Постанова № 73105575, 29.03.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2018 р. м. ХарківСправа № 645/4446/17Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Русанової В.Б.

суддів: Курило Л.В. , Присяжнюк О.В.

за участю секретаря судового засідання Моісєєвої К.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17.01.2018, суддя ( Іващенко С.О., повний текст складено 17.01.2018р.) по справі № 645/4446/17

за позовом ОСОБА_1

до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Немишлянського району Харківської міської ради

про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої щорічної одноразової грошової допомоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням уточнень просив:

- визнати протиправними дії управління праці та соціального захисту населення Немишлянського району Харківської міської ради в частині не нарахування та недоплати позивачу, як інваліду війни 2 групи, щорічної разової допомоги до 5 травня за 2017 рік;

- зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Немишлянського району Харківської міської ради здійснити перерахунок та виплатити на користь позивача недоплачену щорічну разову допомогу до 5 травня за 2017 рік., як інваліду війни 2 групи, в сумі 7 396, 00 грн.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17.01.2018 в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, як постановлене із порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що виплати позивачу допомоги до 5 травня в 2017р. вчинені відповідачем в розмірах, відповідно до діючого законодавства, а отже суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду, доводи апеляційної скарги, відзив на неї, дослідив докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідом війни 2-ї групи, має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 21.07.2008р. (а.с.3)

03.10.2017р. позивач звернувся до управління праці та соціального захисту населення Немишлянського району Харківської міської ради із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити частину щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2017 рік у розмірі, встановленому ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».(а.с.4)

Листом від 09.10.2017 р. відповідач відмовив позивачу в задоволенні зазначеної заяви. (а.с.15)

Не погодившись з рішенням відповідача позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що управління праці та соціального захисту населення Немишлянського району Харківської міської ради відповідно до норм Бюджетного кодексу України та постанови КМ України від 05.04.2017 № 223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», правомірно здійснило нарахування та виплату позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у 2017 році в розмірі 3 100, 00 грн.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що позивач відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на отримання допомоги до 5 травня в більшому розмірі, у зв'язку із чим позов підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Статтею 13 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-ХІІ) передбачалось, зокрема, що щорічно до 5 травня інвалідам війни 2 групи виплачується разова грошова допомога у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції закону, який набув чинності з 01.01.2015) щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Згідно з ст. 17 Закону № 3551-ХІІ фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

Статтею 17-1 Закону № 3551-XII передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (далі - Закон ), який набув чинності 01 січня 2015 року, розділ VІ Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 223, якою визначив, що у 2017 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «;Про жертви нацистських переслідувань», здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які через відділення зв'язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), у таких розмірах: інвалідам війни 2 групи - 3100 грн.

Вказані положення законодавчих актів є чинними та не визнані Конституційним Судом України не конституційними.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України.

Статтею 102 Бюджетного кодексу України встановлено, що державні програми соціального захисту, зокрема пільги ветеранам війни, фінансуються за рахунок субвенцій з Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Отже, законодавцем було визначено розмір щорічної разової грошової допомоги до 05 травня в 2017 році, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «;Про жертви нацистських переслідувань», яка підлягає виплаті учасникам бойових дій, що і відповідає сумі грошової допомоги, яка була виплачена позивачу.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.

Конституційний Суд України вирішував питання про те, чи має право держава змінювати порядок і розміри існуючих соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України та чи є обов'язковими для застосування судами України нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України з питань соціального захисту громадян, видані на виконання вимог Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

У рішенні Конституційного Суду України від 25.01.2012 № 3-рп/2012 зроблено висновок про те, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012 є не конституційним та не підлягає застосуванню, враховуючи наявність постанови Верховної Ради України від 24.02.2014р. № 775 " Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді", в якій зазначено , що Рішенням від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України Конституційний Суд України дозволив Кабінету Міністрів України "вручну" регулювати рівень соціальних виплат, притому що раніше Конституційний Суд України приймав з цього питання прямо протилежні рішення. Тим самим судді Конституційного Суду України фактично порушили право громадян на соціальний захист та достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, які передбачені статтями 46 та 48 Конституції України.

Констатуючи, що судді Конституційного Суду України, які приймали вищезазначені Рішення, порушили приписи статей 3, 19, 147-153 Конституції України, що є незабезпеченням верховенства Конституції України, порушенням обов'язку захищати конституційний лад держави, конституційні права та свободи людини і громадянина і протирічить змісту присяги судді Конституційного Суду України, чесному і сумлінному виконанню обов'язків судді Конституційного Суду України, Верховна Рада України постановила достроково припинити повноваження та звільнити суддів Конституційного Суду України в зв'язку з порушенням присяги".

Колегія суддів зазначає, що рішення Конституційного Суду України від 25.01.2012р. № 3-рп/2012 набуло законної сили, а отже підлягає врахуванню.

Відповідно до ч.5 ст.88 Закону України " Про Конституційний Суд України" рішення Суду є остаточним і не може бути оскарженим.

Відповідно до ч.2 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили , є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Отже у суду відсутні підстави не застосовувати та не враховувати зазначене рішення суду.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно наявності права позивача на отримання допомоги, в розмірі встановленому Законом 3551-ХІІ, яке не може бути поставлене у залежність від бюджетних асигнувань, про що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України", колегія суддів зазначає наступне.

Закріплений у ст. 6 КАС України принцип верховенства права суд застосовує з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України " Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права в Україні.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі проти Ірландії" також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.

Також Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Валентина Ніканорівна Великода проти України" висловив правову позицію, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу № 1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що першою і найважливішою вимогою статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначив, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава.

Із набуттям чинності Закону № 79-VІІІ Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня, встановленого статтею 13 Закону № 3551-XII.

Посилання позивача про те, що для визначення розміру разової грошової допомоги інваліду війни 2 групи необхідно застосовувати не положення постанови № 223, а положення частини п'ятої статті 13 Закону № 3551-XII є безпідставними. Положеннями Закону № 79-VІІІ розділ VІ Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26 про те, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Постановою № 223, яка прийнята на виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України, не визнана Конституційним Судом України неконституційною, отже положення цього нормативного акту підлягають застосуванню при визначенні суми допомоги до 5 травня у 2017 році.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 13.08.2018р. справа №К/9901/3842/17.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що при вирішенні питання про розмір допомоги, передбаченої ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», необхідно керуватися постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 № 223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».

Колегія суддів звертає увагу, що у 2017 році позивачу була виплачена щорічна разова допомога у розмірі 3 100, 00 грн., що визнається сторонами по справі.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що розмір нарахованої та виплаченої позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2017 році відповідає вимогам законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин, у зв'язку із чим суд першої інстанції вірно відмовив позивачу в задоволенні позову.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем доведена правомірність прийнятого рішення.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 17.01.2018 по справі № 645/4446/17 залишити без змін

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

.

Головуючий суддя В.Б. РусановаСудді Л.В. Курило О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 02.04.2018.