Постанова № 73041387, 26.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/1288/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Обрізко І.М.

суддів Сеника Р.П., Яворського І.О.

за участю секретаря судового засідання Торкот Д.О.

представника відповідача - Левченка В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційні скарги Управління МВС України в Івано-Франківській області, ОСОБА_2 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року прийняту головуючим суддею Калинич Я.М., суддями Гаврилко С.Є., Луцович М.М. о 12 годині 34 хвилині в м. Ужгороді у справі № 807/235/16 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління МВС України в Івано-Франківській області про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі, стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся з адміністративним позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (т.1 а.с. 125-126) просив: 1) визнати протиправним (недійсним) наказ УМВС України в Івано-Франківській області № 834 від 10.11.2011 року про накладення на нього дисциплінарного стягнення - звільнення з органів внутрішніх справ України з 10.11.2011 року за дискредитацію, згідно ст. 66 Положення про порядок проходження служби в ОВС України та скасувати його; 2) визнати протиправним (недійсним) наказ УМВС України в Івано-Франківській області № 164 о/с від 18.11.2011 року про його звільнення з органів внутрішніх справ України з 18.11.2011 року за дискредитацію, згідно ст. 66 Положення про порядок проходження служби в ОВС України та скасувати його; 3) визнати недійсним запис у трудовій книжці про його звільнення з 18.11.2011 року за дискредитацію, згідно ст. 66 Положення про порядок проходження служби в ОВС України та анулювати його; 4) поновити його на роботі, на посаді, з якої його було звільнено, а у разі відсутності такої - на аналогічній посаді; 5) стягнути з відповідачів: ГУ МВС України в Івано-Франківській області, ГУНП в Івано-Франківській області, МВС України, НП України у солідарному порядку на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18.11.2011 року по день фактичного поновлення на роботі; 6) визнати протиправною бездіяльність відповідачів: ГУ МВС України в Івано-Франківській області, ГУ НП України в Івано-Франківській області, МВС України, і НП України та Міністра внутрішніх справ України в частині невжиття всіх можливих заходів щодо поновлення його прав протягом місячного строку з моменту отримання звернення про поновлення трудових прав; 7) визнати протиправними всі вчинені дії відповідачів: ГУ МВС України в Івано-Франківській області, МВС України та Міністра внутрішніх справ України, спрямовані на його звільнення з роботи в органах внутрішніх справ України.

У судовому засіданні 09.11.2017 представником позивача подано заяву про підтримання позову тільки в частині вимог, заявлених до УМВС України в Івано-Франківській області (т.3 а.с. 12).

В обґрунтування позову покликається на те, що тільки після виключення інформації про розшук позивача із відповідних розшукових баз, у останнього зникли перешкоди для звернення до суду із адміністративним позовом про поновлення на роботі. Крім того, на момент звернення до суду ним не отримано ні копії наказу на звільнення, ні трудової книжки. Також звернуто увагу, що у період листопада 2011 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні у Івано-Франківській обласній клінічній лікарні.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Скасовано наказ про порушення службової дисципліни та покарання винних, наказ про звільнення, поновлено на посаді позивача та стягнуто в його користь середньомісячний заробіток. Врешті позову відмовлено.

Суд виходив з того, що 18 листопада 2011 року наказом УМВС України в Івано-Франківській області за № 164 о/с «По особовому складу» позивач звільнений із служби в органах внутрішніх справ за пунктом 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ на підставі наказу УМВС України в Івано-Франківській області від 10.11.2011 року за № 834 (т.1 а.с. 201).

За результатами службового розслідування було складено Висновок від 29 липня 2011 року, з п. 4 якого, рекомендовано за доцільне притягнути ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності «за грубе порушення вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту ОВС України, ст. 12 Інструкції про порядок вилучення, обліку і зберігання речових доказів…» (т.2 а.с. 5-15).

Разом з тим, відповідальним за речові докази є слідчий, дізнавач (п. 13 Інструкції), ким позивач не являвся. Не являвся він і співробітником установи. (п. 14 Інструкції).

Оскаржені накази про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності винесені 10.11.2011 та 18.11.2017, тобто після спливу місячного строку, встановленого ст. 16 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ» для можливості накладення на особу дисциплінарного стягнення (29.07.2011 року).

Стосовно тверджень відповідача щодо наявності згоди позивача на закриття кримінального провадження за ч.5 ст. 191, ч. 2 ст. ст. 28, ч. 2 ст. 364 КК України, то подібне не знайшло свого підтвердження.

Після цього лише 09.03.2016 року було повернуто позивачу паспорт, припинено розшук, знято обмеження щодо пересування, а отже лише після вказаної дати зникли об'єктивні перешкоди у зверненні до суду.

