Постанова № 73163489, 29.03.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 132/1436/17

Провадження № 22-ц/772/197/2018

Категорія: 33

Головуючий у суді 1-ї інстанції Аліменко Ю. О.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2018 рокуСправа № 132/1436/17м. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

судді-доповідача Берегового О.Ю.,

суддів Денишенко Т.О., Марчук В.С.,

за участі секретаря судового засідання Торбасюк О.І., представника позивача ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4, прокурора Гущіної Н.В., представника відповідача Державної казначейської служби України - Іскри С.М., розглянувши апеляційні скарги прокуратури Вінницької області та Державної казначейської служби України на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 23 листопада 2017 року, ухваленого в залі судових засідань місцевого суду під головуванням судді Калинівського районного суду Вінницької області Аліменко Ю.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Прокуратури Вінницької області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування,

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до Калинівського районного суду Вінницької області з позовом до прокуратури Вінницької області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та суду в сумі 300000 грн., шляхом безспірного списання коштів за Кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 3504030, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 11 грудня 2014 року слідчим СВ Калинівського РВ УМВС України у Вінницькій області було внесено інформацію до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014020160000675, про те, що 10 грудня 2014 року під час огляду домогосподарства за адресою АДРЕСА_1 власником якого являється ОСОБА_6, у якому тимчасово проживав ОСОБА_3, було виявлено та вилучено два поліетиленових пакети із насінням зеленого кольору рослинного походження, зовні схожого на насіння коноплі, два згортки із речовиною, зовні схожою на коноплю. Також працівниками поліції було вилучено пластикову пляшку із написом «Караван Кола», ємкість 1,5 л на горловині якої знаходилась фольга.

12 січня 2015 року ОСОБА_3 було повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення , передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, а саме незаконного виготовлення, зберігання, перевезення наркотичних засобів повторно.

27 січня 2015 року ОСОБА_3 було вручено обвинувальний акт, згідно з яким останній обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, а саме незаконному придбанню, виготовленню, перевезенню, зберіганню наркотичних засобів повторно, без мети збуту, особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 308, 310, 317 цього Кодексу.

Вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 19 лютого 2015 року ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді 2 років позбавлення волі.

Ухвалою судді Апеляційного суду Вінницької області від 27 березня 2015 року ОСОБА_3 було відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі ч. 4 ст. 399 КПК України. Дана ухвала судом касаційної інстанції була скасована з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

28 травня 2015 року ухвалою Апеляційного суду Вінницької області скасовано вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 19 лютого 2015 року, а матеріали кримінального провадження повернуто в той же суд для призначення нового судового розгляду.

Вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 16 лютого 2016 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України та призначено покарання у виді 2 років позбавлення волі. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 1721,72 грн. процесуальних витрат, пов'язаних із залученням експерта.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 01 червня 2016 року вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 16 лютого 2016 року щодо ОСОБА_3 скасовано. Кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України закрито в зв'язку з недоведеністю винуватості особи в суді.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 11 квітня 2017 року ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 01 червня 2016 року щодо ОСОБА_3 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Вважаючи, що тривале кримінальне провадження відносно нього призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, викликаних необхідністю неодноразово прибувати на виклики слідчих та суду, витрачати час на допити у слідчого та на перебування в судах при розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції та в апеляційному суді, припинення зв'язків із друзями та знайомими, погіршення відносини із родичами та членами сім'ї позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з Державного бюджету України на його користь 300000 гривень моральної шкоди шляхом безспірного списання коштів за Кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 3504030.

Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 23 листопада 2017 року позовну заяву ОСОБА_3 до Прокуратури Вінницької області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та суду задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку 150000(сто п'ятдесят тисяч) гривень на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, жителя АДРЕСА_2 у відшкодування моральної шкоди.

Судові витрати віднесено на рахунок держави.

Задовольняючи позов частково та визначаючи розмір морального відшкодування в сумі 150 000 грн. суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 незаконно перебував під слідством та судом протягом 28 повних місяців, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв'язків, негативно вплинуло на його стосунки з оточуючими людьми та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Не погоджуючись з таким рішенням суду заступник прокурора Вінницької області та представник Державної казначейської служби України подали апеляційні скарги в яких, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просили оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційні скарги мотивовані доводами щодо відсутності підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди. При цьому скаржники вважають, що місцевим судом не обґрунтовано розмір такої шкоди.

У відзиві на апеляційні скаргу заступника прокурора Вінницької області, представник ОСОБА_3 ОСОБА_4, з мотивів необгрунтованості просив її відхилити.

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно п. 8 ч. 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Вінницької області.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, а також пояснення представників сторін, перевіривши законність і обгрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційній скарги не підлягають задоволеннюз огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.

З матеріалів справи вбачається, що 11 грудня 2014 року слідчим СВ Калинівського РВ УМВС України у Вінницькій області було внесено інформацію до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014020160000675, про те, що 10 грудня 2014 року під час огляду домогосподарства за адресою АДРЕСА_1 власником якого являється ОСОБА_6, у якому тимчасово проживав ОСОБА_3, було виявлено та вилучено два поліетиленових пакети із насінням зеленого кольору рослинного походження, зовні схожого на насіння коноплі, два згортки із речовиною, зовні схожою на коноплю. Також працівниками поліції було вилучено пластикову пляшку із написом «Караван Кола», ємкість 1,5 л на горловині якої знаходилась фольга, що підтверджується копією витягу з кримінального провадження № 12014020160000675 (а.с. 8).

12 січня 2015 року ОСОБА_3 було повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, а саме незаконного виготовлення, зберігання, перевезення наркотичних засобів повторно.

27 січня 2015 року ОСОБА_3 було вручено обвинувальний акт, згідно з яким останній обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, а саме незаконному придбанню, виготовленню, перевезенню, зберіганню наркотичних засобів повторно, без мети збуту, особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 307, 308, 310, 317 цього Кодексу.

Вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 19 лютого 2015 року ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді 2 років позбавлення волі.

Ухвалою судді Апеляційного суду Вінницької області від 27 березня 2015 року ОСОБА_3 було відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі ч. 4 ст. 399 КПК України. Дана ухвала судом касаційної інстанції була скасована з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

28 травня 2015 року ухвалою апеляційного суду Вінницької області скасовано вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 19 лютого 2015 року, а матеріали кримінального провадження повернуто в той же суд для призначення нового судового розгляду.

Вироком Калинівського районного суду Вінницької області від 16 лютого 2016 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України та призначено покарання у виді 2 років позбавлення волі. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 1721,72 грн. процесуальних витрат, пов'язаних із залученням експерта.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 01 червня 2016 року вирок Калинівського районного суду Вінницької області від 16 лютого 2016 року щодо ОСОБА_3 скасовано. Кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України закрито в зв'язку з недоведеністю винуватості особи в суді.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 11 квітня 2017 року ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 01 червня 2016 року щодо ОСОБА_3 залишено без змін, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень встановлено ст. 56 Конституції України.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Приписами ч. 1 ст. 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Порядок відшкодування моральної шкоди передбачений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року.

Так, стаття 1 даного Закону встановлює, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно статті 2 Закону, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1)встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення. Право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними у статті 1 цього Закону оперативно-розшуковими заходами, виникає у випадках, передбачених пунктом 1-1 частини першої цієї статті, або за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було розпочате кримінальне провадження за результатами цих заходів.

Таким чином, з сукупного аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що для відшкодування шкоди в порядку, що встановлений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» необхідна наявність певних передумов, а саме: встановлення незаконності дій органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури чи суду в ході розслідування кримінального провадження відносно особи.

При цьому, про незаконність перебування особи під слідством і судом, за правилом ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно - розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», свідчить постановлення виправдувального вироку, або встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду факту незаконних дій органів досудового розслідування та прокуратури в ході здійснення кримінального провадження, або закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

За таких обставин, оскільки кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 по обвинуваченню у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України закрито на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України в зв'язку з недоведеністю винуватості особи в суді, факт чого само по собі є підставою для відшкодування заподіяної моральної шкоди, правильним є висновок суду про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Що стосується розміру моральної шкоди, який суд першої інстанції вважав обгрунтованим, слід зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, і це вірно встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_3 перебував під слідством та судом з 10 грудня 2014 року (з дня проведення незаконного огляду, що встановлено ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 01 червня 2016 року) по 11 квітня 2017 року (по день постановлення ухвали судом касаційної інстанції), тобто 28 повних місяців.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Отже, межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Таким чином, місцевий суд на виконання вищевказаних вимог закону та положень статей 212-214, 303, 316 ЦПК України, (в редакції, що була чинною на день ухвалення рішення) правильно застосував норми законодавства, встановив розмір мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування позивача під слідством і судом та визначив розмір моральної шкоди з урахуванням характеру та обсягу страждань, яких зазнав ОСОБА_3, характеру немайнових втрат, вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Виходячи зі сталої практики Європейського Суду з прав людини (напр. п. 36 рішення від 10.02.1995 року у справі «Аллене де Рібемон проти Франції»), посягання на презумпцію невинуватості може виходити не лише від судді чи суду, але і від інших органів державної влади.

В свою чергу порушення прав людини та одного з основоположних принципів, що лежить в основі кримінального права презумпції невинуватості, призводить до того, що особа, яку держава обвинувачує у скоєнні злочину, стикається із значними соціальними та особистими наслідками, зокрема, потенційною можливістю позбавлення волі, соціальним засудженням, а також з іншими психологічними та економічними втратами.

Суд звертає увагу на те, що кримінальне переслідування, яке відбувалося з обвинувальним ухилом, не може не вносити коректив до звичайного життєвого укладу особи, які не завжди носять позитивний характер.

Зазначене суд оцінює як доказ однобокого, з явним обвинувальним ухилом досудового розслідування стосовно позивача, що в свою чергу мало вплив на його моральний стан в контексті уявлення особи про власну цінність у суспільстві та на відсутність реальної можливості в правовий спосіб довести свою невинуватість.

