Ухвала суду № 73054040, 23.02.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №1-кс/760/1968/18

Справа 760/2597/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2018 року слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва Сенін В.Ю., при секретарі Букаткіній О.С., слідчого з ОВС СУ ФР ГУ ДФС у Київській області Лавренка М.Є., адвоката Грушовця Є.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання старшого слідчого з ОВС ВРКП СУ ФР ГУ ДФС у Київській області Зіви О.О., погоджене із прокурором відділу прокуратури Київської області Алієвим Е.Ш., про арешт майна, на підставі матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017110000000296 від 23.05.2017, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 219 КК України, -

в с т а н о в и в :

слідчий за погодженням з прокурором звернувся до слідчого судді з вищевказаним клопотанням, в якому просить накласти арешт на майно ТОВ «БМК», а саме: земельні ділянки площею 0,2776 га (кадастровий номер 3221483301:01:001:0003) та 0,2498 га (кадастровий номер 3221483301:01:001:0002, що розташовані за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Іванковичі, вул. Червоноармійська, 43.

Клопотання подано з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

В судовому засіданні слідчий Лавренко М.Є. зазначене клопотання про арешт майна підтримав з підстав, викладених у фабулі клопотання, просить його задовольнити.

Адвокат Грушовець Є.А. у задоволенні клопотання просив відмовити, посилаючись на необґрунтованість поданого клопотання, а саме майно на яке слідчий просить накласти арешт належить фізичній особі, яка не має ніякого статусу у даному кримінальному провадженні.

Заслухавши думку учасників судового засідання, дослідивши матеріали клопотання, зважаючи на те, що клопотання слідчого не містить достатньої правової підстави для арешту зазначеного у клопотанні майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності, завдання кримінального провадження, інші обставини, вважаю, що клопотання слідчого не підлягає до задоволення, з огляду на наступні обставини.

Досудовим розслідуванням встановлено, що службові особи ТОВ «Білоцерківський молочний комбінат» (ЄДРПОУ 33689118) вчинили умисні дії, які призвели до стійкої фінансової неплатоспроможності та доведення до банкрутства даного товариства.

По даному факту відкрито кримінальне провадження № 42017110000000296 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ст. 219 КК України.

Згідно з ч. 1ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Відповідно до норми ч. 2 ст. 170 КПК України, слідчий суддя під час судового провадження накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 цього Кодексу. Крім того, у випадку задоволення цивільного позову суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про накладення арешту на майно для забезпечення цивільного позову до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

З огляду на положення ч.1 ст.170 КПК України та п.2 п.2.6. листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» - арешт майна може бути застосовано лише щодо майна осіб, які є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст..ст.276-279 КПК, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченомуст.291 КПК) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Пунктом 7 ч.2 ст.131 КПК України арешт майна віднесено до заходів забезпечення кримінального провадження. Тому для накладання арешту на майно, як захід забезпечення кримінального провадження, обов'язково повинна бути наявна обґрунтована підозра, що передбачено п.1 ч.3ст.132 КПК України. Обґрунтована підозра визнається такою, якщо є факти або інформація, яка може переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могло вчинити правопорушення у межах кримінального провадження, і це може бути підтверджено пред'явленою підозрою згідно зі ст.276-278 КПК України(п.175 рішення Європейського суду з прав людини «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року).

Відповідно до ч.3 ст.41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Положеннями ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 20.03.1952 року встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії», п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.).

Відповідно до норми ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.

Дослідивши матеріали клопотання про накладення арешту на майно, слідчий суддя приходить до висновку про те, що клопотання є необґрунтованим щодо необхідності накладення арешту на майно, оскільки по кримінальному провадженню № 42017110000000296 від 23.05.2017 року, порушеному за ознаками ст.219 КК України, особи, що мають статус підозрюваної чи обвинуваченої відсутні, що також підтверджується поясненнями та витягом з ЄРДР, тому слідчим суддею не може бути прийнято ухвалу про арешт майна на підставі наданих та досліджених документів, тому у його задоволенні слід відмовити.

Крім зазначеного вище, слідчий суддя враховує, що майно, на яке просять накласти арешт, речовим доказом не визнавалося, перебуває в іпотеці у банку, та, взагалі, зі змісту прохальної частини клопотання вбачається, що арешт просять накласти на земельну ділянку площею 0,2776 га (кадастровий номер 3221483301:01:001:0003), хоча згідно з відомостями з державного реєстру іпотек, під вказаним кадастровим номером зазначено земельну ділянку площею 0,0278 га.

Керуючись ст.ст. 131, 132, 167, 170, 172, 173 КПК України, слідчий суддя ,-

у х в а л и в:

клопотання старшого слідчого з ОВС ВРКП СУ ФР ГУ ДФС у Київській області Зіви О.О., погоджене із прокурором відділу прокуратури Київської області Алієвим Е.Ш., про арешт майна, на підставі матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42017110000000296 від 23.05.2017 залишити без задоволення.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Апеляційного суду м. Києва протягом п'яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя В.Ю. Сенін