Постанова № 73098123, 27.03.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" березня 2018 р.+ Справа № 907/768/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Данко Л.С.

Желік М.Б.

при секретарі Кобзар О.В.

розглянувши апеляційну скаргу прокуратури Закарпатської області, м.Ужгород, вих. № 05/2-1527-16 від 05.01.2018р., вх. № 01-05/406/18 від 24.01.2018р.

на рішення господарського суду Закарпатської області від 13.12.2017 р. (суддя Бобрик Г.Й., повний текст складено 29.12.2017 року.)

у справі №907/768/16

за позовом: Мукачівської місцевої прокуратури, м.Мукачево

до відповідача-1: Мукачівської районної державної адміністрації, м.Мукачево

до відповідача-2: Фермерського господарства "Крістол", с.Дерцен Мукачівського району Закарпатської області

до відповідача-3: Горондівської сільської ради, с.Горонда Мукачівського району Закарпатської області

про: визнання недійсним розпорядження голови Мукачівської районної державної адміністрації, визнання недійсним рішення Мукачівської районної державної адміністрації, визнання недійсним рішення Горондівської сільської ради; визнання недійсними державних актів на землю та повернення земельної ділянки,

За участю представників сторін:

від позивача: Рогожнікова Н.Б. посвідчення №047917- прокурор;

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: не з'явився;

від відповідача 3: не з'явився;

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Закарпатської від 13.12.2017 р. у справі № 907/768/16 відмовлено у задоволенні позову Мукачівської місцевої прокуратури, до Мукачівської районної державної адміністрації, , фермерського господарства "Крістол", та Горондівської сільської ради, про визнання недійсним розпорядження голови Мукачівської районної державної адміністрації, визнання недійсним рішення Мікачівської районної державної адміністрації, визнання недійсним рішення Горондівської сільської ради, визнання недійсними державних актів на землю та повернення земельної ділянки.

Рішення суду мотивоване тим, що під час розгляду справи, прокуратурою належним чином не обґрунтовано та не доведено за допомогою належних та допустимих доказів ні обставин наявності суспільного інтересу на припинення права Фермерського господарства "Крістол" користування земельною ділянкою, ані порушень прав держави чи територіальної громади, внаслідок виникнення у Фермерського господарства "Крістол" такого права, адже в позовній заяві не міститься конкретних доводів та не зазначається доказів того, в чому полягає шкода, завдана спірними розпорядженнями та державним актом на право постійного користування; чи має місце ненадходження чи невідповідне надходження плати за користування земельною ділянкою; чи було позбавлено права на неї іншого потенційного землекористувача, а також, яким чином буде змінено наявну ситуацію щодо використання земельної ділянки, тобто, відновлено право, у разі, якщо таке право порушене, в разі задоволення позовних вимог. Також, на вказаній ділянці знаходиться нерухоме майно відповідача-2, тому передача спірної ділянки будь-якій іншій особі, не узгоджується з вимогами земельного законодавства України щодо набуття права на земельну ділянку, на якій розташоване об'єкти права власності як юридичної особи (ст.116 ЗК України) та призведе до втручання у право власності відповідача-2. Окрім того, подання прокурором позову до господарського суду у листопаді 2016 року поза межами строку позовної давності є підставою для відмови у позові відповідно до ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з даним рішенням скаржник - заступник прокурора Закарпатської області подав до Львівського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дане рішення та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю посилаючись, зокрема, на те, що воно є незаконне, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник вважає те, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен був з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необгрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв»язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Однак, як зазначає скаржник, відмовляючи у позові, суд вказаних вимог не врахував і застосував наслідки спливу позовної давності, не встановивши чи було порушене через ухвалення спірного розпорядження право позивача, яке б підлягало судовому захисту за умови, якщо б цей строк не було пропущено. Окрім того, як зазначає скаржник, при проведенні перевірки прокурором не досліджувались питання про законність передачі у власність земельної ділянки СФГ «Крістол», а тому за наслідками проведеної перевірки не можна стверджувати про факт обізнаності прокурора про порушення, які є предметом оскарження в даному позові. На думку скаржника, припущення суду щодо можливості органу прокуратури довідатись про викладені у позовній заяві порушення вимог земельного законодавства зроблено безпідставо, без посилання на будь-які фактичні обставини та докази у справі.

Наводить скаржник і інші доводи, що є, на його думку, підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2018р. справу № 907/768/16 призначено судді-доповідачу Костів Т.С. та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме суддям: Данко Л.С., та Желіку М.Б..

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 29.01.2018р. апеляційну скаргу залишено без руху.

Після усунення недоліків зазначених у ухвалі суду від 29.01.2018 року, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 30.01.2018р. відкрито апеляційне провадження та розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 20.02.2018р.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 14.02.2018 року було виправлено технічні описки допущені при визначенні дати та часу призначення до розгляду справи та розгляд справи призначено на 27.02.2018 року.

27.02.2018 року ухвалою суду розгляд справи відкладався з мотивів, наведених у ній.

У відповідності до ч.1 п.1 статті 222 Господарського процесуального кодексу України здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

В ході судового засідання представнику учасника справи права і обов"язки, передбачені ст.42 ГПК України роз"яснені.

Відводів складу суду та секретаря судового засідання в порядку ст.ст.35,37 Господарського процесуального кодексу України не заявлялось.

В судове засідання 27.03.2018 року прокурор з'явився, подану апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, надав усні пояснення по суті спору.

Представники відповідачів 1,2,3 в судове засідання 27.03.2018 року не з'явилися, причин неявки суду не надали, хоч були належним чином повідомлені про дату час та місце розгляду спору, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Згідно із п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року ,,Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції'', у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Колегія суддів перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку про наступне:

як встановлено судом, Мукачівська міська прокуратура в ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження за №42015070120000001 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України, встановила, що 23.06.2003 року голова фермерського господарства СФГ "Крістол" Шуфрич П.І. звернулася із клопотанням до Мукачівської РДА про передачу безоплатно у власність земельну ділянку в межах колишньої вівцеферми для ведення фермерського господарства у порядку ст. 32 та п. 6 ст. 118 Земельного кодексу України.

Розпорядженням голови Мукачівської РДА від 01.08.2003 року за № 260 "Про передачу у приватну власність земельної ділянки без зміни цільового призначення СФГ "Крістол", земельну ділянку площею 4,2712 га , за межами населеного пункту в урочищі "Лейгети", контур 283, бувша вівцеферма колгоспу "Дружба", надано у приватну власність СФГ "Крістол" без зміни цільового призначення.

Відповідно до свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серії ЗК №VII060467 голова СФГ" Крістол" Шуфрич П.І. та відповідно до свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серії ЗК №VII060467 Шуфрич З.П. підтверджено право на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства КСП "Дружба" та СТОВ "Мрія", с.Жнятино.

Згідно статуту Сільськогосподарське фермерське господарство "Крістол" створене на власності гр. Шуфрич П.І., на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЗК№018802 загальною площею 10.36 га та державного акту на право постійного користування землею серії ІV-ЗК№000552 площею 7,00 га.

На підставі розпорядження Мукачівської РДА від 01.08.2003 року за № 260 СФГ Крістол" отримало державний акт серії ЗК №017016 від 14.08.2003 року на право власності на земельну ділянку площею 4,2712 га для ведення селянського (фермерського) господарства (господарський двір), яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, с.Горонда, ур. "Лейгети".

21.08.2007 рішенням 10 сесії 5 скликання Горондівської сільської ради від № 186 "Про зміну цільового призначення земельної ділянки", змінено цільове призначення земельної ділянки площею 2,2700 га в с.Горонда, ур. "Лейгети" з призначення - для ведення селянського (фермерського) господарства на призначення - для розробки пісчаного кар'єру.

На підставі рішення 10 сесії 5 скликання Горондівської сільської ради від 21.08.2007 року № 186 СФГ "Крістол" видано державний акт на право власності серії ЯД № 538474 на земельну ділянку площею 2,27 га кадастровий номер 2122781801:00:031:0001 в урочищі "Лейгети" з цільовим призначенням для розробки пісчаного кар'єру, який зареєстровано 19.11.2007 року за №2122781807-0207070700001.

Виконуючий обв'язки керівника Мукачівської місцевої прокуратури звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним розпорядження голови Мукачівської районної державної адміністрації від 01.08.2003 року №260 "Про передачу у приватну власність земельної ділянки без зміни цільового призначення СФГ "Крістол"; визнання недійсним рішення 10 сесії 5 скликання Горондівської сільської ради від 21.08.2007 року №186 "Про зміну цільового призначення земельної ділянки", які вважає прийнятим з порушенням вимог земельного законодавства України в частині порядку та правомірності передачі спірної земельної ділянки у власність відповідача 2 та зміни її цільового призначення, а також визнання недійсним державного акту серії ЗК №017016 від 14.08.2003 року про право приватної власності на земельну ділянку площею 4,2712 га для ведення селянського (фермерського) господарства; визнання недійсним державного акту серії ЯД №538474 від 19.11.2007 року на право власності на земельну ділянку площею 2,27 га в ур.Лейгети для розробки пісчаного кар'єру, які видані на підставі спірного розпорядження Мукачівської районної державної адміністрації та рішення Горондівської сільської ради. У зв'язку з цим, також просив суд повернути земельну ділянку площею 4,2712 га для ведення селянського (фермерського) господарства, нормативна грошова оцінка якої складає 615183,32 грн. та яка знаходиться в с.Горонда, ур.Лейгети до земель запису Горондівської сільської ради в комунальну власність.

Спірні правовідносини в даній справі регулюються нормами Земельного кодексу України від Земельного кодексу України 25.10.2001 року №2768-ІІІ (далі - ЗК України), Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими актами законодавства.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно приписів ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу тощо.

Частиною 1 ст.122 ЗК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Зокрема, у відповідності до ч. 1, 2 ст. 28 ЗК України сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, крім державних і комунальних, землі сільськогосподарського призначення можуть належати на праві власності. Право власності на землю з цих підприємств може набуватися шляхом внесення до статутного фонду земельних ділянок їх засновників та придбання земельних ділянок за договорами купівлі- продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Положенням ст. 31 ЗК України, передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Також, ч.2 вищезгаданої статті встановлено, що громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Земельного кодексу України, громадянам України - членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність надані їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Згідно ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

У відповідності до п.12 Перехідних положень ЗК України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Виходячи з діючих на момент оспорюваних правовідносин вищенаведених норм Земельного кодексу України, місцеві адміністрації не були обмежені в праві приймати рішення щодо передачі земельних ділянок за межами населених пунктів, враховуючи те, що на момент прийняття спірного розпорядження спірна земельна ділянка перебувала за межами населеного пункту с.Горонда, а отже поза зоною відання Горондівської сільської ради.

Як вбачається із письмових пояснень відповідача 2, поданих до господарського суду, при виділенні спірної ділянки здійснено виготовлення технічної документації зі складання державного акта на право власності СФГ "Крістол" урочище "Лейгети" Горондівської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області, яка містить ряд погоджувальних документів.

Також, з матеріалів справи вбачається, що згідно висновку №141 від 14.08.2003р. Мукачівського районного відділу земельних ресурсів та висновку головного архітектора району відділу архітектури та будівництва Мукачівської РДА №203 від 14.08.2003р. погоджено технічну документацію зі складання державного акта на право власності СФГ Крістол" урочище "Лейгети" Горондівської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області та підтверджено можливість надання відповідачу-2 державного акту на право власність на землю.

Висновком Горондівської сільської ради №228 від 15.08.2003р. погоджено матеріали інвентаризації земельної ділянки СФГ Крістол" для ведення селянського (фермерського) господарства в ур. "Лейгети" та підтверджено можливість надання її відповідачу-2 у власність.

