Ухвала суду № 73168847, 30.03.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

30 березня 2018 року м. Київ№ 826/3410/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії:

головуючого судді - Добрівської Н.А., суддів: Кузьменко А.І., Маруліної Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили підпункт 2.2. пункту 2 Наказу Державної податкової адміністрації України №542 від 04.10.1999 року в частині,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просив визнати таким, що не відповідає статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» підпункт 2.2. пункту 2 Наказу Державної податкової адміністрації України №542 від 04.10.1999 року «Про затвердження Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» в частині визначення відповідальності за здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ у вигляді накладання штрафу на резидента в розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій (при розрахунках у валюті України - на суму таких розрахунків).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2016 року відкрито провадження у справі.

07.06.2016 року через канцелярію суду від представника позивача надійшла заява про зміну позовних вимог, у якій вимоги викладені у наступній редакції: «визнати таким, що не відповідає п.3 Указу Президента України №734/99 від 27.06.1999 року «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства», абзацу 3 статті 7 та абзацу 5 пункту 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» (надалі - Декрет КМУ) підпункт 2.2. пункту 2 Наказу Державної податкової адміністрації України №542 від 04.10.1999 року «Про затвердження Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.10.1999 року за №712/4005 (надалі - Наказ ДПА), в частині визначення відповідальності за здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ у вигляді накладання штрафу на резидента в розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом НБУ на день здійснення таких операцій (при розрахунках у валюті України - на суму таких розрахунків)».

Представником Державної фіскальної служби України 08.06.2016 року через канцелярію суду надано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку з пропуском строків звернення до суду.

18.10.2016 року представником позивача подано клопотання про здійснення розгляду справи в поряду письмового провадження.

На підставі розпорядження про повторний автоматичний розподіл від 10.10.2017 року №6359 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2017 року визначено суддю Добрівську Н.А. для розгляду адміністративної справи №826/3410/16 та вказану справу 18.10.2017 року передано на розгляд судді Добрівській Н.А.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2017 року справу прийнято до провадження судді Добрівської Н.А. та призначено до розгляду в судовому засіданні колегією у складі трьох суддів.

Враховуючи неявку в судове засідання представників сторін, на підставі вимог частини 4 статті 229 КАС України (в чинній редакції) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

На підставі частини 9 статті 105 КАС України в чинній редакції, суд ухвалив перейти до розгляду справи в поряду письмового провадження.

Ознайомившись із викладеними відповідачем доводами, наведеними в обґрунтування заявленого клопотання щодо наявності підстав для залишення позовної заяви без розгляду, надавши оцінку письмовим поясненням позивача щодо причин пропуску строку звернення до суду із даним позовом, дослідивши матеріали справи, суд, при вирішенні питання щодо заявленого відповідачем клопотання, враховує наступне.

На день звернення позивача до суду із даним позовом (02.03.2016 року) діяв Кодекс адміністративного судочинства України в редакції, що діяла до 15.12.2017 року, положеннями якого визначалось, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина 1 статті 99 Кодексу).

За правилами, визначеними частиною 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України в наведеній редакції, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлювався шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли особа дізналась про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення її прав, свобод чи інтересів.

Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначались статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України, правила якої поширювались на розгляд адміністративних справ щодо: законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим; законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017 року) право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Як вбачається з матеріалів справи, і підтверджується як змістом позовної заяви, так і письмовими поясненнями представника позивача щодо причин пропуску строку, за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, проведеної 12.12.2012 року, контролюючим органом було складено податкове повідомлення-рішення за №2347/17-20 від 28.12.2012 року, що надіслано позивачу і отримано останнім 02.01.2013 року.

Зазначене податкове повідомлення-рішення містить посилання на виявлене під час перевірки, дослівно: «порушення ст.7 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», затвердженого Декретом КМУ від 19.02.1993 №15-93 зі змінами та доповненнями та відповідно до п.2 ст.16 Декрету КМУ від 19.02.1993 №15-93 зі змінами та доповненнями та п.2.2 «Порядку застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства», затвердженого Наказом ДПА України №542 від 04.10.1999».

Наведені обставини засвідчують той факт, що ОСОБА_1 дізнався (мав можливість дізнатися) про застосування до нього положень оскаржуваного наказу з моменту отримання податкового повідомлення-рішення №2347/17-20 від 28.12.2012 року, а саме, з 02.01.2013 року.

