Постанова № 73164484, 30.03.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 132/944/17

Провадження № 22-ц/772/537/2018

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Павленко І. В.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2018 рокуСправа № 132/944/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі:

судді-доповідача: Оніщука В.В.

суддів: Медвецького С.К., Копаничук С.Г.

за участю секретаря Ліннік Я.С.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_3,

відповідач: ПрАТ «Райз-Максимко»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ надання адміністративних послуг Калинівської районної державної адміністрації,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №2 апеляційну скаргу ПрАТ «Райз-Максимко» на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 08 грудня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Павленка І.В. в приміщенні Калинівського районного суду Вінницької області, -

в с т а н о в и в :

В березні 2017 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ПрАТ «Райз-Максимко», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Відділу надання адміністративних послуг Калинівської районної державної адміністрації про визнання недійсним договору оренди землі.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Глинськ Калинівського району Вінницької області померла його тітка ОСОБА_4, яка відповідно до заповіту, посвідченого 08 лютого 2008 року секретарем Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області та зареєстрованого в реєстрі за №76 заповіла йому житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1, усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, у тому числі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона матиме право за законом. Позивачем зазначено, що рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 07 серпня 2015 року за ним визнано право власності на спадкове майно після смерті тітки ОСОБА_4, а саме на: житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1; земельну ділянку площею 2,3088 га, вартістю 65 096,35 грн., що розташована на території Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала ОСОБА_4 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого 05 грудня 2006 року Калинівською РДА Вінницької області, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2; земельну ділянку площею 0,3000 га, вартістю 8 668,29 грн., що розташована на території Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області, призначену для ведення особистого селянського господарства, яка належала ОСОБА_4 на підставі розпорядження районної державної адміністрації від 26 травня 2004 року №200; майновий пай члена КСП, що перебуває в колективній власності СВК «Родина» с. Глинськ Калинівського району Вінницької області, визначений в розмірі 11 099,00 грн. або 0,356%, що належав ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП серії НОМЕР_3, виданого 20 липня 2002 року Глинською сільською радою Калинівського району Вінницької області, право власності на який було визнано за ОСОБА_4 на підставі рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 22 квітня 2008 року. Він зареєстрував своє право власності на вищевказане спадкове майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

В позові зазначено, що 16 січня 2014 року ОСОБА_4 уклала з ПрАТ «Райз-Максимко» договір оренди землі №б/н, об'єктом якого є земельна ділянка площею 2,3088 га, що розташована на території Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2. Строк дії договору до 11 листопада 2019 року. Вказав, що після реєстрації права приватної власності на вищевказану орендовану земельну ділянку він звернувся в ПрАТ «Райз-Максимко» із заявою про розірвання договору оренди, оскільки бажає сам обробляти земельну ділянку, однак листом за вих.№39 від 03 серпня 2016 року директором Калинівської філії ПрАТ «Райз-Максимко» йому було відмовлено з тих підстав, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, не є підставою для розірвання договору оренди землі №б/н від 16 січня 2014 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПрАТ «Райз-Максимко».

Позивач вважає, що спадкодавець ОСОБА_4 не могла укласти договір оренди землі та підписати його, оскільки на час укладення договору оренди землі перебувала на лікуванні в Калинівській ЦРЛ Вінницької області, відповідно сторони не могли досягнути згоди з усіх істотних умов договору. Зі змісту оскаржуваного договору оренди землі вбачається, що в ньому відсутня така істотна умова, як акт приймання-передачі об'єкта оренди, оскільки акт приймання-передачі об'єкта оренди (земельної ділянки площею 2,3088 га) підписаний орендодавцем ОСОБА_4 11 листопада 2014 року, в той час коли остання померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Крім того, згідно п. 20 договору оренди землі, передача земельної ділянки орендарю здійснюється у строк 3 (три) робочі дні, після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі. Вищевказаний договір оренди землі був зареєстрований в Реєстраційній службі 10 листопада 2014 року, тобто 11 листопада 2014 року ОСОБА_4 не могла підписати акт приймання-передачі об'єкта оренди, а саме земельної ділянки площею 2,3088 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та відповідно до п. 20 договору оренди землі не могла передати ПрАТ «Райз-Максимко» об'єкт оренди. Вважаючи, що оскаржуваним договором порушено його права та законні інтереси як власника об'єкта оренди, тому з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив визнати недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_4 та ПрАТ «Райз-Максимко», №б/н від 13 січня 2014 року, а також зобов'язати відповідача повернути вказану земельну ділянку і стягнути з останнього на його користь судові витрати.

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 08 грудня 2017 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_4 та ПрАТ «Райз-Максимко» №б/н від 13 січня 2014 року.

Зобов'язано ПрАТ «Райз-Максимко» повернути ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 2,3088 га, розташовану на території Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2, що належить йому на праві приватної власності згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 09.10.2015 року, індексний номер витягу 45402576.

Вирішено питання про судові витрати.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив того, що оскаржуваний договір оренди землі укладений з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спадкодавець ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку з чим припинилась її цивільна правоздатність та довіреність, якою остання уповноважила ОСОБА_6, зокрема, зареєструвати належне їй майно чи право на нього у відповідних органах, за якою у відповідності до вимог п. 6 ч. 1 ст. 248 ЦК України представництво припинено з ІНФОРМАЦІЯ_1.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ПрАТ «Райз-Максимко» подано апеляційну скаргу, мотивовану тим, що спірний договір оренди землі було укладено відповідно до вимог чинного законодавства і права орендодавця порушені не були, при цьому за весь період оренди апелянт був добросовісним орендарем, що підтверджується виконанням всіх взятих на себе зобов'язань, які передбачені умовами договору, зокрема за період оренди землі сплачувалась орендна плата на ім'я ОСОБА_4 та здійснювалась виплата орендної плати за 2015 рік спадкоємцю ОСОБА_3, що не заперечувалось останнім; крім того, 26 грудня 2014 року спадкодавець уповноважила ОСОБА_6 представляти її інтереси і зареєструвати належне їй майно чи право на нього у відповідних органах, а також виконати всі дії в межах та в обсязі, передбачених чинних законодавством для такого роду повноважень, до того ж смерть орендодавця не є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації договору оренди, а тому просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, при цьому зроблено посилання на порушення норм матеріального і процесуального права.

У відзиві, поданому ОСОБА_3, на апеляційну скаргу зазначено, що за загальним правилом, встановленим ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, однак укладений ОСОБА_4 договір оренди землі не відповідає вимогам закону, тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

В судове засідання представник ПрАТ «Райз-Максимко» не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причин неявки не повідомив, а тому згідно вимог ч.2 ст.372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи.

ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, при цьому подав заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку з його відрядженням за межі Вінницької області, однак суд вважає за необхідне в задоволенні заяви відмовити та визнати за неповажну причину неявки позивача в судове засідання, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження вказаної в заяві причини, до того ж згідно відмітки суду заява про відкладення розгляду справи була подана 30.03.2018 року о 10 год. 25 хв. особисто заявником, що в свою чергу спростовує перебування позивача у визначений час у відрядженні за межами Вінницької області.

Представник відділу надання адміністративних послуг Калинівської районної державної адміністрації в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, при цьому подав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Пунктом 8 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу (пункт 9 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України).

Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права, тому суд апеляційної інстанції на підставі ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує та ухвалює нове рішення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено і сторонами не оспорено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Глинськ Калинівського району Вінницької області померла ОСОБА_4, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 03 листопада 2014 року виконкомом Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області.

Відповідно до заповіту, посвідченого 08 лютого 2008 року секретарем Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області та зареєстрованого в реєстрі за №76, ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_3 житловий будинок, який знаходиться в АДРЕСА_1, усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, у тому числі все те, що буде належати їй на день смерті і на що вона матиме право за законом.

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 07 серпня 2015 року за ОСОБА_3 визнано право власності на спадкове майно після смерті тітки ОСОБА_4, зокрема на земельну ділянку площею 2,3088 га, вартістю 65 096,35 грн., що розташована на території Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала ОСОБА_4 на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого 05 грудня 2006 року Калинівською РДА Вінницької області, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2.

ОСОБА_3 зареєстрував своє право власності на вищевказане спадкове майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зокрема на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,3088 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 45402576 від 09 жовтня 2015 року.

Звернувшись в суд з позовом, ОСОБА_3 заявлено вимогу про визнання недійсним договору оренди землі, обґрунтовану тим, що спадкодавець ОСОБА_4 не могла укласти договір оренди землі та підписати його, оскільки на час укладення договору перебувала на лікуванні в лікарні, відтак сторони не могли досягнути згоди з усіх істотних умов договору.

З матеріалів справи видно, що 13 січня 2014 року між ОСОБА_4 та ПрАТ «Райз-Максимко» укладено договір оренди землі №б/н, об'єктом якого є земельна ділянка площею 2,3088 га, що розташована на території Глинської сільської ради Калинівського району Вінницької області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2. Строк дії договору до 11 листопада 2019 року.

Державна реєстрація вказаного договору оренди землі проведена 10 листопада 2014 року, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень за №29312048.

Крім того, 26 грудня 2013 року спадкодавець ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_6 представляти її інтереси в реєстраційній службі Калинівського районного управління юстиції та інших установах та організаціях з приводу реалізації її прав, в тому числі зареєструвати належне їй майно чи право на нього у відповідних органах.

З матеріалів справи видно, що після реєстрації права приватної власності на вищевказану орендовану земельну ділянку ОСОБА_3 звернувся в ПрАТ «Райз-Максимко» з заявою про розірвання договору оренди, оскільки бажає сам обробляти земельну ділянку, однак листом за вих.№39 від 03 серпня 2016 року директором Калинівської філії ПрАТ «Райз Максимко» йому було відмовлено з тих підстав, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, не є підставою для розірвання договору оренди землі №б/н від 13 січня 2014 року, укладеного між ОСОБА_4 та ПрАТ «Райз-Максимко».

Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірний договір оренди землі №б/н від 13 січня 2014 року укладений з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Так, апеляційний суд звертає увагу на те, що в оскаржуваному договорі оренди землі в графі «підпис орендодавця» міститься підпис «ОСОБА_4», при цьому доводи ОСОБА_3 про те, що вказаний договір укладений без урахування волевиявлення ОСОБА_4 є необґрунтованими, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України ОСОБА_3 не надано доказів тієї обставини, що ОСОБА_4 на момент укладення договору оренди землі, а саме в січні 2014 року, внаслідок хвороби не могла підписати спірний договір оренди землі.

Також апеляційний суд звертає увагу, що в період дії договору оренди землі ОСОБА_4 отримувала орендну плату за 2014 рік за користування орендарем ПрАТ «Раз-Максимко» належною їй земельною ділянкою, а також ПрАТ «Райз-Максимко» здійснювалась виплата орендної плати за 2015 рік спадкоємцю ОСОБА_3, що підтверджується відомістю про виплату грошей.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Згідно ст. 17 Закону України «Про оренду землі» об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Вимогами ст.ст. 124, 125, 126 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Пунктом 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. Рішенням суду не може бути зобов'язано сторони здійснити державну реєстрацію правочину, оскільки це суперечить загальним засадам цивільного законодавства - свободі договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК). Норма частини третьої статті 182 ЦК щодо можливості оскарження до суду відмови у державній реєстрації, ухилення від державної реєстрації, відмови від надання інформації про реєстрацію застосовується лише щодо дій (бездіяльності) органів, які здійснюють таку реєстрацію. Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем не доведено того, що при укладенні спірного договору оренди волевиявлення сторін не було вільним і що договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства, при цьому відсутність акту приймання-передачі об'єкта оренди не є підставою для визнання договору недійсним, а схема та розташування земельної ділянки визначені відповідним державним актом.

Суд першої інстанції визнаючи договір недійсним взагалі зробив посилання на обставини, які не були підставою позову, а саме на припинення цивільної правоздатності орендодавця та представництва за наданою нею довіреністю, у зв'язку із смертю останньої, однак договір укладено за життя орендодавця, а проведення його реєстрації після її смерті не є підставою для визнання договору недійсним, при цьому позивач за наявності відповідних підстав може захистити свої права у інший передбачений законом спосіб.

Крім того, в даному випадку не підлягає задоволенню і вимога про зобов'язання повернути земельну ділянку, оскільки дана вимога є похідною від вимоги про визнання договору недійсним та необгрунтована відповідними нормами закону і належними та допустимими доказами.

На підставі наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції, яке не ґрунтується на вимогах закону підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову, а також відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_3 на користь ПрАТ «Райз-Максимко» мають бути стягнуті витрати, які сторона сплатила, а саме судовий збір в розмірі 960,00 грн. за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ПрАТ «Райз-Максимко» задовольнити.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 08 грудня 2017 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ПрАТ «Райз-Максимко», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Відділу надання адміністративних послуг Калинівської РДА про визнання недійсним договору оренди землі - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ПрАТ «Райз-Максимко» судовий збір в розмірі 960,00 грн. за подачу апеляційної скарги.

Постанова Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: /підпис/ В.В. Оніщук

Судді: /підпис/ С.К. Медвецький

/підпис/ С.Г. Копаничук

Згідно з оригіналом:

Суддя-доповідач В.В. Оніщук