Рішення № 73128941, 02.04.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2018 року м. Житомир справа № 806/344/18

категорія 6.2.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просить:

- визнати протиправним ненадання дозволу на виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки площею 128,6143 га для сінокосіння на території Водотиївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області за клопотанням від 04.09.2017 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області надати дозвіл згідно клопотання від 04.09.2017 на виготовлення проекту землеустрою для сінокосіння земельної ділянки орієнтовною площею 128,6163 га, яка розташована за межами населених пунктів Водотиївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 4 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із клопотанням до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, в якому просив надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння орієнтовною площею 128,6153 га з земель запасу та резерву розташованих за межами населених пунктів Водотиївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області, з послідуючою передачею в оренду на 49 років. Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 30.10.2017 у справі № 806/2758/17 відповідача зобов'язано повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 04 вересня 2017 року у відповідності до вимог Земельного кодексу України та з урахуванням обставин, встановлених у даній справі. Листом від 04.01.2018 № 31-6-0.3-111/2-18 Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повідомило ОСОБА_1 про те, що відповідно до довідки про надання дозволу на складання документації із землеустрою щодо передачі земельної ділянки у користування, склад угідь на бажаній земельній ділянці - рілля, що суперечить бажаному виду використання (для сінокосіння). Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року відмовлено у задоволенні клопотання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 4 вересня 2017 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для сінокосіння орієнтовною площею 128,6143 га з земель резерву та запасу розташованих за межами населених пунктів Покришівської сільської ради Брусилівського району Житомирської області з подальшою передачею в оренду терміном на 49 років на підставі ч.4 ст.122, ч.3 ст.134, ст.123, ст.34 Земельного кодексу України (а.с.7).

Листом від 03 жовтня 2017 року № Г-13137/0-10951/6-17 відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що слід звернутися з клопотанням про включення даної земельної ділянки до переліку таких, права на яку можуть бути продані на земельних торгах, відповідно до Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.17 № 413 (а.с.12).

З метою захисту своїх прав, позивач звернувся до суду. Так, постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 30.10.2017 у справі № 806/2758/17 зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання позивача від 04.09.2017 та прийняти рішення у відповідності до вимог Земельного кодексу України та з урахуванням обставин, встановлених у справі (а.с.8-9).

Виконуючи рішення суду, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянуто клопотання позивача від 04.09.2017. У листі від 04.01.2018 № 31-6-0.3-111/2-18 позивачу повідомлено, що він зареєстрований як фізична особа-підприємець, а тому земельні ділянки можуть відчужуватись лише за процедурую проведення земельних торгів. Крім того, відповідно до п.7 довідки про надання дозволу на складання документації із землеустрою щодо передачі земельної ділянки у користування відділу у Брусилівському районі, склад угідь на зазначеній земельній ділянці - рілля, що суперечить бажаному виду використання землі - для сінокосіння (а.с.10-11).

Не погоджуючись з такими діями відповідача, вважаючи, що його права порушено, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ч.1 ст.3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Так, частиною 2 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч.2 ст.22 Земельного кодексу України до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відповідно до ч.3 ст.22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Частиною 5 статті 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Згідно з ч.1 ст.34 Земельного кодексу України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

Водночас, частиною 3 статті 134 Земельного кодексу України встановлено, що земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.

На підставі ч.2 ст.123 Земельного кодексу України визначено, що особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Аналіз правових норм свідчить на користь висновку, що підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як встановлено з поданих матеріалів, Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с.11).

Першим мотивом відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки є те, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, а тому отримання у подальшому земельних ділянок в оренду має відбуватися за процедурою проведення земельних торгів відповідно до ст.124 ЗК України.

Суд наголошує, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача з клопотанням як фізична особа, а тому норми, що зобов'язують фізичних осіб-підприємців отримувати земельні ділянки за результатами торгів не можуть бути застосовані у цьому випадку.

З наведених вище підстав, суд не приймає до уваги посилання відповідача на законодавство, що регулює діяльність фермерських господарства.

Щодо відмови відповідача у зв'язку з невідповідністю складу угідь на обраній позивачем земельній ділянці бажаному виду використання, суд зазначає наступне.

Згідно довідки відділу Держгеокадастру у Брусилівському районі позивачу надано дозвіл на складання документації із землеустрою щодо передачі земельної ділянки у користування станом на 27.02.2018 (а.с.36-37).

Пунктом 7 згаданої довідки вказано лише орієнтовний склад угідь: рілля.

