Рішення № 73062729, 30.03.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2018 р. № 814/2921/17 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Устинова І. А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1, вул. Космонавтів, 1д, м. Миколаїв, 54018

до відповідача:Херсонського прикордонного загону (в/ч 2161), вул. Перекопська, 175, м. Херсон, 73001

про:визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів в суму 104793,99 грн.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Херсонського прикордонного загону (в/ч 2161) (далі - відповідач), в якому просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Херсонського прикордонного загону Азо во-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2161) щодо не проведення 14 квітня 2017 р. із ОСОБА_1 своєчасного розрахунку при звільненні остан нього із військової служби у запас Збройних Сил України.

стягнути із Херсонського прикордонного загону Азово-Чорноморського регіо нального управління Державної прикордонної служби України (військова час тина 2161) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.04.2017 р. по 28.09.2017 р. у розмірі 104 793,99 (сто чотири тисячі сім сот дев’яносто три гривні 99 коп.) грн. із компенсацією у повному розмірі пода тку на доходи фізичних осіб утриманого із даного грошової суми.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він має право на своєчасне отримання належних до виплати грошових сум при звільненні з військової служби відповідно до норм Конституції України, статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України та інших нормативно-правових актів.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та просить суд відмовити в задоволенні позову повністю.

З урахуванням положень частин 1, 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) справа вирішується на підставі наявних у ній доказів у письмовому провадженні.

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив службу в Азово-Чорноморському регіональному управлінні. Відповідно до наказу начальника Азово-Чорноморського регіонального управління від 04.04.2017 року №116-ос позивача було звільнено з військової служби, та наказом начальника Азово-Чорноморського регіонального управління від 12.04.2017 року №127-ос виключено зі списків особового складу та 14.04.2017 року знято зі всіх видів забезпечення.

Відповідно до листа відповідача від 17.10.2017 р. № 723/10841 під час проходження військової служби ОСОБА_1 перебував на грошовому, речовому та інших видах забезпечення у Херсонському прикордонному загоні Азово-Чорноморського регіонального уп равління Державної прикордонної служби України (військова частина 2161).

При цьому відповідачем, на момент звільнення позивача з військової служби, не було проведено виплати грошової компенсації за не отримане речове майно, зазначена виплата на момент звільнення ОСОБА_1 у запас ЗСУ проведена не була, що підтверджується змістом наказу начальника Херсонського прикордонному загоні Азово-Чорноморського регіонального управління Держав ної прикордонної служби України (військова частина 2161) від 25.09.2017 р. № 619-ос „Про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно”.

В свою чергу зазначена компенсація була виплачена позивачу лише 28 вересня 2017 р., що підтверджується змістом довідки банківської установи про зарахування коштів на картковий рахунок останнього від 07.10.2017 р.

В обгрунтування позовний вимог позивач посилається на відповідь від 17.10.2017 №723/10841 про те, що він перебував на грошовому, речовому та інших видах забезпечення у Херсонському прикордонному загоні, але дане твердження є таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, з огляду змісту листа від 17.10.2017року №723/10841, з якого вбачається, що позивач перебував у Херсонському прикордонному загоні виключно на речовому забезпеченні. Це підтверджується навіть тим, що Довідка про доходи, в якій вказується розмір грошового забезпечення, видана Азово-Чорноморським регіональним управлінням (код ЄДРПОУ 23311274), а не Херсонським прикордонним загоном.

Крім того, позивач стосовно виплати середньомісячного заробітку посилається на ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), але таке твердження щодо даних правовідносин є безпідставним та не регулюється вищезазначеними статтями Кодексу законів про працю України.

Військова служба є державною службою особливого характеру. Проходження військової служби регулюються Законом України «Пре військовий обов’язок і військову службу» і відповідними положеннями про проходження військової служби, про що свідчить частина 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» військова служба і державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України іноземців та осіб без громадянства, пов’язаній із обороною України, і незалежності та територіальної цілісності.

Частина 4 статті 2 Закону Україні «Про військовий обов’язок і військову службу» визначає, що порядок проходження військової служби, права та обов’язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами. На відміну від зазначеного спеціального законодавства Кодекс законів про працю не регулює питання проходження військової служби, зокрема стаття 3 Кодексу законів про праці України визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.

Відповідно до вимог статей 116, 117 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, а в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у зазначений строк підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середній заробіток - це визначений нормами за встановленими правилами розмір заробітної плати працівника, обчислений за певний період часу. Середній заробіток відображає регулярні виплати, зумовлені системами заробітної плати, і є типовим для даного працівника. Середній заробіток визначається з фактичної заробітної плати за минулий час.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Таким чином, такий вид компенсації містить лише Кодекс законів про працю України, норми якого до даних відносин не можуть бути застосовані, оскільки законодавець дає можливість застосування правило загальної норми щодо виплатити працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку лише у випадку відсутності регулювання правовідносин спеціальною нормою.

Отже, суд приходить до висновку, що посилання позивача на КЗпП є безпідставними, оскільки на військовослужбовців Кодекс законів про працю України не поширюється. Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність.

Виходячи з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив службу у Азово-Чорноморському регіональному управлінні, яке згідно ст.6. 7 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" є окремою самостійною юридичною особою (територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону), а не в Херсонському прикордонному загоні. Саме з Азово-Чорноморським регіональним управлінням Держприкордонслужби позивач перебував в публічно-правових правовідносинах, і в цьому органі він отримував грошове забезпечення.

До списків особового складу Херсонського прикордонного загону ОСОБА_1 зарахований не був і військову службу в ньому не проходив, грошове забезпечення не отримував. В зазначеному загоні позивач перебув лише на речовому забезпеченні.

Згідно із законодавством військовослужбовці отримують не заробітну плату, а грошове забезпечення. Структуру грошового забезпечення військовослужбовців визначено ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", згідно з якою до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.1 1.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки.

Наказом Адміністрації Державної прикордонної, служби України від 20.05.2008 №425 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України за № 537/15228 від 18.06.2008 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України» врегульовано порядок й умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби.

Відповідно до пункту 7 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно Про затвердження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від №178 «Виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку. Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік».

Таким чином даною Постановою визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на відповідний рік. Тобто при відсутності бюджетних призначень виплата компенсації не здійснюється.

Компенсація за неотримане речове майно не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення. А відтак взагалі не може підпадати під дію ст.ст. 116, 117 КЗпП України. Виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, а Херсонський прикордонний загін (Військова частина 2161) фінансується з державного бюджету.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Крім того, позивачем надано до суду заяву щодо вирішення питання про розподіл судових витрат після ухвалення рішення по справі. Розглянувши надану заяву, суд відмовляє в її задоволенні, оскільки позивачем не доведено, що дії відповідача є протиправними, а позов належить задовольнити.

Отже, на підставі викладеного, суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. А. Устинов