Постанова № 73148643, 30.03.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2018 року м. Чернівці

справа № 2403/381/12

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Одинака О. О.

суддів Кулянди М.І., Половінкіної Н.Ю.

секретар Конецька Д.Г.

позивач публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»

відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3

апеляційна скарга ОСОБА_3 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 24 травня 2012 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Цуренко В.А.,

встановив:

В лютому 2012 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду з позовом.

Позивач просив:

- стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 солідарно на його користь заборгованість за кредитним договором в сумі 70 955 гривень 56 копійок;

- розірвати кредитний договір від 11 лютого 2008 року укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 24 травня 2012 року позов задоволено частково.

Розірвано кредитний договір №014/0017/82/44977 від 11 лютого 2008 року, який був укладений між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2, ОСОБА_3, на користь ПАТ «Райффайзен банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №014/0017/82/44977 від 11 лютого 2008 року в сумі 51 240 гривень 23 копійки.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції в частині солідарного стягнення з нього заборгованості за кредитним договором скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в позові.

Посилається на те, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Так, статтею 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно частини 1 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до частини 4 статті 559 ЦПК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Відповідно до частини 4 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи 11 лютого 2008 року ОСОБА_2 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» уклали кредитний договір № 014/0017/82/44977. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_2 отримав кредит в сумі 15 000 доларів США, з кінцевим терміном повернення до 11 лютого 2011 року та зі сплатою відсотків відповідно до даного договору (а.с.6-8).

11 лютого 2008 року ОСОБА_3 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» уклали договір поруки № 014/0017/82/44977. Згідно умов вказаного договору ОСОБА_3 поручився перед кредитором за виконання ОСОБА_2 обов'язків за кредитним договором № 014/0017/82/44977 від 11 лютого 2008 року (а.с.10-11).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалюючи рішення в частині задоволення позову пред'явленого до поручителя ОСОБА_3 не повно з'ясував обставини, які мають значення для справи, допустив порушення норм матеріального та процесуального права.

Так, відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Згідно із частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті251та частина друга статті252 ЦК України).

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. Це означає, що строк поруки відноситься до преклюзивних строків.

Разом із тим позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Якщо порука припинилася (у тому числі й на підставі непред'явлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання), інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що право кредитора на пред'явлення вимоги до поручителя та обов'язок поручителя відповідати перед кредитором за порушене позичальником зобов'язання припинилися.

Отже, непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням.

Таку правову позицію Верховний Суд України виклав в постанові від 14 вересня 2016 року № 6-1451цс16.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Таку правову позицію Верховний суд України виклав в постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53 цс 14.

Згідно пункту 4.1 договору поруки від 11 лютого 2008 року вбачається, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. Відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобов'язань в повному обсязі (а.с.10).

Аналіз вказаної умови договору дає підстави зробити висновок про те, що в ньому не встановлено строк дії поруки.

З пункту 1.1.4 кредитного договору від 11 лютого 2008 року вбачається, що дата остаточного погашення кредиту встановлена 11 лютого 2011 року (а.с.6).

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду з позовом до поручителя 9 лютого 2012 року, тобто з пропуском шестимісячного строку, визначеного статтею 559 ЦК України.

Враховуючи наведені вище обставини на момент пред'явлення позову до суду порука ОСОБА_3 за договором поруки від 11 лютого 2008 року припинилася.

За таких обставин рішення суду в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором слід скасувати.

В позові ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором слід відмовити з підстав які зазначені вище.

Помилковими є аргументи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 не укладав спірний договір поруки від 11 лютого 2008 року та не підписував його.

Відповідно до правил статті 204 ЦК України правочин є правомірним якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи договір поруки № 014/0017/82/44977 від 11 лютого 2008 року, який був укладений між ОСОБА_3 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» ніким не оспорювався та не визнавався судом недійсним.

Відповідно до правил статті 141 ЦПК України необхідно змінити розподіл судових витрат.

З мотивувальної частини постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції приходить до висновку про скасування рішення суду в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором та відмову в позові до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

З квитанції від 23 січня 2018 року вбачається, що апелянт за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в сумі 1057 гривень, тобто у меншому розмірі, ніж встановлено Законом (а.с.69).

З квитанції №11 від 9 лютого 2018 року вбачається, що апелянт за подання до суду апеляційної скарги додатково сплатив судовий збір в сумі 168 гривень 29 копійок (а.с.110).

Отже, з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_3 слід стягнути 1225 гривень 29 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 24 травня 2012 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором скасувати.

В позові публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_3 1225 (одну тисячу двісті двадцять п'ять) гривень 29 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Дата складання повної постанови 3 квітня 2018 року.

Головуючий О.О. Одинак

Судді: М.І. Кулянда

Н.Ю. Половінкіна