Ухвала суду № 73113408, 28.03.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 335/15286/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №11-сс/778/321/18 Головуючий в 1-й інстанції – Калюжна В.В.

Єдиний унікальний № 335/15286/17 Доповідач в 2-й інстанції – ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Білоконева В.М.

суддів: Тютюник М.С., Рассуждая В.Я.

при секретарі Мовчан Д.В.

за участю:

прокурора Нестерук О.Г.

представника ПАТ «ОСОБА_2 ДНІПРО» – адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в апеляційному порядку, матеріали провадження за апеляційною скаргою представника ПАТ «ОСОБА_2 ДНІПРО» – адвоката ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2017 року про накладення арешту на майно,

в с т а н о в и л а:

В апеляційній скарзі представник ПАТ «ОСОБА_2 ДНІПРО» – адвокат ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12.12.2017 року про арешт нерухомого майна, та постановити нову ухвалу про зняття арешту з нерухомого майна, яке на праві власності належить ПАТ «ОСОБА_2 Дніпро», а саме нафтобази, що розташована на земельній ділянці загальною площею 1,0526 га за адресою: Запорізька область, Оріхівський район, с. Кірове, провулок Станційний, буд. 1.

В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що слідчий суддя прийняв рішення про задоволення клопотання слідчого, яке не обґрунтоване належним чином, та постановив ухвалу про арешт майна за відсутності всіх необхідних умов, визначених ст. ст. 170-173 КПК, що є необхідними для задоволення клопотання про арешт, при цьому, завдання арешту, визначене абзацом 2 ч. 1 ст. 170 КПК України, не відповідає обставинам кримінального провадження, а саме:

- має місце факт безпідставного звернення слідчого з клопотанням про арешт майна, оскільки: арештоване майно, жодним чином не може бути речовим доказом по справі у розумінні ст. 98 КПК України; не може слугувати засобом відшкодування завданих збитків, забезпечення цивільного позову та спеціальної конфіскації, оскільки жодного цивільного позову у рамках кримінального провадження не подано, органом досудового розслідування і судом не встановлено точний та доведений розмір шкоди (збитків), завданої злочином, та справедлива ринкова вартість арештованого майна, що є порушенням вимог ч. 8 ст. 170 КПК України, а санкція ч. 2 ст. 190 КК України, не передбачає спеціальної конфіскації;

- банк є добросовісним набувачем, оскільки отримав предмети іпотеки у власність на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, тому під час їх привласнення ані банк, ані первинний власник майна неправомірну вигоду не отримували, тому зазначене у клопотанні майно згідно з ч. 1 ст. 170 КПК, не може бути арештоване;

- оскільки наразі підозра про вчинення кримінального правопорушення жодній особі не вручена, а розмір шкоди – не встановлений, то з урахуванням приписів ст. 173 КПК України слідчий суддя зобов'язаний був відмовити у задоволенні клопотання про арешт, у зв'язку з його необґрунтованістю.

Також апелянт зазначив, що у порушення вимог ст. 172 КПК України, банк, як власник майна, жодним чином не повідомлявся про дату та час розгляду судом клопотання про арешт його майна, всупереч вимогам ч. 7 ст. 173 та ст. 175 КПК України банк станом на день подання апеляційної скарги не отримав від суду завірену належним чином копію ухвали, а про її наявність дізнався самостійно 12.03.2018 року шляхом моніторингу реєстру судових рішень.

Заслухавши в судовому засіданні суду апеляційної інстанції суддю-доповідача про суть судового рішення та доводи апеляційної скарги, представника ПАТ «ОСОБА_2 ДНІПРО» – адвоката ОСОБА_3, який підтримав апеляційну скаргу, прокурора із запереченнями стосовно доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

За змістом оскаржуваного судового рішення, слідчий звернувся до суду з клопотанням про арешт майна, в якому зазначив, що в провадженні СВ Вознесенівського ВП Дніпровського ВП ГУ НП в Запорізькій області знаходяться матеріали досудового розслідування. внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080060003877 від 31.10.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.

