Рішення № 73070128, 29.03.2018, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/196/18

Провадження №2/541/347/2018

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29 березня 2018 року Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Сидоренка Ю.В.,

з участю секретаря судового засідання – Олешко Н.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Миргороді справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсним кредитного договору, третя особа Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ТАС»,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсним кредитного договору.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, вказав, що 24.05.2017року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» було укладено Договір ОСОБА_2 №Z39.223.72655. Відповідно до умов ОСОБА_2 договору Банк зобов'язується відкрити Позичальнику невідновлювальну кредитну лінію, в межах якої надавати йому кредити (ОСОБА_3) у розмірі та на умовах, обумовленим цим Договором, а Позичальник зобов'язується повернути фактично отримані кошти, сплатити проценти за користування ними та інші платежі в порядку, розмірі та в строки (терміни), що передбачені, цим Договором.

Згідно з п. 1.1.1. цільове призначення кредитної лінії - для задоволення потреб, пов'язаних із ремонтом житлових приміщень та страхування життя Позичальника. П.1.1.2. визначає, що максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією (максимальна сума заборгованості Позичальника за наданими ОСОБА_4 кредитами (ОСОБА_3)) - 17150.00 грн. включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності). Строк дії кредитної лінії становить 24 місяців (п. 1.1.3). ОСОБА_3 за цим Договором здійснюється на підставі Заяви на отримання ОСОБА_3 (Додаток 1 до Договору), яка є невід'ємною частиною Договору (надалі - Заява), в якій зазначається: сума ОСОБА_3, строк користування ОСОБА_3, розмір процентної ставки за користування ОСОБА_3 (п. 1.2. ОСОБА_2 договору).

Відповідно до п 1.2.2 датою видачі кредиту, є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на БПР.

Кінцевий термін повернення відповідно до п.6.1 Розділу 6 ОСОБА_2 договору (Графік щомісячних платежів за кредитним договором) становить 24.05.2019 року (включно), але до повного виконання Сторонами своїх зобов’язань за ОСОБА_2 договором, згідно п. 5.2 ОСОБА_2 договору.

Пункти 1.З., 1.4. ОСОБА_2 договору визначають, що за користування кредитом (ОСОБА_3), Позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 5.50 % (ОСОБА_4). Станом на день укладення Договору змінна частина ставки, визначена за Рішенням Правління ОСОБА_4, становить 9.50%, що разом з Маржею ОСОБА_4 складає змінювану процентну ставку в розмірі 15.0000%.

Згідно 1.12. ОСОБА_2 договору за обслуговування кредиту ОСОБА_4 Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно актуального Графіку щомісячних платежів.

Вважала, що при укладені вищевказаного кредитного договору були порушені її права як споживача згідно з нормами ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про третейські суди», ЗУ «Про інформацію», ЗУ «Про захист персональних даних».

Всупереч ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» працівники ПАТ «Ідея Банк» з умовами кредитування належним чином її не ознайомлювали, оформлення кредитного договору проходило, як правило, без тривалої затрати часу, після чого їй було вручено кредитний договір з додатками до нього, які вона, не маючи змоги прочитати через дрібний шрифт, який підписала, сподіваючись на добросовісність працівника ОСОБА_4, що не дало можливості позивачу детально ознайомитись з договором та оцінити всі ризики.

В порушення ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» і п. 1.12 Правил банк встановив щомісячну плату за обслуговування кредитної заборгованості в терміни та в розмірах, визначених згідно актуального графіку щомісячних платежів за кредитним договором, незважаючи на те, що це супутня послуга банку і її компенсація не може бути за рахунок позивача, оскільки банк не має права встановлювати платежі, які споживач має сплачувати на користь банку за дії, які той здійснює на власну користь посилаючись також на правову позицію викладену у Постанові ВСУ від 16 листопада 2016 року у справі №6-174цс16.

За умовами п.5.4 ОСОБА_2 договору всі вимоги, які виникають при виконанні даного Договору або у зв’язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом третейського суду, який є невід’ємною частиною даної третейської угоди. Умови Договору, які містять відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, є складовими частинами даної третейської угоди. Місце і дата укладення третейської угоди відповідають місцю і даті укладення Договору Позичальник підписанням цього Договору засвідчує, що він ознайомлений з регламентом вищевказаного третейського суду. Даний пункт ОСОБА_2 договору вважала порушенням ч. 1 ст. 203 ЦК України щодо змісту правочину і таким, що не узгоджується з положенням п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди», що узгоджується з правовою позицією викладеною у Постанові ВСУ від 27 січня 2016 року у справі №6-2712цс15.

В порушення ст.55 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» та ст.ст.11, 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» умовами кредитного договору, було нав'язано послуги з добровільного страхування життя у ПАТ «Страхова компанія «ТАС», що є несправедливим, оскільки позивач не отримував від відповідача коштів для оплати такої страховки і банк принципово не повинен обмежити вибір страхової компанії, так як це суперечить нормі закону, а тому п.1.14 ОСОБА_2 договору у якому позивач нібито надає свою згоду на укладання за рахунок позичальника як страхувальник та застрахованої особи договору добровільного страхування життя з ПАТ «Страхова компанія «ТАС» №Z39.223.72655 від 24.05.2017 року, який повинен бути визнаний недійсним.

В порушення встановлених абз.5, 11 п.2 ст.8 ЗУ «Про захист персональних даних» в п.5.11 кредитного договору передбачено, що позичальник надає банку згоду на збирання, накопичення, використання та обробку його персональних даних, отриманих з метою надання кредиту при формування Бази персональних даних «Клієнт ПАТ «Ідея Банк» в межах визначених чинним законодавством, що можуть бути передані іншим розпорядникам цієї Бази. Дане право на використання та обробку персональних даних діє безстроково, а отже на думку позивача позбавляє її права відізвати свою згоду на обробку персональних даних та є порушенням закону.

Представник відповідача ОСОБА_5, що діє на підставі відповідної довіреності (а.с. 37) надала до суду відзив на позов, в якому позовні вимоги ОСОБА_1 вважала безпідставними та необгрунтованими у зв'язку з чим просила відмовити в їх задоволені у повному обсязі з наступних підстав.

За положеннями ч.5 ст.ІІ, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, положення, згідно з якими передбачаються зміни у будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливим. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсним.

Зазначений висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 вересня 2012 року (справа № 6-80цс12), від 25 вересня 2013 року (справа № 6-80ц13) і відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Оскільки в оспорюваному договорі плата за обслуговування кредитної заборгованості визначена не за формулою із змінними величинами, а відображена чітко визначеною фіксованою сумою, то така умова не суперечить як положенням ч.5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів.

Зазначила, що позивач, заявляючи вимогу про визнання недійсним кредитного договору в частині встановлення ОСОБА_4 плати за обслуговування кредитної заборгованості, покликається при цьому на Правила надання банками України інформації споживачу про кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою НБУ від 10 травня 2007 року №168, однак зазначений підзаконний нормативно-правовий акт втратив свою чинність на підставі Постанови НБУ №49 від 08 червня 2017 року «Про затвердження Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредиту».