Згідно з п.12 визначено, що бажана земельна ділянка відповідає схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проектам землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.

З аналізу вищезгаданих норм, суд дійшов висновку, що землі сільськогосподарського призначення можуть передаватись в оренду громадянам для сінокосіння та використовуватись ними лише в межах даного виду використання.

Відповідно до переліку угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь, затвердженого постановою КМУ № 1051 від 17.10.2012 група "Рілля" включає сільськогосподарські угіддя, які систематично обробляються і використовуються під посіви сільськогосподарських культур, включаючи посіви багаторічних трав, а також чисті пари (ГОСТ 26640-85) та парники, оранжереї і теплиці. До ділянок ріллі не належать сіножаті і пасовища, що розорані з метою їх докорінного поліпшення і використовуються постійно під трав'яними кормовими культурами для сінокосіння та випасання худоби, а також міжряддя садів, які використовуються під посіви.

Вказаним переліком затверджено види земельних угідь, проте не встановлено заборони щодо передачі земельних ділянок групи "рілля" в оренду для сінокосіння.

Крім того, у оскаржуваній відмові, яка викладена у листі відповідача від 04.01.2018, відсутні посилання про невідповідність місця розташування земельної ділянки, зазначеної позивачем: вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів; вимогам генерального плану населених пунктів Соболівської сільської ради Брусилівського району Житомирської області; вимогам іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель цих же адміністративно-територіальних одиниць; вимогам проектів землеустрою щодо впорядкування території цих же населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З урахуванням викладено, суд не вбачає законних підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, а тому позовна вимога про визнання протиправною відмови Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області надати дозвіл згідно клопотання від 04.09.2017 на виготовлення проекту землеустрою для сінокосіння земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Повноваження щодо вирішення питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою в даному випадку належать до дискреційних повноважень Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому у задоволенні позову в частині зобов'язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою слід відмовити.

Водночас, з метою захисту та недопущення порушення прав, свобод та законних інтересів, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Здійснивши системний аналіз позовних вимог, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та обставини справи в сукупності, суд дійшов висновку, про необхідність зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою від 04 вересня 2017 року та за результатами розгляду надати обґрунтовану відповідь, із врахуванням норм Земельного кодексу України та встановлених обставин справи.

Крім того, у випадку надання відповідачем відмови з інших підстав (які не були зазначені у листі від 04.01.2018 № 31-6-0.3-111/2-18) або з повторним посиланням на вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 413 від 07.06.2017, позивач має право оскаржити таку відмову у судовому порядку із зазначенням позовних вимог зобов'язального характеру.

Суд зауважує, що позивач по тексту позовної заяви та в прохальній частині позову вказує різну площу земельної ділянки, що знаходиться за межами населених пунктів Водотиївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області, зокрема є посилання на 128,6143 га, 128,6163 га та 128,6153 га.

Зі змісту долучених позивачем доказів, зокрема клопотання від 04.09.2017, листів відповідача від 03.10.2017 та від 04.01.2018 встановлено, що предметом спору є земельна ділянка орієнтовною площею 128,6143 га за межами населених пунктів Покришівської сільської ради Брусилівського району Житомирської області.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що у прохальній частині позивачем допущено технічну описку, яка не впливає на суть вирішення даного спору.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи протиправну відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області за результатами розгляду клопотання ОСОБА_1 від 04.09.2017, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі ст.382 КАС України суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Поряд з цим суд ураховує, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням постанови в даній справі.

Вирішуючи питання судових витрат, суд зазначає наступне.

Зі змісту ст.139 КАС України вбачається, що розподілу підлягають документально підтверджені судові витрати. Вказана стаття не передбачає розподілу (стягнення) судових витрат, які не були здійснені, а також порядку стягнення судових витрат у вигляді судового збору з відповідача в дохід Державного бюджету пропорційно до задоволеної або відхиленої частини вимог, якщо позивача звільнено від сплати судового збору.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області судового збору до Державного бюджету.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 04.01.2018 № 31-6-0.3-111/2-18 (м.Житомир, вул.Довженка,45, код ЄДРПОУ 39765513) у наданні дозволу ОСОБА_1 (Житомирська обл., Брусилівський р-н, с.Биків, вул.Житомирська,229, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на розробку проекту землеустрою земельної ділянки площею 128,6143 га.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою від 04 вересня 2017 року та за результатами розгляду надати обґрунтовану відповідь, із врахуванням норм Земельного кодексу України та встановлених обставин справи.

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя В.А. Панкеєва