Рішення № 73139145, 27.03.2018, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/2241/17

Провадження № 2/175/910/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2018 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючої судді Озерянської Ж.М.

з участю секретаря Рись Н.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Акцент-Банк», Фізичної особи підприємця ОСОБА_3, Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 про захист прав споживача, визнання недійсними договорів, стягнення грошових коштів та неустойки, -

В С Т А Н О В И В:

В червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про захист прав споживача, визнання недійсними договорів, стягнення грошових коштів та неустойки, в якому просила постановити рішення, яким визнати недійсним договір №GI 01091 від 25 березня 2017 року укладений між нею, ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4; визнати недійсним договір №АВН0RG119120044469 від 25 березня 2017 року про надання споживчого кредиту між нею, ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент-Банк»; визнати недійсним договір від 25 березня 2017 року між нею, ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент-Банк» про надання кредитного ліміту за кредитною карткою 5169157302808906; стягнути з ФОП ОСОБА_3 на її, ОСОБА_1 користь грошові кошти у розмірі 11656,00 грн., 3% річних з урахуванням індексу інфляції за користування грошовими коштами у розмірі 154,52 грн.; стягнути з ПАТ «Акцент-Банк» отриману від неї, ОСОБА_1 одноразову винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 466,24 грн., а також отримані 1644,50 грн. в рахунок списаних щомісячних платежів за Договором №АВН0RG119120044469 від 25 березня 2017 року про надання споживчого предмету; стягнути з ПАТ «Акцент-Банк» на її, ОСОБА_1 користь неустойку за кожний день затримки повернення споживачу коштів, сплачених ним згідно договору про надання споживчого кредиту понад установлений строк (сім днів) у розмірі 658,24 грн.

Адвокат позивачки за договором про надання правової допомоги ОСОБА_5 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, зазначені в позові.

Адвокат відповідачів фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 за договором про надання правової допомоги ОСОБА_6 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила відмовити в їх задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства «Акцент-Банк» у судове засідання не з’явився, про час та місці розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку (а.с.155-156).

Вислухавши адвокатів сторін, свідків, повно та всебічно вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що 25 березня 2017 року між ОСОБА_1 та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_4 було укладено договір за індивідуальним номером замовлення GI01091, відповідно до якого позивачка замовила виготовлення ПВХ конструкцій за характеристиками вказаними у договорі, на суму 11656 грн. (а.с.14-15). Того ж дня, тобто 25 березня 2017 року, позивачка підписала додаток № 1 до договору GI01091, в якому зазначено, що відповідно до переліку товарів належної якості, що не підлягають обміну (додаток № 3 до Постанови Кабінету Міністрів України віл 19.03.1994 №172) скло, нарізане або розкроєне під розмір визначений покупцем (замовником) не підлягає поверненню. Розірвання договору не допускається. Позивачці в повному обсязі надана інформація про умови кредитування, відсоткову ставку, сукупну вартість кредиту та вартість з оформлення договору про надання кредиту. Додаток позивачкою уважно прочитано та добровільно підписано, без будь якого примусу, з повним розуміння його змісту (а.с.16).

Також, 25 березня 2017 року між позивачем та ПАТ «А-Банк» було укладено договір споживчого кредиту на суму 11656,00 грн., згідно якого банк перерахував на рахунок ФОП ОСОБА_4 кошти за договором GI01091 та встановив регулярний платіж з картки позивачки на погашення заборгованості за договором (а.с.17,18,19).

Позивачка 10 квітня 2017 року засобами поштового зв’язку звернулась до ФОП ОСОБА_4 із письмовою вимогою з проханням розірвати договір за індивідуальним номером замовлення GI01091 та повернути грошові кошти, які ПАТ «Акцент-Банк» перерахував за кредитним договором №АВН0RG119120044469 від 25 березня 2017 року у розмірі 11656 грн. (а.с.27).

Частиною 1 ст. 626 ЦК України, визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Статтею 203 ЦК України, визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема відповідно до частин 1, 3, 5 зазначеної статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

На підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Таким чином, за змістом ч. 1 ст. 229, ч. 1 ст. 230 ЦК України, правочин може бути визнано вчиненим під впливом обману у випадку навмисного, цілеспрямованого введення іншої особи в оману стосовно фактів, які впливають на вчинення правочину. Ознакою омани є умисел. Встановлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину заст. 230 ЦК України.

Судом встановлено, що умови погоджені із замовником і добровільно ним прийняті. Зміст і умова угоди не суперечить вимогам ст. 203 ЦК України. Позивач не був введений в оману щодо умов договору та обставин, що мають істотне значення. Суттєве значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі які, істотно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Позивачка не була введена в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Всі умови оплати були обумовлені в договорі і прийняті замовником, про що свідчить підпис на договорі. Зі всім цим погодилася позивачка і заперечень з її боку не було. Після укладення договору виконавцем були проведені роботи по виконанню замовлення, а саме, заміри, оформлення заявки заводу виробнику, що вимагають витрат, а також були перераховані на завод кошти на виконання договору № GI01091 від 25 березня 2017 року, що підтверджується рахунком фактурою (а.с.54).

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування», споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі у разі отримання ним грошових коштів.

Разом з тим, відповідно до ч. 6 ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування», право на відмову від договору про споживчий кредит не застосовується щодо: договорів про споживчий кредит, виконання зобов’язань за якими забезпечено шляхом укладення нотаріально посвідчених договорів (правочинів); споживчих кредитів, наданих на придбання робіт (послуг), виконання яких відбулося до закінчення строку відмови від договору про споживчий кредит, встановленого частиною першою цієї статті.

Як встановлено в судовому засіданні з пояснень адвоката відповідачів, оплату рахунку-фактури від 29 березня 2017 по договору GI01091 від 25 березня 2017 року було здійснено від ФОП ОСОБА_4 ще 29 березня 2017 року. Замовлення було негайно відправлено в роботу по розкрою склопакетів та розпочато роботу по виготовленню металопластикового профілю по розмірам, узгоджених з замовником та 10 квітня 2017 року були доставлені за місцем проживання позиваки: АДРЕСА_1. Але ОСОБА_1 відмовилася прийняти замовлені ПВХ конструкції, тому вигризка вікон не була здійсненна, про що 10 квітня 2017 року ФОП ОСОБА_4 складено Доповідну записку (а.с.108).

Відповідно додатку № 3 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 172, затверджено перелік товарів належної якості не підлягаючих обміну та поверненню. Згідно даного переліку, скло нарізане під розмір, позначений замовником поверненню не підлягає.

З огляду на те, що саме до отримання ФОП ОСОБА_4 відмови позивача від договору споживчого підряду вже було фактично нарізане скло та виконано роботу по розкрою склопакетів за цим замовленням, то до виниклих спірних правовідносинах підлягають застосуванню положення ч. 6 ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування», згідно яких право на відмову від договору про споживчий кредит не застосовується до споживчих кредитів, наданих на придбання робіт (послуг), виконання яких відбулося до закінчення строку відмови від договору про споживчий кредит, встановленого частиною першою цієї статті.

Згідно ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.

ФОП ОСОБА_4 виконав зобов’язання за договором, замовлення було виконано та доставлено замовнику, що підтверджується Доповідною запискою Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 (а.с.108). Заказ, згідно договору був виготовлений, доставлений, але не відвантажений. Згідно прийому - передачі доставка замовлення була здійснена у строк, передбачений договором, але позивачка відмовилася приймати замовлення.

Статтею 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач ФОП ОСОБА_3 отримав письмову заяву позивача про відмову від договору лише 31 травня 2017 року (про що свідчить роздруківка пошуку Укрпошти а.с.94), тобто вже на момент фактичного виконання робіт по розкрою склопакетів та по виготовленню металопластикового профілю по розмірам, узгоджених з замовником, право на відмову від договору про споживчий кредит не може бути застосовано.

Згідно п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» наявність умислу в діях банку, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Позивачка зазначала, що вона нібито не мала наміру придбати у відповідача товар, а її волевиявлення не було вільним, але доказів, які б підтверджували, що під час укладання оспорюваних правочинів її було введено в оману (ст. 230 ЦК України), як це передбачено вимогами ст.ст. 12, 76-81 ЦПК України, позивач не надала. Посилання позивачки на поганий зір та необхідність носити окуляри, також не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Також твердження позивачки про відсутність наміру укладати договір спростовуються наданими у судовому засіданні поясненнями свідка ОСОБА_7

Крім того, в судовому засіданні безперечно було встановлено, що позивач власноручно та добровільно підписала договір за індивідуальним номером замовлення GI01091 від 25 березня 2017 року на виготовлення ПВХ конструкцій та кредитний договір, що свідчить про те, що вона була ознайомлена з умовами зазначених договорів.

Доводи позивача в частині несправедливості та суперечливості положень оспорюваних договорів суд оцінює критично, оскільки вони випливають лише з її особистого суб'єктивного відношення до фактично виниклих правовідносин з відповідачами і зводяться до зацікавленості у мінімізації своїх грошових зобов'язань, як боржника.

При цьому, на час укладання договору позивач була згодна з його умовами та взяла на себе відповідні зобов'язання добровільно, про що поставила відповідний підпис у додатку № 1 до договору, згідно якого підтвердила, що скло, нарізане або розкроєне під розмір визначений покупцем (замовником) не підлягає поверненню, розірвання договору не допускається та їй у повному обсязі надана інформація про умови кредитування, відсоткову ставку, сукупну вартість кредиту та вартість з оформлення договору про надання кредиту (а.с.16).

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 7 ЦК України за звичаєм ділового обороту ризик покладається на ту сторону в правочині, яка має невиконані зобов'язання по відношенню до іншої сторони правочину (ст. 526 ЦК України). Оспорюваним договором купівлі-продажу і кредитним договором обов'язок по поверненню суми кредиту покладається на позичальника, тож валютні ризики несе позичальник як сторона, яка має невиконані зобов'язання за кредитним договором.

Позивач свідомо звернувся до банку з метою отримання кредиту та згідно умов договору підтвердив, що повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов'язки за договором і погоджується з ними. Зміна обставин, на які може посилатися позивач ніяким чином не пов'язана з умовами виконання договору. Банк свої зобов'язання по договору виконав, позичальник, в свою чергу, отримав те, на що розраховував - грошових коштів для споживчих потреб.

Відсутність у позичальника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у розумінні вимог ст. 617 ЦК України. А ст. 625 ЦК України прямо вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, оскільки це прямо передбачено ст. 629 ЦК України. Посилання позивача в якості підстави для визнання договорів недійсними є загальними, невизначеними та недоведеними. Дії ж позивача з такого оскарження кредитного договору, за яким він певний час не виконував зобов'язання, свідчать про те, що договір взагалі не тільки не укладався, а і про посягання на моральні засади суспільства, які передбачають добросовісне здійснення прав та виконання взятих на себе в передбаченому законом порядку обов'язків. Щодо надання позивачу необхідної інформації, то відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» слід зазначити, що відповідач надавав позивачу повну відповідь на звернення позивача.

Фактично позивачка не наводить жодних доказів того, що нею було вчинено правочин під впливом помилки, яка має істотне значення. Відповідно до кредитного договору підписанням цього договору сторони виявляють свою беззаперечну згоду та розуміння, що договір підписаний із використанням аналогу власноручного підпису уповноваженої особи банку та відтиску печатки банку, що відтворенні засобами копіювання відповідає має силу оригіналу для обох сторін цього договору і відповідає їх внутрішній волі. Слід зазначити, що перевірку фінансового стану позивачки, та взагалі можливості надання йому кредитних коштів на придбання ПВХ конструкції здійснювала служба безпеки банку відповідно до норм чинного законодавства та внутрішніх інструкцій банку, враховуючи особу позивача, майновий стан, та інші надані ним відповідачу для перевірки власні дані. Банком було прийнято рішення про надання позивачу кредитних коштів, після чого, останнім було вивчено та підписано кредитний договір.

З'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та надавши їм правову оцінку, суд приходить до висновку про недоведеність вимог щодо введення позивача в оману під час укладення договорів, а також ведення відповідачами нечесної підприємницької діяльності, а тому вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Згідно ст. 141 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

У зв’язку з відмовою позивачу у задоволенні його вимог, судові витрати (судовий збір) не підлягають стягненню з відповідача і підлягають покладенню на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 15, 16, 230, 229, 626, 627, 638, 640 ЦК України, ст. 10, 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 12, 13, 76, 81, 130, 141, 263-266 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Акцент-Банк», Фізичної особи підприємця ОСОБА_3, Фізичної особи підприємця ОСОБА_4 про захист прав споживача, визнання недійсними договорів, стягнення грошових коштів та неустойки – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Озерянська Ж.М.