Постанова № 73041384, 22.03.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 рокуЛьвів№ 876/11621/17

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Матковської З.М., Шавеля Р.М.,

за участі секретаря судового засідання Мельничук Б.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційні скарги Військової частини А0284, ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року у справі № 813/1147/15 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0284, командира військової частини А0284 ОСОБА_2, начальника штабу військової частини А0284 ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Військово-медичний клінічний центр Західного регіону про визнання протиправною бездіяльність і зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, Позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини А0284 (далі - в/ч А0284, Відповідач-1), командира військової частини А0284 ОСОБА_2 (далі - командир в/ч А0284, Відповідач-2), начальника штабу військової частини А0284 ОСОБА_3 (далі - начальник штабу в/ч А0284, Відповідач-3), із залученням третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (далі - ВМКЦ ЗР, третя особа), в якому, з урахуванням клопотання про виправлення технічної описки від 02.04.2015, просить:

- визнати протиправною бездіяльність Відповідача-2, яка полягає у неналежному здійсненні ним керівництва внутрішньою службою у в/ч А0284 в частині можливості реального проведення лікарем (фельдшером) в медичному пункту військової частини амбулаторного прийому 27.06.2014 ОСОБА_1;

- визнати протиправною бездіяльність Відповідача-3, яка полягає у неналежній організації ним внутрішньої служби у в/ч А0284 в частині можливості реального проведення лікарем (фельдшером) в медичному пункту військової частини амбулаторного прийому 27.06.2014 ОСОБА_1;

- визнати протиправною бездіяльність в/ч А0284, яка полягає у ненаданні третій особі довідки про обставини отримання 27.06.2014 ОСОБА_1 травми (поранення, контузії, каліцтва) на посаді старшого навідника в/ч А0284 під час виконання бойових завдань в складі сил антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей за формою, визначеною додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі - Положення), з наступними змінами (далі - Положення);

- зобов'язати в/ч А0284 надати до ВМКЦ ЗР довідку про обставини отримання 27.06.2014 ОСОБА_1 травми (поранення, контузії, каліцтва) на посаді старшого навідника в/ч А0284 під час виконання бойових завдань в складі сил антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей за формою, визначеною додатком 5 до Положення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено частково.

Зобов'язано військову частину А0284 надати ВМКЦ ЗР довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) отримання 27.06.2014 ОСОБА_1 на посаді старшого навідника в/ч А0284 під час виконання бойових завдань в складі сил антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей за формою, визначеною додатком 5 до Положення.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Не погодившись із вказаною постановою, її оскаржив Відповідач-1, який покликаючись на те, що вказана постанова є незаконною та прийнятою з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що судом першої інстанції не враховано тієї обставини, що ОСОБА_1 в серпні 2014 року висновком військово-лікарської комісії (далі - ВЛК), яка проводилася у зв'язку із вступом Позивача до вищого військово-навчального закладу, визнаний здоровим. Крім того, сам ОСОБА_1 не ініціював проведення службового розслідування у зв'язку з отриманою ним травмою, а також командування в/ч А0284, в якій проходив службу, не повідомляв про отримання ним травми.

Також постанову суду першої інстанції оскаржив Позивач, який, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що не з'ясовано особу, яка надавала Позивачу першу медичну допомогу після отримання ним травми, укомплектованість підрозділу, в якому проходив службу Позивач медичними працівниками та постачання до даного підрозділу довідок форми 100. Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції не врахував покази свідка ОСОБА_5, якими на думку апелянта якраз і підтверджується протиправність бездіяльності Відповідача-2 та Відповідача-3. Висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання протиправним ненадання Відповідачем-1 довідки про обставини отримання ОСОБА_1 травми не узгоджуються з іншими висновками цього ж суду про те, що прямий начальник Позивача неодноразово скеровував ОСОБА_1 за отриманням медичної допомоги, а отже і фактичної наявності відповідних підстав для видачі такої довідки. Роблячи хибний висновок про те, що ОСОБА_1, а не його командири, мав ініціювати проведення службового розслідування щодо обставин отримання ним травми, суд першої інстанції не застосував норми матеріального права, які б мали бути застосовані при вирішенні спору, а також застосував ті норми, які не регулюють спірні правовідносини.

Вислухавши суддю-доповідача, Позивача та його представника, представника Відповідача-1, представника третьої особи, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що в задоволенні апеляційних скарг слід відмовити з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у в/ч А0284.

Відповідно до наказу командира в/ч А0284 від 15.04.2014 № 82 солдат ОСОБА_1 перейшов в підпорядкування керівника АТЦ для виконання бойових завдань в складі сил АТО на території Луганської та Донецької областей.

Згідно наказу першого заступника керівника АТЦ при СБУ від 30.05.2014 № 12 військовослужбовці 1 БТГр 80 окремої аеромобільної бригади (в/ч А0284, м. Львів), в т.ч. солдат ОСОБА_1, визнані такими, що 30.05.2014 прибули в базовий табір штабу АТО на території Луганської та Донецької областей для виконання службових (бойових) завдань.

30.07.2014 ОСОБА_1 вибув до місця постійної дислокації та 31.07.2014 прибув з відрядження, де виконував бойове завдання в складі сил АТО на території Луганської та Донецької областей, та приступив до виконання службових обов'язків.

Вказане підтверджується відповідно витягами з наказу керівника сектору «А» від 30.07.2014 № 4 та командира в/ч А0284 від 31.07.2014 № 183.

Безпосередня участь ОСОБА_1 під час проходження військової служби за контрактом у військовій частині А0284 у антитерористичній операції з 15.04.2014 по 31.07.2014 підтверджується довідкою в/ч пп В3720 від 17.02.2015 № 526.

З 15.09.2014 військова частина А0284 перейшла на нове умовне найменування - військова частина-польова пошта В3720 відповідно до Директиви Генерального штабу Збройний Сил України від 26.07.2014 № 00748 (дск) та наказу командира в/ч А0284 від 12.09.2014 № 54 (дск).

27.06.2014 особовий склад в/ч А0284, в тому числі і ОСОБА_1, виконував бойове завдання поблизу міста Слов'янськ Донецької області, де у проміжок часу з 16:30 до 17:30 відбувся мінометний обстріл.

ОСОБА_1 стверджує, що у зв'язку із скаргами на погане самопочуття (головний біль, шум у вухах), яке пов'язує із тим, що під час мінометного обстрілу на відстані орієнтовно 6 м від нього розірвалася міна, 27 червня 2014 року звернувся за медичною допомогою до лікаря, яким здійснював прийом на блокпосту. Одержав першу допомогу та медикаментозне призначення.

Повторне звернення ОСОБА_1 за медичною допомогою відбулося в середині липня 2014 року, орієнтовно 12-13 липня 2014 року. Надання допомоги відбувалося в умовах Луганського аеропорту лікарем-нейрохірургом ВМКЦ ЗР ОСОБА_5, який за результатами прийому призначав лікування.

31.07.2014 ОСОБА_1 прибув до місця постійної дислокації в/ч А0284 м. Львів

31.07.2014 ОСОБА_1 був оглянутий начальником госпітального відділення медичної роти військової частини ОСОБА_6, яка у медичній картці зафіксувала скарги на гострий головний біль та глухуватість. Такого роду скарги зумовили направлення позивача на огляд до профільного спеціаліста.

01.08.2014 за наслідками Лор-огляду лікарем ОСОБА_7 зафіксовано скарги на сильний та постій біль в ділянці правого вуха та коловушній ділянці.

На підставі направлення начальника Академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного курсанта ОСОБА_1 скеровано на стаціонарне лікування до ВМКЦ ЗР з діагнозом «Двобічна змішана приглухуватість».

З 15.08.2014 по 26.08.2014 ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у ВМКЦ ЗР у ЛОР відділенні.

З медичної картки стаціонарного хворого (історія хвороби) № 9072/601 видно, що госпіталізованому з діагнозом «Двобічна змішана приглухуватість» ОСОБА_1 встановлено заключний клінічний діагноз: «Підгостра двобічна змішана приглухуватість при сприйнятті шепітної мови 5м на обидва вуха».

За результатами магнітно-резонансної томографії головного мозку ОСОБА_1 від 05.09.2014 дано заключення: Множинні дрібні судинні вогнища внаслідок вазоспазму (не виключено посттравматичного генезу). Аплазія лівої ХА.

09.10.2014 на підставі вказаного заключення МРТ ангіохірургом ВМКЦ ЗР встановлено діагноз: «Гіпоплазія лівої хребетної артерії в хребетному каналі з незначним порушенням кровообігу та функцій. Захворювання, НІ, не пов'язане з проходженням військової служби. На підставі статті 42 графи ІІ Розкладу хвороб - «придатний до військової служби».

В подальшому ОСОБА_1 двічі перебував на стаціонарному лікуванні у ВМКЦ ЗР: з 23.09.2014 по 09.10.2014 та з 27.03.2015 по 09.04.2015 з діагнозом: «Вегетативно-судинна нестійкість з цефалгічним синдромом».

08.10.2014 за № 1373 начальник ВМКЦ ЗР звернувся до командира в/ч А0284 з запитом про надання довідки про травму (додаток № 5) до Наказу МО України від 14.08.2008 № 402.

У відповідь на вказаний запит командир в/ч А0284 телеграмою повідомив, що ОСОБА_1 не проходить наказом по частині як такий, що отримав травму в червні 2014 року під час участі в АТО. Наказом командира в/ч А0284 від 14.08.2014 № 197 військовослужбовець виключений зі списків особового складу частини у зв'язку із поступленням в АСВ ім. П. Сагайдачного.

На адвокатський запит № 5/040 від 03.02.2015 командир в/ч А0284 повідомив про відсутність у військовій частині інформації щодо отримання травми солдатом ОСОБА_1

Оцінюючи правовідносини, що виникли між сторонами. апеляційний суд виходить з наступних міркувань.

Відповідно до вимог Указу Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» та Розпорядження командувача оперативного командування «Південь» від 15.04.2014 № 9694 командиром в/ч А0284 15.04.2014 видано наказ № 82 про перехід в підпорядкування особового складу, в т.ч. солдата ОСОБА_1, в підпорядкування керівника АТЦ для виконання бойових завдань в складі сил АТО на території Луганської та Донецької областей.

В зоні проведення АТО на території Луганської та Донецької областей ОСОБА_1 перебував з 15.04.2014 по 31.07.2014.

27.06.2014 особовий склад в/ч А0284, в тому числі і ОСОБА_1, виконував бойове завдання поблизу міста Слов'янськ Донецької області, де у проміжок часу з 16:30 до 17:30 відбувся мінометний обстріл, що визнається сторонами і не оспорюється Відповідачем-1.

Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут) ( тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України (далі - військові частини).

Обов'язки посадових осіб, не зазначені в цьому Статуті, визначаються відповідними порадниками та положеннями.

Дія Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України поширюється на Державну прикордонну службу України, Службу безпеки України, Національну гвардію України та на інші військові формування, створені відповідно до законів України, Державну спеціальну службу транспорту, Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Згідно зі статтею 1 Статуту Збройні Сили України - військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.

Відповідно до статті 2 Статуту захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.

Згідно до частини першої статті 3 Статуту військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком осіб, пов'язаній із захистом України.

Як визначено статтею 4 Статуту, повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України, законами України, цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.

У відповідно до наданого у статті 5 Статуту визначення, внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.

Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань. Вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець (стаття 6 Статуту).

Згідно до статті 7 Статуту внутрішньою службою у військових частинах та підрозділах керують їх командири. У разі розташування в одному приміщенні кількох підрозділів, командири яких не мають спільного безпосереднього начальника, керівництво внутрішньою службою наказом командира військової частини покладається на командира одного з цих підрозділів. Безпосереднім організатором внутрішньої служби у військовій частині є начальник штабу, а в роті - старшина роти.

Статтею 8 Статуту визначено, що відповідальність за стан внутрішньої служби у військових частинах покладається на всіх прямих начальників, які повинні подавати допомогу підпорядкованим військовим частинам і підрозділам в організації та забезпеченні виконання вимог внутрішньої служби і систематично перевіряти її стан.

Предметом оскарження є, крім іншого, бездіяльність Відповідача-2 (командира полковника ОСОБА_2) та Відповідача-3 (начальника штабу підполковника ОСОБА_3) щодо неналежної організації та неналежного керівництва внутрішньою службою у військовій частині А0284 в частині можливості реального проведення амбулаторного прийому 27.06.2014 ОСОБА_1

Позивач зазначав, що Відповідачем-2 та Відповідачем-3 було порушено вимоги статей 255 та частини 5 статті 256 Статуту.

У відповідності до положень статті 255 Статуту амбулаторний прийом проводиться в медичному пункті військової частини лікарем (фельдшером) у години, встановлені розпоряд ком дня військової частини. Військовослужбовці, які захворіти раптово або дістати травму, направляють ся до медичного пункту частини негайно, у будь-який час доби.

Статтею 256 Статуту військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу направляються до медичного пункту частини черговим роти під командою санітарного інструктора роти або старшого, призначеного з числа хворих. Книга запису хворих (згідно з додатком 14 до цього Статуту) за підписом старшини роти подається черговому медичного пункту не пізніше ніж за 2 години до початку амбулаторного прийому. Черговий фельдшер контролює прибуття до медичного пункту всіх військовослужбовців, занесених до книги запису хворих.

Після огляду лікарем (фельдшером) хворі залежно від характеру хвороби направляються для лікування.

Хворі, яким призначене амбулаторне лікування, для приймання ліків і проведення інших лікувальних процедур, а також ті, що потребують консультації медичних спеціалістів, направляються до медичного пункту військової частини у дні і години, зазначені лікарем у книзі запису хворих.

Після одержання медичної допомоги військовослужбовці повертаються в розташування роти під командуванням санітарного інструктора або старшого. Старший команди передає книгу запису хворих черговому роти, який подає її командирові роти. За висновком лікаря (фельдшера), зазначеним у книзі запису хворих, і відповідним рішенням командира роти старшина роти віддає необхідні вказівки.

Згідно до положень частини 5 статті 256 Статуту, на порушення якої посилається Позивач, офіцери та війсь ковослужбовці військової служби за контрактом, за висновком лікаря можуть залишатися для лікування на квартирах (удома). Про результати огляду хворих, характер поданої допомога і призначення лікар робить ві дповідні відмітки в медичних книжках та видає довідки про стан здоров'я.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, статті 255 та 256 Статуту, на порушення яких посилався Позивач, разом з іншими статтями регулюють питання лікувально-профілактичних заходів, дотримання яких в особливий період під час виконання бойових задач у визначений цими статтями спосіб є утрудненим.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин справи ОСОБА_1 проходив службу в мінометній батареї 1 аеромобільно-десантного батальйону, де не було штатної посади санітарного інструктора, що підтверджується довідкою в/ч-п/п В3720 від 11.01.2017 № 77.

Позивач ОСОБА_1 підтвердив надання йому 27.06.2014 першої медичної допомоги лікарем, яким здійснював прийом на блокпосту, та в подальшому в середині липня 2014 року, орієнтовно 12-13 липня 2014 року, лікарем-нейрохірургом ВМКЦ ЗР ОСОБА_5 в умовах Луганського аеропорту, який щонайменше двічі призначав ОСОБА_1 знеболюючі та заспокійливі засоби.

Надання ОСОБА_1 медичної допомоги підтверджується показами свідків в суді першої інстанції.

Також встановлено, що при зверненні за медичною допомогою ОСОБА_1 не видавалася первинна медична карта форма 100.

Позивач та його представник обґрунтовують бездіяльність Відповідача-2 та Відповідача-3, в тому числі і ненаданням ОСОБА_1 первинної медичної карти форми 100.

З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 260 Статуту встановлено, що на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора).

У разі направлення на лікування поза розташуванням частини військовослужбовці повинні бути одягнені відповідно до пори року і мати при собі направлення, підписане командиром військової частини, медичну книжку, документ, який посвідчує особу, необхідні особисті речі та атестат на продовольство, за необхідності - довідку про травму і медичну характеристику, а у разі вибуття на лікування за межі гарнізону, крім того, - атестат на речове і грошове забезпечення, проїзні документи до місця розташування лікувального закладу і назад.

Таким чином, довідка про травму і медична характеристика надається за необхідності лише у разі направлення військовослужбовця на лікування поза розташуванням частини.

Внесення відповідних записів до амбулаторного журналу звернень пацієнтів (книга запису хворих) про звернення ОСОБА_1 влітку 2014 року підтвердив лікар ВМКЦ ЗР ОСОБА_5

Крім того, надання ОСОБА_1 медичної допомоги свідчить про те, що протягом 27 червня - 30 липня 2014 року у зоні проведення АТО ОСОБА_1 було забезпечено надання медичної допомоги медичними працівниками, які при цьому не виявили підстав для евакуації Позивача.

Вказане, як правильно зазначено судом першої інстанції, спростовує твердження Позивача про бездіяльність командира в/ч А0284 полковника ОСОБА_2, яка полягає у неналежному здійсненні ним керівництва внутрішньою службою у в/ч А0284 та начальника штабу в/ч А0284 підполковника ОСОБА_3, яка полягає у неналежній організації ним внутрішньої служби у в/ч А0284 в частині можливості реального проведення лікарем (фельдшером) в медичному пункті військової частини амбулаторного прийому 27.06.2014 року ОСОБА_1

Ураховуючи викладене, апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.

Посилання апелянта на неповне встановлення обставин справи в цій частині безпідставні, оскільки суд вжив всіх можливих заходів для з'ясування обставин надання Позивачу первинної медичної допомоги.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, покликання Позивача на відсутність довідки форми 100 у в/ч А0284 не знайшли свого підтвердження при розгляді справи і не впливають на висновок суду про надання медичними працівниками медичної допомоги ОСОБА_1

Факт передачі ВМКЦ ЗР та одержання первинної медичної карти форма 100 в/ч А0284 підтверджено нарядом № 81/69/446, дійсним до 01.05.2014, накладною (вимогою) від 22.05.2014№ 525/5 та показами свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_8, допитаних судом першої інстанції.

У зв'язку із втратою частини військового майна в зоні проведення АТО, таке було списано на підставі інспекторського посвідчення №11-16 від 11.08.2016, серед якого під порядковим номером 141 значиться первинна картка ф.100.

Суд першої інстанції також дійшов вірного висновку, що не підлягає задоволенню вимога про визнання протиправною бездіяльності в/ч А0284, яка полягає у ненаданні до ВМКЦ ЗР довідки про обставини отримання 27.06.2014 ОСОБА_1 травми (поранення, контузії, каліцтва).

Форма довідки визначена Додатком 5 до Положення.

Відповідно до цієї форми обставини отримання травми повинні бути зазначені на підставі відповідного наказу командира військової частини.

Враховуючи, що на час звернення Позивача за такою довідкою до Відповідача-1 відповідний наказ не був виданий, а також відсутність у в/ч А0284 інформації та її документального підтвердження про отримання ОСОБА_1 травми, поранення, контузії 27.06.2014 під час участі в зоні проведення АТО, немає підстав для висновку про протиправну бездіяльність в/ч А0284.

За встановлених судом фактичних обставин ненадання в/ч А0284 до ВМКЦ ЗР довідки про обставини отримання 27.06.2014 ОСОБА_1 травми (поранення, контузії, каліцтва) за формою, визначеною додатком 5 до Положення, не може бути протиправним.

Разом з тим, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду погоджується з доводами апелянта, що посилання суду першої інстанції на Інструкцію про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затверджену Наказом Міністра оборони України від 06.02.2001 № 36, безпідставні, оскільки дана Інструкція не регулює спірні правовідносини. Однак така помилка не вплинула на правильність вирішення спору.

Суд першоїх інстанції прийняв вірне рішення про задоволення позовної вимоги про зобов'язання в/ч А0284 надати до ВМКЦ ЗР довідки про обставини отримання 27.06.2014 року ОСОБА_1 травми (поранення, контузії, каліцтва) на посаді старшого навідника в/ч А0284 (в/ч-п/п В3724) під час виконання бойових завдань в складі сил антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей за формою, визначеною додатком 5 до Положення.

Відповідно до пункту 1.1. Положення військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Порядок встановлення причинного зв'язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, які призвані на збори, та колишніх військовослужбовців зі службою у Збройних Силах України визначено главою 21 Положення.

Відповідно до пункту 21.1. Положення у разі коли під час медичного огляду військовослужбовців встановлено діагноз, ВЛК встановлює причинний зв'язок захворювання, травми, контузії, каліцтва, поранення.

Формулювання, в яких приймаються постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв визначено пунктом 21.5 цього Положення.

Пунктом 21.7. Положення передбачено, що постанова ВЛК про причинний зв'язок поранення (травми, контузії, каліцтва) приймається відповідно до висновку, зазначеного в довідці про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), або засвідченої копії Акта про нещасний випадок (додаток 1 до Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 06 лютого 2001 року № 36, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 року за № 169/5360 (зі змінами)), у яких зазначаються обставини отримання поранення (контузії, травми, каліцтва). На військовослужбовців довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) оформляється у 2 примірниках, перший подається у госпітальну (гарнізонну) ВЛК, а другий зберігається постійно в особовій справі військовослужбовця. У виняткових випадках допускається розгляд ВЛК копії вказаної довідки, засвідченої відповідною посадовою особою та скріпленої гербовою печаткою військової частини (закладу охорони здоров'я Збройних Сил України).

Таким чином, для встановлення причинного зв'язку захворювань (поранень, контузій, травм, каліцтв) у військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, які призвані на збори, та колишніх військовослужбовців зі службою у Збройних Силах України потрібна довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва).

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 така довідка не видавалася, що зумовило його звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до записів медичної книжки від 22 січня 2013 року ОСОБА_1 є здоровим та придатним до військової служби, відомості щодо вад слуху чи скарг з цього приводу в 2013 році відсутні.

Скарги на «постійний «свист» у вухах; головний біль, сильний, різкий та постійний біль в ділянці правового вуха та коловушній ділянці» датовані 31.07.2014 та 01.08.2014. тобто в перші дні повернення ОСОБА_1 з зони проведення АТО.

Записи зроблено відповідно лікарем медичної частини в/ч А0284 ОСОБА_6 та лікарем-ЛОР ВМКЦ ЗР ОСОБА_7

На стаціонарне лікування до ВМКЦ ЗР ОСОБА_1 був скерований начальником Академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного як курсант з діагнозом «Двобічна змішана приглухуватість» і перебував у ЛОР відділенні з 15.08.2014 по 26.08.2014.

З медичної картки стаціонарного хворого (історія хвороби) №9072/601 видно, що ОСОБА_1 встановлено заключний клінічний діагноз: «Підгостра двобічна змішана приглухуватість при сприйнятті шепітної мови 5м на обидва вуха».

За результатами проведеної комісійної судово-медичної експертизи в адміністративній справі № 813/1147/15, судовими експертами 02.12.2015 складено висновок за №235, відповідно до якого «не виключено, що виявлене у ОСОБА_1 зниження гостроти слуху на обидва вуха - підгостра двобічна змішана приглухуватість, є наслідком перенесеної мінно-вибухової травми (баротравми)».

Відповідно до статті 18 Статуту військовослужбовці перебувають під захистом держави і мають усю повноту прав і свобод, закріплених Конституцією України.

Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За визначенням, який надано у статті 1 Закону № 2011-XII, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 1-2 Закону № 2011-XII закріплено гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей, відповідно до якої військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відсутність довідки про причини та обставини поранення порушує право позивача на отримання гарантованих законом виплат.

За встановлених апеляційним судом обставин та ураховуючи, що обов'язковою умовою для встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у військовослужбовців зі службою у Збройних Силах України потрібна довідка про обставини травми встановленого зразка, у якій зазначається, що військовослужбовець одержав поранення, (контузію, травму, каліцтво) під час захисту Батьківщини, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом порушеного права Позивача є зобов'язання в/ч А0284 видати довідку про обставини отримання 27.06.2014 ОСОБА_1 травми (поранення, контузії, каліцтва) за формою, визначеною додатком 5 до Положення.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст.ст. 241, ст. 308, ст. 310, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Військової частини А0284 та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2017 року у справі № 813/1147/15 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді З. М. Матковська Р. М. Шавель