Постанова № 73137595, 29.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/3707/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Терлецька О.О.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Твердохліб В.А.;

за участю секретаря: Драч М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Сквирського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2017 року (прийнята в порядку письмового провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧУБИНЕЦЬКИЙ КОЛОС» до Сквирського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання протиправною бездіяльність та постанову, зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2017 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЧУБИНЕЦЬКИЙ КОЛОС» (далі - позивач, ТОВ «ЧУБИНЕЦЬКИЙ КОЛОС») звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Сквирського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області (далі - Сквирський ВДВС) про визнання протиправною бездіяльність щодо не винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №54110531, визнання постанови №51468838 від 24.06.2016 про стягнення з ТОВ «ЧУБИНЕЦЬКИЙ КОЛОС» виконавчого збору в сумі 191 780, 40 грн. нечинною та такою, що не підлягає виконанню і зобов'язання відповідача винести постанову про закінчення виконавчого провадження №54110531 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до п.8 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання боржника банкрутом.

Позивач вважає, що Сквирським ВДВС в порушення вимог ч.2 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» не було враховано постанову Вищого господарського суду України від 02.10.2017 у справі №911/3191/16, якою провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ЧУБИНЕЦЬКИЙ КОЛОС» припинено, та не винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №54110531.

Також, посилаючись на ч.4 ст. 83 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», позивач просить суд визнати постанову №51468838 від 24.06.2016 про стягнення з ТОВ «ЧУБИНЕЦЬКИЙ КОЛОС» виконавчого збору в сумі 191 780,40 грн., якою було відрито виконавче провадження №54110531, нечинною та такою, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування письмових заперечень відповідач зазначив, що позовні вимоги є безпідставні, просив суд відмовити в їх задоволенні, оскільки Сквирський ВДВС під час спірних правовідносин діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Сквирського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо не винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №54110531.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що 24.12.2015 Господарським судом Київської області ухвалено рішення, яким стягнуто з ТОВ «ЧУБИНЕЦЬКИЙ КОЛОС» на користь ОСОБА_2 борг в сумі 1 880 200, 00 грн. та 37 604, 00 грн. судового збору.

03.06.2016 на виконання даного рішення суду Господарським судом Київської області видано наказ про примусове виконання.

17.06.2016 Сквирським районним відділом Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київський області відкрито виконавче провадження №51468838 з примусового виконання наказу, виданого 03.06.2016 Господарським судом Київської області у справі №911/847/15.

24.06.2016 в рамках виконавчого провадження №51468838 винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору.

22.02.2017 дане виконавче провадження було закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», а саме у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

При цьому, в мотивувальній частині постанови державним виконавцем зазначено, що постанови про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій винесено в окреме виконавче провадження.

12.06.2017 Сквирським ВДВС відкрито виконавче провадження №54110531 по примусовому виконанню постанови про стягнення виконавчого збору за постановою від 24.06.2016.

26.10.2017 ТОВ «ЧУБИНЕЦЬКИЙ КОЛОС» звернулось до Сквирського ВДВС із заявою про закінчення виконавчого провадження №54110531 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», яка була обґрунтована наступними обставинами.

18.10.2016 Господарським судом Київської області порушено провадження у справі №911/3191/16 про банкрутство ТОВ «ЧУБИНЕЦЬКИЙ КОЛОС» за заявою кредитора ОСОБА_2

Вимоги ОСОБА_2 у справі про банкрутство були мотивовані несвоєчасним виконанням рішення Господарського суду Київської області від 24.12.2015 у справі №911/847/15.

02.10.2017 Вищим господарським судом України припинено провадження у справі №911/3191/16 про банкрутство ТОВ «ЧУБИНЕЦЬКИЙ КОЛОС» на підставі п. 7 ч. 1 ст. 83 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а саме у зв'язку з виконанням усіх зобов'язань перед кредиторами.

Враховуючи викладені обставини та вимоги ч.2 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», ТОВ «ЧУБИНЕЦЬКИЙ КОЛОС» просило винести постанову про закінчення виконавчого провадження №54110531.

02.11.2017 зазначаючи, що відповіді на вказану заяву позивачем не отримано, а також вважаючи, що Сквирським ВДВС допущено бездіяльність, яка полягала у не винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження №54110531, Товариство звернулось з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999 (далі - Закон №606).

