Постанова № 73120741, 28.03.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року

м.Суми

Справа №575/1165/17

Провадження № 22-ц/788/389/18

Апеляційний суд Сумської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Біляєвої О.М. (суддя-доповідач),

суддів: Кононенко О.Ю., Криворотенка В.І.,

за участю секретаря судового засідання Новікової А.С.,

сторони:

позивач ОСОБА_1,

відповідачі: Відділ освіти, молоді та спорту Кириківської селищної ради Великописарівського району Сумської області; Рябинівська загальноосвітня школа I-III ступенів Кириківської селищної ради Великописарівського району Сумської області,

треті особи: територіальна громада в особі Кириківської селищної ради Великописарівського району Сумської області, ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Великописарівського районного суду Сумської області в складі судді В'юник Н.Г. від 27 грудня 2017 року, ухвалене у смт Велика Писарівка, повне судове рішення складене 29 грудня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У вересні 2017 року ОСОБА_1 пред'явила позов до Відділу освіти, молоді та спорту Кириківської селищної ради Великописарівського району Сумської області (далі - Відділ освіти) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що наказом № 124-к від 30 серпня 2016 року вона була переведена з посади заступника директора школи з виховної роботи Рябинівської загальноосвітньої школи І-Ш ступенів на посаду вчителя трудового навчання тимчасово, на період відсутності основного працівника, з 01 вересня 2016 року з оплатою праці згідно з тарифікацією.

У період з 15 по 25 серпня 2017 року позивач, як жінка, яка має двох дітей, перебувала у щорічній додатковій відпустці тривалістю 10 днів; а з 23 серпня 2017 року по 01 вересня 2017 року не працювала у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

Коли вона приступила до роботи, стало відомо про її звільнення з 26.06.2017 з посади вчителя трудового навчання на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з відновленням на посаді основного працівника, про що було видано наказ № 39-к від 26 червня 2017 року.

Вважає, що при звільненні відповідач порушив вимоги щодо заборони звільнення працівника в період непрацездатності або перебування у відпустці, а також не врахував, що звільнення з підстав, передбачених п. 6 ст. 40 КЗпП, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

З наведених підстав позивач просила поновити її на посаді вчителя трудового навчання Рябинівської загальноосвітньої школи І-Ш ступенів, стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу і 10000 грн у відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням (ас. 2).

У лютому 2017 року ОСОБА_1 подала заяву про уточнення позовних вимог, пред'явивши позов до Відділу освіти, Рябинівської загальноосвітньої школи І-Ш ступенів, у якому, крім попередніх вимог, також просила визнати нечинним і скасувати наказ Відділу освіти, молоді та спорту Кириківської селищної ради від 26 червня 2017 року № 38-К про відновлення на посаді вчителя трудового навчання ОСОБА_3 (ас. 116-117).

Рішенням Великописарівського районного суду Сумської області від 27 грудня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що підстави для визнання нечинним і скасування наказу про відновлення на посаді вчителя трудового навчання ОСОБА_3 не встановлені, а ОСОБА_1 звільнено з посади вчителя трудового навчання, яку вона обіймала тимчасово, з додержанням вимог законодавства.

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Апеляційного суду Сумської області з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права, просила скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд оцінив докази з порушенням вимог закону і не зазначив мотиви відхилення доказів, зокрема показань свідка ОСОБА_5, щодо обставин звільнення третьої особи ОСОБА_3 При цьому не врахував, що він був призваний на військову службу поза межами мобілізації, особливого періоду чи військового стану, і не застосував до спірних правовідносин частину 3 ст. 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а тому дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для скасування оскарженого наказу про відновлення на посаді ОСОБА_3 (ас. 197-198).

Відділ освіти, молоді та спорту Кириківської селищної ради Великописарівського району у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що порядок звільнення позивача від виконання обов'язків вчителя трудового навчання додержаний; гарантії, встановлені статтею 119 КЗпП України, поширюються на ОСОБА_3, а тому вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим (ас. 211).

