Рішення № 73062830, 30.03.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 521/12624/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Куща М.О.,

представника позивача: ОСОБА_1,

представника відповідачів: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_3 Лоан (місце проживання: 65000, м. Одеса, вул. Деревообробна, 22-А) до Малиновського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області (місцезнаходження: 65080, м. Одеса, вул. Ак. Філатова, 23), Державної міграційної служби України (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9) про скасування рішення від 21.04.2017 року про відмову у задоволенні заяви про продовження строку перебування на території України та необхідність виїхати за межі України, –

ВСТАНОВИВ:

До Малиновського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_3 Лоан до Малиновського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області, Державної міграційної служби України.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 01.11.2017 року адміністративну справу за № 521/12624/17 направлено за предметною підсудністю до Одеського окружного адміністративного суду.

01.02.2018 року справа надійшла до Одеського окружного адміністративного суду.

Згідно вищезазначеної позовної заяви позивач просить скасувати рішення Державної міграційної служби України від 21.04.2017 року про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_3 Лоан про продовження строку перебування на території України та необхідність виїхати за межі України до 21.05.2017 року.

Ухвалою суду від 05.02.2018 року Одеським окружним адміністративним судом прийнято до свого провадження позовну заяву № 521/12624/17.

20.02.2018 року за вх.. № 4812/18 від представника відповідача Державної міграційної служби України надійшов відзив на позовну заяву та витребувані ухвалою від 05.02.2018 року документи.

У судовому засіданні 21.02.2018 року за клопотанням представника позивача розгляд справи було відкладено для надання можливості представнику позивача ознайомитись з матеріалами справи.

21.02.2018 року за вх.. № 4992/18 від представника позивача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

28.02.2018 року призначене судове засідання було перенесено у зв’язку із перебуванням головуючого судді на лікарняному.

28.02.2018 року за вх..№ ЕП/1141/18 від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку із перебуванням у відпустці за межами Одеської області.

У судовому засіданні 02.03.2018 року клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи було задоволено. Розгляд справи призначено на 27.03.2018 року об 11 год. 00 хв.

В обґрунтування позовної заяви представник позивача зазначає, що 05.04.2017 року ОСОБА_3 Лоан звернулася до Малиновського районного відділу ДМС у м. Одесі із заявою про продовження строку перебування на території України на підставі того, що вона є позивачем у цивільній справі №521/2226/17. Рішенням ДМС України від 21.04.2017 року позивачу було відмовлено у задоволенні заяви про продовження строку перебування на території України. Позивач вважає зазначене рішення протиправним та таким, що порушує його права, з огляду на неправильне застосування відповідачами норм чинного законодавства, а саме Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабміну від 15 лютого 2012 року №150. За таких обставин, просив задовольнити позов у повному обсязі.

20.02.2018 року за вх.. № 4812/18 від представника відповідача Державної міграційної служби України надійшов відзив на позовну заяву. Згідно зазначеного відзиву, відповідач не погоджується з позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначає, що позивачем не правильно застосовано норми чинного законодавства та не правильно визначені підстави перебування на території України, а орган державної влади діяв у відповідності до норм чинного законодавства, а саме Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабміну від 15 лютого 2012 року №150. За таких обставин, просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

У судовому засіданні 27.03.2018 року представник відповідача Державної міграційної служби України надав документи на підтвердження повноважень представляти Малиновський районний відділ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області, а саме копію довіреності на представництво інтересів Головного управління ДМС в Одеській області та копію положення, згідно якого Малиновський районний відділ у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області є територіальним підрозділом Головного управління ДМС в Одеській області (а.с.142-158).

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субєкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсутдність позовної заяви ОСОБА_3 Лоан до Малиновського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області, Державної міграційної служби України Одеському окружному адміністративному суду.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачка є громадянкою ОСОБА_4 Республіки В’єтнам (а.с. 12-14).

05.04.2017 року позивачка звернулась до Малиновського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про продовження строку перебування на території України (а.с. 113-114). Підставою для подальшого перебування в України позивачка вважає те, що вона є стороною по цивільній справі №521/2226/17. На підтвердження цього в матеріалах справи наявна копія повістки про виклик до суду у вищезазначеній справі (а.с. 15). За результатами розгляду заяви ДМС України було прийнято рішення від 21.04.2017 року, яким позивачці було відмовлено у продовженні строку перебування на території України відповідно до підпункту 6 пункту 10 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабміну від 15 лютого 2012 року №150 (а.с. 114). Рішення з питання розгляду заяви про продовження строку перебування на території України не приймається окремим актом, однак проставляється відмітка на зворотній стороні відповідної заяви. З приводу цього рішення позивачка і звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Спірні правовідносини у сфері продовження строку перебування на території України регулюються Конституцією України, Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», Порядком продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затверджений постановою Кабміну від 15 лютого 2012 року №150 (далі – Порядок №150) та Порядком розгляду заяв іноземців та осіб без громадянства про продовження строку перебування на території України, затверджений Наказом МВС України №363 від 25.04.2012 року.

Так, згідно ст.. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно ст.. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У відповідності до п.9 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку.

Згідно з п.1 Порядку №150 цей Порядок визначає процедуру продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.

Згідно п.6 Порядку №150 обгрунтованими підставами для продовження строку перебування на території України є лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України, виконання службових обов’язків іноземним кореспондентом або представником іноземного засобу масової інформації тощо.

У відповідності до пп.6 п.10 Порядку №150 рішення про відмову в продовженні строку перебування іноземця та особи без громадянства на території України приймається в разі, коли є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець та особа без громадянства мають інші, ніж заявлені у заяві, підстави та мету перебування в Україні або вони не подали відповідного підтвердження.

