Рішення № 73125807, 20.03.2018, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 752/16356/17

Провадження № 2/369/208/18

РІШЕННЯ

Іменем України

20.03.2018 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючої судді Ковальчук Л.М.,

при секретарі Котенко О.О.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

представника третьої особи ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_4, про визнання недійсним п. 6.4. статті 6 Договору іпотеки № PCL-009/133/2007 від 19 квітня 2007 року,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ПАТ «ОТП Банк» про визнання недійсним п. 6.4. статті 6 Договору іпотеки № PCL-009/133/2007 від 19 квітня 2007 року, посилаючись на те, що 18 листопада 2005 року між нею та ОСОБА_4 був зареєстрований шлюб.

19 квітня 2007 року ОСОБА_4 уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки № 2632 за умовами якого він отримав у власність земельну ділянку, яка розташована по вул. Зоряна в с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер 3222484001:01:016:0028.

19 квітня 2007 року ОСОБА_4 уклав договір купівлі-продажу домоволодіння № 42, розташованого по вул. Зоряна в с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області.

Оскільки на час укладення ОСОБА_4 вищевказаних договорів купівлі-продажу вона перебувала зі ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, тому на її думку вказане нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя.

Пізніше вказані земельна ділянка та домоволодіння були передані в іпотеку на підставі договору іпотеки № PCL-009/133/2007 для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, який був укладений між ОСОБА_4 та ЗАТ «ОТП Банк».

У зв’язку з укладенням іпотечного договору, 19 квітня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 було зареєстровано в реєстрі за № 2627 заяву ОСОБА_3 про надання згоди її чоловіку ОСОБА_4 на укладення з АТ «ОТП Банк» кредитного договору та передачу в іпотеку земельної ділянки і домоволодіння.

Зі змісту наданої нею заяви від 19 квітня 2007 року вбачається, що вона надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_4 виключно на укладення кредитного договору та договору іпотеки, проте не надавала права будь-якому, в тому числі і іпотекодержателю ПАТ «ОТП Банк» без її згоди розпоряджатися її спільним майном.

Позивач вказала, що оскільки договір про задоволення вимог іпотекодержателя є окремим від іпотечного договору, який потребує нотаріального посвідчення, на його укладення, тому повинна бути також надана нотаріальна згода другого з подружжя, якщо предметом цих договір є спільне майно.

Відсутність такої згоди є підставою для визнання договору про позасудове задоволення вимог іпотекодержателя і відповідно застереження недійсним.

Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_3 просила визнати недійсним п. 6.4. статті 6 Договору іпотеки № PCL-009/133/2007 від 19 квітня 2007 року.

У судовому засіданні від 07 лютого 2018 року до участі в справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору був залучений ОСОБА_4.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_4 позов підтримала та просила його задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача АТ «ОТП Банк» позов не визнав та заперечував проти його задоволення.

Суд, вислухавши думку учасників процесу, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог ст. 3 Цивільного кодексу України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов»язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Судом встановлено, що 18 листопада 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був укладений шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, видане 18 листопада 2015 року виконкомом Боярської міської ради Києво-Святошинського району Київської області серія 1-ОК № 012370, актовий запис № 633.

З вертаючись з позовом до суду позивач ОСОБА_3 зазначила про те, що 19 квітня 2007 року її чоловік ОСОБА_4 уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки за № 2632, згідно умов якого він отримав у власність земельну ділянку, яка розташована по вул. Зоряна в с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області, кадастровий номер 3222484001:01:016:0028.

19 квітня 2007 року ОСОБА_4 уклав договір купівлі-продажу домоволодіння № 42, розташованого по вул. Зоряна в с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області.

На підставі вимог ч. 1 ст. 60 СК України та ч. 3 ст. 368 ЦК України позивач вказала, що придбане ОСОБА_4 нерухоме майно є спільною сумісною власністю.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 квітня 2007 року між ОСОБА_4 та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк», був укладений договір іпотеки № PCL-009/133/2007, відповідно до умов якого ОСОБА_4 передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме земельну ділянку площею 0,1407 га, кадастровий номер 3222484001:01:016:0028, яка розташована за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина, вул. Зоряна, та житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Крюківщина, вул. Зоряна, 42.

В матеріалах справи міститься копія заяви ОСОБА_3 від 19 квітня 2007 року, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрована за № 2627 про надання згоди її чоловікові ОСОБА_4 на укладення кредитного договору та передачу в іпотеку нерухомого майна.

Зі змісту вказаної заяви вбачається, що «ОСОБА_3, цією заявою дає згоду чоловікові ОСОБА_4 на укладення з ЗАТ «ОТП Банк» кредитного договору в сумі та на умовах йому відомих, та на купівлю і передачу в іпотеку банку нерухомості, а саме житловий будинок разом з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: вул. Зоряна № 42, с. Крюківщина, Києво-Святошинський район, Київська область, та земельна ділянка загальною площею 0,1407 га, що знаходиться за адресою: вул. Зоряна, с. Крюківщина, Києво-Святошинський район, Київська область, кадастровий номер 3222484001:01:016:0028, за ціну та на умовах за його розсудом, на строк до повного погашення боргових зобов’язань позичальника перед банком за кредитним договором».

