Постанова № 73063845, 30.03.2018, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/20027/15-ц

Провадження № 22-ц/772/517/2018

Категорія: 27

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач:ОСОБА_2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2018 рокуСправа № 127/20027/15-цм. Вінниця

Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів:

головуючого - Медвецького С.К. (суддя-доповідач),

суддів: Копаничук С.Г., Оніщука В.В.,

за участі секретаря судового засідання Ліннік Я.С.,

учасники справи:

позивач: публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідач: ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі засідань № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2016 року, ухваленого у складі судді Бойка В.М. у приміщенні Вінницького міського суду,

встановив:

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі – ПАТ «Дельта Банк»; банк) звернулося в суд із позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі майна у власність іпотекодержателя.

Позовна заява мотивована тим, що 6 вересня 2007 року між акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк», який перейменований на публічне акціонерне товариство «Сведбанк» (далі - ПАТ «Сведбанк»), та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 0101/0907/71-063, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 30 000 доларів США зі сплатою 13 % річних строком до 5 вересня 2032 року. Кредит наданий для розрахунків за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Того ж дня між банком та позичальником на забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором укладено іпотечний договір, предметом якого є зазначена квартира.

25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, в тому числі право вимоги за кредитним та іпотечним договором, укладеним ОСОБА_3

Посилаючись на те, що боржник належним чином не виконував умови кредитного договору, забезпеченого іпотекою, у зв’язку з чим станом на 28 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 484 989, 76 грн, ПАТ «Дельта Банк» просив у рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за банком.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2016 року позов задоволено.

У рахунок виконання основного зобов’язанняСіранта О.І. щодо оплати заборгованості за кредитним договором у розмірі 484 989,76 грн, з яких: 474 132, 47 грн - сума заборгованості за кредитом; 10 857,29 грн - сума заборгованості за відсотками, звернуто стягнення на предмет іпотеки - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 31,74 м2, жилою площею 16,57 м2. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_4 5 вересня 2007року і зареєстровано в реєстрі за № 5413, шляхом визнання права власності на нього за ПАТ «Дельта Банк».

Визнано за ПАТ «Дельта Банк» право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 3 654 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено факт заборгованості за кредитним договором, в рахунок погашення якої суд вважав за можливе звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за банком.

4 квітня 2016 року ОСОБА_3 подав заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26 квітня 2016 року заява про перегляд заочного рішення залишена без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що з 28 серпня 2015 року по 27 січня 2016 року ОСОБА_3 сплатив 42 015, 34 грн в погашення заборгованості за кредитом, а відтак суд невірно визначив розмір заборгованості та взагалі не з’ясував про наявність заборгованості; у матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості, а є лише довідка про прострочену заборгованість; у порушення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд одразу визнав за ПАТ «Дельта Банк» право власності на іпотечне майно, чим порушив тимчасову заборону на примусове стягнення на іпотечне майно.

Також судом першої інстанції були допущені порушення норм процесуального права, зокрема щодо неправомірності ухвалення заочного рішення.

Учасники справи в судове засідання не з’явилися, хоча неодноразово були повідомлені про дату, час і місце засідання суду.

Отже, неявка сторін або інших учасників справи, не перешкоджає розгляду справи, що відповідає приписам ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Пунктом 8 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України визначено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до пункту 9 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Отже, апеляційний суд керується нормами ЦПК України у наведеній вище редакції.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справиобговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з таких міркувань.

Відповідно до частин першої, другої та п’ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частина 3 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Судом установлено, що 6 вересня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» (у подальшому ПАТ «Сведбанк») та ОСОБА_3 укладено кредитний договір

№ 0101/0907/71-063, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 30 000 доларів США зі сплатою 13 % річних строком до 5 вересня 2032 року. Кредит наданий для розрахунків за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Того ж дня між банком та позичальником, на забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, укладено іпотечний договір, предметом якого є зазначена квартира.

Станом на 28 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 484 989 гривень 76 копійок, з яких: 474 132, 47 грн - сума заборгованості за кредитом; 10 857,29 грн - сума заборгованості за відсотками, з них прострочена заборгованість складає: тіло кредиту 890, 64 дол. США, що еквівалентно 19 649, 55 грн; відсотки – 285, 46 дол. США, що еквівалентно 6 297, 90 грн.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

За змістом ст. 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець несе відповідальність перед іпотекодеражателем за невиконання боржником основного зобов’язання в межах вартості предмета іпотеки.

Як слідує з матеріалів справи позивач заявляв вимогу про повернення простроченої заборгованості в розмірі 1 176,1 доларів США в 30-денний термін, надіславши 8 серпня 2015 року відповідні листи ОСОБА_3 (а.с.20 – 25).Докази отримання листів відповідачем відсутні. При цьому банк не змінював термін виконання зобов’язання та не вимагав дострокового повернення усіх коштів за кредитним договором, а лише звернув увагу боржника на те, що в разі незадоволення листа-вимоги він буде вимушений захищати свої права шляхом позасудового врегулювання спору або з вимогою про звернення стягнення на майно на загальну суму заборгованості за кредитним договором.

