Постанова № 73041192, 29.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 810/3246/16 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Земляної Г.В.,

при секретарі: Волощук Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги ОСОБА_3, Університету державної фіскальної служби України на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Університету державної фіскальної служби України про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_3 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Університету державної фіскальної служби України про зобов'язання вчинити певні дії. Свої вимоги обгрунтовує тим, що вважає спірні дії відповідача протиправними та просить зобов'язати Університет державної фіскальної служби України здійснити перерахунок та виплатити йому грошове забезпечення за період з 02 березня 2015 року по 27 липня 2016 року, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати 686 грн. 86 коп. Зобов'язати Університет державної фіскальної служби України нарахувати та виплатити йому матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу у зв'язку із виходом у щорічні чергові відпустки за 2014 рік (згідно наказу університету від 12.01.2015 року №4-в), за 2015 рік (згідно наказу університету від 03.03.2016 року №32-в) та за 2016 рік (згідно наказу університету від 19.05.2016 року № 50-в). Зобов'язати Університет державної фіскальної служби України здійснити перерахунок та виплатити йому одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, який складає 18 років 04 місяців 26 днів, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати 686 грн. 86 коп. Зобов'язати Університет державної фіскальної служби України здійснити перерахунок та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток в органах внутрішніх справ та податковій міліції у загальній кількості 56 календарних днів, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати 686 грн. 86 коп. Усі нарахування та виплати Університету державної фіскальної служби України здійснити з урахуванням компенсації (індексації) за інфляційні процеси, а також із врахуванням збільшення посадового окладу.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року задоволено адміністративний позов частково. Зобов`язано Університет державної фіскальної служби України здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_3 грошове забезпечення за період з 02.03.2015 року по 11.07.2016 року, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати - 686,86 грн., без урахування податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів. Зобов'язано Університет державної фіскальної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки виплати грошового забезпечення при звільненні з податкових органів - з 12.07.2016 року по 15.07.2016 року, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати - 686,86 грн. без урахування податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів. Зобов'язано Університет державної фіскальної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_3 матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу 3783,00 грн. у зв'язку з виходом у щорічні чергові відпустки за 2014 рік, за 2015 рік та за 2016 рік. Зобов'язано Університет державної фіскальної служби України перерахувати та виплатити ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби відповідно до положень статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за повних 18 років календарної служби, виходячи з розміру середньомісячного грошового забезпечення - 14767,56 грн. Зобов'язано Університет державної фіскальної служби України здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток у загальній кількості 56 календарних днів, виходячи із середньомісячної заробітної плати - 14767,56 грн. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити постанову суду першої інстанції. Свої вимоги обгрунтовує тим, що, на його думку, судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам законності та обгрунтованості, однак просить змінити її в частині зазначених судом першої інстанції сум грошового забезпечення у зв'язку з підвищенням посадового окладу та визнати право позивача на компнсацію заподіяної відповідачем моральної шкоди у зв'язку з порушенням його трудових прав.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих вимг відмовити. Свої вимоги обгрунтовує тим, що, на його думку, суд першої інстанції в повній мірі не дослідив обставини справи, не надав належної оцінки наданим позивачем доказам та не врахував їх при постановленні рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до наказу ректора Одеського державного університету внутрішніх справ від 20.04.2012 року № 40-о/с, полковника міліції ОСОБА_3 (позивач у справі), увільнено з посади начальника кафедри теорії та історії держави і права та відряджено для подальшого проходження служби до Державної податкової служби України (далі - ДПС України) (Том 1, а.с. 16).

Наказом НУ ДПС України від 23.04.2012 року № 108-к ОСОБА_3 призначено на посаду заступника начальника факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції з навчальної роботи (Том 1, а.с. 17).

Наказом НУ ДПС України від 22.12.2014 року № 394-к ОСОБА_3 призначено виконуючим обов'язки заступника начальника факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції з навчально-методичної та наукової роботи (Том 1, а.с. 18-19).

Згідно з наказом НУ ДПС України від 02.03.2015 року № 71-к ОСОБА_3 звільнено від виконання службових обов'язків заступника начальника факультету з навчально-методичної та наукової роботи у зв'язку з закінченням безперервного строку тимчасового виконання обов'язків та зараховано в розпорядження факультету (Том. 1, а.с. 20).

