Постанова № 73068591, 27.03.2018, Апеляційний суд міста Києва

Постанова

Іменем України

27 березня 2018 року

м. Київ

справа № 752/12684/15-ц

провадження № 22-ц/796/2600/2018

Апеляційний суд м. Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Махлай Л.Д., Кравець В.А.,

за участю секретаря - Синявського Д.В.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»

відповідач - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», в інтересах якого діє Астаф’єва Іванна Віталіївна,

на рішення Голосіївського районного суду м. Києва у складі судді Колдіної О.О. від 16 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

В липні 2015 року позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», Банк), посилаючись на те, що на підставі правочину (договору про відступлення прав вимоги) він є новим кредитором у зобов'язанні, який належним чином не виконується боржником, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та просив, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 937 378,99 грн., звернути стягнення на предмет застави шляхом укладання договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 08 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк»), яке є правонаступником Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк», та ПАТ «Дельта Банк» укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до умов якого ПАТ «УкрСиббанк» відступив на користь ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі за договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу від 26.09.2007, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, за умовами якого відповідачка отримала в кредит кошти у сумі 26 396,00 доларів США для придбання автомобіля та взяла на себе зобов'язання повернути отримані у кредит кошти в строк не пізніше 26.09.2014. За даним договором відповідачка, в забезпечення виконання зобов'язань, передала в заставу автомобіль MAZDA, модель 3, рік випуску 2007, колір чорний, тип ТЗ легковий сєдан.

Вказував, що у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором у ОСОБА_1 виникла заборгованість, яка станом на 24.07.2015 становила 937 378,99 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду позивач через свого представника Астаф’євуІ.В. звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Як на підставу скасування рішення суду вказував на те, що судом неповно встановлено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. Рішення суду в порушення ст. 213 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) не відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості.

Суд першої інстанції, помилково ототожнивши поняття «приймання-передачі прав вимоги» та «прийому-передачі документації» дійшов помилкового висновку, що 13.03.2012 між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «УкрСиббанк» підписано акт приймання-передачі прав вимоги за кредитами. Зазначав, що 13.03.2012 між банками підписано Акт прийому-передачі Документації за Договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, а не Акт приймання-передачі прав вимоги за кредитами, про що зазначено в п. 4.2 (b) Договору за Договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011.

Вважав необґрунтованим висновок суду з посиланням на недоведеність позивачем факту відступлення ПАТ «УкрСиббанк» своїх прав за оспорюваним кредитним договором, що ПАТ «Дельта Банк» є неналежним позивачем та що у нього відсутні підстави для задоволення позову у заявлений спосіб.

За наведених обставин просив скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Зважаючи на положення п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ Апеляційний суд міста Києва здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.

Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

Відповідачка не подала відзив на апеляційну скаргу.

Представник позивача - Астаф'єва І.В. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених в ній.

Представник відповідача - ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Судом встановлено, що 26 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11224022000 (далі - Договір), за умовами якого ОСОБА_1 надано кредит в сумі 26 396,00 доларів США. В забезпечення виконання зобов'язань за даним договором ОСОБА_1 передала у заставу автомобіль MAZDA, модель 3, рік випуску 2007, колір чорний, тип ТЗ легковий сєдан.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту заміни кредитора у зобов'язанні, а саме переходу права вимоги за кредитним договором, укладеним 26 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 10, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60, ч. 1 ст. 179 ЦПК України, в редакції на час розгляду справи, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 64 ЦПК України письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження переходу права вимоги за кредитом, ПАТ «Дельта Банк» було надано наступні докази: виписку з договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, укладений 8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк», відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених цим договором, до ПAT «Дельта Банк» перейшли усі права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, та Акта приймання-передачі права вимоги від 19 грудня 2011 року (т. 1, а.с. 32-33, 34, 131-164).

Вищий спеціалізований суд України в ухвалі від 5 липня 2017 року, скасовуючи попередні судові рішення у справі, що переглядається, а саме рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 31 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 3 листопада 2016 року, зазначив, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що позивачем не надано доказів того, що підтверджують факт набуття позивачем права вимоги за кредитним договором, укладеним 26 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1, суд фактично усунувся від виконання своїх процесуальних повноважень та обов'язків, не виконав вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, не зобов'язав позивача надати оригінали вказаних документів.

