Постанова № 73168417, 03.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/591/18 Справа № 185/1677/17 Головуючий у 1 й інстанції - Зінченко А. С. Доповідач - Максюта Ж.І.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2018 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Максюти Ж.І.,

суддів: Демченко Е.Л., Куценко Т.Р.

при секретарі - Кравцовій Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області про визнання права власності в порядку спадкування ,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області про визнання права власності в порядку спадкування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача - ОСОБА_3, який був засновником СФГ «Ставки» та отримав державні акти на право постійного користування землею серія НОМЕР_1 на земельну ділянку площею 0,0615 га, та серія ДП на земельну ділянку площею 25 га, які розташовані на території Кочережківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області для ведення селянського (фермерського) господарства особистого підсобного господарства. Позивач є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 за заповітом. Як спадкоємець та засновник Селянського (фермерського ) господарства «Ставки», вона має намір використовувати земельні ділянки для господарської діяльності, в зв'язку з чим, виникла необхідність в оформленні права користування земельними ділянками. Звернувшись до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, отримала відмову, в зв`язку з чим звернулась із позовом до суду.

В позовній заяві ОСОБА_2 просила визнати за нею право постійного користування земельними ділянками площею 25 га та 0,0615 га, які розташовані на території Кочережківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області та надані для ведення фермерського господарства та особистого підсобного господарства, в порядку спадкування за заповітом після смерті її батька ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2017 року позов ОСОБА_2 до Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області про визнання права власності в порядку спадкування задоволено.

Визнано за ОСОБА_2, право постійного користування земельною ділянкою площею 25,0 га, яка розташована на території Кочережківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області та надана для ведення селянського (фермерського) господарства, та земельною ділянкою,площею 0,0615 га, яка розташована на території Кочережківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області та надана для ведення особистого підсобного господарства в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В апеляційній скарзі Павлоградська місцева прокуратура Дніпропетровської області просить скасувати заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2017 року та постановити нове рішення,яким відмовити в задоволенні позовних вимог,посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити рішення суду першої інстанції без змін,а апеляційну скаргу без задоволення.

У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.6 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним нормам процесуального права судове рішення не відповідає.

Встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що рішенням V сесії ХХІІ скликання Павлоградської районної Ради народних депутатів Павлоградського району Дніпропетровської області від 9 квітня 1991 року ОСОБА_3 надано в постійне користування земельну ділянку, площею 25,0 га, розташовану на території Кочережківської сільської ради для ведення фермерського господарства, про що 05 березня 1997 року видано Державний акт на право постійного користування землею серії ДП, Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 129.

Рішенням сесії Кочережківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області від 18 січня 1994 року № 17-ХХІ ОСОБА_3 надано в постійне користування земельну ділянку, площею 0,0615 га, розташовану на території Кочережківської сільської ради для ведення особистого підсобного господарства, про що 28 лютого 1995 року видано Державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_1, Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 37.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть ОСОБА_3 серії НОМЕР_2.

ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3.

Позивач є єдиною спадкоємицею за заповітом після смерті ОСОБА_3, яка належним чином прийняла спадщину, що підтверджується заповітом ОСОБА_3 від 14 квітня 2010 року, довідкою Вербківської сільської ради № 569 від 10 лютого 2017 р., та відповіддю державного нотаріуса Другої павлоградської держконтори від 16 травня 2017 року на запит суду.

Після смерті батька ОСОБА_2 звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину,проте отримала відмову у вчиненні нотаріальної дії від 14 березня 2017 року.

Відповідно до статуту СФГ «Ставки» від 19 березня 2010 року засновником господарства був ОСОБА_3, членом та головою господарства була його донька ОСОБА_2 Після смерті ОСОБА_3, його донька ОСОБА_2 спадкоємиця за заповітом стала засновником та головою СФГ «Ставки», що підтверджується статутом від 18 листопада 2012 року.

Задовольняючи позовні вимоги,суд першої інстанції виходив з того,що земельні ділянки були передані в постійне користування ОСОБА_3 для ведення селянського (фермерського) господарства, а позивач є єдиним спадкоємцем за заповітом, право користування зазначеними земельними ділянками є об'єктом спадкування, а тому до позивача, як спадкоємця за заповітом, перейшло право постійного користування земельними ділянками в порядку спадкування за законом.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції у зв'язку з наступним.

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).

У відповідності до ч.1 ст.1261 ЦК України, - у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з частиною 1 статті 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку.

Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування.

Відповіднодо статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116,118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до статті 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до статті 1225 ЦK України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до частини другої статті 407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини), та частини другої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Разом з тим, статтею 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із частиною першою статті 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Колегія суддів звертає увагу на те, що між власником спірних земельних ділянок (органом місцевого самоврядування) та головою СФГ «Ставки» не укладались договори, положеннями яких передбачалась можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), а тому згідно вимог частин першої, другої статті 407 ЦК України, відсутні правові підстави для визнання за спадкоємицею права користування чужими земельними ділянками.

В свою чергу, СФГ «Ставки» не позбавлено можливості звернутися до власника земельної ділянки (органу місцевого самоврядування) для оформлення своїх прав на користування нею.

За таких обставин, суд першої інстанції ухвалюючи судове рішення неправильно застосував положення частини другої статті 407 ЦК України й частини другої статті 102-1 ЗК України та дійшов помилкових висновків про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, входить до складу спадщини і передається спадкоємцям у порядку спадкування за заповітом без укладення відповідного договору.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України по справі за №6-2329цс16.

На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області задовольнити.

Заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 травня 2017 року скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Вербківської сільської ради Павлоградського району Дніпропетровської області про визнання права власності в порядку спадкування відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Ж.І. Максюта

Судді: Е.Л. Демченко

Т.Р. Куценко