Справа слухалась судами неодноразово.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 листопада 2017 року справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Судом касаційної інстанції указано, що апеляційний суд не перевірив чи виконана відповідачем вимога банку про сплату простроченої заборгованості в розмірі 1176,10 дол. США у 30-денний строк. Також зазначив, що суд не перевірив, чи зареєстроване у встановленому законом порядку відступлення прав ПАТ «Дельта Банк» за іпотечним договором та у зв’язку з цим, чи має позивач право вимоги за іпотечним договором внаслідок порушення основного зобов’язання.

Відповідно до ч. 5 статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв’язку з якими скасовано судові рішення, є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

На виконання вимог вищезазначеної норми права судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно договору купівлі-продажу прав вимоги від 25 травня 2012 року, який є нотаріально посвідчений та оформлений у встановленому законом порядку ПАТ «Дельта Банк» має позивач право вимоги за іпотечним договором.

Також встановлено, що згідно із розрахунком банку (а.с.19) від 28 липня 2015 року, загальна заборгованість за кредитом складає 21 982,76 доларів США, що еквівалентно 484 989, 76 грн, у тому числі: прострочена заборгованість за тілом кредиту - 890,64 долари США, що еквівалентно 19 649, 55 грн та відсотками - 285,46 доларів США, що еквівалентно 6 297, 90 грн.

Іншого розрахунку заборгованості банк не надав.

При вирішенні спору між сторонами суд апеляційної інстанції враховує, що боржник ОСОБА_3, отримавши вимогу банку, вчинив дії спрямовані на якнайшвидше погашення заборгованості.

Відповідач в підтвердження проведення оплати по кредитному договору надав квитанції (копії на а.с.120 – 125), згідно яких він сплатив наступні суми:

28 серпня 2015 року – 7 460,97 грн, що еквівалентно 350 доларів США (а.с.124);

24 вересня 2015 року – 7 551,30 грн, що еквівалентно 350 доларів США (а.с.125);

23 жовтня 2015 року - 6 684,18 грн, що еквівалентно 300 доларів США (а.с.123);

30 листопада 2015 року - 7 165,4 грн, що еквівалентно 300 доларів США (а.с.122);

28 грудня 2015 року - 6 941,25 грн, що еквівалентно 300 доларів США (а.с.121);

27 січня 2016 року - 6 212,24 грн., що еквівалентно 250 доларів США. (а.с.120).

З указаних квитанцій слідує, що ОСОБА_3 за період з серпня 2015 року до січня 2016 року, тобто до початку розгляду справи по суті та ухвалення рішення включно, сплатив у погашення кредиту 1 850 доларів США,що в еквіваленті становить 42 015 грн 34 коп., і таким чином, усунув порушення та ввійшов в графік платежів за кредитним договором.

Відповідно до частини 3 статті 39 цього Закону передбачено, що суд вправі відмовитиу задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов’язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Зазначене може бути враховано лише в разі, якщо порушенням основного зобов’язання іпотекодержателю не завдано збитків.

Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу ч. 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На спростування доводів позовної заяви ОСОБА_3, надав суду докази погашення заборгованості, які вказують, що внаслідок затримки сплати чергових платежів не завдано збитків іпотекодержателю і не змінено обсяг його прав.

У свою чергу позивач ПАТ «Дельта Банк» не надав суду доказів отримання відповідачем листа-вимоги від 8 серпня 2015 року, розрахунку заборгованості за кредитом, який відповідав би графіку погашення кредиту та не надав суду доказів, які свідчили про те, що внаслідок дій відповідача завдано збитків іпотекодержателю чи змінено обсяг його прав.

Вказані обставини є підставою для застосування судом частини 3 статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Суд першої інстанції вищевказаного не врахував та фактично допустив однобічність у дослідженні доказів, не перевірив усіх обставин, на які посилалися сторони в обґрунтування своїх вимог і заперечень, не дав мотивування усім доводам сторін у справі, що є обов’язковим елементом справедливого судового розгляду (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод)та дійшов помилкового висновку про задоволення позову.

Ураховуючи те, що термін повернення коштів за кредитним договором закінчується 5 вересня 2032 року, заборгованість за кредитним договором, зазначена позивачем, погашена відповідачем, а позивач не змінював позов в частині розміру заборгованих коштів, то підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки немає, оскільки порушення основного зобов’язання було незначним, воно усунуте, не потягло за собою спричинення збитків іпотекодержателю та не змінило обсяг його прав.

При цього відмова у задоволенні цього позову не перешкоджає ПАТ «Дельта Банк» подальшому звернутися до суду з позовом про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, за умови допущення боржником порушення основного зобов’язання чи іпотечного договору, що завдасть збитків іпотекодержателю чи змінить обсяг його прав.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції т ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов’язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Оскільки при вирішенні справи суд допустився порушень матеріального та процесуального права, тому рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з ПАТ «Дельта Банк» необхідно стягнути на користь ОСОБА_2 О.І.4 019, 40грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 3, 10, 12, 13, 89, 351, 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Вінницької області у складі колегії суддів

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 10 березня 2016 року скасувати й ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі майна у власність іпотекодержателя відмовити.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_3 4 019, 40 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може буди оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Головуючий: /підпис/ С.К. ОСОБА_2

Судді: /підпис/ ОСОБА_5

/підпис/ ОСОБА_6

Згідно із оригіналом

Головуючий: С.К. Медвецький