Згідно висновку державної землевпорядної експертизи Закарпатського обласного управління земельних ресурсів №414 від 12.08.2003р. (п.3.1.) технічна документація зі складання державного акта на право власності СФГ Крістол" урочище "Лейгети" Горондівської сільської ради Мукачівського району Закарпатської області в основному відповідає вимогам земельного законодавства та нормативно-технічних документів при умові врахування зауважень п.3 даного висновку.

Крім того, з експлікації земельної ділянки, яка міститься у вказаній технічній документації вбачається, що площа земельної ділянки становить 4,2718 га, з якої 4,2098 га - під господарськими будівлями та дворами та 0,0620 га - під господарськими шляхами.

На частині площі спірної земельної ділянки знаходяться об'єкти нерухомості, право власності на які зареєстроване Мукачівським КП технічної інвентаризації та експертної оцінки, згідно свідоцтва від 31.07.2003р. про право власності на нерухоме майно, за відповідачем -2.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Приписами статті 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до частин 1, 5 статті 126 Земельного кодексу України - право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, факт реєстрації права власності на земельну ділянку за відповідачем-2 підтверджено Державним актом про право власності на земельну ділянку серії ЗК №017016 від 14.08.2003 року.

Згідно ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим кодексом та іншими законами України.

Також відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика Європейського суду з прав людини є обов'язковою для застосування судами України як джерела права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікована Законом України від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР, зокрема ст. 1 Протоколу № 1 (1952 р.) передбачає, що кожна фізична або юридична особа має права мирно володіти своїм майном, безперешкодно користуватися своїм майном, не допускає позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При цьому, маючи державний акт на право постійного користування на спірну земельну ділянку, держава офіційно визнала і підтвердила факт виникнення права у фермерського господарства. Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.97 №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Рішенням Європейського суду з права людини у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" від 24.06.03 №44277/98 установлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", тому визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим. Отже, правова позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки. Відповідно до другого речення частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб'єктів власності і позбавити їх майна в розумінні Протоколу, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства. Концепція "майна", в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном"". У Рішенні Європейського суду з прав людини від 25.03.99 у справі "Іатрідіс проти Греції" передбачено, що до таких активів може відноситися право оренди.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.04 у справі "Трегубенко проти України" вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний inter alia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар". Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини майнове право особи, зокрема, право оренди, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

У пункті 71 рішення в справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене, принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, в тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло з власності держави в незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з'ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави в право на мирне володіння майном. Додержання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що не має чіткого, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з'ясований у кожній конкретній справі на підставі обставин і фактів, безпосередньо встановлених.

Під час розгляду справи, прокуратурою належним чином не обґрунтовано та не доведено за допомогою належних та допустимих доказів ні обставин наявності суспільного інтересу на припинення права Фермерського господарства "Крістол" користування земельною ділянкою, ані порушень прав держави чи територіальної громади, внаслідок виникнення у Фермерського господарства "Крістол" такого права, адже позовна заява та апеляційна скарга та інші обґрунтування заявлених вимог не містять конкретних доводів та не зазначають доказів того, в чому полягає шкода, завдана спірними розпорядженнями та державним актом на право постійного користування; чи має місце ненадходження чи невідповідне надходження плати за користування земельною ділянкою; чи було позбавлено права на неї іншого потенційного землекористувача, а також, яким чином буде змінено наявну ситуацію щодо використання земельної ділянки, тобто, відновлено право, у разі, якщо таке право порушене, в разі задоволення позовних вимог.

Також слід врахувати, що на вказаній ділянці знаходиться нерухоме майно відповідача-2, тому передача спірної ділянки будь-якій іншій особі, не узгоджується з вимогами земельного законодавства України щодо набуття права на земельну ділянку на якій розташоване об'єкти права власності як юридичної особи (ст.116 ЗК України) та призведе до втручання у право власності відповідача-2.

Першочерговою метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

Найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади на мирне володіння майном має бути законним.

Прокурор звернувся до господарського суду з позовом, обґрунтовуючи тим, що передача земельних ділянок для ведення фермерського господарства за рішенням органів державної влади, чи місцевого самоврядування здійснюється виключно фізичним, а не юридичним особам.

