Постанова № 73125070, 28.03.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/47310/15-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/2546/2018

Головуючий у суді першої інстанції: Новак Р.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача - Слюсар Т.А.

суддів: Волошиної В.М., Панченка М.М.

за участю секретаря судового засідання Макаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в інтересах державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 вересня 2017 року

в справі за позовом ОСОБА_4 до державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» про поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року ОСОБА_4. звернулася у суд із позовом до державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (надалі - ДП «Український інститут інтелектуальної власності», Укрпатент) про поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Зазначала, що перебувала із відповідачем у трудових відносинах з 01 вересня 2014 року на посаді головного фахівця відділу кадрів, а 04 грудня 2014 року переведена на посаду помічника заступника директора з фінансів та економіки, з якої наказом №385-п від 19 листопада 2015 року була звільнена на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, про що зроблено відповідний запис в трудовій книжці за № 38.

Посилаючись на те, що видача вказаного наказу про звільнення та процедура звільнення відбулися з грубим порушенням трудових прав позивача, остільки в повідомленні про скорочення посади та подальше звільнення не містилося дати та номера, не вказано який штатний розпис вводиться в дію й яка загальна чисельність працівників буде у відповідача з 20 серпня 2015 року, не надано переліку вакантних посад для подальшого переведення, а запропоновано позивачу посади було з порушенням двохмісячного терміну, не врахування при звільненні інвалідність, рівень кваліфікації та наявність переважного права на залишення на роботі, що у сукупності завдало моральної шкоди позивачу, просила:

скасувати наказ Генерального директора ДП «Український інститут інтелектуальної власності» від 19 листопада 2015 року № 385-п та поновити ОСОБА_4 на посаді помічника заступника директора з фінансів та економіки ДП «Український інститут інтелектуальної власності»;

стягнути з ДП «Український інститут інтелектуальної власності» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 12 вересня 2017 року позов задоволено частково. Скасовано наказ Генерального директора ДП «Український інститут інтелектуальної власності» від 19 листопада 2015 року № 385-п та поновлено ОСОБА_4 на посаді помічника заступника директора з фінансів та економіки ДП «Український інститут інтелектуальної власності». Стягнуто з ДП «Український інститут інтелектуальної власності» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, у сумі 251 858 грн. 78 коп., моральну шкоду, у розмірі 3000 грн. Стягнуто з відповідача в дохід держави судові витрати, в сумі 2518 грн. 59 коп. за подання до суду позовної заяви майнового характеру та 551 грн. 20 коп. за подання до суду позовної заяви немайнового характеру. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, недоведеність та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення районного суду тапостановити нове - про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що на дату попередження про майбутнє звільнення (10 липня 2015 року) вакантні посади в Укрпатенті були відсутні, тому відповідач не міг запропонувати позивачу іншу роботу, а у своїй позовній заяві ОСОБА_4 невірно витлумачила пропозиції посад, які їй пропонувались 16 та 19 листопада 2015 року, дійшовши висновку про те, що їй були вручені повідомлення про наступні звільнення, чим було порушено вимоги ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України, а саме, - був порушений строк попередження про майбутнє звільнення, адже попередження про майбутнє звільнення було вручено позивачу 10 липня 2015 року, в якому чітко прописано те, у зв'язку з чим та на якій підставі вона підлягає звільненню та вказано, що таке звільнення відбудеться через 2 місяці з дати ознайомлення позивача з попередженням, натомість, 16 та 19 листопада 2015 року ОСОБА_4 були письмово запропоновані посади у якості іншої роботи на підприємстві, з метою досудового врегулювання спору і ці листи не є повідомленнями про звільнення.

Посилаючись на те, що з моменту попередження про майбутнє звільнення до дати фактичного звільнення пройшло більше трьох місяців, а відповідачем було дотримано норм законодавства щодо заборони звільнення в період перебування працівника у відпустці, а також в період його тимчасової непрацездатності, й в день звільнення 19 листопада 2015 року позивачу були нараховані кошти в повному обсязі та перераховані на її картковий рахунок, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку, видано належно оформлену трудову книжку, а в справі не міститься жодних доказів заподіяння їй моральних страждань або втрат, представник відповідача просив задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення районного суду.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (у редакції Закону № 2147- VIII від 03 жовтня 2017 року), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Колегія суддів, вислухавши представника ДП «Український інститут інтелектуальної власності», який підтримав апеляційну скаргу, представника ОСОБА_4, який просив апеляційну скаргу відхилити, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, враховуючи таке.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 з 01 вересня 2014 року перебувала із ДП «Український інститут інтелектуальної власності» у трудових відносинах на посаді головного фахівця відділу кадрів, а 04 грудня 2014 року переведена на посаду помічника заступника директора з фінансів та економіки, з якої наказом № 385-п від 19 листопада 2015 року була звільнена на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с.38, 49-55).

Задовольняючи позов частково, районний суд виходив з того, що розірвання з ОСОБА_4 трудових відносин відбулося з порушенням її трудових прав.

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів визнає законними й обґрунтованими. Вони повністю узгоджуються з сукупністю зібраних у справі й належно оцінених у рішенні доказів.

Згідно наказу Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) від 06 липня 2015 року № 142 «Про затвердження штатного розпису та скорочення штату чисельності працівників» з метою оптимізації роботи державного підприємства, змін в організації виробництва і праці та у зв'язку з введенням з 20 серпня 2015 року нової організаційної структури Укрпатенту, затвердженої наказом Укрпатент від 28 квітня 2015 року № 96 та погодженої Державною службою інтелектуальної власності України 28 квітня 2015 року, затверджено новий штатний розпис, введення в дію якого передбачено з 20 серпня 2015 року, відповідно до змісту якого внаслідок реорганізації підприємства передбачено скорочення певних посад, (п. 3 наказу).

Встановлено, що на підставі п. 3.1.8 даного наказу №142 від 06 липня 2015 року, посада, яку обіймала ОСОБА_4. (помічник заступника директора з фінансів та економіки) підлягала скороченню з 20 серпня 2015 року. Згідно підпункту 2 п.4.3. вказаного наказу, визначено, що відповідач взяв на себе зобов'язання підготувати та вручити письмове попередження позивачу про звільнення у відповідності до вимог чинного законодавства України (а.с.11-37 т.1).

Відповідно до п. 4.4. вказаного наказу відповідач взяв на себе зобов'язання, одночасні з врученням попередження про звільнення, запропонувати працівникам, зазначеним у п 4.3 цього наказу, іншу роботу в Укрпатенті за відповідною професією (спеціальністю), якщо такої роботи немає - іншу роботу в Укрпатенті. У разі відмови від переведення або відсутності вільних посад, підготувати документи для звільнення відповідних працівників через два календарні місяці, з дати їх попередження про звільнення, за п. 1. ст. 40 Кодексу законів про працю України.

Згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Статтею 49-2 КЗпП України встановлено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Згідно ч. 2 ст. 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до положень ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Власник є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року № 6-40цс15, від 01 липня 2015 року № 6-491цс15.

Матеріалами справи доведено, що відповідачем не були запропоновані ОСОБА_4 всі вакантні посади, які були вільні на підприємстві з 10 липня 2015 року по 19 листопада 2015 року.

Однією з гарантій забезпечення прав громадян на працю є передбачений ст. 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_4 визнана інвалідом, а також має чотири дипломи про закінчення вищих навчальних закладів : Одеського інституту народного господарства за кваліфікацією економіста планування народного господарства; Дніпропетровського регіонального інституту державного управління Української Академії державного управління при Президентові України за кваліфікацією магістр державного управління; ЗАТ «Інститут інтелектуальної власності і права» за кваліфікацією професіонал з інтелектуальної власності; Інституту інтелектуальної власності Одеської національної юридичної академії за кваліфікацією аналітик консолідованої інформації (а.с.56-60 т.1).

За змістом долученого до справи листа, 10 липня 2015року ОСОБА_4 була попереджена про заплановане вивільнення із займаної посади після закінчення двомісячного терміну з дати попередження й одночасно була проінформована про відсутність вакантних посад (а.с.39 т.1).

Згідно матеріалів справи, 16 листопада 2015 року позивачу було запропоновано вільну на підприємстві посаду фахівця 1 категорії відділу формування баз даних Відділення формування баз даних та редакційно-видавничої діяльності, з посадовим окладом 5150 грн. на місяць за строковим трудовим договором, а 19 листопада 2015 року - посаду головного фахівця відділу формування баз даних Відділення формування баз даних та редакційно-видавничої діяльності, з посадовим окладом 7000 грн. на місяць й того ж дня (а.с.40,41 т.1).

Отже, матеріалами справи доведено, що відповідачем ОСОБА_4 були запропоновані дві вільні посади шляхом надання письмових пропозицій від 16 листопада 2015 року та в день звільнення - 19 листопада 2015 року (а.с.40, 41).

Між тим, як убачається з матеріалів справи, за період з 10 липня 2015 року по 19 листопада 2015 року до Укрпатенту були прийняті працівники на наступні посади: фахівця 1 категорії відділу прав на результати науково - технічної діяльності, головного фахівця відділу економічного регулювання промислової власності, інспектора служби діловодства, начальника відділу встановлення дати подання заявок, фахівця 1 категорії відділу підготовки офіційних видань, начальника служби діловодства, інспектора 1 категорії служби діловодства (а.с.22-29 т.2):

Встановлено, що жодну з вказаних посад, з урахуванням посадової інструкції, які за рівнем освіти, кваліфікації могла обійняти ОСОБА_4, їй запропоновано не було.

Відповідно до справи, лише 16 листопада 2015 року та 19 листопада 2015 року, ОСОБА_4 вказала про бажання обійняти посаду з посадовим окладом не нижчим за посадовий оклад, який був встановлений за посадою, яку вона обіймала - помічника заступника директора з фінансів та економіки.

При цьому, перебування позивача на лікарняному чи у відпустці ніяким чином не перешкоджало обов'язку відповідача повідомити ОСОБА_4 про наявність вакантних посад та запропонувати позивачу їх вибір.

Посилання представника відповідача про неможливість запропонувати ОСОБА_4 вакантні посади з причин відсутності її на роботі спростовуються безспірно встановленими по справі доказами про те, що в період з 15 по 23 серпня 2015 року, коли позивач виконувала трудові обов'язки й перебувала на робочому місці, було прийнято на роботу нових працівників, які раніше на підприємстві не працювали.

Зокрема, були заповнені вакантні посади : головного фахівця відділу економічного регулювання промислової власності, інспектора служби діловодства, начальника відділу встановлення дати подання заявок, фахівця 1 категорії відділу підготовки офіційних видань, начальника служби діловодства (а.с.22-30).

Проте, як свідчать матеріали справи, жодна з вказаних посад, які могла б обійняти ОСОБА_4, незважаючи на їх заповнення особами, які на підприємстві раніше не працювали, попередньо їй запропонована не була.

Безпідставними є доводи представника державного підприємства про те, що згадані посади не були запропоновані у зв'язку з небажанням позивача обіймати їх з причин нижчого посадового окладу, який вона мала на той час, остільки бажання мати за новою посадою посадовий оклад не нижчим за попередній, позивач висловила 16 та 19 листопада 2015 року, в той час як згадані вакантні посади були заповнені іншими особами раніше, у серпні 2015 року, й позивачу до працевлаштування не пропонувалися.

Окрім цього, суд визнає такими, що не заслуговують на увагу твердження апеляційної скарги про те, що відповідачем дотримано вимоги трудового законодавства й запропоновано інші посади, від яких ОСОБА_4 відмовилася остільки ці посилання спростовуються змістом запису позивача на листах-повідомленнях від 16 листопада 2015 року та 19 листопада 2015 року, які не містять відомостей про відмову позивача від запропонованих посад, в них висловлено прохання врахувати її наявний посадовий оклад та факт того, що вона є вдовою, інвалідом та має відповідний фаховий рівень (4 вищі освіти) (а.с.38,40,41).

Зазначені обставини свідчать про те, що відповідачем не дотримано положень ч.2 ст.40 КЗпП України, ст. 49-2 КЗпП України та не вжито всіх можливих заходів щодо працевлаштування ОСОБА_4, чим допущено порушення її трудових прав.

Доводи апеляційної скарги вказаного не спростовують.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав до поновлення позивача на роботі суд визнає такими, що узгоджуються з сукупністю зібраних у справі доказів та ґрунтуються на положеннях матеріального права.

Разом з тим, посилання суду на порушення відповідачем ст. 49-2 КЗпП України у зв'язку зі звільненням ОСОБА_4 за сплином двохмісячного терміну з дати попередження про звільнення підлягають виключенню з рішення суду, остільки районним судом неправомірно витлумачено згадану норму права.

Так, положеннями ст. 49-2 КЗпП України передбачено звільнення працівника у строк не раніше, ніж за два місяці після персонального попередження, що в даному випадку було дотримано відповідачем.

Апеляційний суд враховує й те, що виключені мотиви на законність підстав до поновлення ОСОБА_4 на роботі не впливають.

Встановлений судом першої інстанції розмір моральної шкоди, в сумі 3000 грн. відповідає характеру та тривалості моральних страждань, заподіяних позивачу, а також засадам розумності і справедливості.

Згідно даних долученої до справи довідки № 203/1 від 11 вересня 2017 року, середньоденний заробіток позивача становить 549 грн. 91 коп., що за період вимушеного прогулу з 20 листопада 2015 року по 12 вересня 2017 року становить 251 858 грн. 78 коп. (549,91* 458= 251 858,78) (а.с.205 т.1).

Зі справи убачається, що ОСОБА_4 під час звільнення нарахована вихідна допомога, в сумі 11823 грн. 07 коп., що за виключенням 18 % прибуткового податку та 1,5 % військового збору, становить 9517 грн. 57 коп. (а.с.78)

Між тим, стягуючи з відповідача 251 858 грн. 78 коп., районним судом не враховано керівних роз'яснень, які містяться у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 06 листопада 1992 року, згідно яких при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

За таких обставин, визначена судом сума грошових коштів за час вимушеного прогулу підлягає зменшенню на суму виплаченої позивачу під час звільнення вихідної допомоги, в розмірі 9517 грн. 57 коп., з 251 858 грн. 78 коп. до 242341 грн. 21 коп.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, підлягає зменшенню й судовий збір, що підлягає стягненню з відповідача в дохід держави за вимогами майнового характеру з 2518 грн. 59 коп. до 2423 грн. 41 коп.

В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 12 вересня 2017 року змінити в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судового збору за вимоги майнового характеру, в сумі 2518 грн. 59 коп. шляхом зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 251 858 грн. 78 коп. до 242341 грн. 21 коп. та судового збору з 2518 грн. 59 коп. до 2423 грн. 41 коп.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 березня 2018 року.

Суддя - доповідач:

Судді: