Постанова № 73041253, 29.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 825/1905/17 Суддя (судді) першої інстанції: Заяць О.В.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Земляної Г.В.,

при секретарі: Волощук Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно ст. 229 КАС України, в залі суду апеляційну скаргу Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання неправомірним, скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання неправомірним, скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії. Свої вимоги обгрунтовує тим, що 30.08.2017 року наказом Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області № 68 йому було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, у якої відсутні умови, передбачені пунктами 1, 13 частини першої статті 1 цього Закону. Вважає оскаржуваний наказ незаконним та необґрунтованим, прийнятим без дійсного вивчення обставин справи та ситуації, що склалася в країні походження позивача - Бангладеш. Зазначає, що був змушений залишити Бангладеш через переслідування, пов'язані з його належністю до опозиційної партії.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року у задоволенні вказаного адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Свої вимоги обгрунтовує тим, що, на його думку, вказане рішення є таким, що ухвалене з неповним з'ясуванням фактичних обставин, що мають істотне значення для справи, з неправильною оцінкою доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки учасники справи у судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1) є громадянином Народно Республіки Бангладеш і 28.01.2017 прибув до України, де звернувся до відповідача з заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У своїй заяві позивач зазначив, що має побоювання бути заарештованим та засудженим на тривалий строк через політичну діяльність його батька. В обгрунтування побоювань позивач зазначає, що на нього чинили психологічний тиск та відкрили проти нього кримінальну справу, а його батька було засуджено до довічного позбавлення волі (а.с. 47-50).

Під час процедури розгляду заяви позивача з ним була проведена співбесіда, що підтверджується копією протоколу співбесіди від 28.08.2017 року.

За результатами розгляду матеріалів справи позивача, відповідачем було прийнято наказ № 68 від 30.08.2017 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі частини шостої статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, у якої відсутні умови, передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону (а.с. 68).

Не погоджуючись з вказаним наказом відповідача, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні даного адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є неправомірними та необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з приписами частини другої статті 5 Закону особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина сьома статті 7 Закону).

Згідно з частиною першою статті 6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

В силу частини першої статті 8 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта статті 8 Закону).

Згідно з частиною шостою статті 8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону.

Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.

Відповідно до Директиви Європейського Союзу від 29.04.2009 року «Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається», яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутності поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

У відповідності до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця, повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач нелегально, автомобільним транспортом перетнув державний кордон України 28.01.2017 року з території Російської Федерації, з метою подальшого виїзду до країн Західної Європи, та звернувся з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тільки після затримання працівниками Відділу по боротьбі зі злочинами пов'язаними з торгівлею людьми Головного управління Національної поліції в Чернігівській області, що підтверджується копією постанови Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 22.02.2017 року № 743/217/17, протоколом співбесіди від 28.08.2017 року, та ставить під сумнів реальність побоювань переслідування та намір позивача отримати в Україні статус біженця.

З анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та протоколу співбесіди, наявних в матеріалах справи, судом першої інстанції було правильно встановлено, що позивач ніколи не був членом жодної релігійної, військової чи громадської організації, утисків на батьківщині за релігійною чи гендерною ознаками не зазнавав, не переховувався від переслідування, а тому не може вважатися жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Отже, відповідачем при прийнятті рішення було проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань в країні походження є реальними, а тому обґрунтовано прийнято наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано обставини в адміністративній справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального при дотриманні норм процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

Г.В. Земляна

Повний текст складено 29.03.2018 року.