Посилаючись на необхідність запобігання незаконному привласненню нерухомого майна, яке належить ТОВ «Енергетичні технології» (ЄДРПОУ 30958302) на праві приватної власності, що було передано в іпотеку, а саме, нафтобази, розташованої на земельній ділянці загальною площею 1,0526 га за адресою: Запорізька область, Оріхівський район, с. Кірове, провулок Станційний, буд. 1, слідчий звернувся до суду з клопотанням, в якому просив накласти арешт на вказаний об'єкт нерухомості.

Посилаючись на те, що матеріали кримінального провадження, додані до клопотання, містять достатні дані для висновку, що зазначене у клопотанні нерухоме майно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, зокрема, може бути предметом, що був об'єктом кримінально-протиправних дій, слідчий суддя задовольнив клопотання слідчого про накладення арешту на зазначене майно.

Не погоджуючись з прийнятим слідчим суддею рішенням, представник ПАТ «ОСОБА_2 ДНІПРО» – адвокат ОСОБА_3 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, за наслідками розгляду якої колегією суддів встановлено наступне.

Як вбачається з апеляційної скарги, вона була подана апелянтом до Апеляційного суду Запорізької області 12.03.2018 року.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 395 КПК України, апеляційна скарга, може бути подана на ухвалу слідчого судді – протягом п’яти днів з дня її оголошення, а якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, або якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому статтею 382 цього Кодексу, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Враховуючи вищевказане положення, а також те, що клопотання слідчого розглядалося без виклику представника ПАТ «ОСОБА_2 ДНІПРО», копію ухвали слідчого судді від 12.12.2017 року, як зазначено апелянтом, товариством до теперішнього часу не отримано та про її існування воно дізналося лише 12.03.2018 року, що не спростовано матеріалами провадження, в яких відсутні відомості про отримання товариством копії оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегія суддів вважає, що у вказаному випадку строк на апеляційне оскарження апелянтом пропущений не був, тому апеляційна скарга підлягає розгляду.

Що стосується безпосередньо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст. 94, ст. 132, ст. 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляючи ухвалу, має зазначити перелік майна, яке підлягає арешту.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що зазначених вимог закону як слідчим у клопотанні, так і слідчим суддею в оскаржуваній ухвалі, дотримано не було.

Як вбачається з матеріалів провадження, слідчий СВ Вознесенівського ВП Дніпровського ВП ГУ НП в Запорізькій області ОСОБА_4, звертаючись до суду із клопотанням про арешт майна зазначив, що метою накладення арешту на майно є забезпечення його збереження, з чим погодився в оскаржуваній ухвалі й слідчий суддя.

Апелянт, навпаки, вважає, що арештоване майно, жодним чином не може бути речовим доказом по справі у розумінні ст. 98 КПК України; не може слугувати засобом відшкодування завданих збитків, забезпечення цивільного позову та спеціальної конфіскації, оскільки жодного цивільного позову у рамках кримінального провадження не подано, органом досудового розслідування і судом не встановлено точний та доведений розмір шкоди (збитків), завданої злочином, та справедлива ринкова вартість арештованого майна, що є порушенням вимог ч. 8 ст. 170 КПК України, а санкція ч. 2 ст. 190 КК України, не передбачає спеціальної конфіскації.

Згідно з положеннями ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Виходячи з положень наведеної норми права, матеріальні об'єкти, які, на переконання органу досудового розслідування, мають одну або декілька ознак, наведених в ст. 98 КПК України, можуть набути статусу речового доказу за рішенням слідчого. Відсутність постанови про визнання майна речовим доказом, як окремого процесуального документа, який фіксує висновок слідчого про набуття майном статусу речового доказу та мотиви, з яких він дійшов такої думки, позбавляє слідчого суддю можливості провести аналіз та зробити висновок про наявність чи відсутність підстав для арешту майна саме з метою його збереження як речового доказу.