Відповідно правил Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, обставини справи, встановлені адміністративним судом у справах № 810/1627/15 та № 810/ 5307/15 є такими, що не потребують доказуванню.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 06.08.2015 року по справі № 810/1627/15, яка набрала законної сили, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково, визнано протиправним та скасовано наказ НУ ДПС України від 02.03.2015 року №71-к о/с про звільнення ОСОБА_3 з посади та виведення у розпорядження, зобов'язано відповідача завершити процедуру погодження кандидатури ОСОБА_3 на посаду заступника начальника факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції з навчально-методичної та наукової роботи НУ ДПС України з профільними структурними підрозділами апарату ДФС України.

На виконання вищезазначеного судового рішення наказом НУ ДПС України від 05.10.2015 року № 576-к скасовано наказ НУДПС України від 02.03.2015 року № 71-к "Про звільнення від виконання службових обов'язків", полковника податкової міліції ОСОБА_3 знову звільнено від виконання службових обов'язків за займаною посадою та зараховано в розпорядження факультету (Том 1, а.с.21).

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 15.01.2016 року по справі № 810/5307/15, яка набрала законної сили, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково, визнано протиправним та скасовано наказ НУ ДПС України від 05.10.2015 року № 576-к о/с про звільнення ОСОБА_3 з посади та виведення у розпорядження, зобов'язано НУ ДПС України завершити процедуру погодження кандидатури ОСОБА_3 на посаду заступника начальника факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції з навчально-методичної та наукової роботи НУ ДПС України з профільними структурними підрозділами апарату ДФС України.

Щодо тверджень відповідача про те, що у справах № 810/1627/15 та № 810/5307/17 позивачу було відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині поновлення на посаді в.о. заступника начальника факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції з навчально-методичної та наукової роботи НУ ДПС України, відтак не встановлено незаконного звільнення з посади та факту вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне.

Так, у справі № 810/5307/15 було встановлено, що оскільки на час розгляду справи посада позивача обіймається іншою особою, правомірність та законність призначення якої не було спростовано ні судовими рішеннями, ні сторонами у справі, суд не мав підстав для поновлення позивача у статусі в.о. такої посади.

При цьому, суд визнав спірні накази про звільнення позивача від виконання службових обов'язків та виведення у розпорядження факультету протиправними, скасувавши їх.

Отже, судом в адміністративних справах № 810/1627/15 та № 810/5307/15 визнано звільнення позивача від виконання службових обов'язків протиправним, у зв'язку з чим право позивача на відповідне грошове забезпечення має бути відновлено. У відповідача виникає обов'язок провести перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_3, виходячи з посадового окладу в.о. заступника начальника факультету з навчально-методичної та наукової роботи факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції, починаючи з 02.03.2015 року, на якій позивач перебував до того, як його протиправно вивели у розпорядження.

Грошове забезпечення на час виведення позивача у розпорядження факультету нараховувалось та виплачувалось у зменшеному розмірі, про що свідчить довідка про його доходи, надана відповідачем за період роботи ОСОБА_3 з березня 2015 року по липень 2016 року.

Відповідач після скасування судом вищезазначених наказів перерахунку грошового забезпечення позивача не здійснював.

Твердження позивача про те, що його протиправно 02.03.2015 року звільнено з роботи, у зв'язку з чим мав місце вимушений прогул, суд не приймає до уваги, оскільки позивача звільнено від виконання службових обов'язків за займаною посадою та виведено у розпорядження факультету.

Наказом Державної фіскальної служби України від 15.01.2016 року № 34 на виконання розпорядження КМУ від 11.11.2015 року № 1184-р утворено Університет ДФС України, реорганізувавши шляхом злиття НУ ДПС України, Державного науково-дослідного інституту митної справи, Науково-дослідного інституту фінансового права (Том 1, а.с. 192-193).

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на час прийняття рішення НУ ДРС України (код 02973089) знаходиться в стані припинення за рішенням засновників. Також є запис про те, що правонаступником НУ ДПС України є Національна академія ДПС України (Том 1, а.с.194-201).

