Рішення № 73146135, 20.03.2018, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/5088/17

н/п 2/640/220/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року

Київський районний суд м. Харкова у складі :

Головуючого - судді Нев’ядомського Д.В

При секретарі – Хомінській Т.В.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Харкові за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ сумісно набутого майна,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ОСОБА_2, в якій, просив суд визнати за ОСОБА_1 право власності на грошові кошти у розмірі 155 166 231 (сто п’ятдесят п’ять мільйонів сто шістдесят шість тисяч двісті тридцять одна) гривня 00 копійок, тобто на частину сумісно набутого майна, а саме - на ? частину від одержаного ОСОБА_2 доходу, в сумі 310 332 462 (триста десять мільйонів триста тридцять дві тисячі чотириста шістдесят дві) гривні 00 копійок; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 ? частку від одержаного нею доходу, а саме грошову суму, що становить 155 166 231 (сто п’ятдесят п’ять мільйонів сто шістдесят шість тисяч двісті тридцять одна) гривня 00 копійок; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні збитки в розмірі 154 085 868 (сто п’ятдесят чотири мільйона вісімдесят п’ять тисяч вісімсот шістдесят вісім) гривень 79 копійок та З (три) відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 13 977 714 (тринадцять мільйонів дев’ятсот сімдесят сім тисяч сімсот чотирнадцять) гривень 18 копійок; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір за подання цієї позовної заяви у розмірі 8 000 (вісім тисяч) гривень 00 коп.

На обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що сторони по справі перебували у законному шлюбі з 13 липня 1990 року до 11 листопада 2003 року. Після розлучення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично до 01.04.2014 продовжували жити однією сім'єю, вести спільно господарство, купувати майно, опікуватись родиною, виховувати дітей. Факт сумісного проживання однією сім'єю без укладення шлюбу з 11 листопада 2003 року по 01 квітня 2014 року встановлено заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17.04.2015 по справі № 640/3435/15ц, яке набуло чинності.

У вказаному вище рішенні Київського районного суду м. Харкова визнано за відповідачем право власності на ? сумісно набутого майна, проте до переліку спільно набутого майна, не увійшли сума доходів Відповідача в період проживання однією сім'єю без укладення шлюбу з позивачем, які згідно з листом Основ’янської ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області № 7650/10/20-38-171 від 09.04.2015, становить 310 332 462,00 грн. У зв»язку з чим ? частка від одержаного доходу Відповідача, становить 155 166 231 (сто п’ятдесят п’ять мільйонів сто шістдесят шість тисяч двісті тридцять одна) гривня 00 копійок. Крім того, з урахуванням ст. 625 ЦК України, позивач вважає за необхідне стягнути з Відповідача інфляційні збитки за період з 25.03.2014 по 24.03.2017 в розмірі 154 085 868 (сто п’ятдесят чотири мільйона вісімдесят п’ять тисяч вісімсот шістдесят вісім) гривень 79 копійок, а також 3 відсотки за користування грошовими коштами за період з 25.03.2014 по 24.03.2017 в розмірі 13 977 714 (тринадцять мільйонів дев’ятсот сімдесят сім тисяч сімсот чотирнадцять) гривень 18 копійок. Таким чином загальна сума позовних вимог до Відповідача становить 323 229 813 (триста двадцять три мільйона двісті двадцять дев’ять тисяч вісімсот тринадцять) гривень 97 копійок, що і стало підставою для звернення до суду з вищезазначеним позовом.

Позивач у судовому засіданні позов підтримав з підстав, вказаних у позові, проте, згодом подав заяву про залишення позову без розгляду і в наступні судові засідання не з’явився. Ухвалою суду було відмовлено у задоволенні заяви про залишення позову без розгляду, оскільки вже був розпочатий розгляд справи по суті.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечувала, вважала є необгрунтованим та безпідставним, в судове засідання не з»явилась, повідомлена своєчасно та належним чином, про дату та час судового засідання, про що свідчить особистий підпис в явочному аркуші, також в минулому засіданні надавала пояснення по справіта письмові заперечення.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у законному шлюбі з 13 липня 1990 року до 11 листопада 2003 року. Після розлучення сторони фактично з 11 листопада 2003 року до 01.04.2014 продовжували жити однією сім'єю, вести спільно господарство, купувати майно, опікуватись родиною, виховувати дітей, що підтверджується рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17.04.2015 по справі № 640/3435/15ц, яке набуло чинності, копія якого міститься в матеріалах справи.

Проте, до переліку спільно набутого майна, яке зазначене в рішенні Київського сайонного суду м. Харкова від 17.04.2015 по справі № 640/3435/15ц, увійшло не все сумісно набуте майно.

Як вбачається з листа Основ’янської ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області № 7650/10/20-38-171 від 09.04.2015, фізична особа – підприємець ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) отримала наступні доходи: за 2004 рік – 233499,00 грн, за 2005 рік – 842309,00 грн, за 2006 рік -2054756,00 грн, за 2007 рік – 5917 124, 96 грн, за 2008 рік – 8803592, 27 грн, за 2009 рік – 14642822,15, за 2010 рік – 39743822, 15 грн, за 2011 рік- 64335382, 95 грн, за 2012 рік – 72294 246, 59 грн, за 2013 рік – 76 652 465 ,97 грн, за 2014 рік – 24812441,02 грн.

Проте, вказані в листі Основянської ОДПІ м.Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області № 7650/10/20-38-171 від 09.04.2015 р. доходи ФОП ОСОБА_2 – це загальні валові доходи, яка остання відображала в податкових звітах відповідно порядку заповнення податкової звітності, встановленому на певний термін, виходячи із системи оподаткування, на якій здійснювала свою підприємницьку діяльність відповідач.

Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 21 вересня 2017 р. за клопотанням представника позивача було витребувано у Східної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області- податкові декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за 2003 рік, а також фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 у період з 2007 року по 2014 року включно;акти планових та позапланових податкових перевірок фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з 2007 по 2014 роки включно.

Проте , наявна в справі інформація про доходи відповідачки не містить об'єктивних даних щодо реально отриманого нею доходу, який безпосередньо набуває подружжя згідно вимог ч. 2 ст. 61 СК України, оскільки не обраховано розмір видатків, які мусить здійснювати і здійснював підприємець на забезпечення підприємницької діяльності (виплата заробітної плати найманим працівникам, орендна плата, придбання товару тощо), отже позивачем не вірно розраховано суму доходів , отриманих відповідачем під час здійснення підприємницької діяльності, відповідно інфляційні збитки та 3 % річних також не відповідають дійсності.

Відповідно до статті 57 СК України визначено перелік видів особистої приватної власності одного з подружжя та підстави її набуття.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в статті 60 СК України.

За змістом цієї норми майно, набуте за спільні кошти подружжя за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Статтею 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути: будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту; заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя; речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статті 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен на підставі доказів встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти подружжя або їх спільна праця.

Відповідно до статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя регулюється положеннями статті 65 СК України.

Так, статтею 65 СК України визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Згідно із частинами 1, 2 статті 52 ЦК України, фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення; фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Отже, майно фізичної особи – підприємця, як майно для професійної діяльності члена сім’ї і яке придбане за кошти від своєї діяльності як підприємця і використовується в його підприємницькій діяльності не в інтересах сім”ї, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до ст. 57 СК України, а не як об’єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст. ст. 60, 61 СК України.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 18 травня 2016 рку у справі 6-1327цс15.

Отже, майно фізичної особи - підприємця (Відповідача), яке використовується в його підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, в розумінні ст. 57 СК України, а не як об'єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст.ст. 60,61 СК України, у зв»язку з чим у позові слід відмовити за безпідставністю.

Крім того, згідно ч.2 ст. 72 СК України, до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Оскільки такий строк минув, то позивачем пропущений строк позовної давності за такою позовною вимогою.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 7, 10, 76, 141, 244-245 ЦПК України, ст. 57, 60, 63, 65, 72 СК України, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ сумісно набутого майна – відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду та в порядку ст. 354 ЦПК України.

Суддя Д.В. Нев'ядомський