Згідно умов кредитного договору вбачається, що підписанням договору іпотеки № PCL-009/133/2007 від 19 квітня 2007 року між ОСОБА_4 та ЗАТ «ОТП Банк» було досягнуто згоди щодо можливого звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Відповідно до умов п. 6.4 договору іпотеки сторони дійшли згоди, що іпотекодержатель має право самостійно обирати такі шляхи позасудового врегулювання: іпотекодержателю належить право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому чинним законодавством. Цим сторони дійшли згоди, що ціна продажу предмета іпотеки у випадку його продажу іпотекодержателем, буде визначатися наступним чином: а) початкова ціна предмета іпотеки визначається іпотекодержателем , але вона повинна бути не нижче його вартості, визначеної внаслідок проведення незалежної оцінки; при неможливості продажу предмета іпотеки за ціною, визначеною згідно підпункту а) цього пункту, протягом одного місяця з моменту початку позасудового врегулювання, ціна продажу предмета іпотеки визначається іпотекодержателем, але вона повинна бути не нижче його вартості, визначеної внаслідок проведення незалежної оцінки і зменшення на 10 відсотків; при неможливості продажу предмета іпотеки за ціною, визначеною згідно підпункту б) цього пункту, протягом двох місяців з моменту початку позасудового врегулювання, ціна продажу предмета іпотеки визначається іпотекодержателем, але вона повинна бути не нижче його вартості, визначеної внаслідок проведення незалежної оцінки і зменшеної на 20 відсотків; 2) при виникненні іпотечного випадку іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю іпотечне повідомлення (цінним листом або листом з повідомленням про вручення за адресою, вказаною в цьому договорі) із зазначенням загальної суми боргових зобов’язань та граничного строку погашення боргових зобов’язань. У випадку непогашення іпотекодавцем боргових зобов’язань у строк, передбачений у іпотечному повідомленні, право власності на предмет іпотеки переходить від іпотекодавця до іпотекодержателя в день, наступний за останнім днем строку погашення боргових зобов’язань, вказаному в іпотечному повідомленні. При цьому іпотекодержатель зобов’язаний реалізувати предмет іпотеки протягом одного року, а суму отриману від реалізації, направити на погашення боргових зобов’язань та інших фактичних вимог. Залишок коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки, після погашення боргових зобов’язань, інших фактичних вимог та відшкодування всіх витрат іпотекодержателя, повертається іпотекодавцю відповідно до чинного законодавства України.

Враховуючи положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» відповідне застереження в іпотечному договорі вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У позовній заяві позивач ОСОБА_3 вказала, що вона не надавала згоди на включення іпотечного застереження до іпотечного договору, а тому фактичні законні підстави щодо розпорядження земельною ділянкою та домоволодінням без її згоди, а пункти договору іпотеки, які передбачають право на розпорядження банком їхнім спільним з чоловіком майном є недійсним.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішувати питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно вимог ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків, недійсності передбачених законом. Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України та ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Разом з тим суд зазначає, що згідно умов договору іпотеки № PCL-009/133/2007 від 19 квітня 2007 року вбачається, що лише один розділ договору іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався між сторонами.

Згідно вимог чинного законодавства України згода одного з подружжя необхідна виключно на укладення договору іпотеки, а не на укладення окремого його розділу. В даному випадку законодавством не передбачено необхідності надання нотаріальної згоди другого з подружжя на укладення окремого розділу договору іпотеки, зокрема застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

Дослідивши письмові матеріали справи та вислухавши думку учасників процесу, суд дійшов висновку, що доводи позивача ОСОБА_3, викладені нею у позовній заяві, та доводи її представника у судовому засіданні, не підтверджені належними доказами. Позивачем не доведено, що з тих підстав, на якій вона посилається у своїй позовній заяві, пункт 6.4. статті 6 Договору іпотеки № PCL-009/133/2007 від 19 квітня 2007 року може бути визнаний недійсним.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, з’ясувавши дійсні обставини справи, давши оцінку зібраним доказам в їх сукупності, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача ОСОБА_3 про визнання недійсним п. 6.4. статті 6 Договору іпотеки № PCL-009/133/2007 від 19 квітня 2007 року.

Керуючись вимогами ст. ст. 3, 15, 16, 203, 215, 369, 575, 627, 638 ЦК України, ст. ст. 4, 81, 141, 259, 265, 268 ЦПК України, п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідних положень» Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_4, про визнання недійсним п. 6.4. статті 6 Договору іпотеки № PCL-009/133/2007 від 19 квітня 2007 року відмовити.

Повне рішення суду складено 30 березня 2018 року.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Києво-Святошинський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Ковальчук Л.М.