Звернення до суду про поновлення на посаді встановлено в один місць з дня вручення трудової книжки чи наказу про звільнення. Останній отримано 01.07.2016 року. На звернення поновити його трудові права викладеного в листі від 19.02.2016 року, отриманого адресатом 01.03.2016 року, відповіді в місячний строк не поступило, а тому строк звернення не пропущено.

Адвоката ОСОБА_3, який представляв інтереси позивача у кримінальній справі не було допущено до матеріалів справи, а тому виключалась можливість раніше дізнатись про звільнення.

Також встановлено, що звільнення відбулося без наявності попередньої згоди профкому, членом якого являвся позивач.

Крім того, у період з 10.11.2011 року по 20.11.2011 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні (порушено ч. 3 ст. 40 КЗпП).

З висновком службового розслідування не ознайомлено та висновки в ньому зроблені не об'єктивно (з огляду на кримінальну справу).

Щодо внесення змін у трудову книжку, то вимоги позивача передчасні, так як такі вносяться роботодавцем після встановлення судом неправомірного звільнення. Врешті вимоги також не знайшли свого підтвердження.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, сторони подали апеляційні скарги, в яких вказується на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи, просять його скасувати та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити (сторона відповідача) та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (сторона позивача).

В обґрунтування апеляційної скарги сторона відповідача покликається на те, що Закон України (ЗУ) «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», дає визначення дисциплінарного проступку, а саме це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни. Ст. 5 вказаного Закону встановлено відповідальність та не враховано судом першої інстанції вимог ст. 7 вказаного Закону.

Службовим розслідуванням встановлено, що позивач ініціював передачу на зберігання речових доказів ОСОБА_4, який був зацікавленою особою та перебував в неприязних стосунках із обвинуваченим ОСОБА_5, по кримінальній справі. Саме позивач, як керівник надавав вказівки підлеглим оперативним працівникам, що привело до втрати речових доказів.

Суд жодним чином не оцінив матеріали службового розслідування, послідовність дій, а лише обмежився висновком, що позивач не слідчий і не дізнавач.

Також дано аналіз кримінальному розслідуванню, коли воно мало місце через п'ять років після винесення оскаржуваного наказу.

В судовому рішенні зазначено вимоги до УМВС в Закарпатській області, хоча воно не було залучено до справи. Не ознайомлено відповідача з уточненими позовними вимогами.

Не враховано п. 24 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» та стягнуто грошове утримання за весь період, а не річний строк.

Покликання сторони позивача в апеляції маються на те, що судом першої інстанції безпідставно відмолено в частинні визнання дій і бездіяльності відповідача протиправними, так як не враховано вимоги ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд не в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що згідно наказу начальника УМВС України в Івано-Франківській області за №25 о/с від 09.03.2011 року, ОСОБА_2 виконував обов'язки заступника начальника УБОЗ УМВС України в Івано-Франківській області.

Наказом № 834 від 10.11.2011 року «Про порушення службової дисципліни працівниками УБОЗ УМВС» начальник УМВС України в Івано-Франківській області за наслідками проведеного службового розслідування прийняв рішення про звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ України згідно з п. 66 Положення про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, за дискредитацію (т.1, а.с. 202-203).

18 листопада 2011 року наказом УМВС України в Івано-Франківській області за № 164 о/с «По особовому складу» позивач звільнений із служби в органах внутрішніх справ за пунктом 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ на підставі наказу УМВС України в Івано-Франківській області від 10.11.2011 року за № 834 (т.1 а.с. 201).

Що стосується позовної вимоги про поновлення на роботі позивача, яка задоволена судом першої інстанції, то така підлягає залишенню без розгляду у відповідності до ч.3 ст. 123 КАС України де зазначено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Подібне було передбачено ч. 3 ст. 99 КАС України (до 15.12.2017 року).

Суд першої інстанції в оскарженому судовому рішенні мотивує відлік строку безпосередньо пов'язаного із подією вручення особі копії наказу про звільнення або видачі трудової книжки. Оскаржений наказ позивачем отримано в приміщенні суду 01.07.2016 року і буд-яких доказів щодо отримання їх позивачем раніше вказаної дати відповідачем не було надано суду. Аналогічним було і отримання трудової книжки.

Крім того, ОСОБА_2 в порядку, передбаченому Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду» звертався до відповідачів із письмовими зверненнями про поновлення прав у відносинах публічної служби, проте у місячний строк відповіді ним не отримано, що й послужило з об'єктивних та поважних причин не звернутись вчасно до суду з подібним позовом.

Разом з тим, суд першої інстанції помилково покликається на застосування позивачем положень вказаного Закону, позаяк підставою звільнення не служила обставина притягнення його до кримінальної відповідальності, а виходячи з матеріалів справи застосовано пункт 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Із матеріалів справи вбачається, що позовна заява надійшла до суду лише 23.03.2016 року, коли відносно позивача ще в липні 2011 року проводилось службове розслідування, 09.11.2011 року порушена кримінальна справа та винесено постанову про притягнення його в якості обвинуваченого. 21.11.2011 року оголошено в розшук, який тривав до 09.03.2016 року.

Перебування позивача в розшуку та як наслідок відсутність його за місцем праці та проживання, позбавило можливості сторону відповідача вчасно вручити копію наказу про звільнення і трудову книжку. Подібне вбачається з матеріалів справи (а.с.89-92 Т.1)

Факт переховування від органів слідства і суду та неможливість встановити місцезнаходження ОСОБА_2 вбачається також з листа прокуратури Івано-Франківської області адресованого мамі останнього (а.с.236 Т.1).

Отже наведені обставини в жодній мірі не свідчать про поважність причин пропуску строку звернення до суду, позаяк будучи відсутнім з 2011 року за місцем праці та проживання, позивач мав і повинен був знати про правові наслідки проходження публічної служби.

Окрім того, законодавець з приводу строків звернення до суду не передбачає лише факт коли особа дізналась про порушення свого права але й повинна була дізнатись про подібне.

Суд першої інстанції мотивує поважність причин пропущення строку звернення до суду і тим, що незаконність притягнення позивача до кримінальної відповідальності встановлена постановою ГПУ України від 15.11.2015 року, з моменту винесення якої у позивача виникло право на поновлення порушених його трудових прав.

Не можна погодитись з даною позицією, оскільки незаконне притягнення до кримінальної відповідальності урегульоване зовсім іншою базою законодавства, та відповідно позивач не позбавлений можливості скористатись правовим захистом в даних правовідносинах.

Разом з тим, виходячи з логіки суду першої інстанції та беручи дату 15.11.2015 року, все одно подібне не узгоджується зі строками звернення до суду, позаяк позов подано позивачем до суду лише 23 березня 2016 року.

Наведене відповідає практиці Європейського суду з прав людини, позиція якого полягає в тому, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Так, у рішенні «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року (заява №28249/95), «право на суд» може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов'язків», пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети.

Сторона позивача може покликатись на наявну у справі ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2017 року, в плані спростування безпідставності пропуску строку звернення до суду, якою скасована була ухвала Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.12.2016 року про залишення позову без розгляду.

Однак виходячи з мотивів вказаної ухвали, апеляційний суд чітко не зазначив, що строк пропущений з поважних причин чи/або такий не пропущений, а вказав на передчасність висновку суду першої інстанції щодо пропущення позивачем строку звернення до суду.

У разі залишення без розгляду позовної вимоги з питань звільнення з публічної служби, слід відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог, які є похідними від першої.

Крім того є помилковим на думку апеляційного суду покликання сторони позивача на Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду» в досліджуваних правовідносинах, позаяк як уже було зазначено вище, що підставою звільнення не служила обставина притягнення позивача до кримінальної відповідальності, а за дискредитацію (пункт 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ), за наслідками службового розслідування.

Із матеріалів справи вбачається, що 20 березня 2018 року ОСОБА_2 подав до апеляційного суду заяву про відмову від апеляційної скарги.

Відповідно до ч.5 ст. 303 Кодексу адміністративного судочинства України до закінчення апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї повністю або частково, а інша сторона має право визнати апеляційну скаргу обґрунтованою в повному обсязі чи в певній частині. Питання про прийняття відмови від апеляційної скарги і закриття у зв'язку з цим апеляційного провадження вирішується судом апеляційної інстанції, що розглядає справу, в судовому засіданні.

Водночас, суд зазначає, що в контексті норми ч.5 ст. 303 Кодексу адміністративного судочинства України у разі закриття апеляційного провадження у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги на судове рішення повторне оскарження цього рішення особою, яка відмовилася від скарги, не допускається.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги сторони відповідача являються суттєвими і дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також наявна невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст. 242, 315, 317, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Заяву ОСОБА_2 про відмову від апеляційної скарги на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року у справі № 807/235/16 - задовольнити, а апеляційне провадження в цій частині закрити.

Апеляційну скаргу Управління МВС України в Івано-Франківській області задовольнити частково. Скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року у справі № 807/235/16 та прийняти нову, якою провадження в справі в частині задоволеної позовної вимоги про поновлення ОСОБА_2 на посаді виконуючого обов'язки заступника начальника УБОЗ УМВС України в Івано-Франківської області залишити без розгляду.

В решті позовних вимог ОСОБА_2 до Управління МВС України в Івано-Франківській області - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Р. П. Сеник І. О. Яворський Повне судове рішення складено 27.03.2018 року.