Орган досудового розслідування в клопотанні не надав будь-якої оцінки щодо правової підстави для арешту нерухомого майна, а саме, нафтобази, розташованої на земельній ділянці загальною площею 1,0526 га за адресою: Запорізька область, Оріхівський район, с. Кірове, провулок Станційний, буд. 1, достатності доказів розміру можливої конфіскації майна, еціальної конфіскації, можливого розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову, наслідків арешту майна для інших осіб. Об'єктивних підстав вважати, що нерухоме майно, на яке накладений арешт, набуте в результаті вчинення кримінального правопорушення, тобто є доказом злочину, і відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, та віднесено саме до знаряддя вчинення кримінального правопорушення, або ж містить на собі ознаки вчиненого кримінального правопорушення або ж відповідні сліди кримінального правопорушення, немає.

Наведені слідчим у клопотанні про арешт майна підстави, у зв'язку з якими майно відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, не може бути визнано достатнім для висновку, що це майно є речовим доказом, оскільки, згідно з положеннями ст. 171 КПК України, наведені слідчим у клопотанні обставини мають бути доведені доказами, доданими до клопотання.

Крім того, згідно з нормами Глав 10 та 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.

Аналіз норм кримінального процесуального законодавства дозволяє віднести до підстав застосування арешту майна, такі як зокрема, внесення відомостей до ЄДРДР.

Зі змісту клопотання слідчого про накладання арешту вбачається, що ОСОБА_5, у минулому директор ТОВ «ТД «Енергетичні технології», перебуваючи на цій посаді, вчинила кримінальні правопорушення, передбачені ч. 5 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України. Разом з тим, в матеріалах провадження міститься тільки витяг з кримінального провадження № 12017080060003877 про внесення 31.10.2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінального правопорушення з правовою кваліфікацією, передбаченою ч. 2 ст. 190 КК України.

Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, витяг з кримінального провадження № 12017080060003877 про внесення 31.10.2017 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення кримінального правопорушення з правовою кваліфікацією, передбаченою ч. 2 ст. 190 КК України, не може бути підставою для накладення арешту на майно.

Крім того, аналіз пунктів 17-19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності» № 10 від 06.11.2009 року свідчить про те, що обов’язковими ознаками складу злочину, передбаченого ст. 190 КК України, є: конкретні особи, а саме, обвинувачений та потерпілий; наявність в обвинуваченого умислу на заволодіння чужим майном шляхом обману ще до передачі цього майна; добровільна передача цього майна потерпілим обвинуваченому.

Зі змісту клопотання слідчого вбачається, що дані ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України, у викладі фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, відсутні.

Враховуючи вищевикладене та мету клопотання органу досудового розслідування, колегія суддів вважає, що відповідно до вимог ст. 132 КПК України, слідчий не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які орган досудового розслідування вказує у клопотанні про арешт майна, а слідчий суддя, відповідно до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив їх з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення.

На підставі викладених вище обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ПАТ «ОСОБА_2 ДНІПРО» - адвоката ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а ухвала слідчого судді – скасуванню, з постановленням судом апеляційної інстанції нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на нерухоме майно, як такого, що внесено до суду з порушенням вимог КПК України та за недоведеності необхідності арешту майна, який при викладених у клопотанні обставинах явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власників, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ПАТ «ОСОБА_2 ДНІПРО» - адвоката ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 12 грудня 2017 року про накладення арешту на нерухоме майно, яке належить ТОВ «Енергетичні технології» (ЄДРПОУ 30958302) на праві приватної власності, що було передано в іпотеку, а саме, на нафтобазу, що розташована на земельній ділянці загальною площею 1,0526 га за адресою: Запорізька область, Оріхівський район, с. Кірове, провулок Станційний, буд. 1, скасувати.

Відмовити у задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на нерухоме майно, яке належить ТОВ «Енергетичні технології» (ЄДРПОУ 30958302) на праві приватної власності, що було передано в іпотеку, а саме, на нафтобазу, що розташована на земельній ділянці загальною площею 1,0526 га за адресою: Запорізька область, Оріхівський район, с. Кірове, провулок Станційний, буд. 1.

Ухвала Апеляційного суду Запорізької області набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: