Ухвала суду № 73078315, 27.03.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/1414/17 Головуючий у 1 інстанції: Радченко В.Є.

Провадження № 11-кп/783/890/17 Доповідач: Галин В. П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Львівської області

під головуванням судді Галина В.П.

суддів Галапаца І.І., Романюка М.Ф.

секретаря судового засідання Стойка Р.З., Кубішин І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги захисника Семко Вікторії Валеріївни та обвинуваченого ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Львова, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, на вирок Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2017 року відносно ОСОБА_2, обвинуваченого по ч.1 ст.187 КК України,

з участю прокурора Сворень І.М.

захисника Семко В.В.

обвинуваченого ОСОБА_2

ВСТАНОВИЛА:

захисник Семко В.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2017 року по справі за обвинуваченням ОСОБА_2 та призначити новий розгляд цієї справи у суді першої інстанції.

Обвинувачений ОСОБА_2 просить в своїй апеляції вирок скасувати, оскільки вважає себе невинуватим у інкримінованому йому злочині.

Вироком Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2017 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України. Призначено ОСОБА_2 покарання за ч. 1 ст. 187 КК України у виді чотирьох років позбавлення волі.

Призначено ОСОБА_2 остаточне покарання відповідно до ч.1 ст.71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання до покарання, призначеного цим вироком, невідбутої частини покарання за вироком Галицького районного суду м. Львова від 29.12.2015 року, у виді семи років позбавлення волі без конфіскації майна.

До набрання вироком законної сили запобіжний захід відносно ОСОБА_2 залишено без змін, у виді тримання під вартою у Львівській УВП (№ 19) Міністерства юстиції України.

Строк покарання ОСОБА_2 ухвалено рахувати з дня його затримання, тобто з 13.01.2017 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України обвинуваченому ОСОБА_3 зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення в період з дня його затримання, тобто з 13.01.2017 року, по 20.06.2017 року включно із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. З 21.06.2017 р. по день набрання вироком законної сили включно обвинуваченому ОСОБА_2 зарахувати у строк покарання строк попереднього ув`язнення із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вирішено питання з речовими доказами.

Мотивуючи свою апеляційну скаргу, захисник зазначає, що вирок підлягає скасуванню та призначенню нового розгляду в суді першої інстанції на підставі: неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, а саме висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду та неправильному застосуванню закону України про кримінальну відповідальність.

Зокрема, захисник вказує, що в судовому засіданні від 05.04.2017 року захистом було заявлено клопотання про виклик для допиту в судове засідання свідків: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9. Допит вище зазначених свідків має важливе значення для спростування обставин з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення, а саме щодо місця перебування обвинуваченого ОСОБА_2 в час вчинення інкримінованого йому злочину. Проте, в задоволенні вказаного клопотання захисту було відмовлено. Отже, не було досліджено всіх доказів та не допитано всіх свідків. Саме такі дії призвели до неповного дослідження версії захисту.

Висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. В судовому засіданні захист зазначав, що впізнання було проведено з порушенням вимог КПК України, як і з порушенням КПК був складений протокол впізнання від 13.01.2017 року. Як вбачається з протоколу від 13. 01. 2017 року, особи, які пред'являлись для впізнання разом з ОСОБА_2 мали суттєві відмінності у зовнішності та одязі, більше того один з них був взагалі іншої національності. Тільки в ОСОБА_2 були фізичні вади у вигляді вади зору.

В оскаржуваному вироку першої інстанції зазначено, що винність обвинуваченого ОСОБА_2 в інкримінованого йому злочині підтверджується таким доказом як висновок судово - медичної експертизи № 57 від 05. 01.2017 року.

Захист зазначає, що дана експертиза була проведена судово-медичним експертом ОСОБА_10 з порушенням вимог ст. 102 КПК України. ст. 12 Закону України « Про судову експертизу », п.п. 3.2.4. 3.4 «Інструкції про проведення судово-медичної експертизи», 4.14 « Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень» а саме, без вказівки методів та методик, що застосовувались, в тому числі і тих. що б реєстрували ушкодження. Також у висновку №57 не зазначено дали та номер видачі свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта, ким видано та строк дії.

Обвинувачений, мотивуючи свою апеляційну скаргу зазначає, що він особою похилого віку, хворіє на гепатит та туберкульоз, є інвалідом другої групи, переніс тяжку операцію, просить врахувати суд ці обставини.

Зазначає, що працівники поліції заставляли його взяти на себе цей розбій, оскільки в нього є вже багато судимостей, пропонували спочатку гроші, а коли обвинувачений відмовився просто сфабрикували справу.

Вказує, що на момент вчинення злочину, який йому інкримінують, він знаходився на головному вокзалі у м. Львові, де неофіційно працює вантажником і це можуть підтвердити свідки. Однак такий факт суд першої інстанції до уваги не прийняв.

При апеляційному розгляді справи захисник і обвинувачений в інтересах обвинуваченого підтримали вимоги та доводи своїх апеляційних скарг.

Прокурор заперечив проти доводів апеляцій.

Згідно з вироком Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2017 року, 02.01.2017, приблизно о 19 год. 20 хв., ОСОБА_2, перебуваючи на вул. Вербицького, 9 у м. Львові, маючи умисел на викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, з метою протиправного збагачення, вчинив напад на ОСОБА_11, поєднаний з насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, якому наніс невідомим предметом, схожим на ніж, 4 колото-різані рани в спину зліва, по біляхребтовій лінії, в підлопаткову ділянку зліва та в поперекову ділянку зліва, та в подальшому заволодів мобільний телефоном марки Huawei Y-300 вартістю 2000 грн., в якому знаходилось сім-карта оператора «Lifecell» з номером телефону НОМЕР_1 вартістю 10 грн., на рахунку якого було 20 грн., із чохлом вартістю 100 грн., чим спричинив матеріальну шкоду ОСОБА_11 на загальну суму 2130 грн.

Заслухавши доповідача, захисника, обвинуваченого, прокурора, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_2 у вчиненні зазначеного у вироку кримінального правопорушення відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі та перевіреними належним чином в судовому засіданні доказами, є обґрунтованим.

Дії ОСОБА_2, на думку колегії суддів, правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 187 КК України.

Покликання захисника у своїй апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи є безпідставне.

Під час досудового та судового розслідування достовірно встановлено, що 02.01.2017, приблизно о 19 год. 20 хв., був вчинений напад на потерпілого ОСОБА_12 з метою заволодіння його майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя і здоров'я потерпілого.

Зокрема потерпілий ОСОБА_11, суду першої інстанції показав, що 02.01.2017 року близько 19:30 год. на вулиці Вербицького у м. Львові його перестрів обвинувачений ОСОБА_2, зростом приблизно 167-169 см, та характерною ознакою косого ока. На запитання обвинуваченого чи має він курити, потерпілий відповів, що не має. Після цього ОСОБА_2 наніс потерпілому 2 удари в ліву сторону в область ребер. У відповідь потерпілий наніс обвинуваченому удар кулаком в голову, після чого ОСОБА_2 присів. Тоді потерпілий обернувся і пішов назад. Відійшовши 10-15 м потерпілий зупинився зробити дзвінок дружині. В цей час потерпілому зі спини нанесли ще 2 удари у ті ж самі місця, що попередньо. Потерпілий був у шоці та не зрозумів чим саме йому нанесли удари. Коли потерпілий обернувся, то побачив, що це був обвинувачений. ОСОБА_2 вирвав з рук потерпілого його телефон марки Huawei Y-300 чорного кольору вартістю близько 200 грн., і побіг. Потерпілий почав бігти за обвинуваченим та наздогнав його біля кафе «Дон Кіхот», накинувшись на обвинуваченого зі спини. Почалась боротьба. Після недовгої боротьби потерпілий ОСОБА_11 відчув, що йому стало зле. Відчув сильний біль в області ребер зліва та запаморочення голови. В цей час обвинувачений ОСОБА_2 вирвався та побіг в сторону вулиці С. Бандери. Кинув у потерпілого чохол від телефону потерпілого. Потерпілий повернувся додому, його дружина викликала поліцію та швидку. Потерпілого госпіталізували, надали першу медичну допомогу та відправили додому. Потерпілий зазначив, що нападником без сумнівів був обвинувачений ОСОБА_2 Зір у потерпілого 100 відсотків. Поліцейським і слідчому потерпілий описував нападника за характерними ознаками. При очній ставці, де представляли для впізнання кількох осіб, потерпілий одразу впізнав свого нападника - обвинуваченого ОСОБА_2 по рисах обличчя.

Колегія суддів вважає, що такі покази потерпілого ОСОБА_11 є послідовними, не викликають сумнівів у своїй правдивості, не мають суперечностей та узгоджуються з іншими доказами, яким суд дав правильну оцінку та навів у вироку.

Так, згідно даних висновку судово-медичної експертизи № 57 від 05.01.2017 року, на момент звернення за медичною допомогою в трамвпункт №2 м.Львова у ОСОБА_11 був виставлений діагноз: «Колоті рани грудної клітки зліва та поперекової ділянки» з приводу чого він знаходився на амбулаторному лікуванні. На момент проведення судово-медичної експертизи у потерпілого виявлені рубці на спині - сліди загоєних ран. Рани утворились від дії колючо-ріжучого предмета, могли виникнути 02 січня 2017 року та відносяться до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоров'я. (а.с.149-150)

Цей висновок експертизи належно аргументований з наукової точки зору, не суперечить іншим доказам у справі, а тому суд першої інстанції вірно поклав його в основу вироку. Крім того, в процесі досудового розслідування жодних зауважень до даного висновку в будь-кого із сторін не було. Відтак, доводи захисту в апеляції про недопустимість цього висновку експертизи як доказу, є безпідставними. Будь-яких порушень, на які покликається захист, не встановлено.

Свідок ОСОБА_14 в суді першої інстанції пояснила, що потерпілий є її цивільним чоловіком. Ввечері 02.01.2017 року чоловік ОСОБА_11 пішов в магазин і пропав. На телефонні дзвінки не відповідав. Через деякий час сусід привів пораненого чоловіка додому. Коли приїхала швидка медична допомога, то забрала його у лікарню. Чоловік розказав їй, що якийсь невідомий чоловік попросив у нього дати сигарету закурити та наніс удари ножем. В потерпілого був порізаний одяг та проколоті рани.

Отже, на переконання колегії суддів, факт спричинення тілесних ушкоджень при нападі на потерпілого ОСОБА_11 достовірно встановлений судом першої інстанції. Докази, які би спростували цей факт у матеріалах справи відсутні.

Згідно даних протоколу пред'явлення особи до впізнання від 13.01.2017 року та фототаблиць, потерпілий ОСОБА_11 в присутності понятих, впізнав особу під № 4 (ОСОБА_2.), як особу, яка напала на нього 02.01.2017 р. та викрала телефон (а.с.136-138, 146-147).

Покликання захисника Семко В.В. в доводах своєї апеляційної скарги на те, що протокол пред'явлення особи до впізнання від 13.01.2017 р. є недопустимим доказом, оскільки усі статисти між собою дуже схожі, є безпідставними.

Відповідно до ч.2 ст.228 КПК України особа, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Перед тим як пред'явити особу для впізнання, їй пропонується у відсутності особи, яка впізнає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред'являються. У статистів були відсутні такі різкі відмінності, які б не дозволяли потерпілому з впевненістю впізнати обвинуваченого ОСОБА_2 в якості особи, яка здійснила на нього напад.

Жодних зауважень щодо проведення вказаної вище слідчої дії на досудовому розслідуванні в сторони захисну не було. Протокол пред'явлення особи для впізнання від 13.01.2017 року обвинуваченим ОСОБА_2 підписаний без будь-яких зауважень.

На переконання колегії суддів, ця слідча дія проведена у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, суд першої інстанції дав правильну оцінку цьому доказу, як допустимому, та поклав його в основу вироку.

