Постанова № 73076725, 29.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/5055/17 Суддя (судді) першої інстанції: Григорович П.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Вівдиченко Т.Р.,

Карпушової О.В.,

при секретарі: Нікітіній А.В.,

за участю:

представника позивача Кравчика І.П.,

представника відповідача Белзецької Т.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 05 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» до Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна», звернувся до суду з даним позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у місті Києві №0005281406 від 09.02.2017.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 05 лютого 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування обставин справи, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав і просив її задовольнити, в той час, як представник відповідача проти цього заперечувала, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДФС у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Росвен Інвест Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 07.04.2011 по 30.09.2016.

Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем абзацу «г» підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на прибуток за період 2013 рік на загальну суму 824 097 грн.

За наслідками перевірки відповідач склав акт від 26.01.2017 №59/26-15-14-06-02/37616221 та прийняв податкове повідомлення-рішення від 09.02.2017 №0005281406, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1 030 121,00 грн., в тому числі 824 097,00 грн. - податкове зобов'язання, 206 024,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

За результатами процедури адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач діяв на підставі, в межах наданих повноважень та на їх виконання, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.

Так, п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України (тут і надалі у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до абз. «г» підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема витрати на створення резерву сумнівної заборгованості визнаються витратами з метою оподаткування в сумі безнадійної дебіторської заборгованості з урахуванням підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу. Для банків та небанківських фінансових установ норми цього пункту діють з урахуванням норм статті 159 цього Кодексу.

Положеннями підпункту 159.2.1 пункту 159.1 статті 159 Податкового кодексу України встановлено, що банки та небанківські фінансові установи, крім страхових компаній, недержавних пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів та адміністраторів недержавних пенсійних фондів, формують резерви для відшкодування можливих втрат за всіма видами кредитних операцій (за винятком позабалансових, крім гарантій) коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках в інших банках, придбаними цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю), іншими активними банківськими операціями згідно із законодавством, включаючи нараховані за всіма цими операціями проценти та комісії (далі - страховий резерв).

Страховий резерв формується та списується банком самостійно в розмірі та порядку, передбаченими методикою, яка визначається для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку відповідно до повноважень та включається до складу витрат.

Розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення витрат фінансової установи, не може перевищувати для небанківських фінансових установ - розміру, що встановлюється відповідними законами про відповідну небанківську фінансову установу, але не більше 10 відсотків суми боргових вимог, а саме: сукупних зобов'язань дебіторів такої небанківської фінансової установи на останній робочий день звітного податкового періоду. До суми зазначеної заборгованості не включаються зобов'язання дебіторів, які виникають під час здійснення операцій, що не включаються до основної діяльності фінансових установ. Під терміном «основна діяльність» слід розуміти операції, визначені відповідними статтями законів про небанківські фінансові установи ( п.п.159.2.2 п. 159.2 статті 159 ПК України).

Відповідно до підпункту 159.2.1 пункту 159.2 статті 159 Податкового кодексу України розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 01.03.2011 №111 (чинного на час виникнення спірних правовідносин) затверджено Методику формування та списання небанківськими фінансовими установами резерву для відшкодування можливих втрат за всіма видами кредитних операцій (за винятком позабалансових, крім гарантій), придбаними цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю), іншими активними операціями згідно із законодавством, включаючи нараховані за всіма цими операціями проценти та комісії (далі - Розпорядження №111).

Відповідно до п. 1.2 Розпорядження №111 ця Методика встановлює порядок формування та списання небанківськими фінансовими установами резерву для відшкодування можливих втрат за всіма видами кредитних операцій (за винятком позабалансових, крім гарантій), придбаними цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю), іншими активними операціями згідно із законодавством, включаючи нараховані за всіма цими операціями проценти та комісії (далі - страховий резерв).

Положеннями п. 1.6-1.9 Розпорядження №111 встановлено, що страховий резерв формується за всіма видами кредитних операцій (за винятком позабалансових, крім гарантій), придбаними цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю), іншими активними операціями згідно із законодавством, включаючи нараховані за всіма цими операціями проценти та комісії.

При формуванні страхового резерву небанківські фінансові установи керуються принципом пріоритету економічного змісту операцій.

Під можливими збитками розуміється ризик понесення збитків через неповернення боргу, у тому числі нарахованих процентів та комісій.

Небанківська фінансова установа керується цією Методикою при визначенні норми резервування в порядку, визначеному у внутрішніх документах небанківської фінансової установи.

Страховий резерв формується по конкретній заборгованості або по портфелю однорідних заборгованостей, однорідність яких визначається характеристиками кредитного ризику, що обумовлюється діяльністю конкретного контрагента або групи контрагентів, заборгованість яких включена до портфелю однорідних заборгованостей.

Згідно із п. 1.11 Розпорядження №111 розмір страхового резерву, який створюється за рахунок збільшення витрат небанківської фінансової установи, не може перевищувати розміру, що встановлюється відповідними законами про відповідну небанківську фінансову установу, але не більше 10 відсотків суми боргових вимог, а саме: сукупних зобов'язань дебіторів такої небанківської фінансової установи на останній робочий день звітного податкового періоду. До суми зазначеної заборгованості не включаються зобов'язання дебіторів, які виникають під час здійснення операцій, що не включаються до основної діяльності небанківських фінансових установ.

Відповідно до положень п.2.3 Розпорядження №111 розрахункова база страхового резерву визначається за кредитними операціями, визначеними пунктом 1.6 розділу I цієї Методики, по кожній категорії ризику.

Розрахункова величина страхового резерву по кожній категорії ризику визначається арифметичним добутком суми розрахункової бази страхового резерву на відповідну норму резервування.

Загальна величина страхового резерву дорівнює арифметичній сумі величин розрахункового страхового резерву по кожній категорії ризику.

Страховий резерв формується в межах суми боргу (балансової вартості активів, по яких існує ризик понесення збитків).

При класифікації елементів розрахункової бази небанківська фінансова установа оцінює фінансовий стан контрагента з метою виявлення вірогідності невиконання або неналежного виконання ним своїх зобов'язань.

Оцінка фінансового стану контрагента проводиться небанківською фінансовою установою самостійно, виходячи з оцінки впливу факторів ризику, виявлених в результаті аналізу фінансової звітності контрагента та інших даних щодо фінансового стану та результатів діяльності контрагента згідно з методикою, затвердженою внутрішніми документами небанківської фінансової установи.

Аналіз фінансового стану контрагента здійснюється не рідше одного разу на місяць керівником небанківської фінансової установи з використанням інформації, примірний перелік якої міститься в додатку 1 до цієї Методики.

Небанківська фінансова установа затверджує у внутрішніх документах політику (правила, процедури, методики), фактори ризику, на основі яких керівник небанківської фінансової установи виносить професійне судження, тобто відповідно до п. 1.5 Розпорядження №111 судження щодо рівня ризику втрат за всіма видами кредитних операцій та відповідно щодо можливої величини майбутніх збитків та розміру страхового резерву, щодо рівня ризику та класифікує елементи розрахункової бази страхового резерву за категоріями ризику, що передбачені цією Методикою.

Документ, що містить професійне судження по кожному елементу розрахункової бази страхового резерву, аналіз факторів, які лягли в основу вищезгаданого судження, а також розрахунок страхового резерву складається не рідше одного разу в квартал станом на звітну дату у порядку, визначеному внутрішніми документами небанківської фінансової установи.

Відповідно до п. 4.5 Розпорядження №111 небанківські фінансові установи щоквартально складають довідку про формування страхового резерву за формою, наведеною в додатку 4 до цієї Методики.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Росвен Інвест Україна» зареєстроване як фінансова установа та основним видом діяльності товариства є факторинг.

ТОВ «Росвен Інвест Україна» в податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2013 рік в складі витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування (рядок 04), задекларовано суми страхових резервів в сумі 8 758 085 грн.

В позовній заяві та апеляційній скарзі товариство наполягає, що загальна сума боргових вимог становить 684 126 964,24 грн., сума страхового резерву - 323 485 007,66 грн.

Однак в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано документів на підтвердження вказаних вище сум та їх розрахунку.

Так, судом першої інстанції досліджено наданий позивачем розрахунок резервів (а.с. 198-206) та встановлено, що загальна сума розміру прав вимоги станом на 31.12.2013 становить 2 292 116,26 грн., таким чином сума боргових вимог у розмірі 684 126 964,24 грн., вказана у цьому розрахунку, не підтвердилася.

Інших доказів, які б підтверджували наявність дебіторської заборгованості на суму 684 126 964,24 грн. позивачем суду першої та апеляційної інстанції не надано.

При цьому, не заслуговують на увагу посилання позивача про визнання податковим органом в акті перевірки дебіторської заборгованості на суму 684 126 964,24 грн., оскільки у вказаній частині акту (а.с.40) лише процитовано письмові пояснення позивача від 20.01.2017 №20/01-1, копія яких наявна в матеріалах справи (а.с. 144-146).

Водночас, вказаним актом саме і встановлено порушення ТОВ «Росвен Інвест Україна» положень абз. «г» підпункту 138.10.6 пункту 138.10 статті 138 ПК України, що виразилось у завищенні задекларованих витрат на створення резервного фонду для небанківських фінансових установ на суму 4 337 350 грн.

Крім того, на запит контролюючого органу товариством не було надано довідки про формування страхового резерву та відповідні розрахунки за період з 07.04.2011 по 30.09.2016, розрахунок фінансових результатів від утримання фінансових активів з метою стягнення заборгованості розгорнуто по кожному дебітору з 07.04.2011 по 30.09.2016 та інші відповідні документи, що підтверджується складеним актом від 19.01.2017 №16/26-15-14-06-02-10/37616221.

В той же час, за даними обліку позивача, а саме: оборотно-сальдової відомості за 2013 рік, сальдо рахунка 3771, рядка 1155 балансу (звіту про фінансовий результат) на 31.12.2013 інша поточна дебіторська заборгованість становить 43 407 тис. грн., загальна вартість активів товариства згідно балансу (звіту про фінансовий результат) на 31.12.2013 становить 46 305 тис. грн. За даними розрахунку фінансового результату від утримання фінансових активів з метою стягнення заборгованості за період 2013 рік, знецінення активів визначено у сумі 4 420 735,35 грн. Вказана сума також відображена в оборотно-сальдовій відомості за 2013 рік, а саме дебет рахунку 946 «витрати від знецінення запасів».

Відповідно до п. 44.2 ст. 44 ПК України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з урахуванням положень цього Кодексу.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 05 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанова в повному обсязі складена і підписана 29 березня 2018 року.

Головуючий-суддя Л.В.Губська

Судді Т.Р.Вівдиченко

О.В.Карпушова