Враховуючи вищенаведене, вимога про визнання недійсним розпорядження голови Мукачівської районної державної адміністрації від 01.08.2003 року №260 "Про передачу у приватну власність земельної ділянки без зміни цільового призначення СФГ "Крістол" та Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЗК №017016 від 14.08.2003 року про право приватної власності на земельну ділянку площею 4,2712 га для ведення селянського (фермерського) господарства (господарський двір) тягне за собою позбавлення відповідача-2 свого права власності на земельну ділянку, що є об'єктом оспорюваних актів.

Доводи прокурора щодо протиправності передачі спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства за розпорядженням голови Мукачівської РДА на підставі ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України юридичній особі, а не фізичній особі свідчать про непропорційне втручання у право відповідача-2 на мирне володіння своїм майном та суперечать статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованого Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 року (Справа "Стретч проти Сполученого Королівства").

При цьому, суд вірно не прийняв до уваги твердження позивача про те, що розпорядження голови Мукачівської районної державної адміністрації від 01.08.2003р. №260 є протиправним у зв'язку з невідповідністю площі земельної ділянки, яку погоджено для виділення і площі у самому Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЗК №017016 від 14.08.2003 року, оскільки згідно інформації Управління Держемагенства у Мукачівському районі Закарпатської області від 18.11.14 у Журналі реєстрації висновків по відведенню земельних ділянок за період 2001-2003р.р. під №171 зазначена погоджена площа земельної ділянки для відведення - 4,2098 га для господарського двору, що повністю відповідає дійсності, оскільки саме площа 4,2098 га знаходиться під господарськими дворами та будинками, у відповідності до даних державної землевпорядної експертизи Закарпатського обласного управління земельних ресурсів №414 від 12.08.2003 року (п.2), інша ж площа - 0,0620 га - під господарськими шляхами.

Також, площа спірної земельної ділянки 4,2712 га зазначена в Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЗК №017016 від 14.08.2003 року відповідає площі, зазначеній у витягу Управління Держемагенства у Мукачівському районі Закарпатської області від 18.12.14 №10-705-0.3-5064/2-14 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

У зв'язку за цим, беручи до уваги вищенаведені обставини та висновки суду, у вимозі прокурора про розпорядження голови Мукачівської районної державної адміністрації від 01.08.2003 року №260 "Про передачу у приватну власність земельної ділянки без зміни цільового призначення СФГ "Крістол" та Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЗК №017016 від 14.08.2003 року про право приватної власності на земельну ділянку площею 4,2712 га для ведення селянського (фермерського) господарства (господарський двір), обгрунтовано відмовлено.

Щодо незаконності прийняття рішення 10 сесії 5 скликання Горондівської сільської ради від 21.08.2007р. №186 "Про зміну цільового призначення земельної ділянки" суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки є використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому порядку.

Статтею 19 Земельного кодексу України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі оздоровчого призначення; г) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; є) землі лісогосподарського призначення; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та іншого призначення.

Частинами 1, 2 статті 20 Земельного кодексу України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Рішенням Закарпатської обласної ради 11 сесії 4 скликання від 23 червня 2004р. №395 "Про зміну та встановлення меж населених пунктів Мукачівського району", розглянувши проекти землеустрою по встановленню та зміні меж населених пунктів Мукачівського району, керуючись статтями 8, 173, 174 Земельного кодексу України, статтею 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", змінено межі населених пунктів Мукачівського району, додатково включивши земельні, в т.ч. с.Горонда Горондівської сільської ради - 993,7 га.

У відповідності до ст.21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Згідно з п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2002р. № 502 "Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб" передбачено, що зміна цільового призначення земельної ділянки проводиться за поданням заяви (клопотання) її власника до сільської, селищної ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, або районної держадміністрації, якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2002р. "Про затвердження порядку зміни цільового призначення земель, що перебувають у власності громадян або юридичних осіб", відповідачем-3 підтверджено, що розглянувши подані керівництвом СФГ "Крістол" документи, 18.08.2006р. було прийнято рішення "Про надання дозволу на підготовку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки", яким передбачалося виготовлення проектної документації на зміну цільового призначення частини земельної ділянки.

Згідно рішення 10 сесії 5 скликання Горондівської сільської ради від 21.08.2007р. №186 "Про зміну цільового призначення земельної ділянки" змінено цільове призначення земельної ділянки площею 2.2700 га з призначення для ведення селянського (фермерського) господарства на призначення для розробки піщаного кар'єру.

Відтак, прокурором не надано належних та допустимих доказів на спростування правомірності винесення оскаржуваного рішення.

Також відповідачем 2 подано заяву про застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску позовної давності.

Відповідно до статей 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини четверта, п'ята статті 267 ЦК України).

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.13 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" з метою забезпечення правильного і однакового застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів роз'яснено (п. 4.1), що якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор; у таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі. У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

У даній справі з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що є позивачем, тому позовну давність належить обчислювати від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач -прокурор.

Прокурор звернувся до господарського суду Закарпатської області з позовом у листопаді 2016 року. Наявними в матеріалах справи доказами, а саме листуванням (лист Мукачівської районної ради від 19.12.2016 за № 242/02-16 наданий на запит адвоката, 10 жовтня 2013 р.; рішення сесії районної ради №334 "Про депутатське звернення депутат районної ради Кентеш В.І., направлено депутатське звернення для розгляду прокурору Мукачівського району Опішняк О.П, в якому мова йшла саме про перевірку діяльності відповідача, пов'язаної з роботою пісочного кар'єру на території ФГ "Крістол", лист Мукачівської місцевої прокуратури від 10.01.2017 № 01-113-407-16 підтверджує, що позивач отримав звернення Мукачівської районної ради 16.10.2013), підтверджено що прокурор довідався або мав довідатися про порушене право держави 16.10.2013 р.

Подання прокурором позову до суду у листопаді 2016 року поза межами строку позовної давності є підставою для відмови у позові відповідно до ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в позові з підстав пропуску позовної давності для звернення з даним позовом.

15.02.2018р. на адресу Львівського апеляційного господарського суду надійшла заява від прокуратури Закарпатської області № 05/2-1527-16 від 12.02.2018р. про повернення надміру сплаченого судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Як встановлено колегією суддів, при поданні апеляційної скарги прокуратурою Закарпатської області сплачено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено Законом, а саме надмірно сплачено 15429,76 грн. за платіжним дорученням № 7 від 15.01.2018р.

Пунктом першим частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Частиною другою статті 7 Закону передбачено, що у випадках, встановлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

В контексті викладеного, колегія суддів дійшла висновку про повернення апелянту - прокуратурі Закарпатської області надмірно сплаченого судового збору в розмірі 15429,76 грн. за платіжним дорученням № 7 від 15.01.2018р. при поданні апеляційної скарги на рішення господарського суду Закарпатської області від 13.12.2018р. у справі № 907/768/16.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об»єктивно не залежали від нього.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.12.2017 року у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 277 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.12.2017 року у даній справі в апеляційному порядку слід покласти на скаржника в порядку, передбаченому ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.7 Закону України «Про судовий збір», ст.ст. 129, 275, 276, 281, 282, 283, 284, 285 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника прокурора Закарпатської області, м.Ужгород, вх.№ 01-05/406/18 від 24.01.2018 року - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 13.12.2017р. у справі № 907/768/16 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

4. Повернути прокуратурі Закарпатської області (88000, м.Ужгород, вул.Коцюбинського, 2а, код 02909967, банк отримувача: Державна казначейська служба України, код банку 820172, рахунок № 35216066018475 код класифікації видатків бюджету - 2800) судовий збір в розмірі 15 429,76 грн., сплачений платіжним дорученням № 7 від 15.01.2018р., за перегляд в апеляційному порядку рішення господарського суду Закарпатської області від 13.12.2018р. у справі № 907/768/16.

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 287,288 ГПК України.

Повний текст постанови складено і підписано 02 квітня 2018р.

Головуючий суддя Костів Т.С.

суддя Данко Л.С.

суддя Желік М.Б.