Крім цього, згідно даних протоколу проведення слідчого експерименту від 24.01.2017 року з фототаблицями, потерпілий в присутності понятих розповів та показав хід протиправних відносно нього дій, що мали місце 02.01.2017 року (а.с.153-166),

Суд першої інстанції оглянув в судовому засіданні відеозаписи з камери відеоспостереження на вул. Вербицького у м. Львові, де видно як відбувається бійка між обвинуваченим та потерпілим, видно, як обвинувачений нападає на потерпілого. При цьому потерпілий в судовому засіданні підтвердив, що на відеозаписі саме він і обвинувачений ОСОБА_2, який напав на нього.

Колегія суддів вважає, що докази, які дослідив суд у судовому засіданні підтверджують той факт, що саме обвинувачений ОСОБА_2 вчинив напад на потерпілого ОСОБА_11 з метою заволодіти його майном.

Доводи сторони захисту та обвинуваченого в апеляціях про те, що у момент вчинення нападу на потерпілого, обвинувачений знаходився у іншому місці, а саме на вокзалі, є безпідставні та повністю спростовані цими доказами у справі.

Крім цього, у відповіді на запит виробничого підрозділу «Вокзал станції Львів» Регіональної філії «Львівська залізниця» №2/59 від 30.01.2017 р., зазначено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у них не працював і в списках працівників вокзалу не числиться.

Пояснення обвинуваченого ОСОБА_2, що він працював на залізничному вокзалі неофіційно і в той час знаходився на робочому місці, а також покликання на це в апеляції, є голослівне та нічим не підтверджено.

Доводи захисту в апеляції, що свідок ОСОБА_15 не може підтвердити відсутність ОСОБА_2 на залізничному вокзалі в момент вчинення злочину, оскільки сам перебував дома, на думку колегії суддів не впливає на доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_2 та правильність кваліфікації його дій, оскільки цей свідок взагалі не знайомий з обвинуваченим і на вокзалі його ніколи не бачив.

За клопотанням сторони захисту, при апеляційному розгляді цієї справи, були викликані у с удове засідання для допиту в якості свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які на переконання захисника та обвинуваченого могли підтвердити невинуватість ОСОБА_2, а саме щодо місця перебування обвинуваченого ОСОБА_2 в час вчинення інкримінованого йому злочину.

У судове засідання з'явились ОСОБА_9 та ОСОБА_4, які були допитані в якості свідків. Ці свідки в судовому засіданні показали, що про обставини справи їм нічого не відомо і підтвердити чи спростувати пояснення обвинуваченого ОСОБА_2 про те, що він не перебував у тому місці, де був вчинений злочин, під час його скоєння, вони не можуть.

Надалі сторона захисту відмовилася від повторного виклику інших свідків, які не з'явились в суд, чим відмовилася від свого клопотання про виклик свідків.

Таким чином, покликання обвинуваченого ОСОБА_2, що він, під час скоєння інкримінованого йому злочину, перебував в іншому місці, є неспроможними.

На переконання колегії суддів доводи захисника про неповноту судового розгляду, оскільки в суді першої інстанції не були допитані свідки сторони захисту ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, не можуть братись до уваги.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції в ході судового слідства було повністю та об'єктивно досліджено докази по справі, що свідчать про винність ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.187 КК України.

Підстав для задоволення апеляційних скарг захисника і обвинуваченого та направлення справи на новий розгляд в суд першої інстанції немає.

Колегія суддів при перевірці справи в апеляційному порядку не виявила допущених істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, на які покликається апелянт, які тягнули б за собою скасування чи зміну вироку.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину передбаченого ч.1 ст. 187 КК України та призначив йому покарання, врахувавши всі обставини справи і особу обвинуваченого, дане покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідне та достатнє для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.

Керуючись ст.ст.376, 405, 407, 419 КПК, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

вирок Галицького районного суду м. Львова від 22 червня 2017 року відносно ОСОБА_2, обвинуваченого по ч. 1 ст. 187 КК України, залишити без змін, а апеляційні скарги захисника Семко В.В. та обвинуваченого ОСОБА_2 - без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який утримується під вартою, з моменту вручення копії ухвали.

СУДДІ:

Галин В.П. Галапац І.І. Романюк М.Ф.