Під час нового розгляду справи, судом першої інстанції не враховано вказівок суду касаційної інстанції та не досліджено оригінали документів, копії яких надано позивачем на підтвердження переходу права вимоги.

На виконання вимог Вищого спеціалізованого суд України, викладених в ухвалі від 5 липня 2017 року, колегією суддів досліджено оригінал Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, укладений 08.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк», оригінал Акту приймання-передачі від 19.12.2011, оригінал Додатку V передачі документів, в якому міститься Акт прийому-передачі Документації за Договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011.

З наданих оригіналів, а саме Додатку № 1 до Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011, вбачається, що до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги за кредитним договором № 11224022000 від 26.09.2007, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1

В пункті 2.3. Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами сторони погодили, що права вимоги за кредитами переходять від продавця до покупця, та з урахуванням інших зобов'язань продавця та покупця, викладених в цьому договорі, зобов'язання продавця передати права вимоги за кредитами покупцеві є виконаними з моменту підписання продавцем та покупцем акту приймання-передачі прав вимоги за кредитами у дату закриття.

Пунктом 1.1. Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами передбачено, що датою закриття згідно положень даного Договору є 19.12.2011.

З матеріалів справи вбачається, що 19.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено Акт, який є Актом приймання-передачі прав вимоги за кредитами, який зазначено в Договорі (т. 1, а.с. 100).

В пункті 3 Акту приймання-передачі прав вимоги від 19.12.2011 сторони погодили, що продавець передав (відступив) права вимоги за кредитами покупцю (зазначені в Додатку № 1 до Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами та деталізовані в Додатку 1 до цього Акту), та покупець цим прийняв права вимоги за кредитами. Продавець та покупець визнають, що передача прав вимоги за кредитами набуває чинності безпосередньо з моменту підписання ними цього Акту, як передбачено статтею 2.2 (Передача прав вимоги за кредитами та закриття) Договору.

Акт приймання-передачі від 19.12.2011 підписаний уповноваженими особами як ПАТ «УкрСиббанк», так і ПАТ «Дельта Банк», а також містить печатки Банків, а тому є належним доказом в розумінні ст. 77 ЦПК України, який підтверджує факт передачі покупцеві прав вимоги за кредитом.

З матеріалів справи також вбачається, що 13.03.2012 складено Акт приймання-передачі Документації за Договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011, згідно якого ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» уклали даний Акт про те, що на виконання п. 4.2. Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011, укладеного між сторонами, ПАТ «УкрСиббанк» передав, а ПАТ «Дельта Банк» прийняв документи щодо стягнення заборгованості боржників, а саме відносно боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 11224022000 (т. 1, а.с. 31).

Судом першої інстанції не надано правової оцінки у сукупності з іншими письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи, зокрема Акту приймання-передачі від 19.12.2011 та Акту прийому-передачі від 13.03.2012, що свідчить про те, що суд не виконав, покладених на нього обов'язків щодо сприяння всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, що призвело до помилкового висновку про недоведення факту переходу права вимоги.

Колегія суддів відхиляє доводи представника відповідача про те, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29.01.2015 встановлено обставини відсутності у ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитним договором від 26.09.2007, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, оскільки у тій справі в задоволенні позову відмовлено у зв'язку з недоведеністю позовних вимог, а саме ненаданням банком доказів на підтвердження переходу права вимоги.

У справі, що переглядається, позивачем надано оригінали документів, що підтверджують перехід до позивача право вимоги до відповідача.

Беручи до уваги зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до неправильного вирішення спору, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для задоволення позову.

Як вбачається з матеріалів справи 26 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу за № 11224022000, за умовами якого Банк зобов'язався надати ОСОБА_1 кредитні кошти (кредит) в сумі 26 396,00 доларів США та сплатити плату за кредит в порядку і на умовах, зазначених Договором.

Пунктом 1.1. Договору передбачено, що Банк зобов'язався надати позичальнику, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати і повернути Банку кредитні кошти (кредит) в сумі 26 396,00 доларів США та сплатити плату за кредит в порядку і на умовах, зазначених Договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 133 299,80 грн. за курсом Національного банку України на день укладання Договору, при цьому сторони обумовили, що гривневий еквівалент суми кредиту має визначатися в Договорі лише в разі надання Банком кредиту в іноземній валюті.

