності ОСОБА_3, першого заступника начальника Львівської митниці ДФС, видані науково-медичною службою Управління СБУ у Львівській області, згідно яких ОСОБА_3 перебував у стані тимчасової непрацездатності у наступні періоди:

- з 10.08.2015 року по 20.08.2015 року (серія АВХ №097531);

- з 21.08.2015 року по 26.08.2015 року (серія АВХ №097830);

- з 05.10.2015 року по 02.11.2015 року (серія АВХ №097895);

- з 03.11.2015 року по 20.11.2015 року (серія АВХ №097920);

- з 23.11.2015 року по 11.12.2015 року (серія АГЧ №898767);

- з 14.12.2015 року по 21.12.2015 року (серія АГЧ №90255);

- з 22.12.2015 року по 28.12.2015 року (серія АГЧ №874385);

- з 29.12.2015 року по 31.12.2015 року (серія АГЧ №827209);

- з 04.01.2016 року по 06.01.2016 року (серія АГС №468007);

- з 07.01.2016 року по 08.02.2016 року (серія АГС №468020);

- з 09.02.2016 року по 15.02.2016 року (серія АГС №97566).

Загальна кількість днів перебування ОСОБА_3 у стані тимчасової непрацездатності у період із 05.10.2015 року по 15.02.2016 року, згідно листків непрацездатності, становить 123 календарних днів підряд.

За час знаходження у стані тимчасової непрацездатності ОСОБА_3 у приміщеннях Львівської митниці ДФС не перебував. У Львівській митниці ДФС відсутня інформація про захворювання ОСОБА_3, яке б потребувало лікування понад чотири місяці.

Наказом ДФС України від 11.04.2016 року №1314-о звільнено ОСОБА_3 з 12.04.2016 року з посади першого заступника начальника Львівської митниці ДФС у зв'язку з нез'явленням на роботі більше чотирьох місяців поспіль внаслідок тимчасової непрацездатності згідно п. 5 ст. 40 КЗпП України (т. 1 а.с. 117). Як зазначено у вказаному наказі, останній видано на підставі листа Львівської митниці ДФС від 05.04.2016 року №5066/13-70-04/30, листків непрацездатності серії АВХ №№097895, 097920, 097566, серії АГЧ №№ 898767, 900255, 874385, серії АГС №№827209, 468007, 468020.

Згідно наказу Львівської митниці від 12.04.2016 року №358-о «Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України» Управлінню фінансування, бухгалтерського обліку та звітності Львівської митниці ДФС приписано провести повний розрахунок з ОСОБА_3 відповідно до чинного законодавства України з урахуванням відпрацьованого часу відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки» та ст. 116 КЗпП України (т. 1 а.с. 118).

На підставі встановлених вище обставини, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 40, 43-1, 116 КЗпП України, ст. 9 Закону України «Про відпустки», суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки матеріалами справи підтверджується нез'явлення Позивача на роботу у робочі дні протягом більше чотирьох місяців підряд, а доводи останнього щодо порушення порядку звільнення з посади належними та допустимими доказами не підтверджено.

З таким висновком суду першої інстанції не можна повністю погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Судом апеляційної інстанції враховується, що Законом України «Про Національну поліцію» не врегульовано питання поновлення на роботі на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Не врегульовано дане питання й іншими нормативними актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення зі служби в органах Національної поліції.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Дана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17.02.2015 року у справі №21-8а15.

Відтак, до спірних правовідносин перш за все необхідно застосовувати положення спеціального законодавства, яким є Закон України «Про державну службу». Проте, у випадку неврегульованості певних правовідносин останнім необхідно застосовувати загальні норми трудового законодавства, зокрема, ті, що містяться у Кодексі законів про працю України.

Пунктом 5 частини 1 статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема, у випадку нез'явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні.

Оскільки відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

У постанові від 16.01.2018 року у справі №367/6881/15-ц Верховний Суд, вирішуючи питання щодо застосування положень п. 5 ст. 40 КЗпП України, зазначив, що підставою звільнення за вказаним пунктом може бути тільки безперервна непрацездатність більше чотирьох місяців. Сумарний облік часу відсутності працівника не допускається. Вихід на роботу хоча б на один день перериває перебіг чотиримісячного строку. Звільняти за пунктом 5 частини 1 статті 40 КЗпП України можна за умови, що у роботодавця була виробнича необхідність у такому звільненні. Роботодавець має право звільняти працівника тільки в період його хвороби, а не тоді, коли він одужав і вийшов на роботу. Не можна звільнити працівника, якщо він уже одужав і став до виконання своїх трудових обов'язків, незважаючи на те, що тимчасова непрацездатність до цього продовжувалася понад чотири місяці.

