Постанова № 73073829, 21.03.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/383/18Головуючий по 1 інстанції - Скляренко В.М. Категорія: 39 Доповідач в апеляційній інстанції - Нерушак Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2018 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії судової палати у цивільних справах :

Головуючого Нерушак Л.В.

Суддів Бородійчука В.Г., Василенко Л.І.

за участю секретаря Анкудінова О.І.

учасники справи:

позивач ОСОБА_3;

представник позивача - адвокат ОСОБА_4

відповідач ОСОБА_5;

третя особа: Друга Черкаська державна нотаріальна контора,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 грудня 2017 року, ухваленого суддею Скляренко В.М. у приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси № 335 о 12 год. 17 хв., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа: Друга Черкаська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним, - :

в с т а н о в и л а :

04 жовтня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, третя особа: Друга Черкаська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним.

Позивач в обґрунтування позову вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла його рідна мати - ОСОБА_7, що стверджується свідоцтвом про смерть.

У визначений законом строк ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса ОСОБА_8 із заявою про прийняття спадщини, однак після спливу шести місяців нотаріус повідомила його про те, що існує заповіт на належну матері 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 на ім'я відповідача ОСОБА_5. Позивач вважає даний заповіт на ім'я відповідача ОСОБА_5 недійсним, оскільки з 2006 року його мати постійно хворіла та їй було встановлено другу групу інвалідності безтерміново. В лютому 2011 року мати перебувала на лікуванні в неврологічному відділенні 3-тьої Черкаської міської лікарні з діагнозом : гіпертонічна хвороба 3-тьої ст., церебральний атеросклероз 2 ст., декомпенсація хронічної гіпертонічної атеросклеротичної десциркуляторної енцефалопатії 2 ст., хронічна ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз. В лютому 2017 року його мати перенесла інсульт в зв'язку з чим в березні перебувала на лікуванні в 2-й Черкаській міській лікарні з діагнозом: відновний період мозкового ішемічного інсульту в басейні лівої СМА при гіпертонічній хворобі 3 ст., церебральному атеросклерозі 3 ст. у вигляді помірних когнітивних порушень, легкого правобічного геміпарезу, атактичного синдрому і їй був рекомендований нагляд невропатолога та психіатра.

Позивач ОСОБА_3 посилається, що оскільки він проживав разом з матір'ю та здійснював за нею догляд, то він звернув увагу на те, що мати була в такому хворобливому стані, що не могла виразити свою волю щодо розпорядженням своїм майном.

За таких обставин, ОСОБА_3 просив суд визнати недійсним заповіт, складений 27.12.2016 року ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_5, посвідчений нотаріусом Другої Черкаської нотаріальної контори Демиденко О.А. , зареєстрований в реєстрі № 1- 3216.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа: Друга Черкаська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_3 оскаржив рішення в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу. ОСОБА_3 вважає, що рішення винесене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального законодавства України, не в повному обсязі з`ясовані всі обставини, що мають значення для справи, та рішення прийняте без належної оцінки доказів позивача. Також, в апеляційній скарзі зазначається, що експерти під час проведення судово-психіатричної експертизи № 452 не в повному обсязі та не об`єктивно дослідили надані їм документи. ОСОБА_3 зазначає, що Придніпровським районним судом м. Черкаси при винесені рішення було допущені грубі процесуальні помилки, а саме, те, що суд при винесенні оскаржуваного рішення застосував норми ЦПК України, що втратили чинність, так як на момент винесення рішення 15.12.2017 року відповідно до п.9 Перехідних положень ЦПК України, справи у судах першої інстанції та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_3. просить рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 грудня 2017 року по справі № 711/8428/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа: Друга Черкаська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним скасувати в повному обсязі та ухвалити нове рішення, в якому визнати недійсним заповіт від імені ОСОБА_7 на ім`я ОСОБА_5, посвідчений 27.12.2016 року в Другій Черкаській нотаріальній конторі.

Відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 до суду не подавався.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача та його представника, які з'явилися в судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з безпідставності заявлених позивачем вимог, обґрунтовуючи свій висновок крім наданих доказів у справі і висновком судово-психіатричного експертизи № 452 від 30.11.2017 року, згідно якого ОСОБА_7 на час укладення заповіту від 27.12.2016 року будь-якого хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності не виявляла і була здатна розуміти значення свої дій та керувати ними.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що, встановивши дійсні обставини справи, суд дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалив у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, колегія суддів не вбачає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції ІНФОРМАЦІЯ_2 року у віці 79 років померла ОСОБА_7, що стверджується свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_1, виданим Черкаським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області 06.04.2017 року (а. с. 5).

Згідно даних свідоцтва про народження ОСОБА_3 його матір'ю є ОСОБА_7 (а.с.6).

Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені в заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народженні після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Як вбачається із матеріалів справи - спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_7 на підставі ст. 1261 ЦК України є її син: позивач - ОСОБА_3, який вважаючи свої право порушеними, внаслідок існування заповіту його матері, звернувся до суду з позовом про визнання заповіту недійсним.

Згідно зі ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Позивач ОСОБА_3 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті матері - ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року, де йому було повідомлено про існування заповіту на іншу особу, з чим позивач не погодився.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_7 за життя, а саме 27.12.2016 року склала заповіт на користь ОСОБА_5, яким заповіла йому всю належну їй частину квартири АДРЕСА_1. Вказаний заповіт був посвідчений державним нотаріусом Другої Черкаської державної нотаріальної контори Демиденко О.А. та зареєстрований в реєстрі за № 1-3216 (а.с.3).

Оспорюючи вказаний заповіт, позивач ОСОБА_3 посилається на те, що його мати ОСОБА_7 на момент складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки вона була дезорієнтована в просторі та часі, в зв'язку з чим їй був рекомендований нагляд невропатолога та психіатра.

За клопотанням позивача під час розгляду справи 23.10.2017 року судом першої інстанції була призначена судова-психіатрична (посмертна) експертиза, на вирішення якої ставилися питання про психічний стан ОСОБА_7 на час складення нею заповіту від 27.12.2016 року на користь ОСОБА_5 та її можливість за своїм психічним станом у зазначений час розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Згідно даних висновку судово-психіатричної експертизи № 452 від 30.11.2017 року на час складення заповіту 27.12.2016 року ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 будь-якого хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності не виявляла і була здатна розуміти значення своїх дій та керувати ними. Зафіксовані у медичній документації підекспертної прояви тих чи інших психічних розладів, які кваліфікувалися лікарями - невропаталогами як прояви «психоорганічного синдрому... помірних когнітивних розладів з елементами моторної афазії», зафіксовані з 23.02.2017 року (після перенесеного гострого порушення мозкового кровообігу) не мали паталогічного хворобливого впливу на здатність ОСОБА_7 розуміти значення своїх дій та керувати ними 27.12.2016 року. на час підписання заповіту.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. А відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України, передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. А відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) ж могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно до вимог ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про визнання недійсним заповіту, складеного його матір'ю - ОСОБА_7 27.12.2016 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Черкаської державної нотаріальної контори Демиденко О.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 1-3216 відповідно до вимог ст.ст. 225, 1257 ЦК України так, як, на його думку, остання на час складання заповіту не здатна була розуміти значення своїх дій та керувати ними, однак крім пояснень позивача щодо стану його матері, інших доказів на підтвердження своїх вимог позивачем не надано.

Судом встановлено, що померла ОСОБА_7 на час укладення заповіту від 27.12.2016 року будь-якого хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності не виявляла і була здатна розуміти значення своїх дій та керувати ними, що стверджується висновком судово-психіатричного експерта № 452 від 30.11.2017 року, при цьому позивачем доказів, які б свідчили про інше, суду не надано, його клопотання про призначення повторної експертизи відхилено колегією суддів, оскільки відсутні підстави для призначення повторної експертизи за наявними у справі доказами та відсутності доводів позивача щодо необгрунтованості висновку експерта або визнання його таким, що суперечить іншим матеріалам справи, або викликає сумниви в його правильності .

Тому колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, та вважає обгрунтованим висновок суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 в зв'язку з його недоведеністю.

Отже, оцінивши наявні по справі докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначених у ст. 1257 ЦК України підстав нікчемності або недійсності заповіту, який оспорюється позивачем, не встановлено.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Посилання в апеляційній скарзі на хворобливий стан матері, що підтверджується довідкою про інвалідність 2 групи безтерміново з 27.02. 2006 року, виписку з історії хвороби № 3599 з неврологічного відділення Третьої Черкаської міської лікарні за 2017 рік, виписку із історії хвороби № 2636 з Третьої Черкаської міської лікарні за 2011 рік , виписку з історії хвороби № 529 Другої Черкаської міської лікарні не дає підстав для висновку, що на дату та час складання заповіту померла ОСОБА_7 не здатна була розуміти значення своїх дій та керувати ними, оскільки ці доводи позивача були предметом розгляду суду першої інстанції , яким дана належна оцінка, що підтверджено і висновком посмертної судово - психіатричної експертизи.

Безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню є посилання ОСОБА_3 про те, що експерти під час проведення експеризи не в повному обсязі та не об 'єктивно дослідили надані їм документи , так як в п. 8 експертами вказана інші особа, п. 13 - експертиза призначена судом , якого не існує, та п. 22, що на момент складання заповіту ОСОБА_7 виповнилось 59 років, хоча на той момент їй було 79 років, посилаючись , що вказані грубі помилки були ним виявлені після винесення рішення судом першої інстанції.

Однак, як вбачається із матеріалів справи на а.с. 46 міститься лист від установи, яка проводила експеризу, де вони просять вибачення за допущену технічну помилку в написанні прізвища в п. 8 на титульному листі «ОСОБА_3» та просять вважати правильним « ОСОБА_3» прізвище підекспертної. Така помилка допущена і в даті народження підекспертної особи, що є технічною опискою, та не впливає на правильність висновку експертизи. Так як не є підставою для сумнівів у висновку експертизи посилання, що не існує такого суду, оскільки сам позивач звертався до вказаного суду і питання щодо ліквідації суду першої інстанції та створення іншого суду не вирішено остаточно, справи не передавались до іншого суду.

Не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на застосування судом першої інстанції норм ЦПК України, який втратив чинність, оскільки рішення ухвалено 15.12. 2017 року, коли лише новий ЦПК України набрав чинності і права особи, яка оскаржує рішення суду першої інстанції жодним чином не порушено.

З вищевикладеного не вбачається, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допустив порушень норм матеріального чи процесуального права та залишив не розглянутими обставини, що мають значення для справи.

Доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, були предметом розгляду суду першої інстанції, яким дана належна оцінка, не спростовують висновків суду, тому підлягають залишенню без задоволення колегією суддів.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обгрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апелянта не є суттєвими, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи, зводяться до невірного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення .

Керуючись ст.ст. 258, 367, 368, 374,375 , 381 - 384 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа: Друга Черкаська державна нотаріальна контора про визнання заповіту недійсним - залишити без змін.

Судові витрати за сплату судового збору за розгляд апеляційної скарги залишити за стороною, яка подавала апеляційну скаргу.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законом.

Головуючий Нерушак Л.В.

Судді Бородійчук В.Г.

Василенко Л.І.

Повний текст постанови виготовлений 29.03.2018 року