Постанова № 73078236, 20.03.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: О.А. Прилипчук

судді: Опімах Л.М., Павлічек В.О.

20 березня 2018 р. Справа № 818/1392/17

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Мельнікової Л.В.

суддів - Бенедик А.П. , Донець Л.О.

за участю секретаря судового засідання – Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики України, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди, -

В с т а н о в и л а:

27 вересня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду позовом, в якому просить визнати протиправною бездіяльність Міністерства соціальної політики України (далі –ОСОБА_2 України) при розгляді його заяви від 24 липня 2017 року та стягнути з цього відповідача моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» він має право на отримання щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня. У зв'язку з цим, 24 липня 2017 звернувся до відповідача із відповідною заявою з питання виплати такої допомоги. Однак, відповідач порушив строки розгляду даної заяви, відповідь надана не керівником Міністерства чи особи, що виконує його обов'язки, а також не роз'яснено порядок оскарження відповіді на звернення. Позивач зазначив, що такими неправомірними діями йому завдано психологічні страждання, що призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків, а тому просить стягнути на його користь моральну шкоду в сумі 5000,00 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року (текст постанови виготовлений 01 листопада 2017 року) адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений наступним чином: визнано протиправною бездіяльність ОСОБА_2 України щодо розгляду заяви позивача від 24 липня 2017 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

Судове рішення вмотивовано висновком про те, що письмова відповідь ОСОБА_2 України за № 734/0/167-17/401 датована 29 серпня 2017 року, при цьому відповідно до відмітки на конверті, дана відповідь фактично направлена позивачу 09 вересня 2017 року. Крім того, відповідь підписана не керівником ОСОБА_2 України або особою, яка виконує його обов'язки, чим порушено вимоги ст. 15 Закону. Також, позивачу не роз'яснено право оскарження відповіді. Отже, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обов'язків при розгляді заяви ОСОБА_1 Оскільки позивачем не надано суду доказів спричинення йому моральної шкоди, не наведено доводів в чому вона полягає, не доведено причинних зв’язків між завданою шкодою та конкретними неправомірними діями відповідача, суд дійшов висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди.

Не погоджуючись з судовим рішенням, в апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1, посилаючись на неповне з’ясування обставин, що мають суттєве значення для справи, порушення норм матеріального права, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року в частині, якою йому відмовлено у задоволенні позовних вимог, та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити його позовну вимогу про стягнення з ОСОБА_2 України моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн.

Скаржник зазначає, що при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди враховуються вимоги розумності та справедливості. Шкода, спричинена фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями або бездіяльністю органу державної влади при виконанні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів. Вказує, що ОСОБА_2 являється суб’єктом спричинення йому шкоди при виконанні владно-адміністративних функцій. Позивач зазначає, що обставинами, які слугували спричинення йому моральної шкоди є протиправна бездіяльність відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення відповідно до положень ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) слід залишити без змін, з огляду на наступне.

За приписами статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (частина перша статті 308).

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина друга статті 308).

За приписами ч. 3 ст. 313 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час, місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду /а.с. 69-71/, до судового засідання не прибули. Фіксування судового засідання технічними засобами не відбувалось згідно положень ч. 4 ст. 229 КАС України.

Судом установлено, що 24 липня 2017 року позивач ОСОБА_1 надіслав заяву до Міністерства соціальної політики України з питання доплати щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2017 рік у відповідності до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» /а.с.6/.

На звернення позивача ОСОБА_1 відповідач листом за № 734/0/167-17/401 від 29 серпня 2017 року фактично відмовив позивачу у здійсненні такої доплати та повідомив, що встановлені у 2017 році постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2017 № 223 «Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» розміри грошової допомоги визначено виходячи із обсягу бюджетних призначень на цю мету, що є гарантією своєчасної та в повному обсязі виплати цієї допомоги ветеранам війни, зокрема учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їхніх батьків, у розмірі 1200 гривень /а.с. 7/.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що згідно ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі – Закон № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 7 вказаного Закону звернення, оформлені належним чинним і подані у встановленому порядку, підлягають обов’язковому прийняттю та розгляду; якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об’єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п’яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення; у разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз’ясненнями.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями (ч. 3 ст. 7 Закону № 393/96-ВР).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки (ч. 3 ст. 15 Закону № 393/96-ВР).

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення (ч. 4 ст. 15 Закону № 393/96-ВР).

Частиною 1 ст. 20 Закону № 393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку (ч. 3 ст. 20 № 393/96-ВР).

Як встановлено судовим розглядом, заява позивача ОСОБА_1 зареєстрована в ОСОБА_2 України 31 липня 2017 року вх. № Л-17360/0/4-17. Письмова відповідь за це звернення надана відповідачем 29 серпня 2017 року за № 734/0/167-17/401, що підтверджується витягами з електронного журналу /а.с. 20, 22/.

При цьому, колегія суддів зазначає, що означена відповідь в порушення вимог ст. 15 Закону № 393/96-ВР підписана начальником відділу соціальної адаптації учасників АТО та військовослужбовців звільнених у запас або у відставку Управління у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції ОСОБА_2 України, а не керівником або особою, яка виконує його обов'язки. Також, не роз'яснено порядок оскарження прийнятого рішення.

За приписами ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, колегія суддів зазначає про протиправну бездіяльність відповідача ОСОБА_2 стосовно розгляду звернення позивача ОСОБА_1 в порядку, що визначений Законом № 393/96-ВР.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації (останнє залежить від характеру діяльності потерпілого, посади, часу й зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, наміру, з яким діяв заподіювач шкоди тощо) (пункт 9).

За приписами ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Погоджуючись із загальним висновком суду про відсутність підстав для задоволення вимог позивача ОСОБА_1 про стягнення з відповідача грошових коштів в рахунок компенсації моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн., колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду про те, що позивач не надала суду доказів, які б підтверджували факт заподіяння їй моральних страждань. Факт порушення прав позивача судом встановлений. Підстав піддавати критиці твердження позивача про наявність душевних страждань, тобто утрат немайнового характеру, колегія судів не вбачає.

У своїх рішеннях у справах «Півень проти України» від 29 червня 2004 року (Заява N 56849/00) і «Жовнер проти України» від 29 червня 2004 року (Заява N 56848/00) Європейський Суд з прав людини визначає, що моральна шкода може також полягати у глибокому почутті несправедливості, яке викликане тим, що протягом досить тривалого часу потерпілий не отримав захисту своїх прав.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Великої Британії» від 28 травня 1985 року визначився, що за певних обставин визнання судом факту порушення прав позивачів є достатньою справедливою сатисфакцією.

Враховуючи обставини, що встановлені судами в даній справі, надаючи оцінку правовим вчинкам учасників правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що сам факт визнання судом порушення відповідачем прав позивача ОСОБА_1 в даному випадку буде достатньою, справедливою сатисфакцією і, таким чином, вимога позивача про грошову компенсацію не може бути задоволена.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення < > суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 316 КАС України).

Інші доводи та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.

Підстави, передбачені ст. 139 КАС України, для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 292, 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2017 року – без змін.

Постанова Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених Кодексом адміністративного судочинства України. Касаційна скарга на судове рішення подається безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя (підпис)ОСОБА_3Судді(підпис) (підпис) ОСОБА_4 ОСОБА_5 Постанова у повному обсязі складена і підписана 30 березня 2018 року.