Рішення № 73128739, 28.03.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року м.Житомир справа № 806/882/18

категорія 10.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Капинос О.В.,

секретар судового засідання Недашківська Н.В. ,

за участю: представників відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Житомирського обласного військового комісаріату, Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування п.30 протоколу №122 від 24.11.2017 р., визнання протиправною відмову від 24.11.2017 року, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

-визнати протиправним та скасувати п.30 протоколу №122 від 24.11.2017 рішення Комісії міністерства оборони України з розгляду питань, пов"язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компесаційних сум;

- визнати протиправною відмову від 24.11.2017 Міністерства оборони України в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";

- зобов"язати Житомирський обласний військовий комісаріат повторно подати висновок з формою та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги з дотриманням вимог Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Наказу Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014.

В обґрунтування позову зазначив, що проходив військову службу в Демократичній Республіці Афганістан. У 1986 отримав поранення, в 1987 контузію, що пов"язані з виконанням обов"язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, внаслідок чого в подальшому отримав інвалідність. В 2016 році він звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв"язку з встановленням ІІІ групи інвалідності з причин поранення, контузії та захворювання пов"язаного з виконанням обов"язків військової служби, в чому йому протиправно відмовлено з посиланням на те, що інвалідність настала понад тримісячний строк після звільнення зі служби. Вважає ту відмову протиправною оскільки на момент його звернення у 2016 році законодавством визначено його право на отримання зазначеної допомоги пп.4 п.2 ст.16 Закону від 20.12.1991 №2011ХІ, оскільки йому інвалідність встановлено після звільнення з військової служби з причин поранення, контузії та захворювання пов"язаного з виконанням обов"язків військової служби, даний факт підтверджується довідкою МСЕК. Зазначає, що ним був поданий весь пакет документів, тому числі, що свідчить про обставини поранення. Тому, вважає рішення, оформлене протоколом, та відмову відповідача у виплаті йому одноразової грошової допомоги протиправними.

Ухвалою суду від 06.03.2018 відкрито спрощене провадження у справі та призначено судове засідання на 28.03.2018.

Позивач в судове засідання не з"явився, надіслав до суду заяву, згідно якої позов підтримав та просив справу розглянути без його участі.

Представник Житомирського ОВК в судовому засіданні проти позову заперечував, з підстав, викладених у письмовому відзиві. В обґрунтування відзиву зазначив, що оскільки інвалідність пов"язана з виконання обов"язку військової служби, позивачу первинно встановлена з 01.02.2013 та в матеріалах справи відсутня інформація про настання інвалідності в період проходження позивачем строкової військової служби в 1986-1987 роках чи не пізніше ніж через три місяці після звільнення, а також не надано документа про обставини поранення, підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв"язку з інвалідністю немає. Тому, вважає позов безпідставним та просить відмовити в його задоволенні.

Представник Міністерства оборони України в судовому засіданні проти позову заперечив і зазначив, що позивач, як військовослужбовець строкової військової служби мав би право на отримання вказаної одноразової грошової допомоги відповідно до вимог п.6 ч.2 ст.16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" виключно за умови, що отримання інвалідності мало місце під час строкової військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби. Позивачу така інвалідність встановлена лише з 01.02.2013, тоді як він звільнений і строкової військової служби у 1988 році, тобто пізніше ніж через три місяці після звільнення. Тому, вважає, що відповідач при винесенні спірного рішення діяв виключно на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначені Законом.

Заслухавши пояснення представників відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач у період з 11.04.1986 по 20.07.1988 проходив військову службу у військовій частині № 89933, що підтверджується даними військового квитка позивача (а.с.17).

Як вбачається з Витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця (Протокол № 2518 від 14.12.2012) Центральною військово-лікарською комісією Міністерства оборони України було встановлено, що поранення (контузія) та захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії (а.с. 12).

Згідно з даними довідки до акту огляду МСЕК серії 10 №654343 від 06.02.2013 позивачу з 01.02.2013 по 01.03.2018 була встановлена ІІІ група інвалідності захворювання, так, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. (а.с.14)

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався у 2016 році до Ємільчинського районного військового комісаріату із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, однак 03.06.2016 комісія з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби відправила на доопрацювання документи.

Позивач оскаржив таку відмову у судовому порядку.

Постановою Ємільчинського районного суду Житомирської області від 24.03.2017 в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Міністерства оборони України відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2017 у справі №2277/518/16 року постанову Ємільчинського районного суду Житомирської області від "24" березня 2017 р. скасовано.

Прийнято нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано протиправним рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги від 03.06.2016 щодо повернення документів ОСОБА_3.

Зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення щодо заяви ОСОБА_3 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням йому ІІІ групи інвалідності з 01.02.2013 внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби відповідно до Порядку затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб". В решті позовних вимог відмовлено. (а.с.53-57)

На виконання постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду на засіданні комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов"язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та їх компенсаційних сум прийнято рішення, оформленого протоколом від 24.11.2017 №122, п. 30 якого позивачу було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки згідно з ч.6 ст.16 Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей" у редакції яка діяла на час встановлення йому інвалідності, а також пп. 4 п. 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов"язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499, одноразова грошова допомога призначається військовослужбовцям строкової служби у разі якщо інвалідність настала внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби, настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби. ОСОБА_3 інвалідність встановлена понад 3 місячний термін. (а.с.17)

Вважаючи рішення відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги протиправними, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним діям відповідача, суд зазначає наступне.

Частиною 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ст.41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (ст.1 Закону № 2011-ХІІ).

У відповідності до ст.1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з п.2 ч.1 ст.3 Закону № 2011-XII, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Статтею 16 вказаного Закону в первинній редакції передбачено, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 03 листопада 2006 №328-V, який набрав чинності 01 січня 2007, ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено в новій редакції. Зокрема, частиною другою цієї статті передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм даного Закону вбачається, що застосування ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 р. у справі №1-рп/99 визначено, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Оскільки інвалідність позивача настала 01.02.2013, то виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватись на підставі нормативно - правових актів, які були чинні на момент встановлення позивачу інвалідності.

На час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, тобто на час набуття позивачем права на отримання допомоги, діяв Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанова Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499, якою затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (далі - Порядок № 499).

У п.6 ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" було передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.

Крім того, у п. 2 Постанови № 499 було зазначено, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження.

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що для особи , яка проходила строкову військову службу та отримала інвалідність, граничний термін встановлення інвалідності, яка б давала йому підстави для виплати одноразової допомоги, спливає після закінчення трьох місяців з моменту звільнення зі служби.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив саме строкову військову службу та був звільнений з неї у 1988 році. При цьому, інвалідність позивачу встановлено з 01.02.2013.

Таким чином, граничний строк отримання інвалідності, яка б давала підстави для виплати йому одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" сплинув після закінчення трьох місяців з моменту звільнення його зі строкової військової служби, оскільки позивачу як військовослужбовцю строкової військової служби, інвалідність встановлена значно пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, хоча і внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, відтак, підстави для виплати позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до вимог п.6 частини другої ст.16 Закону N2011-XII відсутні.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що за приписами п.6 ч.2 ст.16 Закону № 2011-XII, в редакції на день звернення позивача, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби при виконанні обов'язків військової служби, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби.

Суд вважає, що позовні вимоги Позивача зумовлені виключно помилковим трактуванням правових норм ст.16 Закону № 2011-XII. Позивач не врахував, що приписами ст.16 Закону № 2011-XII, законодавець серед осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, розмежовує такі категорії осіб як військовослужбовці та військовослужбовці строкової служби.

Тобто, право на отримання одноразової грошової допомоги після перебігу тримісячного строку звільнення особи з військової служби можливо виключно військовослужбовцями (крім військовослужбовців строкової служби) з підстав, передбачених п.5 ч.2 ст.16 Закону № 2011-XII.

Оскільки, позивач відноситься до категорії військовослужбовців строкової служби, а тому право на отримання одноразової грошової допомоги такій категорії осіб законодавцем обмежено, окрім іншого, встановленням інвалідності в період проходження ним військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення такої особи з військової служби.

При цьому, суд вважає безпідставним посилання позивача на те, що на час його звернення у 2016 році законодавством визначено його право на отримання зазначеної допомоги у п.4 п.2 ст.16 Закону від 20.12.1991 №2011ХІ, оскільки, як вже зазначалося, виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватись на підставі нормативно - правових актів, які були чинні на момент встановлення позивачу інвалідності.

За таких обставин, суд вважає, що оскільки позивачу, як військовослужбовцю строкової служби, інвалідність встановлено понад тримісячний термін після звільнення, визначеного ч.6 ст.16 Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції яка діяла на час встановлення йому інвалідності), а також пп. 4 п. 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов"язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні зборои, та інвалідності звільнених з військової служби осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499, тому рішення відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачу є правомірним, а вимоги є безпідставними.

Враховуючи те, що судом встановлено відсутність підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, суд вважає, що вимога позивача зобов"язувати Житомирський обласний військовий комісаріат повторно подати висновок з формою та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів Міністерства оборони України про виплату ОСОБА_3 одноразової грошової допомоги також задоволенню не підлягає.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку відповідачем доведено правомірність дій щодо відмови позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги. У той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування своїх позовних вимог.

З огляду на зазначене, приймаючи рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства, в зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 відсутні.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_3 (11201, Житомирська обл., смт.Ємільчине, вул.Хмільова,11, інд.код НОМЕР_1) до Житомирського обласного військового комісаріату (10001, м.Житомир, вул.С.Параджанова,4, код ЄДРПОУ 07873079) та Міністерства оборони України (03168, м.Київ, пр. Повітрофлоцький, 6, код ЄДРПОУ 00034022) відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Капинос

Повне судове рішення складене 02 квітня 2018 року