Відповідно до статті 1 Закону №606, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із частиною першою статті 6 Закону №606 державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11 Закону №606).

Частиною 2 статті 11 Закону №606 встановлено, що державний виконавець, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Щодо вимоги позивача щодо визнання постанови №51468838 від 24.06.2016 про стягнення з Товариства виконавчого збору в сумі 191 780,40 грн. нечинною та такою, що не підлягає виконанню, колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів звертає увагу, що 07.06.2016 Сквирським районним відділом Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київський області відкрито виконавче провадження №51468838 з примусового виконання наказу, виданого 03.06.2016 Господарським судом Київської області у справі №911/847/15.

24.06.2016 в рамках виконавчого провадження №51468838 винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору.

Разом з тим, частиною 5 статті 74 Закону №606 встановлено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Також зазначає, що постанову про стягнення з боржника виконавчого збору прийнято 24.04.2016, а позивач звернувся з даним позовом до суду 02.11.2017, тобто після спливу строку, визначеного частиною 5 статті 74 Закону №606. Товариством не обґрунтовувалась поважність пропуску строку на оскарження рішень та дій Сквирського ВДВС.

На підставі вище зазначеного колегія суддів приходить до висновку, що слід відмовити в задоволенні вимог позивача щодо визнання постанови №51468838 від 24.06.2016 про стягнення з Товариства виконавчого збору в сумі 191 780, 40 грн. нечинною та такою, що не підлягає виконанню.

Щодо вимог про визнання протиправною бездіяльність Сквирського ВДВС щодо не винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №54110531, колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів звертає увагу на те, що 26.10.2017 Товариство звернулось до Сквирського ВДВС із заявою про закінчення виконавчого провадження №54110531 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження», яка була обґрунтована тим, що 02.10.2017 Вищим господарським судом України припинено провадження у справі №911/3191/16 про банкрутство ТОВ «ЧУБИНЕЦЬКИЙ КОЛОС».

Пунктом 8 частини 1 статті 39 Закону №606 визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання боржника банкрутом.

Частиною 2 статті 39 Закону №606 встановлено, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Таким чином, Сквирський ВДВС отримавши заяву Товариства від 26.10.2017 про закінчення виконавчого провадження №54110531 зобов'язаний був розглянути таку заяву у відповідності до вимог Закону №606, однак жодних дій ним вчинено не було.

Щодо посилання апелянта на те, що заяву позивача від 26.10.2017 року про закінчення виконавчого провадження розглянуто, колегія суддів зазначає наступне.

Так, до апеляційної скарги відповідачем у справі надано копію відповіді Сквирського ВДВС від 07.11.2017 року №7624/1 (а.с.171)

Колегія суддів зазначає, що доказів, які б підтверджували надання відповіді позивачу на його звернення до суду першої інстанції надано не було.

Окрім того, апелянт посилається на те, що відповідь на зверненн позивачем було отримано 09.11.2017 та прикладає копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення яке відправлено 03.11.2017 року (а.с.172).

Тому, суд апеляційної інстанції не може прийняти до уваги зазначені посилання Сквирського ВДВС, а також зазначає, що рішення про закриття виконавчого провадження мало бути розглянуто протягом трьох днів.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, в частині визнання протиправною бездіяльність Сквирського ВДВС щодо не винесення постанови про закінчення виконавчого провадження №54110531, тому вважає за необхідне її задовольнити.

Щодо задоволення вимоги про зобов'язання відповідача винести постанову про закінчення виконавчого провадження №54110531 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору, колегія суддів зазначає наступне.

Так, зазначене вище буде втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень - Сквирського ВДВС.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин

Разом з тим, завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (редакція чинна на момент винесення судового рішення у справі), є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого розгляду адміністративних справ.

Отже, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

На підставі вище зазначеного колегія суддів приходить до висновку, що вимога позивача щодо про зобов'язання відповідача винести постанову про закінчення виконавчого провадження №54110531 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору є неприпустимою, отже задоволенню не підлягає.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мір досліджено обставини справи на підставі яких суд прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Сквирського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2017 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 03 квітня 2018 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак,

В.А. Твердохліб