Згідно пункту 1.2.2. Договору позичальник зобов'язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно Додатку № 1 до Договору (якщо сторонами визначено такий графік погашення та укладено Додаток № 1 до Договору), але в будь-якому випадку не пізніше 26 вересня 2014 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов Договору та/або умов відповідної угоди сторін.

В пункті 1.3.1. Договору сторони погодили, що за користування коштами протягом перших 30 (тридцяти) календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 13,00% річних.

Після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов Договору.

Відповідно до пункту 4.1. Договору за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов'язань, передбачених Договором або «Кредитним договором», зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів та/або комісій, Банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити Банку пеню.

26 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, якою внесено зміни в Договір в частині щодо розміру процентної ставки; погоджено Додаток № 2 до Договору - «Графік платежів, визначення сукупної вартості кредиту» та Додаток № 3 - Тарифи Банку; викладено пункт 1.3.5. Договору в новій редакції та пункт 3.4. доповнено новим підпунктом 3.4.6.

12 березня 2009 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено Додатковий договір № 2 до Договору, яким змінено графік погашення кредиту шляхом викладення його в новій редакції.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи вбачаться, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала своїх зобов'язань за Договором.

Згідно розрахунку, наданого позивачем, заборгованість ОСОБА_1 станом на 24.07.2015 складала 937 378,99 грн., з яких сума заборгованості за кредитом - 373 367,91 грн.; сума заборгованості за відсотками - 369 703,62 грн.; пеня - 181 836,81 грн.; сума за ставкою 3% річних від простроченої заборгованості по тілу кредиту - 9 137,21 грн. та від простроченої заборгованості по відсотках - 3 333,44 грн. (т. 1, а.с. 117-118).

Звертаючись до суду з позовом ПАТ «Дельта Банк» посилався на те, що неналежне виконання відповідачем свого зобов'язання за кредитним договором, укладеним 26 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, порушує його права як нового кредитора.

Відповідачка, заперечуючи проти позовних вимог Банку, які виклала в своїх письмових заперечення (т. 1, а.с. 51), не надала належних та допустимих доказів на спростування вказаної суми, суму заборгованості не оспорювала, а лише вказувала на те, що наявні підстави для закриття провадження у справі в частині, що стосується позовних вимог по липень 2014 року, а в іншій частині необхідно відмовити в задоволенні позову, оскільки ПАТ «Дельта Банк» є неналежним позивачем.

Також до суду апеляційної інстанції не надходили заперечення відповідачки щодо поданої позивачем апеляційної скарги.

Ураховуючи викладене, а також беручи до уваги положення ст. 13, 367 ЦПК України, за правилами яких суд розглядає справу в межах заявлених вимог, та переглядає справу за наявними в ній доказами, колегія суддів приходить до висновку, що доведеною є сума заборгованості у розмірі 937 378,99 грн.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що у забезпечення виконання зобов'язань в повному обсязі позичальника за даним Договором позичальник передав в заставу, а Банк прийняв наступне рухоме майно, а саме - транспортний засіб (предмет застави): марка MAZDA, модель 3, рік випуску 2007, колір чорний, тип ТЗ легковий сєдан.

Пунктом 2.2. Договору визначено, що вартість предмету застави складає 133 300,00 грн.

Відповідно до пункту 8.1. Договору звернення стягнення на предмет застави здійснюється Банком у випадку: невиконання або неналежного виконання позичальником зобов'язань за цим Договором та/або у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності або визнання банкрутом позичальника.

Умовами Договору передбачено, що звернення стягнення на предмет застави можливе, як в позасудовому порядку, так і за рішенням суду.

Звернення стягнення за рішенням суду здійснюється відповідно до чинного законодавства України (п. 8.6. Договору).

Відповідно достатті 526 ЦК Українизобов'язання маєвиконуватися належнимчином відповіднодо умовдоговору тавимог цьогоКодексу.

В силузастави, згідно зістаттею 572 ЦК України, кредитор (заставодержатель) має правоу разіневиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволенняза рахунокзаставленого майнапереважно передіншими кредиторамицього боржника, якщо іншене встановленозаконом.

