Рішення № 73161358, 28.03.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2018 р. Справа№805/440/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1

ОСОБА_2

до відповідача ОСОБА_3 міського центру зайнятості

про визнання дій незаконними, визнання незаконним та скасування рішення,

зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_3 міського центру зайнятості про визнання дій щодо зняття з обліку як безробітної особи незаконними, визнання незаконним та скасування рішення про зняття з обліку як безробітної особи, зобов’язання поновити на обліку в якості безробітної особи з виплатою недоотриманих грошових коштів з моменту зняття з обліку як безробітної особи до моменту постановки на облік як безробітної особи.

Доводи позовної заяви обгрунтовує тим, що, як вважає розивач, рішення про зняття ОСОБА_1 з обліку як безробітної особи, яке оскаржується, винесене відповідачем з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань зайнятості населення.

Зазначає, що посилання відповідача на подання позивачем, під час становлення на облік як безробітного недостовірних відомостей, а саме, незазначення факту знаходження у трудових відносини з ПП ОСОБА_4, є безпідставними, оскільки на час становлення на облік правових підстав для врахування стажу роботи у ПП ОСОБА_4 не було.

Вказує на те, що повідомив центр зайнятості про трудові відносини з ПП ОСОБА_4 одразу як у нього з’явились відповідні докази.

Враховуючи наведене, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В запереченнях на адміністративний позов відповідач вказав на його безпідставність та зазначив, що, приймаючи рішення про зняття позивача з обліку як безробітної особи, ОСОБА_3 міський центр зайнятості діяв в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством.

Вказує, що під час перевірки встановлений факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з приватним підприємцем, у зв?язку з чим, як вважає відповідач, ОСОБА_3 міський центр зайнятості правомірно прийняв рішення про зняття позивача з обліку як безробітної особи.

Позивач у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, заяву про розгляд справи 28.03.2018 року без його участі не надав.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав відзив на позовну заяву.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, суд розглядає справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, заперечень, суд з?ясував наступні обставини справи.

ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: 85102, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Богдана Хмельницького, б. 11, кв. 2, ідентифікаційний номер платника податків – НОМЕР_1, паспорт серії ВА № 432524.

18.07.2017 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 міського центру зайнятості з письмовою заявою про надання статусу безробітного та з заявою про призначення виплати допомоги по безробіттю (а.с. 24, 25).

Згідно наказу від 18.07.2017 року № НТ170718 ОСОБА_1 наданий статус безробітного та призначена виплата допомоги по безробіттю з 25.07.2017 року (а.с. 42).

10.01.2018 року на підставі службової записки від 14.11.2017 року ОСОБА_3 міським центром зайнятості проведене розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про зайнятість населення», на підставі якого складений акт № 2 (а.с. 45-46).

Під час розслідування встановлено, що ОСОБА_1 працював у ФОП ОСОБА_4 з 06.07.2016 року по 05.07.2017 року, причина звільнення – закінчення строку трудового договору, щодо розбіжностей в даних у кількості календарних днів, протягом яких безробітний перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_4 та сплати страхових внесків, роботодавцю рекомендовано надати пояснення та корегуючий звіт про суми нарахованої плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування до органів доходів та зборів.

Згідно наказу від 10.01.2018 року № НТ180110 ОСОБА_3 міським центром зайнятості прийняте рішення про припинення виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_1 у зв’язку з встановленням факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийняте рішення про надання йому статусу безробітного (а.с. 43).

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, в позовній заяві позивач просить визнати дії щодо зняття з обліку як безробітної особи незаконними, визнати незаконними та скасувати рішення про зняття з обліку як безробітної особи, зобов’язати поновити на обліку в якості безробітної особи з виплатою недоотриманих грошових коштів з моменту зняття з обліку як безробітної особи до моменту постановки на облік як безробітної особи.

Проаналізувавши матеріали справи ОСОБА_3 міський центр зайнятості суд вважає позовну заяву такою, що задоволенню не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначає Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України «Про зайнятість населення» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, здійснює свої повноваження безпосередньо та через територіальні органи.

Територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах є юридичними особами публічного права.

До сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, можуть належати підприємства, установи та організації.

Тобто, відповідач у справі - орган владних повноважень, якому чинним законодавством надані владні управлінські функції у сфері зайнятості населення.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» безробіття - соціально-економічне явище, за якого частина осіб не має змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про зайнятість населення» безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Згідно ч. ч. 1, 3, 4 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 15.06.2015 року № 613, допомога по безробіттю призначається центрами зайнятості з восьмого дня після реєстрації безробітного за його особистою заявою за формою, наведеною в додатку 1 до цього Порядку. Розмір допомоги по безробіттю визначається на підставі відомостей Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) залежно від страхового стажу, заробітної плати (доходу), а також довідок про грошове забезпечення, виданих особі військовими комісаріатами, де така особа перебувала на обліку, військовими частинами, органами, де особа проходила службу.

Як зазначалось раніше, позивач перебував на обліку у відповідача в якості безробітного та отримував допомогу по безробіттю.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Згідно ч. 3 ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення» відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не спростовано позивачем, ОСОБА_1 не повідомив центр зайнятості про знаходження в трудових відносинах з ПП ОСОБА_4 з 06.07.2016 року по 05.07.2017 року, що призвело до його незаконного перебування в статусі безробітного та отримання соціальних виплат.

Частиною 8 стаття 45 Закону України «Про зайнятість населення» встановлено, що реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг.

Оскільки під час перевірки відповідачем встановлений факт подання позивачем недостовірних данних та документів, на підставі яких було прийняте рішення про надання йому статусу безробітного, суд вважає, що відповідач обґрунтовано, в межах повноважень та у спосіб, визначений нормами чинного законодавства, прийняв рішення про зняття ОСОБА_1 з обліку як безробітного та припинення виплати допомоги по безробіттю.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що у справі, яка розглядається, відповідачем надані суду належні докази правомірності рішення, яке оскаржується, в розумінні зазначених норм Закону.

Оскільки під час розгляду справи встановлена правомірність рішення про зняття позивача з обліку як безробітного та припинення виплати допомоги по безробіттю, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

В розумінні ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України питання про перерозподіл судових витрат не розглядається.

На підставі вищевикладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про зайнятість населення», Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Кодексом адміністративного судочинства України, суд,–

В И Р І Ш И В :

В задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 міського центру зайнятості про визнання дій щодо зняття з обліку як безробітної особи незаконними, визнання незаконним та скасування рішення про зняття з обліку як безробітної особи, зобов’язання поновити на обліку у якості безробітної особи з виплатою недоотриманих грошових коштів з моменту зняття з обліку як безробітної особи до моменту постановки на облік як безробітної особи – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Давиденко Т.В.