Постанова № 73168345, 27.02.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1820/18 Справа № 199/7386/17 Головуючий у 1 й інстанції - Руденко В.В. Доповідач - Красвітна Т.П.

Категорія 30

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Красвітної Т.П.,

суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,

при секретарі Шило С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 27 листопада 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що він проходив військову службу у Збройних Силах СРСР з 28 жовтня 1988 року по 08 лютого 1989 року. В 1989 року приймав участь у бойових діях у Республіці Афганістан. Під час виконання свого військового обов'язку на території Афганістану, ним було отримано осколкове поранення голови, обличчя. При первинному огляді МСЕК 19 листопада 2014 року позивачу була встановлена 2 група інвалідності за загальним захворюванням. На засіданні Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців 21 вересня 2016 року було встановлено, що отримані ним поранення (контузія) та захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії. У зв'язку з цим позивачу була встановлена 3 група інвалідності з 01 грудня 2016 року, також комісією зазначено, що в подальшому отримані позивачем ушкодження здоров'я призвели до розвитку низки захворювань. Окрім того, йому було встановлено обмеження щодо характеру та умов праці: протипоказана робота пов'язана зі значними фізичними та нервово-психічними навантаженнями. Рекомендовано лікування у невропатолога, терапевта, психіатра, стаціонарне лікування у 16-ому відділенні ОКПБ, санатрон-курортне лікування. Після звільнення з військової служби позивач неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні. У зв'язку з інвалідністю ОСОБА_2 відчуває глибокі моральні переживання та страждання, що зумовлені ушкодженням його здоров'я. Звичні життєві зв'язки позивача порушені, адже, він вимушений багато часу витрачати на амбулаторне та стаціонарне лікування. Негативні наслідки травми (контузії) та пов'язаних з ним захворювань позивач буде відчувати усе своє подальше життя. Постійно відчуває душевний дискомфорт, оскільки не може у звичному для нього режимі спілкуватися з родиною та друзями, він вимушений займатися реабілітацією тоді як бажав би приділяти свій час близьким людям, як наслідок, рівень взаєморозуміння між членами його сім'ї значно знизився. Через свою інвалідність позивач вже не може вести активне громадське життя, підтримувати бажаний рівень стосунків з оточуючими і забезпечувати себе та свою сім'ю матеріальними та нематеріальними благами на гідному рівні. Тому позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 100000,00 грн. відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Згідно абз. 3 п. 3 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Також п. 8 ч. 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції, що діє з 15.12.2017 року, передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст.ст. 128-130 ЦПК України, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судової повісток, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що ОСОБА_2 проходив військову службу у Збройних Силах СРСР з 26 листопада 1987 року по 31 жовтня 1989 року, що підтверджується тимчасовим військовим посвідчення НОМЕР_1.

В період з 28 жовтня 1988 року по 08 лютого 1989 року приймав участь у бойових діях у Республіці Афганістан, про що свідчить видана йому довідка Амур-Нижньодніпровського районного військового комісаріату від 29.05.2017 р. №5/262 (а.с. 13).

Під час виконання свого військового обов'язку на території Афганістану, позивач отримав осколкове поранення голови, обличчя.

Згідно копії довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 10 ААГ №020822 від 19.11.2014 року, при первинному огляді МСЕК 19 листопада 2014 року позивачу була встановлена 2 група інвалідності за загальним захворюванням (а.с. 17).

На засіданні Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців 21 вересня 2016 року було встановлено, що отримані ОСОБА_2 поранення (контузія) та захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, що підтверджується копією витягу з протоколу №4046 від 21.09.2016 року (а.с. 14).

Також встановлено, що позивачу була встановлена 3 група інвалідності з 01 грудня 2016 року та складений висновок про обмеження щодо характеру та умов праці, а саме протипоказана робота, пов'язана зі значними фізичними та нервово-психічними навантаженнями; рекомендовано лікування у невропатолога, психіатра, стаціонарне лікування у 16-ому відділенні ОКПБ, ендокринолога, терапевта, санатрон-курортне лікування, що підтверджується копією виписки обласної МСЕК №5 з акту огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії 12 ААА №072627 (а.с. 18).

Із виписки №285 КЗ «Дніпропетровський обласний госпіталь ветеранів війни» із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_2 вбачається, що останньому встановлено наступний діагноз: гіпертонічна хвороби 3 ст., 2 ст. ризик 4 з перенесеним ішемічним інсультом, дифузного кардіосклерозу наслідків перенесеної ЗЧМТ (контузія головного мозку 1989 р.), енцефалопатії складного генезу, посттравматичної, дисциркуляторної, гіпертонічної з церебрастенією зниженням когнітивних функцій, відновлюваного періоду перенесеного ішемічного інсульту у лівій півкулі (06.2014 р.) з легким геміпарезом, гемігіпестезією, елементами моторної афазії (а.с. 20).

Після звільнення з військової служби позивач неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, а також не надано доказів на підтвердження причинного зв'язок між шкодою і протиправним діями відповідача.

Самий лише фактотримання поранення під час проходження військової служби не є доказом протиправних дій, бездіяльності або неправомірності рішень осіб, відповідальність за які несе держава Україна в особі Міністерства оборони України.

Колегія звертає увагу, що 15 квітня 1994 року державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав укладена Угода про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців. Укладення цієї Угоди викликане необхідністю міжнародного правового врегулювання питань соціального захисту учасників і інвалідів Великої Вітчизняної війни, членів сімей загиблих військовослужбовців та прирівняних до них осіб, збереження за ними встановлених пільг і гарантій незалежно від місця проживання. Даною угодою також передбачено ряд пільг для учасників бойових дій, які брали участь у бойових діях на території іншої держави, в тому числі і на території Афганістану. Відповідно до ст.5 Угоди фінансування витрат, пов'язаних з наданням пільг і гарантій категоріям осіб, що зазначені у статті 1 цієї Угоди, здійснюється Сторонами згідно з їх національним законодавством.

На позивача, як на учасника бойових дій, який брав участь у бойових діях на території іншої держави, розповсюджується Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», яким передбачено захист ветеранів війни шляхом: створення належних умов для підтримання здоров'я та активного довголіття; організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів; виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни; надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.

Отже, позивач, за наявності підстав, не позбавлений можливості звернення до суду за захистом своїх прав та законних інтересів з іншим позовом.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, враховуючи зміст та підстави заявлених позовних вимог, колегія дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий

Судді