11.02.2016 року на підставі наказу НУ ДПС України від 26.01.2016 року № 35-к «Про попередження працівників про наступне звільнення» позивача попереджено про наступне звільнення у зв'язку з реорганізацією НУ ДПС України відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП) та п.п. «г» п. 64 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР.

Згідно з наказом НУ ДПС України № 32-в від 03.03.2016 року позивачу з 09.03.2016 року по 18.04.2016 року було надано основну щорічну відпустку терміном 41 календарний день, з них 40 календарних днів - основну щорічну відпустку за період роботи з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року; 1 календарний день - додаткову оплачувану відпустку на дорогу (Том 1, а.с. 23).

З листа-повідомлення ДФС України від 16.05.2016 року ДФС не погодило кандидатуру ОСОБА_3 на посаду заступника начальника факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції з навчально-методичної та наукової роботи НУ ДПС України у зв'язку з недостатнім рівнем організаційно-ділових якостей кандидата (Том 2, а.с.63).

Згідно з наказом НУ ДПС України № 50-в від 19.05.2016 позивачу з 23.05.2016 року по 03.07.2016 року було надано основну щорічну відпустку терміном 41 календарний день, з них 40 календарних днів - основну щорічну відпустку за період роботи з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року; 1 календарний день - додаткову оплачувану відпустку на дорогу (Том 1, а.с. 24).

07.07.2016 року позивач подав на ім'я Голови Комісії з реорганізації НУ ДПС України ОСОБА_4 рапорт, відповідно до якого просив звільнити його з посади в.о. заступника начальника факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції з навчально-методичної та наукової роботи у запас.

На підставі рапорту ОСОБА_3 від 07.07.2016 року, на виконання судових рішень у справах № 810/1627/15 та № 810/5307/15, наказом НУ ДПС України від 07.07.2016 року № 127-к скасовано наказ НУДПС України від 02.03.2015 року № 71-к "Про звільнення від виконання службових обов'язків" та наказ НУДПС України від 05.10.2015 року № 576-к «По особовому складу», ОСОБА_3 визнано таким, що не пройшов погодження на посаду, та 11.07.2016 року звільнено з посади та органів податкової міліції у запас за ст. 64 п. «Г» (скорочення штату) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ від 29.07.1991 року (Том 1, а.с.25-26).

Зазначеним наказом була визначена вислуга років позивача на день звільнення, а саме: календарна - 18 років 04 місяці 26 днів; пільгова - 0; загальний страховий стаж: 26 років 08 місяців 04 днів.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ ОСОБА_3 наказано виплатити грошову допомогу у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, який складає 16 років 00 місяців 02 дні за КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» за рахунок загального фонду в межах кошторисних призначень, а також виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток в органах податкової міліції у загальній кількості 50 календарних днів.

11.07.2016 року позивач отримав трудову книжку, про що свідчить його особистий підпис (Том 1, а.с.108-109).

При звільненні позивач отримав грошове забезпечення у розмірі 44180,16 грн. (Том 2, а.с. 65, 66). Згідно з платіжним дорученням від 14.07.2016 року № 970, НУ ДПС України перераховано кошти у розмірі 44180,16 на рахунок Управління державної казначейської служби України у м. Ірпені Київської області 15.07.2017 року (Том 2, а.с. 66). Згідно з платіжним дорученням від 20.07.2016 року № 28 грошові кошти в сумі 44180,16 грн. одержано ПАТ КБ «Приватбанк» (Том 2, а.с. 64).

Згідно з випискою по банківській картці ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 44180,16 грн. на його картковий рахунок надійшли 27.07.2016 року (Том 1, а.с.28).

Позивач, вважаючи, що відповідачем під час звільнення йому не в повній мірі було нараховано та виплачено грошове забезпечення, матеріальну допомогу на оздоровлення у зв'язку з виходом у щорічні чергові відпустки за 2014, 2015 та 2016 роки, одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток, з порушенням строків розрахунку, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи даний адміністративний позов частково суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню частково.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас, діяльність податкової міліції регулюється Розділом ХVІІІ Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 356.1 статті 356 ПК України держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей.

Особливості проходження служби окремими категоріями осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначені в розділі VIII Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМУ від 29.07.1991 року № 114.

Відповідно до п. 10 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Розділом VII вказаного Положення врегульовано питання звільнення зі служби осіб рядового і начальницького складу.

Постановою КМУ від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» упорядковано структуру та умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та затверджено схеми посадових окладів і додаткових видів грошового забезпечення за категоріями військовослужбовців (пункт 3 цієї постанови).

Проте, зазначеним нормативним актом не визначено порядку проведення розрахунку при звільненні зі служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України (далі - ВСУ) від 17.02.2015 року у справі № 21-8а15.

Щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_3 грошове забезпечення за період з 02.03.2015 року по день фактичного розрахунку, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати - 858, 57 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач ОСОБА_3 проходив службу в органах податкової міліції та перебував у трудових відносинах з НУ ДПС України з 23.04.2012 року по 11.07.2016 року, у зв'язку з чим отримував грошове забезпечення. Остання займана ним посада - в.о. заступника начальника факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції з навчально-методичної та наукової роботи НУ ДПС України.

Наказом НУ ДПС України від 07.07.2016 року № 127к о/с ОСОБА_3 звільнений у запас з 11.07.2016 року за п. «г» ст. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів).

Згідно з витягом з послужного списку, вислуга років позивача на день звільнення складає: календарна - 18 років 04 місяці 26 днів, пільгової - немає, загальний страховий стаж - 26 років 08 місяців 04 днів.

При звільненні відповідачем НУ ДПС України було нараховано грошову допомогу ОСОБА_3 відповідно до ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за 16 років 00 місяців 02 дні за КЕКВ 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» за рахунок загального фонду в межах кошторисних призначень, а також грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток в органах податкової міліції у загальній кількості 50 календарних днів.

При нарахуванні грошового забезпечення відповідач виходив із середньоденної й середньомісячної заробітної плати, застосовуючи абз. 3 п. 5 Методичних рекомендацій з питань грошового забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції, затверджених наказом ДФС України від 09.12.2015 року № 973 «Про порядок організації бухгалтерського обліку та про деякі фінансові питання», та абз. 3 п. 5 Методичних рекомендацій з питань грошового забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції, затверджених наказом ДФС України від 07.09.2016 року № 748 «Про затвердження Методичних рекомендацій з питань грошового забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції».

Університетом ДФС України було оформлено платіжне доручення № 970 від 14.07.2016 року щодо перерахування ОСОБА_3 грошового забезпечення при звільненні у загальному розмірі 44180,16 грн. При цьому, відповідно до відтиску печатки Головного управління Державної казначейської служби у м. Ірпені Київської області на вказаному платіжному дорученні, перерахування коштів в сумі 44180,16 грн. фактично було здійснено 15.07.2016 року.

Позивач не погоджується з розрахунком відповідача грошового забезпечення при звільненні за період з 02.03.2015 року по день фактичного розрахунку з ним, а також з розрахунком середньоденної й середньомісячної заробітної плати. Просив суд зобов'язати відповідача здійснити перерахунок і виплату належного грошового забезпечення на його користь, починаючи з 02.03.2015 року по день фактичного розрахунку.

Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 21.01.2015 року у справі № 6-195цс14, механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100. Під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата.

Згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР середній заробіток працівника визначається за правилами, закріпленими у Порядку.

Колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям судом першої інстанції доводів відповідача про те, що при визначенні розміру середньоденної й середньомісячної заробітної плати (грошового забезпечення) ОСОБА_3 виключному застосуванню підлягає абз. 3 п.5 Методичних рекомендацій з питань грошового забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції, затверджених наказом ДФС України від 09.12.2015 року № 973 «Про порядок організації бухгалтерського обліку та про деякі фінансові питання», та абз. 3 п. 5 Методичних рекомендацій з питань грошового забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції, затверджених наказом ДФС України від 07.09.2016 року № 748 «Про затвердження Методичних рекомендацій з питань грошового забезпечення осіб начальницького складу податкової міліції», а Порядок № 100 у даному випадку застосуванню не підлягає, оскільки єдиним нормативним актом, який визначає порядок обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження, чинність якого поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності є Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100.

У свою чергу п. 4 Порядку № 100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством не враховуються:

а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками);

б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо);

в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових);

г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об'єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності);

д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо;

е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати;

є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором;

ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування;

з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку;

и) виплати, пов'язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо;

і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування;

ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством);

й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства;

л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.

Відповідно до ч. 5 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначені сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку та інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 року № 499, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 року за № 205/14896, визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Оскільки ОСОБА_3 протиправно переведено у розпорядження у березні 2015 року, у січні-лютому 2015 року він не працював у повній мірі, то враховуючи положення абз. 4 п. 2 Порядку № 100, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що його середньоденна заробітна плата має обчислюватися, виходячи з виплат за попередні два повних місяці роботи - листопад та грудень 2014 року.

З довідки про доходи ОСОБА_3 вбачається, що його заробітна плата за листопад 2014 складала 14127,84 грн., а за грудень 2014 року - 18433,29 грн. (Том 1, а.с. 29, Том 2, а.с. 173).

Розмір заробітної плати за листопад 2014 року в сумі 14127,84 грн. сторонами не оспорюється.

Що стосується розміру заробітної плати за грудень 2014 року, колегія суддів зазначає наступне.

З довідок НУ ДПС України про доходи ОСОБА_3, розрахованих та наданих на вимогу суду згідно з Порядком № 100, вбачається, що фактична кількість відпрацьованих робочих днів за листопад-грудень 2014 року - 43, виходячи із заробітної плати за листопад 2014 року - 14127,84 грн., за грудень 2014 року - 10407,29 грн., середньоденна заробітна плата складає 570,58 грн., а середньомісячна - 12267,56 грн. (Том 2, а.с. 171,172).

Позивач погоджується з тим, що у грудні 2014 року йому було нараховано та виплачено одноразову виплату - матеріальну допомогу у розмірі 3026,00 грн. (Том 1, а.с. 29, Том 2, а.с. 174).

При цьому, відповідачем не спростовано доводи позивача про те, що розмір заробітної плати за грудень 2014 року без врахування матеріальної допомоги складає не 10407,29 грн., як це було зазначено відповідачем у довідці, а 15407,29 грн. Також представником відповідача під час розгляду справи не доведено суду, які саме одноразові виплати були включені при розрахунку заробітної плати за грудень 2014 року, яка склала у загальному розмірі 18433,29 грн.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при розрахунку середньоденної й середньомісячної заробітної плати ОСОБА_3 слід виходити із заробітної плати за грудень 2014 року у розмірі 15407,29 грн.

Отже, при фактичній кількості відпрацьованих робочих днів - 43, заробітній платі за останні 2 місяці - 29535,13 грн., середньоденна заробітна плата складає (14127,84 грн.+15407,29грн.)/(20+23)= 686,86 грн./день, та середньомісячна заробітна плата (14127,84 грн.+15407,29грн.)/2= 14767,56 грн./місяць.

Що стосується тверджень позивача щодо корегування з 01.12.2015 року його посадового окладу на 25 відсотків відповідно до Постанови КМУ № 1013, у зв'язку з чим збільшується середньоденний заробіток у розмірі 858,57 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про їх необгрунтованість, оскільки підвищення посадових окладів відбулось у грудні 2015 року, а відповідно до Постанови № 100 розрахунок середньоденної заробітної плати обчислюється, виходячи з виплат за попередні два повних місяці роботи, у даному випадку - листопад-грудень 2014 року, та здійснити розрахунок середньої заробітної плати з грудня 2015 року не вбачається можливим.

Що стосується вимог позивача щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення за час затримки виплати при звільненні - з 12.11.2016 року по день фактичного розрахунку, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідач у день звільнення 11.07.2016 року не провів з позивачем всі розрахунки.

Згідно зі ст. 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП.

Статтею 116 КЗпП встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Частиною 1 ст. 117 КЗпП зазначається, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями ст.ст. 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП , тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, що встановлено ч. 2 ст. 117 КЗпП.

