Рішення № 73090258, 21.03.2018, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Дніпровський районний суд м.Дніпродзержинська

Справа № 209/2567/17

Провадження № 2/209/86/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2018 р. Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Лобарчук О.О.

при секретарі Золотих Л.М.

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області в м. Кам'янське цивільну справу № 209/2567/17 (номер провадження 2/209/86/18) за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Ідеа Банк" про захист прав споживачів про визнання недійсним кредитного договору ,

ВСТАНОВИВ:

25.09.2017 року до суду звернувся в інтересах позивача ОСОБА_2 звернувся її представник ОСОБА_1 з позовом до Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк" про захист прав споживачів, в якому просив визнати недійсним кредитний договір № Р20.173.74156 .

В обґрунтування свого позову ОСОБА_2 вказала , що вона уклала кредитний договір № Р20.173 із ПАТ "Ідея Банк" . Відповідно до статті 1 пункту 1.1. кредитного договору вона отримала кредит у розмірі 95000,00 грн. з кінцевим терміном дії не пізніше 22.08.2019 року. На момент укладання кредитного договору його умови були зрозумілими сторонам, розмір щомісячних платежів погоджений та закріплений в договорі. Вона належним чином виконала всі умови кредитного договору, всі належні платежі нею вчасно сплачені.

18.05.2017 року вона отримала довідку про заборгованість, вихідний № 409/1900-18/005 від 18.05.2017 року, в якій вказано, що на 18.05.2017 року загальна заборгованість по кредитному договору № Р20.173.74156 від 22.08.2014 року становить 55719,64 грн. Також з боку банка її постійно залякують. Тому вона вимушена звернутися до суду з даним позовом.

Вказує на те, що п.4.2.7 передбачено зміну процентної ставки за користування кредитом в разі девальвації курсу гривні до долару США більше ніж на 5% у порівнянні з курсом долара США встановленим НБУ на дату укладання цього договору. Це суперечить пункту 1 підпункту 1.3 та1.5, якими передбачено відсотки за користування кредитом та ставка процентів, які є стабільними і не можуть змінюватися. Проаналізувавши кредитний договір вона робить наступні висновки: при аналізі умов договору кредиту необхідно звернути увагу на те, чи є такі умови справедливими в цілому, чи дотримано принципу добросовісності, чи існує дисбаланс договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача; відповідач включив умови про зміни у витратах , також існує дисбаланс зарахування процентів і тіла кредиту; відповідач не мав права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (обслуговування кредитної заборгованості, договору, облік заборгованості споживача тощо); цим кредитним договором передбачено стягнення з позивача кредитних послуг комісії за обслуговування кредиту без зазначення того , які саме послуги за вказану комісію надаються споживачу, є незаконним та несправедливим.

26 вересня 2017 року Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська було відкрите провадження по цивільній справі.

13 листопада 2017 року розгляд цивільної справи був відкладений на 21 грудня 2017 року за клопотанням представника відповідача.(а.с.35)

04.12.2017 року на адресу суду представником відповідача були надіслані письмові заперечення проти позову та письмове клопотання про проведення розгляду цивільної справи за відсутності представника відповідача.(а.с.42-44,45,46)

21 грудня 2017 року розгляд цивільної справи був відкладений до 24.01.2018 року за клопотання представника позивача, 24.01.2018 року на 22.02.2018 року, 22.02.2018 року на 21.03.2018 року .(а.с. 50, 57)

Сторонам та учасникам розгляду справи роз'яснені права та обов'язки у відповідності до ст. 43, 44, 49 ЦПК України.

У судовому засіданні 21.03.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, який діє на підставі довіреності від 07.09.2017 року (а.с.13) , позовні вимоги підтримав, давши пояснення фактично установлені матеріалами справи, просить визнати недійсними укладені між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем кредитний договір .

