Постанова № 73075741, 28.03.2018, Донецький апеляційний господарський суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2018 справа № 905/511/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (доповідача): суддів: при секретарі судового засідання: ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4за участю представників сторін: від відповідача-1: приватний виконавець: інші: ОСОБА_5 – за довіреністю; ОСОБА_6 – за посвідченням; не з’явились;розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів», м. Нікопольна ухвалу господарського суду Донецької областівід01.02.2018 р. (повний текст складено та підписано 05.02.2018 р.)у справі№ 905/511/17 (суддя: Паляниця Ю.О.)за позовом до відповідача-1 відповідача-2 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаТовариства з обмеженою відповідальністю «Семуван», м. Київ Публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів», м. Нікополь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об'єднання «Укрнадратехнологія», м. Макіївка 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Стіл-Трейдінг Груп», м. Київ 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП-1», м. Київ 3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Траф Альянс», м. Краматорськ, Донецька областьпро стягнення 22 311 536,85 грн.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Донецької області від 27.07.2017р., яке постановою Донецького апеляційного господарського суду 20.12.2017р. залишено без змін, позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Семуван” до Публічного акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об’єднання “Укрнадратехнологія” про стягнення 22 311 536,85 грн. задоволено частково: стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за поставлений товар в сумі 16 976 558,71 грн., інфляційні – 194 900,95 грн., 3% річних – 819 911,51 грн., а також судовий збір в сумі 240 000 грн.

На виконання рішення суду 28.12.2017р. господарським судом видано, зокрема, наказ про стягнення солідарно з Публічного акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробниче об’єднання “Укрнадратехнологія” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Семуван” заборгованості за поставлений товар в сумі 16 976 558,71 грн., інфляційних – 194 900,95 грн., 3% річних – 819 911,51 грн., а також судового збору в сумі 240 000 грн., боржником за яким визначалось Публічне акціонерне товариство “Нікопольський завод феросплавів”.

Відтак, загальна сума стягнення за вказаним виконавчим документом становить 18 231 371,17 грн.

В подальшому, Публічне акціонерне товариство “Нікопольський завод феросплавів” звернулось до господарського суду Донецької області зі скаргою №35-4016 від 18.01.2018р., в якій просило скасувати повністю постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_6 від 15.01.2018р. ВП №55533803 про арешт коштів боржника при примусовому виконанні наказу господарського суду Донецької області №905/511/17, виданого 28.12.2017р.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 01.02.2018 р. у задоволенні скарги відповідача-1 відмовлено у повному обсязі.

Ухвала суду мотивована недоведеністю та необґрунтованістю вимог скарги.

Не погоджуючись з ухвалою господарського суду Донецької області від 01.02.2018 р., ПАТ «Нікопольський завод феросплавів» звернулося до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та прийняти нове рішення про задоволення вищевказаної скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що ухвалу суду винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права України.

Відповідач-1 вважає, що приватним виконавцем порушено вимоги ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки ним не виконано обов’язку про роз’яснення боржнику своїх прав та обов’язків, що обумовлює невиконання приватним виконавцем вимог Закону про неупередженість, своєчасність та повноту вчинення виконавчих дій при примусовому виконанні рішень.

Відповідач-1 стверджує, що в судовому засіданні приватним виконавцем ОСОБА_6 надано додаткову угоду б/н від 11.01.2018 р. до договору № ВТО/076/17 від 10.08.2017 р. добровільного страхування цивільно-правової відповідальності приватного виконавця, якою збільшено розмір страхової суми до 25 000 000,00 грн., та яку суд першої інстанції помилково прийняв до уваги у зв’язку з тим, що при вирішенні питання про дотримання вимог, передбачених ч. 2 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» суд має керуватися даними Єдиного реєстру приватних виконавців Міністерства юстиції України.

20.03.2018 р. через канцелярію суду апеляційної інстанції від приватного виконавця ОСОБА_6 надійшли пояснення на виконання ухвали Донецького апеляційного господарського суду від 28.02.2018 р. та відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого зазначена особа просить оскаржувану ухвалу суду залишити без змін, апеляційну скаргу заявника без задоволення.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі.

Приватний виконавець ОСОБА_6 проти апеляційної скарги заперечив за доводами, викладеними у поясненнях та відзиві на апеляційну скаргу.

Інші учасники даної справи письмові відзиви на апеляційну скаргу не надали, їх представники у судове засідання не з’явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Частинами 1-2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Дослідивши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

У відповідності зі ст. 124 Конституції України судові рішення є обов’язковими до виконання на усій території України.

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини (далі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II).

За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії", заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 6 березня 2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, п. 27).

Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 7 червня 2005 року у справі "Фуклев проти України", заява № 71186/01, п. 84).

Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S. A." проти Португалії", заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV).

Наразі, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" у чинній редакції, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом ч.1 ст.5 Закону України “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.

Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України “Про виконавче провадження”.

Згідно з п.1 ч.1, ч.5 ст.26 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього заяви або повідомлення, передбачених частиною першою цієї статті, отримує в Єдиному державному реєстрі виконавчих документів електронну копію виконавчого документа та виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

За приписами ч.1 ст.28 Закону України “Про виконавче провадження” копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простою кореспонденцією або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про припинення виконавчого провадження, повідомлення про відмову у прийнятті виконавчого документа до виконання, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Матеріали справи свідчать про те, що у зв’язку з надходженням заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Семуван” про відкриття виконавчого провадження, 15.01.2018р. приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_6 за наказом від 28.12.2017р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №55533803, зобов’язано боржника протягом п’яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження подати декларацію про доходи та майно, попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей, роз'яснено право ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження, внесеними до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, за відповідною адресою в мережі інтернет, та надано ідентифікатор доступу.

Приватним виконавцем надано до матеріалів справи копії списку від 15.01.2018р. згрупованих поштових відправлень (рекомендованих листів), фіскального чеку від 15.01.2018р., реєстру рекомендованих листів від 15.01.2018р., рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №4900055656377, з яких вбачається, що постанова про відкриття виконавчого провадження надіслана скаржнику 15.01.2018р. та вручена 19.01.2018р.

Вказані відомості підтверджуються інформацією, розміщеною на офіційному веб-порталі Публічного акціонерного товариства “Укрпошта”.

Таким чином, доводи скаржника стосовно невиконання приватним виконавцем вимог закону щодо роз'яснення боржнику своїх прав та обов'язків судовою колегією до уваги не приймаються.

За приписами п.6 ч.2 ст.23 Закону України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості, зокрема, про реквізити договору страхування цивільно-правової відповідальності приватного виконавця, строк дії договору, відомості про страховика та страхову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження” протягом першого року зайняття діяльністю приватного виконавця, приватний виконавець не може здійснювати примусове виконання рішень за якими сума стягнення становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті. Строк зайняття діяльністю приватного виконавця обчислюється з дня внесення інформації про приватного виконавця до Єдиного реєстру приватних виконавців України.

При цьому, державний виконавець, приватний виконавець не може виконувати рішення, якщо, зокрема, сума стягнення за виконавчим документом з урахуванням сум за виконавчими документами, що вже перебувають на виконанні у приватного виконавця, перевищує мінімальний розмір страхової суми за договором страхування цивільно-правової відповідальності такого приватного виконавця (п.4 ч.4 ст.5 Закону України “Про виконавче провадження”).

За змістом інформаційної довідки №21191220180118 від 18.01.2018р. з Єдиного державного реєстру приватних виконавців, ОСОБА_6 зареєстрований як приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області. В графі «дата рішення кваліфікаційної комісії приватних виконавців або тимчасової кваліфікаційної комісії приватних виконавців про надання права на здійснення діяльності приватного виконавця» визначено 22.05.2017 р.

Відповідно до наданих пояснень ОСОБА_6 інформація про початок здійснення його діяльності була внесена до Єдиного реєстру приватних виконавців України в серпні 2017 року, що не спростовано відповідачем-1.

Цивільно-правова відповідальність приватного виконавця застрахована згідно з договором №ВТО/076/17; дата початку дії 11.08.2017р.; дата закінчення дії 10.08.2018р.; страховик – Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “Рідна”, страхова сума – 20 000 000 грн. Відповідні відомості наявні у інформаційній довідці №21191220180118 від 18.01.2018р. з Єдиного державного реєстру приватних виконавців та не заперечуються заявником скарги.

Як зазначено вище, сума стягнення за наказом від 28.12.2017р. становила 18 231 371,17 грн.

Наявності обставин того, що на виконанні у приватного виконавця ОСОБА_6 перебувають будь-які інші виконавчі документи щодо стягнення коштів з Публічного акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів” відповідачем-1 не доведено.

При цьому, визначена у постанові від 15.01.2018р. про арешт коштів боржника сума 20 054 708,28 грн., окрім суми стягнення за наказом від 28.12.2017р. – 18 231 371,17 грн., включає в себе 10% основної винагороди державного виконавця – 1 823 137,12 грн. та 200 грн. – витрат виконавчого провадження.

З огляду на те, що загальна сума стягнення за наказом господарського суду Донецької області від 28.12.2017р. становить 18 231 371,17 грн, приймаючи до уваги приписи ч.2 ст.5 Закону України “Про виконавче провадження”, приватним виконавцем ОСОБА_6 правомірно відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим документом.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» приватний виконавець не має права здійснювати виконавчі дії, якщо сума стягнення за виконавчим документом з урахуванням сум за виконавчими документами, що вже перебувають у нього на виконанні, перевищує мінімальний розмір страхової суми за договором страхування цивільно-правової відповідальності приватного виконавця. У такому разі приватний виконавець зобов’язаний укласти договір страхування на належну страхову суму.

Додатковою угодою б/н від 11.01.2018р. до договору №ВТО/076/17 від 10.08.2018р. добровільного страхування цивільно-правової відповідальності приватного виконавця, розмір страхової суми збільшено до 25 000 000 грн.

Враховуючи вищевказане, доводи скаржника про неправомірність дій приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_6 щодо відкриття виконавчого провадження №55533803, через перевищення суми стягнення за виконавчим документом мінімального розміру страхової суми за договором страхування цивільно-правової відповідальності такого приватного виконавця є необґрунтованими та безпідставними.

Посилання заявника апеляційної скарги на помилкове надання правової оцінки додатковій угоді б/н від 11.01.2018р. до договору №ВТО/076/17 від 10.08.2018р., оскільки, на його думку, в контексті ч. 2 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» суд має керуватися даними Єдиного реєстру приватних виконавців Міністрества юстиції України судовою колегією оцінюються критично.

Частиною 4 ст. 24 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» встановлено обов'язок приватного виконавця укласти договір страхування на суму, яка перевищує суму стягнення за виконавчим документом з урахуванням сум за виконавчими документами, що вже перебувають у нього на виконанні.

Частиною 3 статті 23 даного закону визначено, що у разі зміни відомостей, що згідно з цим Законом підлягають внесенню до Єдиного реєстру приватних виконавців України, приватний виконавець зобов’язаний не пізніше наступного робочого дня письмово повідомити про це Міністерство юстиції України.

На підтвердження виконання зазначеної вимоги законодавства приватним виконавцем ОСОБА_6 надано суду апеляційної інстанції лист № 0117/36 від 11.01.2018 р., адресований Міністерству юстиції України, щодо повідомлення про укладення додаткової угоди до договору на добровільне страхування цивільно-правової відповідальності приватного виконавця ВТО/076/17 від 10.08.2017 р. на збільшення страхової суми до розміру 25 000 000 грн., в додатках до якого вказано цю додаткову угоду. Про факт надсилання даного листа адресату свідчать копії журналу вихідної кореспонденції приватного виконавця ОСОБА_6 за період з 11.01.2018 р. по 11.01.2018 р. та списку від 12.01.2018 р. згрупованих поштових відправлень (рекомендованих листів).

Згідно з інформаційною довідкою № 01221220180314 від 14.03.2018 р. страхова сума за договором страхування цивільно-правової відповідальності № ВТО/076/17 (дата початку дії 11.08.2017 р.; дата закінчення дії 10.08.2018 р) складає 45 000 000 грн.

Отже, судова колегія не вбачає порушень суду першої інстанції при наданні оцінки згаданій додатковій угоді до договору та відхиляє доводи апеляційної скарги про зворотнє за недоведеністю.

Відносно правомірності накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_6 від 15.01.2018 р. судова колегія зазначає наступне.

Одним із заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами (п.1 ч.1 ст.10 Закону України “Про виконавче провадження”).

За приписами п.7 ч.3 ст.18 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.48 вказаного закону України звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

За змістом п.6 ч.1 ст.62 Закону України “Про банки і банківську діяльність” інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками органам державної виконавчої служби, приватним виконавцям на їхню письмову вимогу з питань виконання рішень судів та рішень, що підлягають примусовому виконанню відповідно до Закону України “Про виконавче провадження”, стосовно наявності та/або стану рахунків боржника, руху коштів та операцій на рахунках боржника за конкретний проміжок часу, а також про інформацію щодо договорів боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком.

За приписами ч.1 ст.59 вказаного нормативно-правового акту арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.56 Закону України “Про виконавче провадження” арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження №55533803, 15.01.2018р. приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_6 накладено арешт на грошові кошти що містяться на рахунках у банківських установах в межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів – 20 054 708,28 грн.

За змістом постанови від 23.01.2018р. про арешт коштів боржника (ВП №55533803) приватним виконавцем встановлено, що з рахунків боржника стягнуто грошові кошти у сумі 56 797,68 грн, яких недостатньо для задоволення вимог стягувача; 23.01.2018р. від стягувача до приватного виконавця надійшла інформація, відповідно до якої 18.01.2018р. боржником відкрито рахунки в Публічному акціонерному товаристві “Акціонерний банк “Укргазбанк”, внаслідок чого, на підставі ст.56 Закону України “При виконавче провадження” приватним виконавцем накладено арешт на грошові кошти, які містяться на рахунках №26003924433075 (грн.) №26003924433075 (дол.США), №26003924433075 (Євро) в АБ Укргазбанк, МФО 320478 у межах звернення стягнення з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів – 19 997 910,60 грн.

Відповідно до заяви №43-7578/4016 від 25.01.2018р. Публічного акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів”, яка надійшла на адресу приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_6 згідно зі штампом вхідної кореспонденції 26.01.2018 р., боржник зазначав, що 25.01.2018р. рішення господарського суду Донецької області від 27.07.2017р. у справі №905/511/17 фактично виконано боржником шляхом списання з банківських рахунків сум за рішенням у повному обсязі з урахуванням сум основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, внаслідок чого просило приватного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження №55533803 та зняття арешту з майна боржника.

Постановою від 26.01.2018р. приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_6 (ВП №55533803) знято арешт з рахунків боржника, накладений вищенаведеними постановами.

У зв'язку зі стягненням приватним виконавцем грошових коштів в сумі, необхідній для задоволення вимог стягувача з урахуванням основної винагороди приватного виконавця, витрат на проведення виконавчих дій, на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області від 28.12.2017р. №905/511/17 закінчено, про що 31.01.2018р. приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області ОСОБА_6 винесено відповідну постанову.

При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано враховано приписи п.32 Інформаційного листа №01-08/369 від 29.06.2010р. Вищого господарського суду України “Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України”, та вказано, що вимога про скасування постанови про арешт коштів боржника фактично є тотожною вимозі про визнання відповідної постанови недійсною, оскільки даним пунктом визначено, що вимога скаржника щодо скасування постанови чи іншого акта органу Державної виконавчої служби за своєю правовою природою тотожна вимозі про визнання їх недійсними. Тому у господарського суду відсутні правові підстави для відмови в задоволенні скарги лише з тієї причини, що в ній зазначається про скасування відповідної постанови (акта), а не про визнання його недійсним. Господарський же суд, приймаючи судове рішення по суті скарги, має в будь-якому разі враховувати положення, викладене в названому роз'ясненні президії Вищого господарського суду України.

Відповідно до ст.343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Відповідно до абз. 1 п.9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця, щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

З огляду на наведене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні скарги відповідача-1 за необґрунтованістю.

Наразі, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду ґрунтується на повному і всебічному дослідженні всіх обставин справи, прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законною та обґрунтованою, а тому, підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284, 326, 327, 339-345 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» на ухвалу господарського суду Донецької області від 01.02.2018 р. у справі № 905/511/17 залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Донецької області від 01.02.2018 р. у справі № 905/511/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Верховного Суду з дня складення її повного тексту.

У судовому засіданні 28.03.2018 р. оголошено вступну та резолютивну частину постанови. Повний текст постанови складено та підписано 28.03.2018 р.

Головуючий суддя: Н.В. Будко

Судді Н.О. Мартюхіна

ОСОБА_3