Як вбачається з матеріалів справи, листки непрацездатності серії АВХ №097895 за період з 05.10.2015 року по 02.11.2015 року (т. 1 а.с. 11), серії АВХ №097920 за період з 03.11.2015 року по 20.11.2015 року (т. 1 а.с. 15), серії АГЧ №898767 за період з 23.11.2015 року по 11.12.2015 року (т. 1 а.с. 14), серії АГЧ №90255 за період з 14.12.2015 року по 21.12.2015 року (т. 1 а.с. 12), серії АГЧ №827209 за період з 29.12.2015 року по 31.12.2015 року (т. 1 а.с. 9), серії АГС №468007 за період з 04.01.2016 року по 06.01.2016 року (т. 1 а.с. 17), серії АГС №468020 за період з 07.01.2016 року по 08.02.2016 року (т. 1 а.с. 16) є первинними.

Лише листки непрацездатності серії АГЧ №874385 за період з 22.12.2015 року по 28.12.2015 року (т. 1 а.с. 10) та серії АГС №097566 за період з 09.02.2016 року по 15.02.2016 року (т. 1 а.с. 13) є продовженням листків непрацездатності №900255 та №468020 відповідно.

Відповідно до п. 3.13 Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.11.2004 року № 532/274/136-ос/1406, у графі «Стати до роботи» вказують словами число і місяць, коли приступити до роботи; посаду, прізвище лікаря, що засвідчується його підписом та печаткою закладу охорони здоров'я «Для листків непрацездатності». У разі продовження тимчасової непрацездатності підкреслюється «Продовжує хворіти» та зазначається номер нового ЛН.

З урахуванням наведеного, а також зважаючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16.01.2018 року у справі №367/6881/15-ц, судова колегія приходить до висновку про передчасність твердження Окружного адміністративного суду міста Києва про обґрунтованість звільнення Позивача за п. 5 ст. 40 КЗпП України, оскільки, як було встановлено вище, матеріалами справи не підтверджено безперервність тимчасової непрацездатності ОСОБА_3 протягом чотирьох місяців підряд, що передували звільненню останнього з посади.

Крім іншого, зі змісту табелів обліку використання робочого часу за листопад 2015 року (т. 1 а.с. 242), за грудень 2015 року (т. 1 а.с. 243) та за січень 2016 року (т. 1 а.с. 246) вбачається, що тимчасова непрацездатність Позивача переривалася 21-22.11.2015 року, 12-13.12.2015 року, 01-03.01.2016 року та 07-10.01.2016 року.

Викладене, на думку колегії суддів, у контексті згаданого вище твердження Верховного Суду свідчить, що, допустивши сумарний облік часу відсутності працівника, ДФС України прийняло оскаржуваний наказ від 11.04.2016 року №1314-о «Про звільнення ОСОБА_3» без достатніх на те правових підстав, що тягне за собою його скасування.

Крім того, встановлена вище протиправність наказу Відповідач-1 про звільнення Позивача з посади свідчить про необхідність скасування наказу Львівської митниці ДФС від 12.04.2016 року №358-о як такого, що є похідним від наказу від 11.04.2016 року №1314-о та прийнятий Відповідачем-2 на його виконання.

Колегія суддів погоджується з критичною оцінкою суду першої інстанції посилання ОСОБА_3 на довідку Вищого адміністративного суду України від 01.02.2009 року та постанову Верховного Суду України від 24.12.2008 року, оскільки обставини, викладені у даних актах, є відмінними від тих, що є предметом розгляду даної справи.

