Постанова № 73102731, 02.04.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2002/18 Справа № 201/571/17 Головуючий у 1 й інстанції - Антонюк О. А. Доповідач - Городнича В.С.

Категорія

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2018 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.

при секретарі - Порубай М.Л.

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 і ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, Південно-східного територіального квартирно-експлуатаційного управління і квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська про визнання протиправною бездіяльність, визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії по забезпеченню житлом, -

ВСТАНОВИЛА:

В січні 2017 року позивачі звернулись до суду з вищевказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що рішенням житлової комісії військової частини А-1709 від 09 серпня 1994 року ОСОБА_3 був зарахований на квартирний облік за місцем служби, як військовослужбовець який потребує поліпшення житлових умов. Згідно наказу Міністерства оборони України від 18 серпня 2005 року №70 з 31 серпня 2005 року позивач був звільнений з військової служби у запас з зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, за п. "б" п. 67 (за станом здоров'я) Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 07 листопада 2001 року №1053/2001, із залишенням на квартирному обліку для позачергового отримання житла за рахунок житлового фонду Міністерства оборони України. Позивач, посилається на те, що його, як ветерана військової служби, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» повинно було першочергово, але не пізніше одного року після звільнення з військової служби, забезпечено житлом або одноразово надати безвідсотковий кредит на індивідуальне житлове (кооперативне) будівництво чи придбання йому та членам його родини житло з урахуванням встановленої законодавством норми жилої площі на сім'ю і погасити його в повному розмірі за рахунок Міністерства оборони України. Однак, протягом 2006-2010 років відповідачами не було вжито жодної дії щодо забезпечення позивача та членів його родини житлом за рахунок Міністерства оборони України. Позивач 21 квітня 2010 року звернувся до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська із зверненням, у якому вимагав поновити порушені права на отримання житла, забезпечити житловим приміщенням, яке повинно відповідати вимогам, що встановлені до житлових приміщень, але відповідь на звернення отримана ОСОБА_3 так і не була.

У зв'язку з чим, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 просили суд: визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, що виразилась у незабезпеченні сім'ї позивачів житловим приміщенням для постійного проживання протягом одного року після звільнення з військової служби ОСОБА_3; визнати протиправними дії відповідачів, які виразились у порушенні права сім'ї позивачів на отримання житла в порядку черговості, гарантованого ст. 43 ЖК Української РСР; зобов'язати відповідачів поновити порушені права сім'ї позивачів на отримання житлового приміщення.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 і ОСОБА_2 було задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка виразилась у незабезпеченні майора запасу ОСОБА_3 та членів його сім'ї у складі дружини ОСОБА_2, дочок - ОСОБА_4 і ОСОБА_5 житловим приміщенням для постійного проживання відповідно вимог Законів України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деякий інших осіб та їх соціальний захист», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їх сімей»;

- зобов'язано Міністерство оборони України, Південно-східне територіальне квартирно-експлуатаційне управління, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Дніпропетровська забезпечити майора запасу ОСОБА_3 та членів й сім'ї окремою благоустроєною квартирою, як такого, що має право на забезпечення житлом протягом одного року після звільнення з військової служби відповідно до вимог Законів України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деякий інших осіб та їх соціальний захист», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їх сімей» в передбаченому законом порядку в порядку черговості, що визначена списками військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на обліку в черзі у Дніпропетровському гарнізоні.

У задоволенні решти позовних вимог - було відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити оскаржуване рішення, задовольнивши частину позовних вимог, в задоволенні якої відмовив суд першої інстанції, а саме:

- визнати протиправними дії Міністерства оборони України, Південно-Східного територіального квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська, які виразились в порушенні права ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на отримання житла в порядку черговості, гарантованого ст. 43 ЖК Української РСР;

- зобов'язати Міністерство оборони України, Південне територіальне квартирно-експлуатаційне управління, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Дніпропетровська поновити порушені житлові права майора запасу ОСОБА_3 шляхом забезпечення його та ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 окремою благоустроєною квартирою у місті Дніпропетровську, як такого, що має право на забезпечення житлом протягом одного року після звільнення з військової служби відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», а також протягом трьох років після звільнення з військової служби відповідно до Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їх сімей».

Відповідачі своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України, щодо подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 не скористались.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленимицією главою.

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Відповідно ч. 3 ст. 82 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня може здійснюватися без конкурсу тільки у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.

Згідно ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Тож, до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження та переглядати рішення судів перших інстанцій.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - залишити без змін, з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням житлової комісії військової частини А-1709 від 09 серпня 1994 року позивач ОСОБА_3 був зарахований на квартирний облік за місцем служби, як військовослужбовець який потребує поліпшення житлових умов.

У 1997 році житлова справа позивача була передана до військової частини А-1355, де позивач і перебував у подальшому на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов по лінії Міністерства оборони України, до моменту розформування цієї військової частини у 2006 році на підставі наказу Міністерства оборони України від 26 вересня 2006 року № 596.

Згідно наказу Міністерства оборони України від 18 серпня 2005 року №70 з 31 серпня 2005 року позивач був звільнений з військової служби у запас з зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, за п. «б» п. 67 (за станом здоров'я) Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 07 листопада 2001 року №1053/2001, із залишенням на квартирному обліку для позачергового отримання житла за рахунок житлового фонду Міністерства оборони України, календарна вислуга років у Збройних Силах - 25 років, пільгова - 25 років 05 місяців.

Після розформування військової частини А-1355 житлова справа позивача була передана до Дніпропетровського обласного військового комісаріату, де він і був зарахований на квартирний облік, і де перебуває до цього часу у загальній черзі на отримання житла від Міністерства оборони України з 09 серпня 1994 року; на позачергове отримання житла з 18 серпня 2005 року; на першочергове отримання житла з 18 серпня 2005 року.