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. 04.12.2017 року на адресу суду представником відповідача були надіслані письмові заперечення проти позову та письмове клопотання про проведення розгляду цивільної справи за відсутності представника відповідача. В письмових запереченнях вказано , що в обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що 22 серпня 2014 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Ідея Банк» було укладено Кредитний договір № Р20.173.74156, згідно якого Позичальнику було надано кредит на поточні потреби у сумі 95000 грн. з відповідною відсотковою ставкою у розмірі 7,9% річних від залишкової суми кредиту строком на 60 місяців. п.1.4 зазначеного Договору передбачено, що позичальник зобов'язаний сплачувати кошти за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно у розмірі 2,28% від початкової суми кредиту, що, на думку позивача, є незаконним та суперечить п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного Банку України від 10 травня 2007 року № 168, оскільки банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості і споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що вчиняє Банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо). Крім того, вважає, що незаконним є також положення Кредитного договору, яким передбачено право Банку ініціювати зміну розміру процентної ставки у випадку девальвації курсу гривні до долара США більше, ніж на 5% у порівнянні з курсом, встановленим НБУ на момент укладення Договору, оскільки грошове зобов'язання на території України, на думку позивача, має бути виконане у національній валюті - гривні.

Ознайомившись зі змістом позовної заяви, вважає викладені у такій вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення судом, виходячи з нижченаведеного. Що стосується покликань позивача про незаконність встановлення Банком плати за обслуговування кредитної заборгованості, слід зазначити наступне.

Ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у договорі про надання споживчого кредиту, зокрема, зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з врахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Згідно п.8 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Наведене свідчить про те, що така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту існує, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Згідно з п.6 ч.І ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст.4 цього Закону є Договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

За положеннями ч.5 ст.11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, положення, згідно з якими передбачаються зміни у будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливим. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсним.

Зазначений висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року (справа № 6-80цс12), від 25 вересня 2013 року (справа № 6-80ц13) і відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Оскільки в оспорюваному договорі плата за обслуговування кредитної заборгованості визначена не за формулою із змінними величинами, а відображена чітко визначеною фіксованою сумою, то така умова не суперечить як положенням ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів.

За наведених обставин, а також з врахуванням тієї обставини, що Позичальник під час укладення Договору ознайомлювався з його текстом та змістом в цілому, у тому числі, з Графіком щомісячних внесків, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловив, а зміст Договору, як вбачається з вищенаведеного, жодним чином не порушує його законних прав та інтересів, не вбачаю жодних підстав для визнання недійсним положення Договору, яким передбачено стягнення з Позичальника плати за обслуговування кредитної заборгованості.

Що стосується покликань позивача про незаконність положення Договору, яким передбачене право Банку ініціювати зміну процентної ставки за кредитом, слід зазначити, що з п. 4.2.7 Договору вбачається зв'язок між розміром процентної ставки та курсом долара США, проте наведене жодним чином не свідчить про те, що розрахунки між Сторонами за оспорюваним Договором відображаються чи проводяться не у національній валюті.

За наведених обставин вважають, що при укладенні вищезгаданого Кредитного договору Банк жодним чином не порушив вимог цивільного законодавства, яким передбачено, що законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. (а.с.42-44,45,46)

Суд, з'ясувавши зміст позовних вимог, заслухавши пояснення представника позивача, враховуючи думку відповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та оцінивши докази в їх сукупності, приходить до таких висновків.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини

Судом встановлено, що 22 серпня 2014 року був укладений кредитний договір № Р20.173.74156 між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем - ПАТ "Ідея Банк", згідно з умовами якого відповідач зобов'язувався надати позивачу кредит на поточні потреби у розмірі 95000 грн. , включаючи витрати на страховий платіж, а позивач зобов'язувався повернути кредит та сплатити відсотки, що підтверджується копією кредитного договору.(а.с.9-10)

22.08.2014 року між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем - ПАТ "Ідея Банк" укладено договір страхзування життя № Р20.173.74156.(а.с.11)

22.08.2014 року між позивачем ОСОБА_2 та ПАТ "Ідея Банк" укладено додаткову угоду № 1 до Договору страхування життя № Р20.173.74156 від 22.08.2014 року.(а.с.12)

Як вбачається із Довідки № 409/190-18/05 від 18.05.2017 року , заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором № Р.20.173.74156 від 22.08.2014 року, станом на 18.05.2017 року складає 55719,64 грн.(а.с. 14)

Рух по рахунку за кредитним договором Р.20.173.74156 від 22.08.2014 року.(а.с.15-16)

Таким чином судом встановлено, що між позивачем та відповідачем виникли зобов'язальні правовідносини в зв'язку з укладенням кредитного договору .

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини , в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1.2 ст. 1055 ЦК України Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Прохаючи визнати недійсним укладений кредитний договір позивач посилається на те, що при укладенні договору позивач була введена в оману при укладенні кредитного договору, так як банк приховав від неї інформацію, що є суттєвою для даного договору. А також, що відповідач включив в договір умови, які є несправедливими для неї, як споживача послуг.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В ст. 203 ЦК України передбачені умови дійсності правочину, а саме :1.Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей

Ст. 204 ЦК України передбачено, що Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином законодавством встановлено презумпцію правомірності правочину, тобто укладений правочин є дійсним якщо він не визнаний недійсним судом, або його недійсність не встановлена законом.

Правові наслідки недійсності правочину встановлені ст. 216 ЦК України.

Згідно з вимогами частини першої цієї статті Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до положень ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Твердження представника позивача на несправедливі умови кредитного договору Проте це твердження не відповідає дійсності.

У відповідності до ст.ст.11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» судом не встановлено несправедливих умов спірного кредитного договору .

Судом не встановлено порушень при укладанні спірного кредитного договору, навпаки встановлено, що при укладанні договору сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов, зі змістом договору позивач була ознайомлена, про що свідчить її підпис в договорі, а також той факт, що в подальшому Позивач виконувала договір, сплачувала платежі, тобто вона зрозуміла його умови. Згоду на укладання кредитного договору позивач в установлені строки з банку не відкликала, заяв до банку та Страхувальника про роз'яснення умов спірного договору, будь-яких скарг на дії працівників банку при укладанні спірного договору не подавала.

Крім того суд враховує, що з даним позовом позивач звернулась до суду тільки у вересні 2017 року, тобто через три роки після укладання кредитного договору.

Ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій..

Згідно ст. 76 ЦПК України - Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи..

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України - Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є , показання свідків, письмові докази, речові, електронні докази і висновки експертів.

Відповідно до ст.ст 77-78 ЦПК України -Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень Зважаючи на те, що факт обману має довести позивач, як підставу визнання кредитного договору недійсним, суд вважає, що позивачем цей факт належним чином доведено не було.

Таким чином, підстав для визнання кредитного договору недійсним як такого, що укладений в результаті обману суд не вбачає.

Доводи представника позивача на те, що в кредитний договір включені явно несправедливі умови договору, великий розмір комісії, право змінювати процентну ставку тощо, суд не може прийняти за підставу для визнання недійсним укладеного між сторонами кредитного договору. Так як відповідна оцінка умов договору дана лише самим позивачем. При цьому, якщо позивач вважає певні умови кредитного договору явно несправедливим, такими що приводять до дисбалансу прав сторін, то по - перше позивач повинен був поставити вимоги про визнання несправедливими даних умов. По - друге, визнання певної умови договору несправедливою, може мати наслідком визнання недійсною саме цієї умови, а не укладеного кредитного договору в цілому.

Зміна відповідачем процентної ставки також не є підставою для визнання кредитного договору недійсним, а може мати наслідком лише зменшення суми заборгованості, відмови у вимогах про стягнення заборгованості за укладеним кредитним договором тощо.

Виходячи з вищевикладеного суд не вбачає підстав для визнання недійсним укладеного між сторонами кредитного договору № Р20.173.74156 від 22 серпня 2014 року.

Враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог, згідно ст.141 ч.6 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору компенсуються на рахунок держави.

Повний текст рішення викладений 30.03.2018 року.

На підставі викладеного, керуючись ст.41, 99 Конституції України , ст.ст. 3, 13, 192, 203, 215, 217, 227, 229, 230, 321, 533, 524, 628, 638 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1,11,15,16,18,19,22,24 Закону України "Про захист прав споживачів", ст.ст. 12,13,76,77,78,81,259, 263,264,265,268 ЦПК України ,суд ,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Ідеа Банк" про захист прав споживачів про визнання недійсним кредитного договору - відмовити повністю .

Судовий збір компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області до або через Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення - 30 березня 2018 року.

Суддя О.О. Лобарчук