Також суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим твердження Окружного адміністративного суду міста Києва в частині безпідставності доводів Позивача про порушення процедури звільнення останнього щодо непогодження його з первинною профспілковою організацією, оскільки, як вірно підкреслив суд, присвоєння ОСОБА_3 наказом Львівської митниці ДФС від 29.09.2014 року №1109-о спеціального звання «радник податкової та митної справи І рангу» (т. 1 а.с. 85-86) в силу положень ст. 43-1 КЗпП України звільнення такого працівника за ініціативи власника здійснюється без згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

Крім іншого, суд першої інстанції вірно зауважив, що положеннями КЗпП України не регламентовано дати видання наказу про звільнення особи за п. 5 ст. 40, а порушення порядку ознайомлення працівника з таким наказом не може бути підставою для висновку про його протиправність.

Обґрунтованим, на думку судової колегії, є заснований на положеннях п. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки» висновок суду першої інстанції про правильність розрахунку Львівською митницею кількості невикористаних днів відпустки, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, станом на 12.04.2016 року Відповідачу-2 не було надано Позивачем документального підтвердження тимчасової непрацездатності останнього, тобто періоду, коли особа фактично не працювала, але за нею зберігалося місце роботи (посада) і їй виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню.

Також Окружним адміністративним судом міста Києва правильно спростовано посилання ОСОБА_3 на безпідставну одночасну видачу 23.07.2015 року Львівською митницею наказів №1810-кв «Про надання відпустки» (т. 1 а.с. 182) та №37-в «Про відрядження до м. Дніпропетровськ» (т. 1 а.с. 184), оскільки вони стосувалися різних періодів - відрядження з 23.07.2015 року по 21.08.2015 року, а відпустка з 22.08.2015 року по 06.10.2015 року. У свою чергу видання наказів з різних кадрових питань в один і той самий день щодо однієї й тієї ж особи чинним законодавством не заборонено.

Разом з тим, враховуючи встановлену вище помилковість висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для звільнення Позивача за п. 5 ст. 40 КЗпП України, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, зважаючи на безпідставне звільнення ОСОБА_3 із займаної посади, останній підлягає поновленню на посаді першого заступника начальника Львівської митниці ДФС.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до абз. 3 п. 2 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100) у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом 8 Порядку №100 закріплено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Тобто, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 року у справі №635/2084/16-ц.

Згідно довідки Львівської митниці ДФС від 14.07.2016 року №13-70-05/40-209 (т. 1 а.с. 179), середньоденна заробітна плата ОСОБА_3 складає 169,58 грн. до вирахування податків та зборів. Зі змісту наявних у матеріалах справи письмових пояснень Позивача вбачається, що останнім даний розмір середньої заробітної плати під сумнів не ставиться.

Таким чином, оскільки тривалість вимушеного прогулу з 12.04.2016 року по 03.04.2018 року склала 494 робочих дні, розмір належного до стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за вказаний період складає 83 772,52 грн. (169,58 грн. х 494 робочих дні) без урахування податків та зборів.

Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, з урахуванням відомостей, викладених у довідці Львівської митниці від 14.07.2016 року №13-70-05/40-209, сума заробітної плати за один місяць, яка належить до стягнення шляхом негайного виконання за правилами п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України, складає 3 646,00 грн. без урахуванням податків та зборів.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції було ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскільки не враховано, що згідно правил застосування положень п. 5 ст. 40 КЗпП України, викладених у рішенні Верховного Суду, умовою для звільнення працівника за вказаним пунктом є безперервна тимчасова непрацездатність останнього протягом чотирьох місяців підряд.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосовано норми матеріального права, що стало підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 371 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалене у порядку письмового провадження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної фіскальної служби України, Львівської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 січня 2018 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України (04655, м. Київ, Львівська площа, 8, код ЄДРПОУ 39292197) від 11 квітня 2016 року №1314-о «Про звільнення ОСОБА_3».

Визнати протиправним та скасувати наказ Львівської митниці ДФС (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, код ЄДРПОУ 39420875) від 12 квітня 2016 року №358-о «Про оголошення наказу Державної фіскальної служби України».

Поновити ОСОБА_3 (02002, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) на посаді першого заступника начальника Львівської митниці ДФС.

Стягнути з Львівської митниці ДФС (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 1, код ЄДРПОУ 39420875) на користь ОСОБА_3 (02002, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 83 772 (вісімдесят три тисячі сімсот сімдесят дві) гривні 52 копійки.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення на посаді та присудженої до виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць - 3 646 (три тисячі шістсот сорок шість) гривень 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Повний текст постанови складено « 03» квітня 2018 року.