Постанова № 73125251, 28.03.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА

МСП-03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А

Справа № 754/3175/16 Головуючий в І інстанції: Лісовська О.В.

апеляційне провадження № 22-ц/796/188/2018 Доповідач Заришняк Г.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - Заришняк Г.М.

Суддів - Андрієнко А.М., Мараєвої Н.Є.

при секретарі - Ткаченко І.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 листопада 2017 року в справі за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_1, третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_10 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1, третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

В обґрунтування позову вказував, що вони з відповідачкою перебувають у зареєстрованому шлюбі з 02.09.2006 року по даний час, від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. Діти з народження і по даний час проживають разом з батьком. Сімейні стосунки з відповідачкою припинені з 2013 року, оскільки відповідачка зловживає алкогольними напоями, веде аморальний спосіб життя, в сім"ї виникали сварки, так як відповідачка не приймала участь у вихованні та утриманні дітей, неодноразово вчиняла фізичне та психологічне насильство відносно дітей. На підставі викладеного позивач просив задовольнити позов та позбавити відповідачку батьківських прав відносно їх дітей: сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_2, а також стягувати щомісячно з відповідачки на користь позивача аліменти на утримання дітей у розмірі по 500, 00 грн.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 21 листопада 2017 позов задоволено.

Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав щодо її дітей - сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_10 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 500, 00 грн. щомісячно, починаючи з 09.03.2016 року і до повноліття дитини.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_10 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 500, 00 грн. щомісячно, починаючи з 09.03.2016 року і до повноліття дитини.

Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідачка та її представник підтримали апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.

Позивач та його представник проти апеляційної скарги заперечували, вважаючи рішення суду законним.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації в судове засідання не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в поданій заяві просив розглядати справу у відсутність представника й при винесенні судового рішення врахувати інтереси малолітніх дітей сторін.

Відповідно до п.8 ч.1 1 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України в реакції Закону №2147VIII від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч. 6 ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п.3 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402- VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду в порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону №2147- VIII від 03 жовтня 2017 року.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Позбавляючи відповідачку ОСОБА_1 батьківських прав відносно малолітніх дітей: сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_2, суд першої інстанції виходив із встановлення в судовому засіданні факту свідомого невиконання відповідачкою своїх батьківських обов»язків щодо виховання дітей, яка не піклується про синів, не надає їм матеріальної допомоги, не займається їх вихованням та розвитком, не здійснює за ними належний догляд.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Частинами 6, 8 ст. 7 СК України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права та обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з ч. 1- 4 ст. 150 СК України батьки зобов'язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину.

Судом встановлено, що сторони ОСОБА_10 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 02.09.2006 р. на час постановлення судового рішення, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.

Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвами про народження дітей.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги про позбавлення відповідачки батьківських прав щодо дітей, ОСОБА_10 зазначав, що ОСОБА_1 зловживає алкогольними напоями, веде аморальний спосіб життя, не приймала участі у вихованні та утриманні дітей, неодноразово вчиняла фізичне та психологічне насильство відносно дітей.

Разом з тим, дані обставини не знайшли свогопідтвердження у судовому засіданні.

Відповідно до вимог п.2,3 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, вінухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, жорстоко поводяться з дитиною.

На підставі ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.п.15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків. Питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно пливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Як видно зі справи, відповідачка хронічним алкоголізмом та захворюванням на наркоманію не страждає, психіатричних захворювань немає, до кримінальної відповідальності не притягувалася, не знятої чи не погашеної судимості не має, в розшуку не перебуває, не притягувалася також і до адміністративної відповідальності за вчинення насильства в сім'ї (т.1а.с.84,85, 86,124. 127,129,132). Відповідачка була домогосподаркою, займалася вихованням дітей,цікавилася їх життям, а з 08.07.2015 р. вона працювала адміністратором - кухарем продовольчого відділу у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі, характеризується за місцем роботи виключно позитивно. На даний час відповідачка не працює.

Згідно з довідкою Макарівської центральної районної лікарні відповідачка разом із сином ОСОБА_5 знаходилася на стаціонарному лікуванні в Макорівській ЦРЛ з 02.05.2014 р. по 06.05.2014 р. у зв»язку із захворюванням дитини (т.1 а.с. 135).

Із соціально - педагогічної характеристики ОСОБА_3, вихованця ДНЗ №736 «Мрія» вбачається, що батьки дитини постійно цікавляться життям ОСОБА_3, приділяють увагу його вихованню, спілкуються з вихователями, цікавляться життям групи, в якій перебуває дитина (т.1 а.с.17).

Як видно з доводів відповідачки ОСОБА_1, вона разом з позивачем та дітьми до січня 2016 р. проживали разом АДРЕСА_1 а потім позивач закрив вхідні двері квартири на два замки, від одного з яких вона не мала ключів, не впускає її до помешкання, не дозволяє їй спілкуватися з дітьми, а згодом 09.03. 2016 р. звернувся в суд з даним позовом про позбавлення її батьківських прав щодо їх дітей.