Відповідно до п.8 Порядку розгляду заяв іноземців та осіб без громадянства про продовження строку перебування на території України, затвердженого Наказом МВС України №363 від 25.04.2012 року працівник територіального органу чи підрозділу ДМС при надходженні заяви про продовження строку перебування на території України вивчає обґрунтованість наведених підстав стосовно необхідності продовження строку перебування, перевіряє дійсність поданих документів, своєчасність їх подання, наявність відміток про реєстрацію (відмітки органів охорони державного кордону “В’їзд” (“Виїзд”) або документа, що підтверджує законність перебування іноземця, особи без громадянства в Україні) чи продовження строку перебування, звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в їх паспортних документах, з даними, що містяться в цих зверненнях, з’ясовує законність перебування іноземців та осіб без громадянства в державі та відсутність відомостей, що перешкоджають подальшому перебуванню цих осіб в Україні та завіряє копії прийнятих документів своїм підписом.

З наявних матеріалів справи вбачається, що позивачка вже зверталась до відповідача із заявою про продовження строку перебування на території України 03.09.2016 року, де підставою такого продовження визначила «вагітність та пологи» (а.с. 57). За результатами розгляду цієї заяви ДМС України було прийнято рішення від 15.09.2016 року (а.с. 58) про задоволення клопотання позивача, а строк перебування на території України було продовжено до 01.12.2016 року.

Як вбачається з матеріалів справи і сторонами не заперечується, у наданій заяві від 05.04.2017 року підставою продовження строку перебування на території України визначено участь у цивільній справі (а.с. 113). Проте, суд погоджується з позицією відповідача, що такої підстави не передбачено Порядком №150, а тому у суб’єкта владних повноважень відсутня правова підстава для задоволення відповідної заяви позивачки.

У матеріалах справи також наявні протоколи про адміністративні правопорушення від 03.09.2016 року та від 05.04.2017 року (а.с. 84, 133). Згідно змісту цих протоколів вбачається, що позивачем було порушено строки перебування на території України на законних підставах, що визначається ст.. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення – порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від тридцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Факт таких порушень не заперечується представником позивача, відповідні штрафи було сплачено, про що у матеріалах справи наявні квитанції про їх сплату (а.с. 85, 134).

Так, встановлено факт порушення позивачем строків на звернення до міграційних органів із заявою про продовження строку перебування на території України, який, враховуючи рішення ДМС України від 15.09.2016 року (а.с. 58), був продовжений при першому зверненні позивача із відповідною заявою до 01.12.2016 року.

Суд критично ставиться до твердження представника позивача про відсутність такої можливості звернення внаслідок народження позивачкою дитини та необхідність в її постійному догляді у зв’язку із тим, що в матеріалах справи міститься свідоцтво про народження дитини ОСОБА_5 Мінь (а.с. 18), згідно якого у дитини, крім матері, наявний й батько. Окрім того, в матеріалах справи міститься і довідка №364383 про реєстрацію особи громадянином України датована 01.12.2016 року (останнім днем легітимного перебування позивачки на території України. Також в матеріалах справи містяться довіреності від 19.10.2016 року та 18.05.2017 року на представництво інтересів ОСОБА_3 Лоан (а.с. 138, 139) ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 тощо, які є фаховими юристами. Слід зауважити, що довіреністю від 19.10.2017 року на представництво інтересів ОСОБА_3 Лоан уповноважений також ОСОБА_10, який довіреністю від 18.05.2017 року передоручив свої повноваження на представництво інтересів позивачки ОСОБА_11.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що наявні у позивача обставини, а саме те, що її дитина є громадянином України, що підтверджується Свідоцтвом про народження від 19.10.2016 року серії І-ЖД №494786 (а.с. 18) та Довідкою про реєстрацію особи громадянином України № 364383 (а.с. 19), дають їй підстави залишитись на території України у порядку отримання посвідки на постійне проживання у порядку, визначеному Законом України «Про імміграцію».

Так, відповідно до п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про імміграцію» особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Згідно ст.. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Пасивна поведінка позивача щодо нереалізації своїх законних прав за наявності належних на те підстав та обставин ні в якому разі не може ставитись у вину органу державної влади.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що рішення ДМС України від 21.04.2017 року про відмову у продовженні строку перебування на території України прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, а тому не може бути визнано протиправним та скасовано.

Представником позивача не було надано жодних обґрунтованих обставин на підтвердження власної правової позиції. Представник відповідача, в свою чергу, конструктивно надав пояснення з приводу правомірності прийняття оскаржуваного рішення, надав докази такої правомірності з посиланнями на конкретні норми чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 2 ст. 73 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, враховуючи, що докази, наведені позивачем під час розгляду адміністративної справи є недоведеними та безпідставними та не дають адміністративному суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію представника відповідача, суд дійшов висновку, що у задоволені позову ОСОБА_3 Лоан необхідно відмовити повністю.

Згідно ч.1, 2 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При задоволенні позову суб’єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб’єкта владних повноважень, пов’язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову повністю, судові витрати сплачені позивачем не стягується за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_3 Лоан (місце проживання: 65000, м. Одеса, вул. Деревообробна, 22-А) до Малиновського районного відділу у м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області (місцезнаходження: 65080, м. Одеса, вул. Ак. Філатова, 23, код ЄДРПОУ - 37811384), Державної міграційної служби України (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ - 37508470) про скасування рішення від 21.04.2017 року про відмову у задоволенні заяви про продовження строку перебування на території України та необхідність виїхати за межі України - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили у строк і порядок визначені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Пунктом 15.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.03.2018 року.

Суддя О.М. Тарасишина

.