Покликання позивача про неправомірність положень договору про невідкличність його згоди на обробку персональних даних також є необґрунтованими, оскільки, як вбачається з п. 5.11 ОСОБА_2 договору, такий надає згоду на збирання, накопичення, використання та обробку персональних даних, отриманих з метою надання кредиту при формуванні Бази персональних даних «Клієнти ПАТ «Ідея Банк» у межах, визначених чинним законодавством, що можуть бути передані іншим розпорядникам цієї бази, банківських послуг. Дане право на використання та обробку персональних даних діє безстроково до моменту письмового скасування. Позичальник звільняє Банк від обов’язку повідомлення про передачу його персональних даних пов’язаним товариствам ОСОБА_4, партнерам ОСОБА_4 чи іншим розпорядникам бази персональних даних, які є такими відповідно до закону. Позичальник посвідчує, що отримав повідомлення про включення інформації про нього до Бази персональних даних «Клієнти ПАТ «Ідея Банк» у межах, визначених чинним законодавством, з метою видачі кредиту, а також відомості про свої права, передбачені Законом України «Про захист персональних даних», і про осіб, яким надаються його дані для виконання вищезазначеної мети. Таким чином, Позивач жодним чином не позбавлений права письмово скасувати наданий ним дозвіл на обробку ОСОБА_4 його персональних даних. Крім того, Позичальник надала відповідну Згоду-повідомлення фізичної особи - клієнта ОСОБА_4, зміст якої фактично дублює вищезгадане положення ОСОБА_2 договору.

Що стосується несправедливості умов оспорюваного договору в частині умов, що регулюють надання послуг зі страхування, зазначила, що Банк такі умови клієнту не нав’язував, а пропонував, а позичальник, у свою чергу, на них погодився, проте наведене жодним чином не свідчить, що Кредитор якимсь чином обмежував його свободу щодо укладення договору. Зрештою, нічого не перешкоджало позивачу звернутись за аналогічною послугою щодо кредитування до іншого ОСОБА_4, однак він цього не зробив, проявивши ініціативу щодо укладення договору саме з відповідачем. Зазначене положення договору жодним чином не суперечить вимогам чинного законодавства та було відоме позичальнику до моменту укладення оспорюваного правочину.

Як вбачається з Розділу 14 Договору страхування життя від 24 травня 2017 року. Страхувальник (Позивач) підтверджує, що інформація, передбачена ч.2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» була надана йому Страховиком, а також підтверджує, що надана йому інформація забезпечує правильне розуміння суті фінансової послуги без нав'язування її придбання.

За наведених обставин, а також з врахуванням тієї обставини, що Позичальник під час укладення Договору ознайомлювався з його текстом та змістом в цілому, у тому числі, з Графіком щомісячних внесків, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловив, а зміст Договору, як вбачається з вищенаведеного, жодним чином не порушує його законних прав та інтересів, не вбачаю жодних підстав для задоволення позову та віднесення сплачених ним коштів за обслуговування кредиту на погашення його тіла.

Під час укладення оспорюваного договору Позивач підписав ряд документів, які не надав суду, що свідчить про штучне генерування ним позову та свідоме введення суду в оману.

За наведених обставин вважала твердження позивача про невідповідність оспорюваного договору загальним вимогам, передбаченим ст.203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину такими, що не відповідають дійсності, а відтак відсутні будь-які підстави, передбачені чинним законодавством, для визнання ОСОБА_2 договору недійсним в цілому.

Від третьої особи ПАТ «СК «ТАС» надійшли письмові пояснення щодо позову, з яких вбачається, що 24 травня 2017 року між позивачем, як страхувальником та АТ «СК «ТАС», як страховиком було укладено договір страхування життя Z39.223.72655.1, предметом якого є майнові інтереси, що не суперечить законодавству України і пов'язані з життям, здоров'ям та працездатністю застрахованої особи. Договір укладений відповідно до Закону України «Про страхування» та Правил добровільного страхування життя від 01.06.2003 року зі змінами та доповненнями. Згідно з п.6.2. Договору страхування позивач проінформований, що страхування є добровільним і надається за його бажанням. Під час складення договору позивач була ознайомлена та згодна з умовами договору, про що свідчить підпис позивача в договорі в розділі 14. Отже, позивач мала намір та бажання укласти договір. Договір було укладено у письмовій формі та 24.05.2017 року позивачем було сплачено на користь АТ «СК «ТАС» страховий платіж в розмірі визначеному в договорі, який цього ж дня і надійшов на рахунок страховика, а отже договір є діючим, і протягом усього строку дії договору, АТ «СК «ТАС» несе обов'язок здійснити страхову виплату у разі настання страхового випадку. Протягом дії договору позивач жодного разу не зверталась до АТ «СК «ТАС» з проханням вважати договір недійсним. У зв'язку з вище викладеним просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч. 5 ст. 278 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, приходить до висновку що позов не підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно з ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Встановлено, що згідно з копією договору кредитної лінії №Z39.223.72655 від 24.05.2017 року, між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно якого позивачу було надано кредитні кошти для задоволення потреб, пов'язаних із ремонтом житлових приміщень та страхування життя Позичальника у розмірі 17150.00 грн., а позивач зобов'язався повернути фактично отримані кошти, сплатити проценти за користування ними та інші платежі в порядку, розмірі та в строки (терміни), що передбачені цим договором. ОСОБА_4 надає кредит у день підписання даного договору строком на 24 місяці. Датою видачі кредиту, є дата списання коштів з позичкового рахунку для зарахування на банківських поточний рахунок позичальника. За користування кредитом позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 5,50 %. Станом на день укладання договору змінна частина ставки, визначена за рішенням Правління банку, становить 9,50 %, що разом з маржею банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 15,0000 %. Максимальний розмір, до якого може бути збільшена змінювана процентна ставка за кредитом, протягом всього строку кредитування становить 60 % річних. Позичальник стверджує, що розуміє суть і принципи визначення процентної ставки, усвідомлює ризики, які випливають із змінної частини ставки протягом всього строку кредитування, і погоджується на ці ризики. Розділом 6 викладено графік щомісячних платежів за кредитним договором згідно з Додатком № 1 до даного договору, який включає дату повернення, суму тіла кредиту, процентів та комісію. Договір підписаний сторонами, оригінал договору отримано позивачем (а.с. 10-11).

За твердженням позивача, при укладенні кредитного договору відповідачем порушено її права споживача, що передбачені Законом України «Про захист прав споживача», зокрема під час укладення вищевказаного кредитного договору банком, всупереч вимогам ст.11 Закону України «Про захист прав споживача», не було повідомлено її у письмовій формі про істотні умови кредитного зобов'язання. При цьому позивач зазначила, що не мала можливості ознайомитися з положеннями кредитного договору через дрібний шрифт викладеного тексту, а підписуючи його сподівалася на добросовісність працівника банку.

Дійсно, положеннями ст.11 ЗУ «Про захист прав споживача» передбачено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Відповідно до п.5.1 оспорюваного кредитного договору, позичальник заявляє та гарантує, що банк перед укладенням кредитного договору повідомив йому у належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену законодавством України, зазначена інформація йому відома та зрозуміла; він ознайомився з тарифами банку і згоден з ними; належний йому примірник оригіналу Договору йому вручено ОСОБА_4 при підписанні даного договору; умови даного договору він вважає справедливими і такими, що відповідають його інтересам, а також надає згоду на збір, зберігання, використання та поширення через бюро кредитних історій інформації про нього, а також третім особам, у випадку невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань.

Згідно п.2.4. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ 10.05.2017року №168, банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищевказаною інформацією.

Як вбачається з п.5.7 кредитного договору, згідно постанови НБУ №168 від 10.05.2007 року, реальна річна процентна ставка складає 96,8000 %. Абсолютне значення подорожчання кредиту складає 12743,9000 грн. Вказані показники діють за умови своєчасного погашення позичальником грошових зобов'язань відповідно до п.2.1 цього договору.

У відповідності до п.2.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління НБУ 10.05.2017року №168, банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту.

З копії довідки-повідомлення наданої стороною відповідача вбачається, що ОСОБА_1 підтверджує, що кредитодавець ПАТ «Ідея Банк» 24.05.2017 року, до підписання кредитного договору, надав їй у письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, з детальним розрахунком сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, та графіком щомісячних платежів за кредитним договором, і ОСОБА_1 з довідкою-повідомленням ознайомлена, про що 324.05.2017 року мається її особистий підпис. (а.с.32-33).

Внаслідок вищезазначеного, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, то відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним. При цьому, у договорах за участю фізичної особи - споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів, що передбачено ч.2 ст.627 ЦК України.

Крім того, ОСОБА_1 вказувала, що кредитодавець ПАТ «Ідея Банк» всупереч вимогам ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» та п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою НБУ №168 від 10.05.2007 року, в п.1.12 оспорюваного договору передбачив плату за обслуговування кредитної заборгованості, незважаючи на те, що це супутня послуга банку, компенсація якої за твердженням позивача, не може лягати на плечі клієнта.

Положеннями ч.5 ст.11, ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, положення, згідно з якими передбачаються зміни у будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення можу бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

При цьому ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачає також, що у договорі про надання споживчого кредиту, зокрема, зазначається, детальний розпис сукупної вартості кредиту споживача з врахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

Згідно п.10 ст.47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність», банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

З наведеного вбачається, що плата за обслуговування кредиту є формою витрат, яка визначається кожним банком індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Більш того, в оспорюваному договорі плата за обслуговування кредитної заборгованості визначена не за формулою із змінними величинами, а відображена чітко визначеною фіксованою сумою, що не суперечить положенням ч.5 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та графіку затвердженому сторонами при укладенні кредитного договору.

Крім того, позивач зазначила, що відповідачем порушено вимоги ЗУ «Про третейські суди», оскільки у зв'язку з внесеними змінами до ст.6 цього закону, третейські суди не вправі розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, в тому числі споживачів послуг банку.

Відповідно до ст.5 ЗУ «Про третейські суди» передбачено, що юридичні особи та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

При цьому, ст.6 ЗУ «Про третейські суди» визначено категорії справ, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, розгляд яких заборонений третейськими судами.

З положень кредитного договору, а саме п.5.4. ОСОБА_2 договору всі умови, які випливають при виконанні даного договору або у зв'язку з ним, або випливають з нього та становлять предмет спору, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом третейського суду, який є невід'ємною частиною даної третейської угоди. Умови договору, які містять відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, є складовими частинами даної третейської угоди. Місце і дата укладання третейської угоди відповідають місцю і даті укладання договору. Позичальник підписанням цього договору засвідчує, що він ознайомлений з регламентом вищевказаного третейського суду.

Однак, ЗУ «Про внесення змін до ст.6 ЗУ «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» від 03.02.2011 року, доповнено ч.1 ст.6 ЗУ «Про третейські суди» пунктом 14, згідно якого третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Правовідносини щодо захисту прав споживачів визначаються за п.6 ч.1 ст.4 Закону України «Про захист споживачів», ст.ст.15,16 ЦК України, ст.4 ЦПК, відповідно до яких захист прав особи, у тому числі споживача здійснюється за відповідним зверненням до суду.

Відповідно до ст.16 ЦК України, ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», п.6 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12.04.1996 року №5 до справ про захист прав споживачів відносяться справи де споживач є позивачем, який просить захистити його права споживача.

При цьому, якщо споживач незалежно від його «форми участі у справі» (відповідача або позивача) не звертався за захистом прав споживача до третейського суду, то відповідно не виникло і правовідносин щодо захисту прав споживачів та справа за його участю не є справою щодо захисту прав споживачів.

Крім того, посилання ОСОБА_1 на те, що умови кредитного договору щодо послуг страхування із нав'язаною відповідачем страховою компанією є несправедливими, оскільки позивач не отримувала від відповідача коштів для оплати такої страховки, також не знайшли свого підтвердження виходячи з наступного.

24.05.2017 року між страховиком ПАТ «Страхова компанія «ТАС» та страхувальником ОСОБА_1 укладено договір страхування життя №Z39.223.72655.1 предметом якого є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України і пов'язані з життям, здоров'ям та працездатністю застрахованої особи. Страховий платіж у розмірі 1270,3700 грн. повинен бути сплачений до 24.05.2017 року. Договір набирає чинності з 00 год. дня, наступного за днем сплати страхового платежу на розрахунковий рахунок страховика у повному обсязі та діє упродовж 1 року. Страхувальник повідомлений, що страхування є добровільним і надається за його бажанням. Страхувальник повідомлений про те, що ця програма не є інвестиційним продуктом. Страхувальник отримав повну і докладну інформацію про страхування життя та ознайомлений з правилами страхування життя. Договір підписаний сторонами і ОСОБА_1 своїм підписом засвідчила те, що ознайомлена і згодна з умовами договору (а.с.12).

Таким чином позивач, підписуючи договір страхування життя засвідчила своє повне та безумовне розуміння його змісту та свій свідомий і компетентний вибір страхової послуги.

Необґрунтованими суд вважає посилання позивача на те, що пункт 5.11 кредитного договору суперечить положенням ст.8 Закону «Про захист персональних даних», оскільки позивача фактично позбавлено права відізвати свою згоду на обробку персональних даних.

Так, згідно п.5.11 кредитного договору позичальник надає банку згоду на збирання, накопичення, використання та обробку його персональних даних, отриманих з метою надання кредиту при оформленні банком персональних даних «Клієнти ПАТ «Ідея Банк» в межах, визначених чинним законодавством, що можуть бути передані іншим розпорядникам цієї бази. Дане право на використання та обробку персональних даних діє безстроково до моменту письмового скасування.

Тобто, позивач не позбавлена права письмово скасувати наданий банку дозвіл на обробку її персональних даних.

Разом з тим, позивач у позовній заяві вказує на недійсність кредитного договору в цілому.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому законодавством визначено декілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом (стаття 215 ЦК України).

За ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Постановою Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», підставою недійсності правочину є недодержання сторонами вимог, які встановлені ст.203 ЦК України, на момент вчинення правочину.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зазначені положення законодавства поширюються як на договори як вид правочинів загалом, так і на окремі положення певних видів договорів, зокрема договорів кредиту.

Як передбачено положеннями ст.203 ЦК України, для чинності правочину особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Зі змісту ч.1 ст.627 ЦК України вбачається, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Ознайомившись з умовами кредитного договору та вважаючи їх прийнятними для себе, позивач підписала договір, чим висловила своє волевиявлення.

При вирішенні спору суд також виходить з того, що позивач є особою з повною цивільною дієздатністю, яка цілком усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, а отже, кредитний договір є таким, що укладений в рамках чинного законодавства України та відповідає положенням ст.203 ЦК України.

Суд вважає, що кредитний договір було укладено на принципах добросовісної конкуренції, адже позивач самостійно та добровільно обрала ПАТ «Ідея Банк» для укладення із ним кредитного договору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача, суд виходить із засад диспозитивності цивільного судочинства відповідно до вимог ч.1 ст. 13 ЦПК України та засад справедливості, добросовісності, виваженості, розумності, відповідно до вимог п. п. 5, 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Ідея Банк» є безпідставними та не підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 130, 141, 223, 229, 247, 258-259, 280-284, 288-289, 355 ЦПК України, ст.ст.15, 16, 23, 215, 217, 627, 638 ЦК України, Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про третейські суди», ст.8 Закону «Про захист персональних даних», суд

в и р і ш и в :

Відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, що проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, до Публічного акціонерного товариства "Ідея Банк", що знаходиться в м.Львів, вул. Валова, 11, код ЄДРПОУ 19390819, про визнання недійсним кредитного договору №Z39.223.72655 від 24.05.2017 року, третя особа Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ТАС», що знаходиться в м.Києві, пр-т Перемоги, 65 , код ЄДРПОУ 30929821.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Полтавської області через Миргородський міськрайонний суд Полтавської області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: ОСОБА_6