Частинами першою та сьомою статті 20 Закону України «Про заставу» передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріуса у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Звернення стягнення на предмет застави відповідно до статті 590 ЦК України здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами Договору ОСОБА_1 взяла на себе зобов'язання повернути наданий Банком кредит у повному обсязі з нарахованими відсотками у строк до 26.09.2014.

Матеріали справи не містять доказів, що у строк до 26.09.2014 ОСОБА_1 належним чином виконала умови Договору та повернула кредит у повному обсязі з нарахованими відсотками.

За правилами статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію їх обтяжень» (далі - Закон) у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї із процедур, передбачених статтею 26 цього Кодексу, положеннями якої передбачено продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем; пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Відповідно достатті 627 ЦК Українисторони євільними вукладенні договору, виборі контрагентата визначенніумов договоруз урахуваннямвимог цьогоКодексу, іншихактів цивільногозаконодавства, звичаївділового обороту, вимог розумностіта справедливості.

Нормами чинного законодавства позивачу надається право на власний розсуд обрати спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, у тому числі і продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові по справі № 6-10цс13, яка у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) є обов'язковою для суду.

Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги Банку про звернення стягнення на предмет застави є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню, а висновки суду першої інстанції щодо відсутності у позивача права вимоги на звернення стягнення у заявлений спосіб, а саме звернення стягнення заборгованості за рахунок реалізації застави та продажу від імені Банку з ОСОБА_1 транспортного засобу шляхом укладання договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, такими, що суперечать нормам матеріального права.

Відповідно до ч. 5 ст. 30 Закону договір купівлі-продажу предмета забезпечувального обтяження укладається обтяжувачем від імені боржника і є правовою підставою для набуття покупцем цього предмета права власності на відповідне рухоме майно. Покупець предмета забезпечувального обтяження набуває право власності на відповідне рухоме майно без будь-яких забезпечувальних та публічних обтяжень, а також інших договірних обтяжень з нижчим пріоритетом.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про задоволення позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за Договором в розмірі 937 378,99 грн. шляхом укладення договору купівлі-продажу вказаного автомобіля ПАТ «Дельта Банк» з іншою особою-покупцем.

Оскільки, за приписами п. 6 ч. 2 ст. 25 Закону початкова ціна предмета забезпечувального обтяження зазначається лише у випадку, якщо позивачем обрано спосіб звернення стягнення на предмет застави шляхом продажу з прилюдних торгів, а позивачем обрано такий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, то відсутні підстави для зазначення в постанові суду початкової ціни предмета застави.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом ухвалено рішення з порушення норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, що в силу пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, ухвалює нове рішення, він відповідно і змінює розподіл судових витрат.

При зверненні ПАТ «Дельта Банк» до суду з даним позовом підлягав сплаті судовий збір у сумі 3 654,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з апеляційною скаргою ПАТ «Дельта Банк», відповідно до платіжного доручення № 263640 від 26.01.2018, сплачено судовий збір у сумі 5 481,00 грн. (т. 2, а.с. 62).

Таким чином, з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ПАТ «Дельта Банк» судовий збір у сумі 5 481,00 грн. та 3654,00 грн. судового збору в дохід держави

На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 376, 383, 384, 389 ЦПК України, п. 8 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, ч. 6 ст. 147, абз. 3 п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VІІІ колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», в інтересах якого діє Астаф’єва Іванна Віталіївна, - задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року - скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави - задовольнити.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» за кредитним договором № 11224022000 від 26 вересня 2007 року, укладеного між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1, в розмірі 937 378 (дев'ятсот тридцять сім триста сімдесят вісім) грн. 99 коп. звернути стягнення на предмет застави - автомобіль марки марка MAZDA, модель 3, рік випуску 2007, колір чорний, тип ТЗ легковий сєдан, номер кузова НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_1 шляхом надання права укладення договору купівлі-продажу вказаного автомобіля Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» з іншою особою-покупцем.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (ЄДРПОУ 34047020) судовий збір у сумі 5 481 (п'ять тисяч чотириста вісімдесят одна) грн. 00 коп.

Стягнути ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) в дохід держави судовий збір у сумі 3 654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Повний текст постанови складено 28 березня 2018 року.

Головуючий О.Ф. Мазурик

Судді Л.Д. Махлай

В.А. Кравець