Страждання позивача були пов'язані з переоцінкою своєї соціальної значимості, що зумовило зміни у його ставленні до того життєвого устрою, в якому він існував раніше, і вплинуло на зміст правовідносин, в яких позивач брав участь.

Окрім зазначеного суд вважає за необхідне керуватися положеннями ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, яка відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Положеннями ст. 3 вказаної Конвенції, зважаючи на межі даної справи, визначено, що ніхто не може бути підданий такому поводженню, яке принижує його гідність.

Дана норма гарантує захист від спричинення фізичного та/чи психічного страждання.

Практика Європейського Суду з прав людини виділила поводження, що принижує гідність, умовно кажучи, «найменш жорстоким» видом поводження, забороненого ст. 3 Конвенції.

Згідно з позицією Європейського Суду з прав людини, яка була висловлена у рішенні від 18.01.1978 року у справі «Ireland v. United Kingdom», поводження, що принижують людську гідність, спричиняє у потерпілого почуття страху, болісні страждання й почуття неповноцінності, спроможні принизити його гідність і навіть зламати його фізичний і моральний опір. Це було підтверджено у рішенні від 26.10.2000 року у справі «Kudla v. Poland».

У своїх численних рішеннях Європейський Суд з прав людини зазначає, що компенсація моральної шкоди має бути адекватною.

При цьому суд враховує, що моральну шкоду, зважаючи на її сутність, яка носить виключно суб'єктивний прояв психологічних процесів конкретної особи, не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Врахувавши обсяг заподіяної шкоди, глибину, тривалість та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, характеру його немайнових втрат, порушення нормальних життєвих зв'язків, місцевий суд з урахуванням засад розумності та справедливості, дійшов цілком аргументованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 150000 грн.

З огляду на це, суд не погоджується із доводами скаржників про те, що відшкодування моральної шкоди, у випадках передбачених Законом, має здійснюватись виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, оскільки згідно з ч. 2 ст. 13 цього Закону, розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Разом з тим, не приймаються до уваги доводи представника скаржника Державної казначейської служби України, щодо самообмови ОСОБА_3 з приводу скоєння ним інкримінованого йому кримінального правопорушення під час проведення досудового розслідування та розгляду справи Калинівським районним судом Вінницької області 19 лютого 2015 року.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 1176 ЦК України фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Аналіз зазначеної норми права свідчить про те, що під самообмовою слід розуміти завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, дані з метою переконати органи попереднього слідства і суд в тому, що саме ним здійснено злочин, який він у дійсності не вчиняв.

Тобто самообмова, яка виключає відшкодування шкоди, має бути добровільною, завідомо неправдивою, мати на меті перешкодити з'ясуванню істини й бути зафіксованою в матеріалах справи.

Крім того, суду при розгляді цивільної справи слід також дати оцінку випадку, коли встановлено, що самообмова була добровільною. У такому разі суд має оцінити виконання слідством свого обов'язку щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, оскільки визнання обвинуваченим своєї вини не має переваги в порівнянні з іншими доказами, воно може бути покладено в основу вироку лише при підтвердженні сукупністю інших доказів у справі.

Тобто, якщо особа перешкоджала з'ясуванню істини шляхом самообмови і цим сприяла прийняттю рішень чи здійсненню дій, які є підставою для відшкодування шкоди та передбачені ч. 1 ст. 1176 ЦК, ця особа не отримує права на відшкодування шкоди.

За наявності встановлених Апеляційним судом Вінницької області в ухвалі від 28 травня 2015 року порушень вимог ч. 3 ст. 349 КПК України під час розгляду 19 лютого 2015 року Калинівським районним судом Вінницької області справи за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, зокрема нез'ясування належними чином, чи правильно розуміє обвинувачений зміст положень цього Закону, наявності сумнівів та добровільності його позиції, а також нероз'яснення обвинуваченому наслідків позбавлення його права на оскарження фактичних обставин та доведеності вини в апеляційному порядку, підстав для кваліфікації дій ОСОБА_3 як самообмова, колегія суддів не вбачає.

Разом з тим, оглянуті апеляційним судом матеріали кримінального провадження, також не містять обгрунтованих зізнавальних показів, які надавалсь ОСОБА_3 під час проведення досудового розслідування.

За таких обставин, оскільки органи досудового розслідування та суди першої інстанції, які ухвалювали обвинувальні вироки не виконали свого обов'язку щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, що і встановлено судами вищих інстанцій, апеляційний суд вважає, що покази дані ОСОБА_3 під час досудового розслідування та в судовому засіданні 19 лютого 2015 року не можна кваліфікувати як самообмова, а тому й відсутні підстави для відмови в задоволенні позову на підставі ч. 4 ст. 1176 ЦК України.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що ним порушено норми матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що апеляційні скарги є необґрунтованими, у зв'язку з чим підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 375 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційні скарги прокуратури Вінницької області та Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 23 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 03 квітня 2018 року.

Суддя-доповідач:

Судді: