Постанова № 73106583, 28.03.2018, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/12689/16-ц Головуючий у 1-й інст. Зосименко О. М.

Категорія 27 Доповідач Трояновська Г. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2018 року Апеляційний суд Житомирської області у складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів Миніч Т.І., Павицької Т.М.

з участю секретаря судового засідання Кучерявого О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 295/12689/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 06 січня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Зосименка О.М. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом, в обґрунтування вимог якого зазначив, що 26.10.2014 між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, який оформлений розпискою. Відповідно до умов цього договору він надав відповідачу у позику гроші в сумі 10000 доларів США з кінцевим строком повернення за попереднім проханням власника. Однак, після неодноразових усних та письмового звернень ОСОБА_2 зобов'язання не виконав. Виходячи із наведеного, просив стягнути на свою користь суму боргу у розмірі 10000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ у гривневому еквіваленті становить 261064 грн.

Заочним рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 06 січня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 262 867 грн - сума отриманої позики відповідно до боргової розписки від 26.10.2014, яка еквівалентна 10 000 доларів США станом на день прийняття судового рішення за курсом НБУ. Вирішено питання про відшкодування судових витрат.

Рішення мотивовано тим, що між сторонами склалися договірні правовідносини, зобов'язання за договором позики ОСОБА_2 не виконує, а тому у нього утворилася заборгованість перед ОСОБА_1, яка підлягає стягненню. Оскільки предметом договору є валютні цінності, а грошовою одиницею в Україні є гривня, тому суд дійшов висновку про стягнення коштів в гривневому еквіваленті за ставками НБУ, чинними, на день ухвалення рішення.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 05.02.2018 у задоволенні заяви про перегляд заочного рішення відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову. Зазначає, що договір позики був укладений у період, коли ОСОБА_2 перебував у шлюбі із ОСОБА_4 Про позику дружина знала, отримані у борг кошти вони спільно витрачали в інтересах сім'ї, а тому її необхідно було залучити до участі у розгляді справи, як співвідповідача, і вона повинна нести солідарну відповідальність за зобов'язаннями. Крім того вказує, що договором встановлені строки та умови повернення коштів, а позивач жодного разу не звернувся до нього із вимогою про повернення коштів. Зазначає, що у розписці не зазначено, що кошти позичені у доларах США, сам символ не свідчить про те, що кошти позичалися у валюті - доларах США. Вказує, що ОСОБА_1 передав йому 10000 нових тайванських доларів, що еквівалентно 8387, 06 грн.

ОСОБА_1 не скористався своїм правом, передбаченим ст. 361 ЦПК України, та не подав відзив на апеляційну скаргу у визначений судом строк.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав, надавши відповідні пояснення, та просив її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_5 проти доводів апеляційної скарги заперечив, надав пояснення щодо законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції.

Розглянувши справу в межах, визначених ст. ст. 367 ЦПК України, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції правильно встановив правову природу відносин, що склалися між сторонами та правильно застосував відповідні положення матеріального законодавства.

Відповідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В свою чергу, ст.1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 26.10.2014 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, який оформлений розпискою. Відповідно до умов цього договору позивач надав відповідачу у позику гроші в сумі 10000 доларів з кінцевим строком повернення за попереднім проханням власника (а.с. 45).

В матеріалах справи міститься оригінал розписки ОСОБА_2 (а.с. 45).

Наявність оригіналу розписки у позичальника свідчить про те, що борг не повернуто.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач пред'являв письмову вимогу до відповідача про повернення боргу 04.10.2016, про що свідчать документи про поштове відправлення (а.с.46), Проте з моменту направлення вимоги про повернення боргу і до теперішнього часу ОСОБА_2 не вчинив жодних дій для повернення позики, чим порушив законне майнове право позивача.

Позивач підтверджує свої вимоги до відповідача про необхідність повернення боргу також перепискою за допомогою засобів електронного зв'язку, про що міститься інформація в матеріалах справи (а.с.47,48).

А тому доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що позивач не пред'являв вимоги до відповідача про повернення позики, є безпідставними.

Доводи в апеляційній скарзі представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6, що на момент укладення договору позики його довіритель був одружений із ОСОБА_4, а тому обов'язок повернення коштів відповідач повинен нести солідарно зі своєю дружиною не заслуговують на увагу.

Так, відповідно до ст. 65 ЦК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Із матеріалів справи вбачається, що на час укладення договору позики відповідач перебував у шлюбі із ОСОБА_4 Договірні правовідносини виникли між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 А тому здійснення витрат позичених коштів колишньою дружиною та (або) в інтересах сім'ї мало б значення при вирішенні спорів щодо захисту майнових прав подружжя, а не у спорі про стягнення боргу за договором позики.

Також у своїй апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 зазначає, що його довіритель позичив у ОСОБА_1 10 000 нових тайванських доларів, що в еквіваленті становить 8 387, 06 грн за офіційним курсом НБУ, а тому суд першої інстанції, стягуючи заборгованість на день ухвалення рішення в сумі 262 867 грн, що є еквівалентом іноземної валюти доларів США, не надав належної оцінки розписці, оригінал якої міститься в матеріалах справи, оскільки із тексту цієї розписки вбачається, що іноземна валюта позичалася у доларах, але якої країни не зазначено.

Вказані доводи не можуть бути враховані з огляду на таке.

Із наданої представником відповідача - ОСОБА_3 роздруківки офіційних курсів валют із офіційного сайту Національного Банку України вбачається, що позначки долару США і нового тайванського долару відрізняються. Так офіційне позначення долару США містить позначку «$» або «US$», а новий тайванський долар позначається, як «NT$» (а.с. 126).

Проте, із боргової розписки не вбачається, що грошові кошти були надані в борг саме у нових тайванських доларах, оскільки про це не вказано у розписці і вона не містить символу - NT$.

З огляду на те, що згідно обороту грошових цінностей, найпоширенішою іноземною валютою на території України є долар США, то колегія суддів вважає, що доводи позивача є обгрунтованими про те, що предметом договору позики є долари США.

Таким чином, доводи відповідача, що предметом договору позики були нові тайванські долари нічим не підтверджені, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що валютою позики були долари США.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390, 391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 06 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02.04.2018.

Головуючий: Судді: