Постанова № 73046428, 22.03.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 367/8103/15-ц Головуючий у І інстанції Саранюк Л. П.Провадження № 22-ц/780/194/18 Доповідач у 2 інстанції Волохов Л. А.Категорія 56 22.03.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 березня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.,

за участі секретаря Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13 жовтня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», третя особа - ОСОБА_4 про визнання договору кредиту та договору іпотеки недійсними, -

встановив:

У листопаді 2015 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з зазначеним вище позовом, який мотивувала тим, що 19.09.2016 року між нею та Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (внаслідок перейменування - Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» - далі - відповідач) було укладено Кредитний договір № 28806С96. Відповідно до умов вказаного договору, позивач отримала кредит у сумі 150 000,00 доларів США, з кінцевою датою погашення 15 вересня 2027 року для купівлі житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 946 875,00 грн. (еквівалент 187 500,00 доларів США) зі сплатою на дату укладення договору 5,70 процентів річних. У подальшому до даного кредитного договору було внесено чимало змін.

19.09.2006 року між позивачем та відповідачем було укладено іпотечний договір №28806Z98. Предметом даного договору є будинок з надвірними спорудами, загальною площею 140,6 кв.м., житловою площею 78,3 кв.м., що розташований за адресою: АДРЕСА_1

Позивач зазначає, що 26.10.2015 року вона звернулась до Судової незалежної експертизи України з заявою про проведення експертного економічного дослідження. На вирішення експертного економічного дослідження поставлено наступні питання: 1) чи підтверджується, що кредитний договір від 19.09.2006 року № 28806С96 містить в собі в повному обсязі необхідні умови для договорів даного типу? 2) чи підтверджується, що умовами кредитного договору від 19.09.2006 року № 28806С96 визначена загальна (сукупна) вартість? За результатами проведення даного експертного дослідження було виготовлено Висновок № ЕД-1-5-252/15 від 09.11.2015 року, за яким встановлено, що: 1) не підтверджується, що кредитний договір від 19.09.2006 року № 28806С96 та додаткові угоди до нього містить в собі в повному обсязі необхідні умови для договорів даного типу; 2) не підтверджується, що умовами кредитного договору від 19.09.2006 року № 28806С96 та додаткових угод до нього визначена загальна (сукупна) вартість кредиту.

Позивач вважає, що виконання кредитного договору на умовах, що містять несправедливі умови, а також вводять в оману споживача є порушенням одного з принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у статті 3 Цивільного кодексу України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду позичальника, споживача кредитних послуг. Таким чином, кредитний договір має бути в цілому на вимогу споживача визнаний недійсним.

У зв'язку з вищевикладеним, просила суд визнати недійсним кредитний договір від 19.09.2006 року № 28806С96 укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України».

Визнати недійсним Іпотечний договір № 28806Z98 від 19.09.2006 року укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» і посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Білоконь Світланою Іванівною, зареєстрованим в реєстрі за № 4015 від 19 вересня 2006 року.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 13 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає з наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами, що кредитний та іпотечний договори суперечать актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Крім того, позивачем не було надано будь-яких належних доказів введення його в оману при укладення кредитного договору.

Колегія суддів із вказаними висновками погоджується, оскільки вони є обґрунтованими і відповідають вимогам закону.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (внаслідок перейменування - Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України») було укладено кредитний договір № 28806С96 від 19.09.2006 року із змінами і доповненнями.

На виконання положень пункту 2.1 статті 2 кредитного договору банк надав позичальнику кредит у сумі 150 000,00 доларів США, з кінцевою датою його погашення 15.09.2027 року. При цьому, позичальник зобов'язався здійснювати погашення кредиту у строк та у сумах, визначених графіком, що є додатком до кредитного договору (підпункт 2.4.1 пункту 2.4 статті 2 кредитного договору).

За користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати банку проценти у розмірі та строки, встановлені кредитним договором (підпункт 2.5.1 пункту 2.5 статті 2 кредитного договору). Крім того, згідно з пунктом 2.2.1 пункту 2.2 статті 2 кредитного договору позичальник зобов'язався щомісячно сплачувати банку проценти за користування кредитом у валюті кредиту (доларах США) у розмірі річної процентної ставки, яка визначається наступним чином:

- на період з 19.09.2006 по 31.08.2011: LIBOR (12m) + 5,30%, але неменше 11,00% річних;

- на період з 01.09.2011 по 31.12.2011: 8,60% річних;

- на період з 01.01.2012 до кінця дії Кредитного договору: LIBOR (12m) + 5,30%, але не менше 11,00%.

Статтею 536 Цивільного кодексу України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Положеннями ст. 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Позичальником порушено порядок погашення кредиту та сплати процентів, нарахованих за користування кредитом, що свідчить про невиконання останнім умов кредитного договору.

У зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором, зокрема, щодо сплати процентів за користування кредитом, банком було направлено позичальнику відповідну вимогу № 153-7/833 від 25.10.2012 про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором протягом 60 календарних днів.

Разом з цим, всупереч взятих на себе зобов'язань, позичальником не погашено у встановлений строк заборгованість за кредитним договором.

У зв'язку з подальшим невиконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором, 19.06.2013 АТ «Укрексімбанк» звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовною заявою № 010-05/4328 про стягнення заборгованості в якій просив, зокрема, стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» заборгованість за кредитним договором від 19.09.2006 № 28806С96.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 23.09.2013 р. у справі № 761/16424/13-ц позов АТ «Укрексімбанк» задоволено повністю.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 25.11.2013 р. у справі №761/16424/13-ц заяву представника відповідача ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду від 23.09.2013 р. у справі Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - залишено без змін.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13.03.2014 у вищевказаній справі заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23.09.2013 р. - залишено без змін.

Таким чином, на виконання заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 23.09.2013 р. позивачу видані виконавчі листи, вживаються дії з примусового виконання рішення.

Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, якими передбачено надання споживачу відповідної інформації у письмовому вигляді перед укладенням договору, затверджені постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 р. за N 541/13808 та набрали чинності 04.06.2007 р., тобто після укладення кредитного договору та відповідно після отримання позичальником кредитних коштів, а отже та не можуть бути застосовані до даних правовідносин.

Позичальник вільний у своєму виборі програми кредитування та у разі недостатності отриманої інформації не обмежений у реалізації права на отримання додаткової інформації чи відмову від підписання (укладення) кредитного договору.

Крім цього, згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Всі істотні умови, визначені чинним законодавством України, в тому числі про предмет договору, строки, порядок кредитування та погашення кредиту, сплати відсотків, права та обов'язки позичальника і банку, відповідальність, забезпечення та ін. умови, АТ «Укрексімбанк» було дотримано в повному обсязі.

Так, при укладанні кредитного договору сторони погодили та дійшли згоди щодо усіх його істотних умов, що відповідно відповідають положенням статті 203 ЦК України.

Разом з тим, на підтвердження виконання умов кредитного договору, позивач вносив необхідні платежі по погашенню кредиту та нарахованих відсотках, тим самим погоджуючись та у повному обсязі визнаючи відповідні умови кредитного договору.

Крім того, варто зазначити, що умови кредитного договору розроблені відповідно до кредитної політики Національного банку України та АТ «Укрексімбанк», що діяла на момент укладення договору, та застосовувалася для всіх позичальників однаково на всій території України.

Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Положеннями п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що «..судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що відповідні правочини (кредитний договір, іпотечний договір) суперечать актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до положень, ч. 1, п. 7 ч. З, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Статтею 230 ЦК України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 20 Постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

У свою чергу, звертаючись до суду із відповідним позовом позичальником не було надано будь-яких належних доказів введення його в оману при укладенні кредитного договору.

Натомість, як вже було зазначено вище, позичальника під час укладання кредитного договору було ознайомлено з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, а також умовами кредитування, що підтверджується наявністю підпису позивача на кредитному договорі, додатках до нього та всіх договорах про внесення змін до кредитного договору.

Частиною 1 ст. 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з положеннями статті 257 ЦКУ загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦКУ перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд першої інстанції у своєму рішенні вказує, що в момент укладення відповідних договорів (19.09.2006 - кредитний договір. іпотечний договір) позичальнику були відомі усі істотні умови таких договорів, отримано примірники таких договорів тощо. Позивач звернулася до суду лише в листопаді 2015 через 9 років після укладення кредитного договору, іпотечного договору, тобто строк позовної давності, встановлений пунктом 1 статті 257 ЦКУ, сплинув ще в 2009 році. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Згідно з ч.3 та 4 ст. 267 ЦКУ позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним кредитного договору від 19.09.2006 року № 28806С96 та іпотечного договору № 28806Z98 від 19.09.2016 року.

У своїй апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінку висновку експертного економічного дослідження №ЕД-1-5-252/15 від 09.11.2015 року. Колегія суддів критично ставиться до даного твердження, оскільки суд у своєму рішенні дав оцінку зазначеному висновку та зазначив, що у даному дослідженні використовувалися нормативно правові акти, яких не існувало на момент вчинення оскаржуваних правочинів, на підставі яких ґрунтується висновок.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального права і процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів, яким судом дана належна правова оцінка. Колегія суддів не вбачає інших підстав для скасування рішення місцевого суду та ухвалення нового рішення.

Таким чином рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Ураховуючи наведене та положення ст.375 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ч. 6 ст. 259, ст. 268, 383 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3залишити без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 13 жовтня 2017 року- без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Волохов Л.А.

Судді: Матвієнко Ю.О.

Мельник Я.С.