Рішення № 73088701, 31.03.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

31 березня 2018 року м. Ужгород№ 807/248/18 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Дору Ю.Ю.,

при секретарі судового засідання – Гулай М.В.,

представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – Рац ОСОБА_2,

представника третьої особи – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Виконавчого комітету Ужгородської міської ради до Рац ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача – Головне управління Національної поліції Закарпатської області про заборону проведення акції на підтримку традиційних родинних цінностей, -

В С Т А Н О В И В:

30.03.2018 року Виконавчий комітет Ужгородської міської ради (далі по тексту-позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Рац ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач), в якій просить: заборонити Рац ОСОБА_4 проведення 31.03.2018 року з 13 год. до 18 год. (включно) акції на підтримку традиційних родинних цінностей за адресою: площа Театральна в м.Ужгород, Закарпатської області.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду вказану позовну заяву відповідно до приписів ч.3 статті 280 КАС України було залишено без руху до 19:00 год. 30 березня 2018 року.

30.03.2018 року Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження за вказаною позовною заявою та розгляд справи призначено на 30.03.2018 року на 23:00 год.. Вказаною ухвалою залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача – Головне управління Національної поліції в Закарпатській області.

Позовна заява мотивована тим, що 28.03.2018 року до Ужгородського міського голови надійшло повідомлення від Рац ОСОБА_2 про проведення 31.03.2018 року з 13 год. до 18 год. (включно) акції на підтримку традиційних родинних цінностей (а.с.14). Місце проведення заходу: площа Театральна в м. Ужгороді, Закарпатської обл. Кількість осіб, що мають взяти участь в даній акції близько 50 осіб. Метою акції є донесення до мешканців і гостей міста важливості збереження традиційної української родини.На даній акції планується роздача листівок та надувних кульок, конкурс дитячого малюнку на асфальті та родинна фотосесія. Одночасно, 28.03.2018 року, до Ужгородськоого міського голови надійшло повідомлення від ОСОБА_5 про проведення 31.03.2018 року з 15 год. до 16 год. (включно) інформаційно-просвітницької акції. Місце проведення заходу визначено площу ОСОБА_6 (Театральна) в м. Ужгород Закарпатської обл. Кількість осіб, що мають взяти участь в даній акції близько 40 осіб. Метою даної акції є протидія поширенням ультраправих рухів на Закарпатті. Акція направлена на привернення уваги громадськості до проблем, пов'язаних з нападами на акцію 8 березня на індивідуальних активістів, членів громадських організацій, переслідування за їх погляди, активізації в місті угрупувань, які використовують насильницькі методи під час здійснення своєї діяльності.

Організатори масових заходів запланували їх проведення одночасно в одному місці, а тому виникає загроза, що при проведенні запланованих мирних зібрань, в центральній частині міста буде мати місце скупчення великої кількості людей, що може призвести до порушень громадського порядку, створити реальну загрозу здоров'ю громадян. Така загроза, на думку Позивача, є реальною, зважаючи на інформацію з відкритих джерел про провокації під час минулої акції протесту 8 березня 2018 року у зв'язку з чим, з метою забезпечення правопорядку, запобігання вчиненню злочинів, правопорушень, для охорони здоров'я населення, захисту прав і свобод мешканців міста, керуючись ч. 2 ст. 39 Конституції України, підпунктом 3 пункту "б" ч. 1 ст. 38 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на підставі ст. 280 КАС України, виконавчий комітет Ужгородської міської ради, просить заборонити Рац ОСОБА_2 проведення 31.03.2018 року з 13 год. до 18 год. (включно) акції.

Як зазначив позивач у позовній заяві, акція на підтримку традиційних родинних цінностей може створити умови, що викличуть невдоволення пересічних громадян та мешканців прилеглих будинків, загрозу безпеці осіб щодо яких здійснюється державна охорона. Обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання може встановлюватися лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку. Така загроза, на думку позивача, є реальною, зважаючи на інформацію з відкритих джерел про провокації під час минулої акції протесту на 8 березня 2018 року та вказують, що центральна частина міста, у якій організатором заходу заплановано проведення масових заходів, є важливим об'єктом міської інфраструктури, через які щоденно проходять численні потоки людей, транспорту, туристів. Ці зони на сьогодні є такими, що передбачають скупчення людей та вважаються небезпечними для життя й здоров'я населення, у разі проявів неконтрольованого групування населення. Знаходження значної кількості людей в одному місці може створити реальні шкідливі наслідки як для громадян, що мешкають або працюють поблизу, гостей міста, загального санітарного стану міста, так і для здоров'я самих учасників акції.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила заборонити проведення 31.03.2018 року з 13 год. до 18 год. (включно) акції. Додатково пояснила, що на вказаній площі також вже заявлено проведення акції Рухом підтримки закарпатських військових.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечила, вказавши, що проведення акції, яка є предметом розгляду не становить загрози суспільству та позиція позивача жодним чином не підтверджена. У судовому засіданні додатково звернула увагу суду, що інформація наявна у мережі Інтернет щодо проведеної акції 08 березня 2018 року не може слугувати підставою для встановлення обставин щодо загрози проведення акції 31.03.2018 року.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача позовні вимоги підтримав, вказавши, що проведення даної акції може спричинити порушення громадського порядку, оскільки передбачається велике скупчення людей.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, та підтверджено матеріалами справи, що 28.03.2018 року Рац ОСОБА_4 звернулася до Голови Ужгородської міської ради ОСОБА_7 з повідомленням щодо проведення 31-го березня 2018 року з 13:00 до 18:00 год. включно акції на підтримку традиційних родинних цінностей. Місце проведення заходу: площа Театральна в м. Ужгороді, Закарпатської обл. Кількість осіб, що мають взяти участь в даній акції близько 50 осіб. Метою акції є донесення до мешканців і гостей міста важливості збереження традиційної української родини. В рамках заходу передбачена роздача листівок та повітряних кульок, конкурс дитячого малюнку на асфальті і родинні фото сесії для всіх охочих (а.с.14).

Того ж дня - 28.03.2018 року до Ужгородської міської ради надійшло повідомлення від ОСОБА_5 про проведення 31.03.2018 року з 15 год. до 16 год. (включно) інформаційно-просвітницької акції. Місце проведення заходу визначено площу ОСОБА_6 (Театральна) в м. Ужгород Закарпатської обл. Кількість осіб, що мають взяти участь в даній акції близько 40 осіб. Метою даної акції є протидія поширенням ультраправих рухів на Закарпатті. Акція направлена на привернення уваги громадськості до проблем, пов'язаних з нападами на акцію 8 березня на індивідуальних активістів, членів громадських організацій, переслідування за їх погляди, активізації в місті угрупувань, які використовують насильницькі методи під час здійснення своєї діяльності (а.с.42).

Також 27.03.2018 р. на адресу Ужгородського міського голови надійшло клопотання Руху підтримки закарпатських військових щодо проведення 30-31 березня та 1 квітня 2018 р. акції в м. Ужгороді на пл. Театральній (а.с.47).

28 березня 2018 заступник Ужгородського міського голови звернувся із листом за № 21.01-12/62 до Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області у якому вказав про надходження повідомлень 28 березня 2018 року від ОСОБА_5 та Рац ОСОБА_2 про проведення масових заходів на 31.03.2018 року. У зв’язку з цим просив забезпечити публічну безпеку і порядок та охорону прав і свобод людей, а також інтересів суспільства під час проведення вказаних акцій (а.с.а.с.43-44).

Крім того, в матеріалах справи міститься лист Ужгородського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області №7867/106/25/1-2018 від 29.03.2018 відповідно до якого Ужгородський відділ поліції ГУНП в Закарпатській області рекомендує Ужгородській міській раді Закарпатської області звернутися до суду про заборону або перенесення одного із заходів на інший час, місце або дату, оскільки організатори масових акцій планують їх проведення одночасно в одному місці (а.с.15). В даному листі , зокрема відсутні дані щодо того, що проведення таких акцій може нести загрозу національній безпеці та громадському порядку, проте зазначено, що можливі провокації та конфлікти при проведенні одночасно двох заходів – за заявою Рац ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Про проведення акції Руху підтримки закарпатських військових в період з 30-31 березня по 1 квітня в даному листі не вказується.

Відповідно до ст. 280 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування негайно після одержання повідомлення про проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій тощо мають право звернутися до окружного адміністративного суду за своїм місцезнаходженням із позовною заявою про заборону таких заходів чи про встановлення іншого обмеження права на свободу мирних зібрань (щодо місця чи часу їх проведення тощо).

Згідно ч.7 ст. 280 КАС України позивач повинен обґрунтувати необхідність встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань у демократичному суспільстві та пропорційність запропонованого у позові способу обмеження.

