Постанова № 73077210, 28.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/3927/17

Категорія: 3.4 Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого: судді-доповідача ОСОБА_1

суддів: Коваля М.П., Кравця О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 ОСОБА_3 Банганга на постанову від 19 жовтня 2017 року, ухвалену Одеським окружним адміністративним судом, у складі головуючого-судді Бжассо Н.В., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 ОСОБА_3 Банганга до Головного управління Державної Міграційної служби в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу від 21 березня 2017 року №54 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

27 липня 2017 року громадянин ОСОБА_4 ОСОБА_2 ОСОБА_3 Банганга звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної Міграційної служби в Одеській області, в якому просив суд визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області № 54 від 21.03.2017 року про відмову ОСОБА_2 ОСОБА_3 Банганга в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов’язати Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області прийняти рішення відносно позивача – ОСОБА_2 ОСОБА_3 Банганга про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою від 19 жовтня 2017 року, ухваленою в порядку письмового провадження, Одеський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні адміністративного позову.

Не погоджуючись з постановою суду ОСОБА_2 ОСОБА_3 Банганга подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального і процесуального права.

Так апелянт посилається на положення Постанови Пленуму ВАС України № 2 від 06.03.2018 року, ст. ст. 2, 9, 11, 71 КАС України (в редакції чинній до 15.12.2017 року), п. 1 та п. 13 ч. 1 ст. 13 закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», зазначаючи при цьому, що суд першої інстанції не прийняв до уваги реальні побоювання ОСОБА_2 ОСОБА_3 Банганга за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності – до ОСОБА_5.

Апелянт вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо не надання ним документів або матеріалів, які б могли бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, про ненадання переконливих доказів про факти переслідування в країні походження, які б слугували причиною його вимушеного від’їзду до України. Така незгода апелянта обумовлена тим, що в анкеті та проведеному інтерв’ю він причиною виїзду зазначив політичні проблеми, оскільки місто, в якому проживав апелянт, є найбагатшим містом в ОСОБА_4, яке веде боротьбу за незалежність та там йде війна, про яку у світі ніхто не чув, оскільки це не вигідно президенту ОСОБА_5.

Апелянт зазначає, що він вказував про те, що він не може повернутись на батьківщину, оскільки його життю буде загрожувати небезпека, так як його батько є членом групи, яка бореться за незалежність міста, а якщо він повернеться, люди можуть почати говорити, що позивач не погоджується з президентом, і навіть можуть вбити.

Апелянт вважає, що ситуація у країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб’єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об’єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисті із заявником. Проте, на думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги Доповідь Комітету з економічних, соціальних та культурних прав у ОСОБА_4 від 15.07.2016 року.

Апелянт вважає, що у разі його повернення до ОСОБА_5 його життю на свободі буде загрожувати небезпека, що суперечить вимогам ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, в якій вказано, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню

Також апелянт зазначає, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об’єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою

Головне управління Державної Міграційної служби в Одеській області письмових заперечень на апеляційну скаргу не надало.

Справа розглянута апеляційним судом в порядку письмового провадження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю доповідача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не може бути задоволена.

Суд першої інстанції встановив, матеріалами справи підтверджено та сторонами у справі не оспорюється, що ОСОБА_2 ОСОБА_3 Банганга, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином ОСОБА_4, анголець (бакуну), неодружений, віросповідання – іслам (шиїт), рідна мова – португальська, володіє українською, фіоте, іспанською мовами та російською на початковому рівні.

16.03.2017 року ОСОБА_2 ОСОБА_3 Банганга звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв’язку з тим, що уряд ОСОБА_5 зруйнував село, в якому народився позивач, через те, що люди, які там проживають вважаються повстанцями. Позивач зазначає, що просить українську владу допомогти отримати всі необхідні документи, щоб легалізуватися.

Згідно з анкетою позивача, що складена 20.03.2017 року, на посвідчення особи ОСОБА_2 ОСОБА_3 Банганга надав копію паспортного документа № 1618658, що виданий Службою міграції та Іноземних справ Лаунда 15.05.2014 року, дійсний до 15.05.2019 року, оригінал загубив біля вул. Каманіна.

Також суд першої інстанції встановив, 21.10.2010 року апелянт покинув країну постійного проживання на підставі навчальної візи та літаками м. Луганда (ОСОБА_4) – м. Кіншаса (ДР Конго) – м. Брюссель (Бельгія) – м. Київ (Україна) потрапив приблизно 22-23 жовтня до України.

Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо причин виїзду з країні походження, а саме політичні проблеми, оскільки при анкетуванні та інтерв’ю апелянта зазначив, що хотів мати диплом вищої освіти з іншої країни. Вирішив навчатись в Україні, оскільки можна було легко отримати візу. Навчався в Івано-Франківську. До ОСОБА_5 не може повернутися через політичні проблеми, оскільки місто, в якому проживав позивач, є найбагатшим в ОСОБА_4, там найбільший видобуток нафти й газу. Місто завжди боролось за незалежність, там йде війна, але у світі про таку війну взагалі не чули. ОСОБА_5 невигідно, щоб м. Кабінда стало незалежним. Батько позивач є членом соціальної групи людей “Флек Фак”, яке є офіційним угрупуванням. Щоб стати членом цього угрупування потрібно народитися у м. Кабінда та боротись за цю землю. Батько апелянта є членом цієї групи, коли президент дізнався про це, батько позивача був вимушений виїхати за кордон. Апелянт вказував, що оскільки шукають його батька, то шукають і його самого, оскільки це такий менталітет. Раніше батько присилав гроші позивачу на навчання, а коли сталася у 2016 році така ситуація, він перестав висилати кошти, і позивач не зміг оплатити другий семестр навчання на магістратурі. Тому апелянт вимушений був залишитись на території України бо добре знає мову і цю країну.

Апелянт також зазначив, що він особисто не є членом жодної політичної, релігійної або громадської організації (а.с. 125, 126).

Як зазначено в анкеті, до позивача не застосовувалися адміністративні заходи, до кримінальної відповідальності не притягувався, невійськовозобов’язаний. В інцидентах із застосуванням насильства, що пов’язано з расовою,національною, релігійною належністю, політичними поглядами участь не брав.

21.03.2017 року з апелянтом проведена співбесіду, за результатами якої складений протокол.

Так, під час співбесіди апелянт повідомив, що йому невідомо в якому статусі на даний час перебуває його батько, оскільки вони рідко спілкуються, батько іноді телефонує, проте про це вони не говорили.

Також, апелянт зазначив, що в ОСОБА_4 залишилися люди з його району.

Суд першої інстанції встановив та апелянтом не заперечується, що він - ОСОБА_2 ОСОБА_3 Банганга на території України навчався в Вінницькому національному технічному університеті (курс на підготовчому відділенні) та в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти й газу (факультеті видобування нафти й газу, буріння).

Апелянт зазначив, що не звертався за посольства країни громадянської належності у зв’язку з тим, що воно знаходиться в Росії і через свого батька, оскільки за африканським менталітетом, якщо батьку позивача захочуть зробити боляче, то через позивача.

ОСОБА_2 ОСОБА_3 Банганга зазначив, що не може повернутися на Батьківщину, бо його життю буде щось загрожувати, бо його батько є членом групи, що бореться за незалежність міста, якщо він повернеться, люди можуть почати говорити, що позивач не погоджується з президентом, і, навіть, можуть вбити.

ОСОБА_2 ОСОБА_3 Банганга вказав, що особисто йому жодних погроз не надходило.

Також апелянт пояснив, що війна у його місті проявляється у вигляді сперечань за територію, що відбувається постійно, він не має можливість повернутися на даний час до Аногли, оскільки не має коштів, проте в подальшому мріє повернутися на Батьківщину та працювати у своєму місті.

Суд першої інстанції встановив, що 21.03.2017 року відповідачем складений висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту.

У висновку зазначено, що за результатом розгляду заяви позивача та інформації по країні походження, відповідач дійшов висновку, що заява є очевидно необґрунтованою за відсутністю умов визначених п.п.1,13 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

28.03.2017 року ОСОБА_2 ОСОБА_3 Банганга отримав повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту на підставі наказу № 54 від 21.03.2017 року.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції, з чим погоджується суд апеляційної інстанції, послався на приписи п. 1, п. 4 та п. 13 ч. 1 ст. 1, абз. 5 ст. 6, п. 4 та п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», Конвенцію про статус біженців 1951 року і Протокол 1967 року, ст. 4 ОСОБА_6 Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року).

При цьому, суд першої інстанції, дослідивши матеріали особової справи апелянта та враховуючи інформацію про країні походження, яка досліджувалася відповідачем та інформацію, що надана представником апелянта, дійшов висновку про правомірність та законність дій відповідача щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відомості, які апелянтом свідчать про відсутність умов, зазначених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Апелянт як при звернені до відповідача, так і при звернені до суду не зазначив, що саме загрожує його життю у випадку повернення до ОСОБА_5.

Доводи апелянта щодо участі його батька в угрупуванні «ФЛЕК ФАК», що в подальшому призвело до необхідності покинути ОСОБА_4 через переслідування ОСОБА_5, нічим не підтверджені. До України апелянт потрапив за навчальною візою, а не з підстав необхідності покинути ОСОБА_4 через політичні переконання.

Крім того апелянт неодноразово зазначав, що особисто до нього жодних погроз чи переслідувань на території ОСОБА_5 не було.

Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо безпідставного не прийняття судом першої інстанції інформації по країні походження, оскільки відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що враховує посилання представника відповідача на інформацію по країні походження від 08.12.2015 року, згідно з якою останні відомі атаки «ФЛЕК» були в грудні 2014 року, де постраждали декілька людей. Військові, схоже, були замінені вченими та юристами у головному русі за виокремлення Кабінди.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що надана апелянтом Доповідь Комітету з економічних, соціальних та культурних прав у ОСОБА_4 від 15.07.2016 року не свідчить про наявність загрози життю, безпеці чи свободі апелянта в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Суд першої інстанції встановив та апелянтом не заперечується, що 15.05.2014 року апелянт документований в службі Міграції та Іноземних справ Луанда документом. Зазначена на думку суду першої інстанції, з якою погодується апеляційний суд, вказує на відсутність елементу переслідування ОСОБА_2 ОСОБА_3 Банганга з боку державної влади ОСОБА_5.

Також суд першої інстанції встановив, що у період з 2003 по 2008 рік апелянт навчався у м. Луанда в коледжі ОСОБА_7 Сосего, який закінчив з отриманням сертифікату, що спростовує доводи апелянта, наведені в адміністративному позову, відносно того, що особи, які проживають у м. Кабінда, з народження вважаються повстанцями та переслідуються владою.

За таких обставин, відповідно до матеріалів справи (а.с. 50-148) до апелянта не застосовувалися адміністративні заходи, до кримінальної відповідальності не притягувався, невійськовозобов’язаний. Апелянт не був членом політичних, релігійних, військових, громадських організацій, в інцидентах із застосуванням насильства, що пов’язано з расовою,національною, релігійною належністю, політичними поглядами участь не брав. На території ОСОБА_5 ніякої шкоди та переслідувань не зазнавав.

Апеляційний суд зазначає, що за змістом анкети та протоколу співбесіди, апелянт прагне легально проживати на території України, оскільки він інженер і йому не приємно бути на території України нелегально.

Проте, прагнення кращого життя, відсутність коштів на навчання та на повернення на Батьківщину, а також небажання нелегально проживати на території України, не є підставою для отримання статусу біженця або визнання особою, яка потребує додаткового захисту.

Апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо не прийняття судом першої інстанції до уваги реальних побоювань ОСОБА_2 ОСОБА_3 Банганга за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності – до ОСОБА_5.

Враховуючи відомості надані апелянтом під час співбесіди від 21.03.2017 року, підстави за яких апелянт потрапив на територію України (для навчання) та доводи які ОСОБА_2 ОСОБА_3 Банганга зазначив в адміністративному позову та в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку про суперечливість та неправдоподібність тверджень ОСОБА_2 ОСОБА_3 Банганга щодо підстав прибуття на територію України та підстав неможливості виїзду до країни громадянської належності. Спочатку апелянт вказує підстави прибуття на територію України навчання, в подальшому політичну ситуацію в ОСОБА_4. Спочатку підставою неможливості виїзду до країни громадянської належності апелянт вказує відсутність коштів, а в подальшому політичну ситуацію в ОСОБА_4, перебування батька в угрупуванні «ФЛЕК ФАК» через що його життю буде загрожувати небезпека

Апеляційний суд погоджується з таким доводом апелянта, що ситуація у країні походження при визначенні статусу біженця є доказом того, що суб’єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об’єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. Проте, Доповідь Комітету з економічних, соціальних та культурних прав у ОСОБА_4 від 15.07.2016 року, на яку посилається апелянт не є саме тим доказом який може свідчити щодо ситуації у країні походження за якою апелянт має суб’єктивні побоювання стати жертвою переслідування.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суд першої інстанції, що наказ ГУ ДМС України в Одеській області № 54 від 21.03.2017 року, про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є законними та обґрунтованим, а тому не підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим, відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення, а оскаржене судове рішення – без змін.

Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 1-9, 72-78, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ч. 1 ст. 325, ст. ст. 328, 329 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 ОСОБА_3 Банганга залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: суддя-доповідач ОСОБА_1

суддя М.П.Коваль

суддя О.О.Кравець