Відповідно до рішення житлової комісії Дніпропетровського обласного військового комісаріату від 30 квітня 2010 року №4 внесені зміни до складу сім'ї позивача, який встановлений у складі чотирьох осіб.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» позивачу наданий статус ветерана військової служби, що підтверджується дублікатом посвідчення, виданого на ім'я позивача Жовтневим районним військовим комісаріатом м. Дніпропетровська 12 листопада 2009 року, серія АА 300483.

Відповідно до п. 8 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» особи, які звільняються з військової служби і потребують поліпшення житлових умов, протягом трьох років після звільнення забезпечуються житловими приміщеннями у порядку, передбаченому законодавством, або мають право на одержання кредитів на індивідуальне будівництво чи придбання житла з погашенням їх на рахунок коштів Державного бюджету України.

Статтею 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом УРСР га іншими нормативно-правовими актами.

Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання.

Стаття 16 Закону України «Про Збройні Сили України» визначає, що держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України.

У відповідності до ст. 10 Закону України «Про оборону України», здійснення заходів, спрямованих на реалізацію соціально-економічних і правових гарантій військовослужбовцям, членам їх сімей, особам, звільненим у запас або відставку, покладається на Міністерство оборони України.

Відповідно до п. 8 ст. 1 Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей», в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, особи, які звільняються з військової служби і потребують поліпшення житлових умов, протягом трьох років після звільнення забезпечуються житловими приміщеннями у порядку, передбаченому законодавством, або мають право на одержання кредитів на індивідуальне будівництво чи придбання житла з погашенням їх за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Південно-східного територіального квартирно-експлуатаційного управління, Квартирно-експлуатаційного відділ м. Дніпропетровська, суд першої інстанції виходив із того, що головним розпорядником бюджетних коштів є саме Міністерство оборони України, яке уповноважене на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету, а тому вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в цій частині є безпідставними і необґрунтованими, оскільки вказані відповідачі не мали можливості забезпечити позивача та членів його сім'ї житловим приміщенням для постійного проживання без належного фінансування з боку Міністерства оборони України.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Міністерства оборони України, Південного територіального квартирно-експлуатаційне управління, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська поновити порушені житлові права майора запасу ОСОБА_3 шляхом забезпечення його із сім'єю у складі чотирьох осіб окремою благоустроєною квартирою у місті Дніпропетровську протягом одного року після звільнення з військової служби відповідно до Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», а також протягом трьох років після звільнення з військової служби відповідно до Закону України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України та членів їх сімей», то задовольняючи частково вказані вимоги, шляхом зобов'язання відповідачів надати житлове приміщення в порядку черговості передбаченого законодавством, суд першої інстанції виходив із того, що повне задоволення цих вимог і надання житла протягом одного або трьох років може порушити права та інтереси прав попередніх осіб, які були раніше поставлені на облік, ніж позивач, що є неприпустимим.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що її чоловік - позивач по справі, та родина членами якої є дві доньки ОСОБА_4 і ОСОБА_5, повинні бути позачергово забезпечені житлом не пізніше 31 серпня 2008 року, так як протягом 1994 - 2017 років систематично порушувались права позивачів при розподілі житла по Дніпропетровському гарнізону, зокрема, таке житло розподілялось особам, зарахованим на квартирний облік пізніше ОСОБА_3, у зв'язку з чим формулювання суду першої інстанції в резолютивній частині «в порядку черговості осіб» не може бути застосовано в даному випадку.

Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи апелянта, оскільки діючим законодавством встановлений чіткий порядок та організація забезпечення і надання житлових приміщень військовослужбовцям, зокрема, особам, звільненим в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують, поліпшення житлових умов, у військових частинах, після звільнення та членів їх сімей визначена Інструкцією про організацію забезпечення та виділення військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 жовтня 2006 року №577, відповідно до п. 4.1 встановлено, що військовослужбовці забезпечуються житловими приміщеннями для постійного проживання, згідно з чергою, яка визначається часом зарахування на квартирний облік осіб, що потребують поліпшення житлових умов (включення до Списків осіб, які користуються правом першочергового одержання житлових приміщень або Списків осіб, які користуються правом позачергового одержання житлових приміщень).

В окремому списку осіб, що мають право на позачергове отримання житла містяться особи, які мають це право з різних підстав: звільнені за станом здоров'я, вдови померлого військовослужбовця, звільнені за віком, звільнені в зв'язку з скороченням штатів, звільнені в запас за вислугою років, учасники бойових дій, звільнені в зв'язку з реформуванням Збройних Сил України і таке інше.

Порядок черговості отримання житла позивачем та іншими військовослужбовцями Дніпропетровського гарнізону визначається списками військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов та перебувають на обліку в черзі у Дніпропетровському гарнізоні.

Щодо посилань на відсутність в оскаржуваному рішенні обґрунтувань відмови в частині визнання протиправними дій Міністерства оборони України, Південно-Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська, які виразились у порушенні права позивачів та членів їх родини на отримання житла, то колегія суддів, також, вважає такі доводи безпідставними та спростованими вище встановленими обставинами справи, зокрема, відмова у визнанні будь-яких дій протиправними з боку Південно-Східного територіального квартирно-експлуатаційного управління та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Дніпропетровська обґрунтована тим, що фінансування та забезпечення житла відповідно до діючого законодавства покладається саме на Міністерство оборони України, позовні вимоги до якого судом першої інстанції було задоволено.

А тому, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно ж до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Тож, керуючись положеннями ст. ст. 259, 367, 369, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 грудня 2017 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.П. Варенко

О.В. Лаченкова