Вказані твердження відповідачки підтверджуються зібраним по справі доказами й позивачем належним чином не спростовані.

Допитані судом свідки як з боку позивача, так і свідки, допитані судом за клопотанням відповідачки, пояснили, що позивач постійно проводить час з дітьми, займається ними, піклується про них, возить їх на тренування, в дитсадок, в школу.

Разом з тим, жодний із свідків не підтвердив в судовому засіданні, що відповідачка зловживає алкогольними напоями, веде аморальний спосіб життя, не піклувалася про дітей та неприймала участі у їх вихованні.

Висновки суду про те, що покази свідків, допитаних з боку відповідачки, суперечать встановленим по справі обставинам, належним письмовим доказам, є нелогічними та непослідовними, а тому судом до уваги не приймаються, колегія суддів вважає помилковими, оскільки показання вказаних свідків підтверджуються зібраними по справі доказами, їх показання узгоджуються з показами інших свідків, допитаних судом з боку обох сторін, та доповнюють їх щодо фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.12.1991 року, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно положень ст. 9 вказаної Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. При цьому поняття розлучення слід тлумачити з огляду на право одного з батьків на спілкування з дитиною та обов»язок другого батька надати можливість для такого спілкування.

Відповідно до вимог Декларації прав дитини від 20.11.1959 року, в якій міститься принцип 6, дитина може бути розлучена з матір'ю лише у винятковій ситуації.

Опитаний судом першої інстанції неповнолітній ОСОБА_2, старший син сторін у справі, пояснив, щовін бачив маму останній раз, коли був у 4 класі, вона приїздила до них додому, а бачилися вони на вулиці. Нічого поганого про маму сказати не може. Пояснив, що піклується про них тато.

Як видно з матеріалів справи, позивач чинив відповідачці перешкоди у спілкуванні з дітьми, не впускав до квартири.

Дані обставини, підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Згідно з довідкою Деснянського УП ГУНП в м. Києві від 11.08.2016 року (а.с.140 т.1), відповідачка 02.07.2016 року зверталася до поліції із заявою про те, що 25.06.2016 року її колишній чоловік ОСОБА_10 самовільно забрав їх малолітніх дітей і не повертає.

Заналогічною заявою відповідачка зверталася 14.07.2016 року до Служби у справах дітей Святошинської РДА, просила також визначити способи її участі у вихованні малолітніх синів (т.1 а.с.136).

Справа не містить належних та переконливих доказів вчинення відповідачкою фізичного та психологічного насильства відносно дітей.

Згідно з вимогами ст.ст.10, 60 ЦПК України, в редакції Закону, що був чинним на час постановлення районим судом рішення, вирішення цивільних справ у судах проводиться на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не надано суду будь-яких переконливих доказів, які б свідчили про те, що відповідачка свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, ухиляючись від виховання дітей, та наявність у цьому лише її вини, й таких не приведено в судовому рішенні.

Враховуючи конкретні обставини справи, інтереси дітей, ставлення відповідачки до синів, її бажання виконувати батьківські обов'язки по відношенню до дітей сторін, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, колегія суддів не вбачає безумовних підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав щодо синів ОСОБА_9 та ОСОБА_5.

Та обставина, що діти є більш прихильними до батька, не є підставою для позбавлення батьківських прав матері дітей.

Статтею 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов"язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв"язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Колегія суддів вважає передчасним Висновок № 107-2506/40 від 29.04.2016 року Служби у справах дітей Святошинського району м. Києва про доцільність позбавити батьківських прав відповідачку відносно її неповнолітніх дітей, оскільки він зроблений у відсутність відповідачки, без повного з»ясування її ставлення до дітей.

З огляду на викладене, рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_10 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Окрім того, під час розгляду справи судом встановлено, що на даний час неповнолітні діти знаходяться на утриманні батька, відповідачка матеріальну допомогу на утримання дітей не надає,тому суд прийшов до правильного висновкупро обґрунтованість та доведеність позовнихвимог про стягнення аліментів.

Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд у відповідності з вимогами ч.1 ст. 182 СК України правильно врахував, що малолітні діти перебувають на утриманні свого батька, який працює, отримує заробітну плату та пенсію, а також матеріальний стан матері, яка має можливість надавати матеріальну допомогу на утримання дітей, оскільки є повнолітньою і працездатною особою, а тому обґрунтовано стягнув з відповідачки аліменти у твердій грошовій сумі - по 500, 00 грн. щомісячно на кожну дитину до їх повноліття, починаючи з дня звернення до суду.

Постановлене судом рішення в цій частині відповідає вимогам матеріального та процесуального закону й не може бути скасованим з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 374,376, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 21 листопада 2017 року в частині позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав щодо її дітей: сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сина ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_2, - скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_10 до ОСОБА_1, третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав - відмовити.

В решті дане рішення суду залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 30 березня 2018 р.

Головуючий:

Судді: