Ухвала суду № 7306938, 23.12.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

                              м. Київ                                        К-9613/07

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

Сергейчука О.А.

                     Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва

на постанову Господарського суду м. Києва від 17.11.2006 р.

та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2007 р.

у справі № 46/456-А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Левел»

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

                     ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду міста Києва від 17.11.2006 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2007 р., позов задоволено повністю. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0010182302/0 від 07.08.2006 р.

ДПІ у Оболонському районі м. Києва подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, вважаючи, що податкові накладні є недійсними, оскільки після їх видання установчі документи платника податку на додану вартість визнані недійсними, а його свідоцтво анульовано.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Актом перевірки № 649-23-2-31486808 від 01.08.2006 р. за період з 01.03.2004 р. по 01.10.2004 р. зафіксовано порушення позивачем вимог п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у тому, що до складу податкового кредиту віднесено податок на додану вартість на підставі недійсних податкових накладних, виданих ТОВ «Укрстартеко», оскільки рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09.03.2006 р. у справі № 6/21 установчі документи та свідоцтво платника податку на додану вартість визнані недійсними.

Інших правових та фактичних підстав для зменшення позивачеві суми бюджетного відшкодування податковою інспекцією не встановлено, реальність здійснення господарських операцій податковою інспекцією не заперечується.

На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.08.2006 р. № 010182302/0 про визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість у сумі 22122,00 грн., в тому числі 14748,00 грн. основного платежу та 7374,00 грн. штрафних санкцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права, на які посилається податкова інспекція у касаційній скарзі, та вважає, що суди повно встановили обставини у справі, надали їм правильну правову оцінку на підставі законодавства, що врегульовує спірні відносини.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час його формування позивачем), яких платник податків зобов’язаний дотримуватися, і виключно за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час формування позивачем податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно із п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Судами не встановлено жодного порушення вимог законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

Так, судами попередніх інстанцій достовірно встановлена наявність належним чином оформлених податкових накладних, які є документами, що засвідчують факт придбання платником податків товару (робіт, послуг), з дати отримання яких, згідно із приписами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, у платника виникає право на податковий кредит (за умови, якщо така подія є першою порівняно з іншою законодавчо визначеною подією), та які, виходячи із змісту п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж закону, підтверджують право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат зі сплаті податку на додану вартість.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією податкової інспекції про безумовну відсутність у платника податку на додану вартість права на включення до податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих особою, установчі документи якої та свідоцтво платника податку на додану вартість були визнані недійсними після здійснення господарської операції.

Відповідно до вимог п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Визнання недійсними установчих документів ТОВ «Укрстартеко»та свідоцтва про реєстрацію платника податку не може бути єдиною підставою для висновку про недійсність податкових накладних, виданих таким контрагентом на час здійснення господарської операції, та висновку про неправомірність включення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених постачальнику.

Платник податку –покупець товару на час здійснення господарської операцій з придбання товару не має обов’язку здійснювати контроль за дотриманням продавцем, який зареєстрований у встановленому законом порядку, як юридична особа, та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності і в подальшому нести за порушника відповідальність.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржених судових рішень.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                   УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва від 17.11.2006 р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2007р. –без змін.

          Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

           Судді                                                            Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло

О.А. Сергейчук

          О.І. Степашко