Отже, згідно вимог процесуального законодавства, що діяло на момент звернення позивача до суду із даним позовом, строк для звернення ОСОБА_1 має обчислюватись з 02.01.2013 року. Відтак, останнім днем для звернення до суду із даним позовом є 02.07.2013 року.

На підставі даних бази «Діловодство спеціалізованого суду», судом встановлено, що ОСОБА_1, не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням№2347/17-20 від 28.12.2012 року, 11.06.2013 року звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із відповідним адміністративним позовом. Дана позовна заява зареєстрована судом і є предметом розгляду в адміністративній справі №826/9043/13-а.

При цьому, позивач своїм правом на оскарження нормативно-правового акта, на підставі якого до нього було застосовано в грудні 2012 року відповідальність за здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України без одержання індивідуальної ліцензії НБУ, скористався лише в березні 2016 року.

Як вказує представник позивача у письмових поясненнях щодо строку звернення до суду, позивачем пропущено шестимісячний строк на оскарження наказу ДПА, оскільки до цього часу Окружним адміністративним судом м. Києва розглядається адміністративна справа №826/9043/13-а за позовом ОСОБА_1 до ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві та ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС, під час розгляду якої фактично встановлено неможливість захисту прав свобод та інтересів позивача шляхом визнання протиправними та скасування зазначених податкових повідомлень-рішень, оскільки останні прийняті на підставі п.2.2. Наказу ДПА, який є чинним і до теперішнього часу.

Водночас, провадження в адміністративній справі №826/9043/13-а відкрито ще 13.06.2013 року.

За правилами, визначеними в частині 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15.12.2017 року), адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Разом з тим, 15.12.2017 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України в новій редакції (далі по тексту - КАС України в чинній редакції), визначеній Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року.

Згідно пункту 10 частини 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У частині 1 статті 122 КАС України зазначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, колегією суддів також враховується, що відповідно до частини 3 статті 264 КАС України в чинній редакції, нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Однак, наведе положення процесуального законодавства має застосовуватись в логічному взаємозв'язку з частиною 2 статті 264 КАС України, яка закріплює, що право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Системний аналіз наведених вище норм, дає підстави стверджувати, що нормативно-правовий акт може бути оскаржено такими особами в незалежності від дати прийняття оскаржуваного акта, але в межах визначеного загальними положеннями КАС України строку, який обраховується з дати, коли даний нормативно-правовий акт застосовано до позивача, або з моменту набуття позивачем статусу суб'єкта правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє юридичній визначеності у публічно-правових відносинах. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.

При вирішенні питання щодо дотримання строків звернення до суду, колегія суддів також враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, у справах «Стаббігс та інші проти Великобританії», «Девеер проти Бельгії», суд дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

У справі «Пономарьов проти України» Європейський суд зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави.

Відповідно до частини 1 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Зважаючи на наявність в матеріалах справи письмових пояснень представника позивача щодо причин пропуску строку, поданих до набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства України у редакції від 15.12.2017 року, суд, оцінюючи їх в якості клопотання про поновлення строку, приходить до висновку про відсутність в них вмотивованих посилань на обставини, які перешкоджали позивачу звернутись до суду із відповідним позовом з дотриманням строку, встановленого як статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, що діяла на день звернення позивача до суду із даним позовом, так і визначеного частиною 2 статті 122 цього ж Кодексу в новій редакції. А отже, підстави для пропуску строку звернення до адміністративного суду визнаються неповажними.

Відповідно до частини 4 статті 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу

З огляду на предмет оскарження у даному провадженні - окремі положення Наказу Державної податкової адміністрації України №542 від 04.10.1999 року та зважаючи на дату звернення позивача до суду з адміністративним позовом - 02.03.2016 року (зареєстровано канцелярією суду), тобто, з пропуском визначеного статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, що діяла на день звернення позивача до суду із даним позовом, так і частиною 2 статті 122 цього ж Кодексу в новій редакції, строку для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, а також враховуючи недоведеність існування підстав вважати причини пропуску строку поважними, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Керуючись ст.ст.3, 5-11, 73-77, 90, 123, п.8 ч.1 ст.240, ст.ст.241-243, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

У Х В А Л И В:

Клопотання представника Державної фіскальної служби України задовольнити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили підпункт 2.2. пункту 2 Наказу Державної податкової адміністрації України №542 від 04.10.1999 року - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені ст.ст.293-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Головуючий суддя: Н.А. Добрівська

Судді: А.І. Кузьменко

Л.О. Маруліна