Рішення № 73083543, 29.03.2018, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 766/4427/17

н/п 2/766/1987/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.03.2018 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі головуючого судді Дорошинської В.Е., при секретарі Кирпиченко І.А., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження цивільну справу за позовом Головного Управління Пенсійного Фонду до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди ,-

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача, вказавши, що ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності, призначено йому з 01.08.1997 року відповідно до ст..18,20,21,25 Закону №2262 відділом фінансового та соціального забезпечення Херсонського обласного військового комісаріату. На орган УПФУ покладено функція призначення пенсії, тому з 01.01.2007 року ОСОБА_1 перебуває з 2007 року на обліку в Головному Управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області. Відповідно до ЗУ №1767 відповідачу було призначено пенсію з 2003 року за особливі заслуги перед Україною, як нагородженому органом за мужність ІІІ ступеня в розмірі 23% від прожиткового мінімуму, а з 03.12.2003 року призначено пенсію за особливі заслуги перед Україною в розмірі 34% прожиткового мінімуму, як нагородженому органом «Червона зірка. Однак у 2010 році СУ УМВС України в Херсонській області порушено кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 за ст..358 ч.1 КК України (підробка орденської книжки до ордену «За мужність» ІІІ ступеня та до ордену «Червона зірка»). У 2010 році УПФУ було припинено виплату за особливі заслуги та складено розрахунок надміру виплачених коштів, що склали 11916,20 грн., за період з 16.05.2003 року по 01.10.2010 р., та заявлено цивільний позов у кримінальному провадженні. Однак Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 11.01.2017 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 за ст..190 ч.1 , ст..358 ч.4 КК України, ст..358 ч.3КК України(у редакції 2001 року) закрито у зв’язку з закінченням строків давності передбачених ст..49 КК України та звільнено відповідача від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів вищевказаних статей. Вказану Ухвалу суду було оскаржено до Апеляційного суду Херсонської області у зв’язку з тим, зо суд не вирішив питання про цивільний позов. Ухвалою Апеляційного суду вищевказану ухвалу залишено без змін, а апеляційну скаргу ГУПФУ без задоволення. Із матеріалів кримінального провадження зокрема з Ухвали суду вбачається ОСОБА_1 подав клопотання про закриття кримінального провадження у зв’язку з закінченням строків давності та притягнення до кримінального відповідальності. Однак відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 20.02.2004 року за №12 «про практику застосування судами законодавства що регулює закриття кримінальних справ» роз’яснено, що відмова держави від засудження особи, яка вчинила злочин та застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру. Водночас звільнення від кримінальної відповідальності не є виправданням особи. За таких обставин, просять стягнути з ОСОБА_1 на користь Головного УПФУ в Херсонській області спричинену матеріальну шкоду в сумі 11916,20 грн. та стягнути судові витрати.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 11.04.2017 року провадження відкрито та призначено до розгляду.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 14.02.2018 року вищевказану справу переведено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження та призначено до розгляду без виклику сторін.

Ухвалою від 15.02.2018 року відповідачу ОСОБА_1Є повернуто зустрічну позовну заяву за заявою його представника ОСОБА_2

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України сторони в судове засідання не викликалися, проте відповідачу було встановлено строк в п’ятнадцять днів з дня отримання ухвали про спрощене провадження на подачу відзиву на позовну заяву.

На адресу відповідача було направлено копію ухвали про відкриття провадження та матеріали позовної заяви, на адресу суду відповідачем надано відзив, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав з підстав зазначених у відзиві та просив в задоволенні відмовити за необґрунтованістю.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, визначаються Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ. Позивач ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 отримує пенсію по інвалідності, призначену йому з 01.08.1997року відповідно до ст.ст. 18, 20, 21, 25 Закону № 2262 відділом фінансового та соціального забезпечення Херсонського обласного військового комісаріату. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 1522 «Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян», на органи Пенсійного фонду України з 01.01.2007 року покладена функція з призначення та виплати пенсій відповідно до Закону № 2262, а тому з 2007 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному УПФ України в Херсонській області.

Згідно з п. 6 ст. 1 Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 01.06.2000 № 1767-ІІІ (далі - Закон № 1767) пенсії за особливі заслуги перед Україною призначаються особам, відзначеним почесним званням України, колишніх Союзу РСР та Української РСР «заслужений», державними преміями України, колишніх Союзу РСР та Української РСР , нагородженими одним із орденів України або колишнього Союзу РСР, Почесною грамотою Президії Верховної Ради Української РСР або Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР, а також особам, яким до 1 січня 1992 року було встановлено персональні пенсії союзного чи республіканського значення Пенсія за особливі заслуги, відповідно до ст.. 5 Закону №1767 встановлюється як надбавка до основного розміру пенсії.

Відповідно до вказаного закону ОСОБА_1 було призначено пенсію за особливі заслуги перед Україною, як нагородженому органом за мужність ІІІ ступеня в розмірі 23% від прожиткового мінімуму, а з 03.12.2003 року призначено пенсію за особливі заслуги перед Україною в розмірі 34% прожиткового мінімуму, як нагородженому органом «Червона зірка».

СУ УМВС України в Херсонській області у 2010 році порушено кримінальну справу за №12013230000000209 за складом правопорушення передбаченого ч.1 ст.358 КК України, а саме підробка орденської книжки до ордену «За мужність» ІІІ ступеня, та орденської книжки до ордену «Червона зірка» виданих на ім’я ОСОБА_1 Після того як відносно ОСОБА_1, було порушено кримінальне провадження та повідомлено про це Головне управління Пенсійного фонду України, виплату пенсії було припинено, складено розрахунок та заявлено цивільний позов. Відповідно до розрахунку підписаного начальником управління ОСОБА_3 встановлено переплату за період з 16.05.2003 року по 01.10.2010 року в сумі 11916,20 грн.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 11.01.2017 року кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 за ст..190 ч.1 , ст..358 ч.4 КК України, ст..358 ч.3КК України(у редакції 2001 року) закрито на підставі клопотання ОСОБА_1, у зв’язку з закінченням строків давності передбачених ст..49 КК України та звільнено відповідача від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів вищевказаних статей, а заявлений Головним Управлінням Пенсійного Фонду України цивільний позов про стягнення матеріальної шкоди залишено без розгляду.

Статтею 10, 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до п. 3 ч. 3 ст. 129 Конституції України одним із принципів судочинства є забезпечення доведеності вини. Визнання особи винуватою може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Відповідно до ст.. 62 КУ «особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду". Дана стаття закріплює одно з найважливіших демократичних положень, які характеризують правову державу та її кримінальне судочинство — презумпцію невинуватості особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину. Нормативне положення про те, що особа, яка обвинувачується у вчиненні злочину, вважається невинуватою, доки її вину не буде встановлено у визначеному законом порядку, знайшло своє відображення насамперед у найважливіших міжнародно-правових актах, які закріпили універсальні стандарти основних прав і свобод людини, зокрема: Загальній декларації прав людини (п. 1 ст. 11); Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (п. 2 ст. 14); Європейській конвенції прав людини і основоположних свобод (п. 2 ст. 6). Перелічені міжнародні нормативно-правові акти визначили той універсальний перелік прав і свобод, який у своїй єдності має забезпечити нормальну життєдіяльність людини в суспільстві і який знайшов своє закріплення переважно в основних законах держав, що визнали названі акти, в тому числі і в Конституції України. При цьому слід наголосити, що право особи на презумпцію невинуватості у вітчизняній Конституції визначено більш повно і чіткіше, аніж у перелічених міжнародно-правових актах. Крім Конституції України, презумпція невинуватості обвинуваченого у вчиненні злочину знайшла своє закріплення і в галузевому законодавстві, зокрема у Кримінальному кодексі України (ч. 2 ст. 2). Формула презумпції невинуватості, яка міститься в ч. 1 ст. 62 Конституції України — особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, — це об'єктивне правове положення, констатація і вимога закону, насамперед Основного — Конституції України, звернена до всіх державних і громадських формувань, посадових і службових осіб, громадян, до загальної суспільної думки: обвинувачений вважається невинуватим доти, доки той, хто вважає його винним на суб'єктивному рівні (слідчий, прокурор, потерпілий чи інший суб'єкт процесу), не доведе у встановленому законом порядку (тобто в кримінально-процесуальній формі) його вину перед судом належними, допустимими і достовірними доказами. Лише коли суд погодиться з ними, на їх основі ухвалить обвинувальний вирок щодо обвинуваченого, і цей вирок набере законної сили, лише з цього моменту обвинувачений вважається винним у вчиненні злочину і лише з цього часу можна вважати і називати його злочинцем.

Стаття 62 Конституції України є спеціальною правовою нормою, яка зберігає свою дію лише у сфері кримінального судочинства. Свою регулятивну дію вона поширює не лише на таких учасників кримінального судочинства, як обвинувачений, підозрюваний, підсудний та засуджений (до набрання вироком законної сили). Під її захистом перебуває будь-яка особа в кримінальному судочинстві, стосовно якої ведуться дії інкримінаційного характеру. Це, зокрема, особа, щодо якої лише ставиться питання про порушення кримінальної справи, а також свідок, якого допитують про обставини, що можуть бути використані проти нього.

Не припиняє своєї дії презумпція невинуватості й щодо осіб, звільнених від кримінальної відповідальності у зв'язку із закриттям кримінальних справ за так званими нереабілітуючими підставами. Незважаючи на те, що в ухвалі суду про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності та закриття кримінальної справи не констатується висновок про його невинуватість, а радше навпаки — він передбачається, дія презумпції невинуватості поширюється на такого обвинуваченого.

Отже, ухвала Херсонського міського суду Херсонської області від 11.01.2017 року не є тим судовим актом, яким, згідно зі ст. 62 Конституції, ОСОБА_1 визнається винуватим у вчиненні інкримінованих йому злочинів, а посилання ГПФУ України в Херсонській області в позовній заяві на порушення СУ УМВС України в Херсонській області кримінальної справи N912013230000000209 передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, а саме підроблення орденської книжки до ордену "За мужність" III ступеня та орденської книжки до ордену "Червона Зірка", виданих на ім'я ОСОБА_1, як на підставу припинення виплати йому пенсії за особливі заслуги, не ґрунтується на нормі Закону і не відповідає Конституції України.

З вищевказаної ухвали суду не вбачається, що ОСОБА_1, визнано винним в скоєні інкримінованих йому правопорушень, більше того, орден "За мужність" III ступеню №7573 і орден "Червона Зірка" №3701855 разом з орденськими книжками серії М №230594 та серії АС №005859 на ім'я ОСОБА_1 повернуті законному власнику.

Тобто з наданої позивачем заяви вбачається, що припиняючи виплату ОСОБА_1 надбавки до пенсії, ГУПФ України керувалось нормами ст. 11 Закону України №1767, де вказано, що у разі вчинення пенсіонером умисного злочину або виявлення помилкових чи неправдивих даних, на підставі яких було призначено пенсію за особливі заслуги, рішенням відповідних органів виконавчої влади, зазначених у ст. 2 цього Закону, пенсіонер позбавляється призначеної пенсії. Сума пенсії виплачена пенсіонеру надміру внаслідок зловживань з його боку, стягується у порядку встановленому Законом.

Не надано доказів і того, що було прийнято рішення про позбавлення ОСОБА_1 раніше встановленої надбавки. За таких обставин, суд не встановив належних та допустимих доказів по даній справі, які у передбаченому законом порядку встановлюють винуватість відповідача.

Отже, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження вказаних у позовній заяві тверджень, тому суд приходить до висновку , що позовна заява ГУПФ України в Херсонській області задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.6-13,19, 81, 133, 141,247, 258, 259, 263, 264, 265, 279, 354 ЦПК суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Головного Управління Пенсійного Фонду до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя В.Е. Дорошинська