Позиція Рябинівської загальноосвітньої школи І-Ш ступенів, яка викладена у відзиві, зводиться до того, що ОСОБА_1 займала посаду вчителя трудового навчання тимчасово, підстави для поновлення її на цій посаді відсутні. Відповідач просив скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін (ас.212-213).

ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити скаргу без задоволення, рішення без змін з тих підстав, що суд дійшов вірного висновку щодо гарантованого збереження за ним місця роботи відповідно до статті 119 КЗпП України (ас. 209-210).

ОСОБА_1 і представник ОСОБА_6, належним чином повідомлені, не з'явились у судове засідання. У попередньому судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів.

Директор Рябинівської загальноосвітньої школи І-Ш ступенів Моісеєнко О.В. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Інші учасники справи не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені. У судовому засіданні 12 березня 2018 року керівник Відділу освіти Сіденко І.Г. і третя особа ОСОБА_3 заперечували проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзивах на скаргу.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції встановив, що в Рябинівській загальноосвітній школі I-III ступенів на різних посадах працювали: з 27 серпня 2002 року ОСОБА_3; а з 01 вересня 2008 року - ОСОБА_1

Зокрема, ОСОБА_3 з 27 серпня 2002 року займав посаду вчителя трудового навчання, що підтверджується копією трудової книжки (ас. 78-80). Позивач з 01 вересня 2014 року переведена на посаду заступника директора з виховної роботи на 0,5 ставки, залишено 0,5 ставки практичного психолога та педагогічне навантаження, що підтверджується копіями трудової книжки, наказу Відділу освіти від 29.08.2014 № 142-К(ас. 4-5, 6).

Суд також установив, що 17 серпня 2016 року ОСОБА_3 і Міністерство оборони України в особі Командира військової частини - польова пошта В4264 полковника Остапчука О.В. уклали Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу; строк дії контракту визначений до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію, а тому наказом Відділу освіти від 16 серпня 2016 року № 92а-К (зі змінами, внесеними наказом від 19.10.2016 № 179-К) він був звільнений з посади вчителя Рябинівської загальноосвітньої школи I-III ступенів з 17 серпня 2016 року у зв'язку з вступом на військову службу за контрактом, згідно зі ст.119 КЗпП України. Підстава: контракт на військову службу та витяг з наказу військової частини пп В4264 від 17 серпня 2016 року № 209 (ас. 95-98, 160-161).

У зв'язку з цим 29 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до Відділу освіти із заявою про переведення її з посади заступника директора з виховної роботи Рябинівської загальноосвітньої школи I-III ступенів на посаду вчителя трудового навчання і технології на період дії контракту основного працівника. Переведення позивача на посаду вчителя трудового навчання, тимчасово, на період відсутності основного працівника з 01 вересня 2016 року з оплатою праці згідно з тарифікацією, підтверджується наказом Відділу освіти від 30 серпня 2016 року № 124-К (ас. 7, 91).

12 червня 2017 року ОСОБА_3, який у період з 01 жовтня по 23 жовтня 2016 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції в Донецькій та Луганській областях, був звільнений у запас за пунктом «е» (через службову невідповідність) частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», про що командир військової частини-польова пошта В2260 видав наказ від 12.06.2017 № 187 (ас. 54, 94).

26.06.2017 ОСОБА_3, маючи намір продовжувати працювати на попередній посаді, подав відповідну заяву відповідачу (ас. 53).

Зазначені обставини слугували підставою для відновлення ОСОБА_3 з 27 червня 2017 року на посаді вчителя трудового навчання Рябинівської загальноосвітньої школи I-III ступенів, про що виданий наказ від 26 червня 2017 № 38-К; і звільнення з цієї посади ОСОБА_1, згідно з п. 6 ст. 40 КЗпП України (наказ від 26.06.2017 № 39-К зі змінами, внесеними наказом від 13.09.2017 № 105-ОД)(ас. 55, 57).

ОСОБА_1 11 серпня 2017 року звернулась до начальника Відділу освіти, молоді та спорту Кириківської селищної ради із заявою, в якій просила поновити її на посаді заступника директора Рябинівської загальноосвітньої школи I-III ступенів з виховної роботи з 29 серпня 2017 року у зв'язку з виходом на роботу вчителя трудового навчання (ас. 61).

Установивши ці обставини і застосувавши до спірних правовідносин Кодекс Законів про працю України, закони України № 2232-ХП від 25 березня 1992 року «Про військовий обов'язок та військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 звільнена з посади вчителя трудового навчання з додержанням вимог закону, а тому позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовий договір, згідно зі ст. 23 КЗпП України, може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Пленум Верховного Суду України в абзаці другому пункту 7 постанови № 9 від 6 листопада 1992 pоку «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 4 від 01.04.1994, № 18 від 26.10.1995, № 15 від 25.05.1998) роз'яснив судам, що при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним періодом, так і часом настання певної події (зокрема повернення на роботу особи, яка звільнилась з роботи в зв'язку з

призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу).

Згідно з частинами другою, третьою статті 119 КЗпП України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Отже, відповідно до статті 119 КЗпП збереження місця роботи за працівником, який залучається до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" гарантується до закінчення дії особливого періоду або до дня фактичного звільнення працівника.

За таких обставин у справі, яка переглядається, суд правильно зазначив, якщо працівник вирішив продовжити військову службу за контрактом, треба видати наказ про його звільнення від роботи на період проходження військової служби. Відтак, відповідач Відділ освіти правомірно видав наказ про звільнення ОСОБА_3 від роботи на період проходження військової служби за контрактом від 17 серпня 2016 року.

Висновок суду першої інстанції, що на період проходження військової служби за третьою особою ОСОБА_3, згідно з ч. 3 ст. 119 КЗпП України і частиною 2 статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток в Рябинівській загальноосвітній школі I-III ступенів, відповідає встановленим обставинам і не суперечить нормам матеріального права.

Відповідно до підпункту «е» пункту першого частини восьмої статті 26 Закону № 2232-XII під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов'язків.

Отже, установивши, що з позивачем був укладений строковий трудовий договір, у якому строк установлений погодженням сторін і визначений часом настання певної події (повернення на роботу особи, яка звільнилась з роботи у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом); а ОСОБА_3 12 червня 2017 року був звільнений зі служби на підставі пп. «е» п. 1 ч. 8 статті 26 Закону № 2232-XII і у зв'язку з цим повернувся на роботу, суд дійшов правильного висновку, що відповідач на законних підставах звільнив ОСОБА_1 з посади вчителя трудового навчання, яку вона обіймала тимчасово.

Щодо доводу скарги про порушення вимог частини третьої статті 40 КЗпП України, згідно з якою не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці, слід зазначити, що ОСОБА_1 була звільнена лише з посади, яку обіймала тимчасово (до повернення на роботу особи, яка звільнилась з роботи у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом), а не з Рябинівської загальноосвітньої школи І-Ш ступенів, у якій по теперішній час продовжує працювати практичним психологом, вчителем природознавства тощо. Ці обставини підтверджуються матеріалами справи (ас. 63, 64) і визнані позивачем у судовому засіданні.

Частина третя статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, визначала порядок прибуття працівників, які залучаються до виконання обов'язку щодо мобілізації на збірні пункти та до військових частин, а тому суд правомірно не застосував цю норму при ухваленні рішення у справі про поновлення на посаді.

Виходячи із системного аналізу норм цього Закону, з огляду на зміст заходів мобілізації та демобілізації, визначених ним, закінчення заходів мобілізації не припинило особливий період.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржене рішення суду першої інстанції відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, а тому суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Великописарівського районного суду Сумської області від 27 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.М. Біляєва

Судді: О.Ю. Кононенко

В.І. Криворотенко

Дата складання повного судового рішення - 02 квітня 2018 року

Суддя-доповідач О.М.Біляєва