Частиною 9 цієї ж статті передбачено, що суд задовольняє вимоги позивача в інтересах національної безпеки та громадського порядку в разі, якщо визнає, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрозу здоров'ю населення або правам і свободам інших людей. У разі встановлення обмеження права на свободу мирних зібрань суд повинен обґрунтувати у постанові необхідність встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань, а також пропорційність способу такого обмеження.

Якщо для досягнення цілей такого обмеження достатньо застосувати менш обтяжливий для відповідача спосіб обмеження, ніж запропонував позивач, суд зобов'язаний його застосувати.

У свою чергу, реалізація права на мирні зібрання в Україні регулюється актами національного та міжнародного законодавства.

Частиною першою статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України згідно із Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі - Конвенція), гарантовано кожній особі, серед інших прав і свобод, право на свободу зібрань та об'єднання.

Частиною 2 статті 11 Конвенції встановлено, що здійснення прав на свободу зібрань та об'єднання не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави.

Відповідно до статті 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованого Указом президії Верховної Ради Української РСР від 19.10.1973 № 2148-VIII, передбачено право на мирні збори. Крім цього, зазначена стаття визначає, що користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які накладаються відповідно до закону і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної чи суспільної безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я і моральності населення або захисту прав та свобод інших осіб.

Право громадян України на мирні зібрання гарантується також ст. 39 Конституції України громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Виходячи з положень зазначеної норми Основного Закону, мирні зібрання є одним із засобів відстоювання людиною і громадянином своїх прав, свобод та інтересів у демократичному суспільстві. Право громадян на свободу мирних зібрань в Україні гарантується та захищене державою, яка зобов'язана забезпечити його ефективну реалізацію. Здійснення цього права не підлягає жодним обмеженням, крім випадків установлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Законодавством встановлений порядок проведення реалізації прав громадян на мирні зібрання, мітинги, походи і демонстрації, який не потребує від суб'єктів, які мають намір провести вказані заходи, отримувати будь-якій дозвіл від органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування. Проте реалізація таких прав буде правомірною лише за умови завчасного сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зазначених мирних зібрань, мітингів, походів і демонстрацій, та відсутності судового рішення про обмеження прав на реалізацію цих прав.

Мирні зібрання розглядаються як одна із форм безпосередньої демократії та мають на меті вираження свого ставлення до суспільних проблем та явищ тощо. Усі учасники мирних зібрань мають рівні права щодо реалізації свого права, тому не є достатнім для встановлення заборони щодо реалізації права на мирні зібрання одночасне проведення масових заходів учасниками, які мають протилежні інтереси. Держава повинна вжити всіх можливих заходів до забезпечення здійснення свого права усіма учасниками громадських акцій.

Суд зазначає, що позивачем в якості доказів надані лише витяги з мережі Інтернет про акції, що проводилися в м. Ужгород 8 березня 2018 року та лист Ужгородського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області від 29.03.2018 року, в якому вказано про можливість конфліктів та провокацій, проте не зазначено про загрозу національній безпеці та можливості порушення громадського порядку. Інших належних та допустимих доказів, які б свідчили про реальну небезпеку заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрозу здоров'ю населення або правам і свободам інших людей, загрозу національній безпеці чи будь-які насильницькі наміри відповідача, як організатора масових зібрань, суду надані не були.

Згідно статті 92 частини 1 пункту 1 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина.

У своєму рішенні від 11 квітня 2013 року Європейський суд з прав людини у справі "Вєрєнцов проти України" (заява № 20372/11), відзначив, що парламентом України не було введено в дію жодного закону, який би регулював порядок мирних демонстрацій, хоча статті 32 та 92 Конституції України чітко вимагають того, щоб такий порядок було встановлено законом, тобто, актом парламенту України. Суд погоджується з тим, що державі може знадобитися певний час для прийняття законодавчих актів протягом перехідного періоду, він не може погодитися з тим, що затримка понад двадцять років є виправданою, особливо коли йдеться про таке фундаментальне право як свобода мирних зібрань.

Вірогідність незначних інцидентів не може слугувати обґрунтуванням заборони на проведення мітингів. Є зрозумілим, що будь-яка демонстрація, що проводиться у громадському місці, певною мірою може викликати порушення громадського порядку та зіткнення (Рішення ЄСПЛ від 02.10.01 «Станков та Об'єднана організація Македонії «Іліден» проти Болгарії»).

Європейський суд з прав людини у справі «Платформа «Лікарі за життя» проти Австрії» чітко зазначив, що право на контрдемострацію не може поширюватися на дії, що перешкоджають реалізації права на демонстрацію. У справі "ОСОБА_8 проти Росії" від 23 жовтня 2008 року, заява №10877/04 – ЄСПЛ повторив, з посиланнями на попередню практику, що будь-яка демонстрація в громадському місці неминуче порушує звичайний плин життя, включно з порушенням руху громадського транспорту, і органами влади важливо продемонструвати певний рівень терпимості щодо мирних зібрань, так як це право, гарантоване статтею 11 Конвенції, не повинно втрачати своєї суті.

Разом з цим, суд зазначає, що встановлення судом обмеження, як і рішення про повну заборону зібрання має узгоджуватися з положеннями частини 2 статті 39 Конституції України, з якої вбачається, що будь-яке обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань може бути застосовано судом лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Тобто, обмеження адміністративного суду буде правомірним лише у тому випадку, якщо воно приймається:

1) з метою захисту (охорони) щонайменше рівнозначного права на свободу мирних зібрань правового блага (права, свободи, законного інтересу);

2) за обов'язковим дотриманням принципу співмірності втручання;

3) як реакція на реально існуючу небезпеку для відповідного правового блага.

Враховуючи викладене вище, для правильного вирішення справи необхідно виходити з того, що встановлення обмеження права на свободу мирних зібрань можливе тільки у разі створення дійсної небезпеки заворушень чи злочинів, загрози здоров'ю населення або правам і свободам інших людей через проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань та лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку.

У судовому засіданні представник позивача не одноразово зазначав, що у разі проведення такої акції, гарантувати громадський порядок буде досить важко, так як учасники вищезгаданих акцій мають різну мету проведення.

Відповідач у судовому засіданні стверджувала, що це мирне зібрання, яке передбачає виключно мирні дії, зокрема: роздача листівок, повітряних кульок і т.д., які спрямовані на збереження традиційної української родини.

Згідно пунктів 1, 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про Національну поліцію», завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави. Із вказаного можна дійти висновку, про обов'язок держави, насамперед в особі правоохоронних органів забезпечувати реалізацію основоположних прав громадян шляхом усунення чи припинення можливих небезпек. Крім цього, відповідно до Закону України " Про місцеве самоврядування" частиною 1 статті 38 визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо вирішення відповідно до закону питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів; здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського порядку.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про основи національної безпеки України" № 964-IV (далі по тексту – Закон України № 964-IV) національна безпека - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров'я, охорони дитинства, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

При цьому, об'єктами національної безпеки згідно зі статтею 3 Закону України № 964-IV є: людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи; суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси; держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

В свою чергу, громадський порядок можна визначити як сукупність усіх правил, що регламентують суспільні процеси і відносини між його окремими частинами; у вузькому - інститути і норми, що обумовлюють статус людини і громадянина та соціальних груп у суспільстві тою мірою, якою це зумовлено їх інтересами та закономірностями розвитку самого суспільства, а також науково обґрунтовані відносини між членами суспільства та його структурними елементами.

Сіракузькі принципи тлумачення обмежень і відступів від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, схвалених економічною та соціальною радою Організації Об'єднаних Націй у 1985 році містять тлумачення понять "національна безпека", "громадський порядок", "громадська безпека" та інших, що стосуються окремих положень щодо обмеження прав.

Так, "громадський порядок" визначається як сукупність норм, які забезпечують життєдіяльність суспільства або як низку основоположних принципів, на яких побудовано суспільство. Повага до прав людини є частиною громадського порядку. Громадський порядок необхідно тлумачити в контексті задач конкретного права, яке обмежено з цієї підстави. Громадська безпека означає захист від загрози безпеці людей, їхньому життю або фізичному здоров'ю, а також серйозних збитків їхньому майну.

Суд зауважує, що у листі позивача від 28 березня 2018 року за № 21.01-12/62 позивач припускає, що може відбутись порушення громадського порядку та створитися реальна загроза здоров’ю громадян

З вказаного приводу Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що заборона проведення зібрань з посиланням на можливі порушення громадського порядку має бути заснована на достовірних доказах. Зокрема, у своєму рішенні "Махмудов проти Російської Федерації" (скарга № 35008204) від 26 липня 2007 року Європейський суд з прав людини зазначив, що з огляду на засадничий характер свободи зібрань та її тісний зв'язок із демократією повинні мати місце переконливі та неспростовні доводи, що виправдовують втручання у це право. Також у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Станков і Об'єднана організація Македонії "Ілінден" проти Болгарії (скарги № 29221/95 та 29225/95) від 02 жовтня 2001 року, зазначено, що вірогідність незначних інцидентів не може слугувати обґрунтуванням заборони на проведення мітингів. Є зрозумілим, що будь-яка демонстрація, що проводиться у громадському місці, певною мірою може викликати порушення громадського порядку та зіткнення з елементами ворожості.

Цим же ж рішенням встановлено, якщо будь-яка вірогідність напруження та палкого обміну думок між групами опонентів у ході демонстрацій буде підставою для її заборони, суспільство буде позбавлене можливості почути інші погляди з будь-якого питання, що посягає на позицію більшості. Національна влада має виявляти особливу пильність під час забезпечення можливості меншості висловлювати свої погляди, навіть якщо вони суперечать суспільній думці.

Окрім того, судом встановлено, що позивач повідомлений про проведення вказаних мирних заходів 28.03.2018, що дає можливість місцевому органу виконавчої влади виконати законодавчо покладений на нього обов'язок та забезпечити дотримання громадського порядку під час проведення вказаних мирних зібрань громадян 31.03.2018 року.

При цьому суд звертає увагу на те, що вжиття заходів для охорони національної безпеки та громадського порядку при проведенні масових заходів є обов'язком місцевих органів виконавчої влади, правоохоронних органів. Цей обов'язок, як суб'єктивне право, не може служити підставою для повної заборони проведення масових заходів взагалі як таких, оскільки це обмеження прав громадян.

Згідно листа Ужгородського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області від 29.03.2018 № 7867/106/25/1-2018, не зазначено жодних конкретних обставин та доказів, які б свідчили про небезпеки заворушень чи злочинів, загрози здоров'ю населення або правам і свободам інших людей або загрозу національній безпеці.

Враховуючи вказане, суд зазначає, що ні представником позивача, ні представником третьої особи не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про реальну небезпеку заворушень чи вчинення кримінальних правопорушень, загрозу здоров'ю населення або правам і свободам інших людей під час проведення відповідачем 31.03.2018 на площі Театральна в м.Ужгород, Закарпатської області акції на підтримку традиційних родинних цінностей.

Крім цього суд зазначає, що зібрання слід вважати мирними, якщо його організатори мають на меті мирні наміри та зібрання має не насильницький характер. Відтак будь-яка поведінка учасників таких заходів, спрямована на зміну мети та цілей заходів, зазначених у заявках відповідачів є неприпустимими.

В цьому контексті доцільно застосувати висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні ЄСПЛ «BARRACOc. FRANCE» від 05.06.2009, (заява 31684/05), згідно з яким «будь-яка подія в громадському місці викликає певною мірою перешкоди для загального перебігу життя, включаючи порушення руху (транспорту) і за відсутності насильства з боку демонстрантів важливо, щоб влада продемонструвала певний ступінь терпимості щодо мирних зібрань, щоб свобода зібрань не була позбавлена своє суті і змісту».

Європейський суд у своєму рішенні «DJAVIT AN v TURKEY» від 20.02.2003, (заява № 20652/03) вказав: «Держави повинні не лише охороняти право на мирні зібрання, а й утримуватися від застосування необгрунтованих непрямих обмежень цього права... Хоча основним об'єктом статті 11 є захист особистості від свавільного втручання з боку публічної влади у здійснення захищених прав, але крім того, можуть бути позитивні зобов'язання щодо забезпечення ефективного здійснення цих прав».

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч. 1 ст.9 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд дійшов висновку, що мотивація та докази, на які посилається позивач, не дають суду підстав для постановлення висновків, про підставність позову, а відтак, в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 2,6-9, 77, 242-246, 280 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволені позову Виконавчого комітету Ужгородської міської ради (88000, Закарпатська область, м.Ужгород, пл.Поштова, буд.3, код ЄДРПОУ 04053699 ) до Рац ОСОБА_2 (89200, Закарпатська область, м.Перечин, вул. Партизанська,35), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Головне управління Національної поліції Закарпатської області (88000, Закарпатська область, м.Ужгород, вул.Ф.Ракоці, буд.13, код ЄДРПОУ 40108913) про заборону проведення акції на підтримку традиційних родинних цінностей – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення адміністративного суду про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань подається не пізніше дня, наступного за днем його проголошення, безпосередньо до Львівського апеляційного адміністративного суду, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомукаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадженні або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяОСОБА_9