Аналізуючи вище згадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст. 116 КЗпП, при цього визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Судом першої інстанції було встановлено, що згідно з відтиском печатки Головного управління Державної казначейської служби у м. Ірпені Київської області на платіжному дорученні № 970 від 14.07.2016 року кошти в сумі 44180,16 грн. Університет ДФС України перерахував на державний казначейський рахунок 15.07.2016 року (Том 2, а.с. 66). Тобто моментом припинення відповідачем правопорушення є день фактичного розрахунку, а саме: день, коли грошові кошти надійшли на казначейський рахунок - 15.07.2016 року.

За правилами ст. 117 КЗпП України час затримки належних ОСОБА_3 сум, як звільненому 11.07.2016 року працівнику, складає період з 12.07.2016 року по 15.07.2016 року.

При цьому, що після ухвалення судового рішення відповідач не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, у зв'язку з чим позивач вправі звернутись до суду з вимогами щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

Аналогічна правова позиція зазначена також у вищевказаній постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 року по справі № 21-1765а15.

Отже, враховуючи факт невиплати відповідачем ОСОБА_3 при звільненні всіх належних йому сум, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що повний та ефективний захист порушених прав позивача також потребує спонукання роботодавця нарахувати та виплатити звільненому працівникові середній заробіток за весь час затримки належних йому сум по день фактичного розрахунку, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про необхідність виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, колегія суддів зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII, який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За правилами ст. 9 Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 168.5 ст. 168 ПК України визначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Зазначені положення податкового законодавства кореспондуються із правилами п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004 року №44 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з яким грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзв'язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції.

Відповідно до п. 3 Порядку від 15.01.2004 року № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Згідно із п.п. 4, 5 Порядку від 15.01.2004 року № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених правових норм показав, що військовослужбовцям, звільненим з військової служби гарантується право на виплату грошового забезпечення у розмірі та порядку, визначеному чинним законодавством.

Так, утримані з грошового забезпечення суми податку на доходи фізичних осіб мають компенсаторний характер та підлягають поверненню у розмірі, рівноцінному втратам доходів цієї категорії громадян, одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Враховуючи викладене, оскільки на законодавчому рівні суми податку, утримані з грошового забезпечення, мають компенсаторний характер та підлягають поверненню військовослужбовцю одночасно із проведенням виплати грошового забезпечення, а відповідач не виконав покладений на нього обов'язок щодо повернення позивачу вказаних коштів, суд вважає, що такі дії відповідача неправомірні, а отже наявні підстави для стягнення цих сум на користь позивача в судовому порядку.

Крім того, відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Оскільки позивач був протиправно виведений у розпорядження з 02.03.2015 року, фактичний розрахунок відповідачем у день звільнення не проведено, у ОСОБА_3 виникли всі необхідні та достатні підстави для перерахунку грошового забезпечення за час перебування у протиправному розпорядженні та відшкодування середнього заробітку за весь час затримки при звільненні по день фактичного розрахунку, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати - 686,86 грн.

Щодо зобов'язання нарахувати та виплатити матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу у розмірі 3783,00 грн. у зв'язку з виходом у щорічні чергові відпустки за 2014, 2015, 2016 роки, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами п. 2 постанови КМУ від 09.03.2006 року №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» керівникам органів надано право у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника.

Відповідно до п. 2.1 Положення № 114 матеріальна допомога на оздоровлення надається в розмірі середньомісячної зарплати, обрахованої відповідно до п. 2 Постанови № 100, один раз на рік, одночасно з наданням відпустки. У разі обмежених фінансових можливостей з надання матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі середньомісячної зарплати вона може надаватися у розмірі посадового окладу.

Судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до наказу НУ ДПС України від 12.01.2015 року № 4-в позивачу з 13.01.2015 року було надано чергову щорічну відпустку за 2014 рік (Том 1, а.с. 22).

Згідно з наказом НУ ДПС України № 32-в від 03.03.2016 року позивачу з 09.03.2016 року по 18.04.2016 року було надано основну щорічну відпустку терміном 41 календарний день, з них 40 календарних днів - основну щорічну відпустку за період роботи з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року; 1 календарний день - додаткову оплачувану відпустку на дорогу (Том 1, а.с. 23).

Згідно з наказом НУ ДПС України № 50-в від 19.05.2016 року позивачу з 23.05.2016 року по 03.07.2016 року було надано основну щорічну відпустку терміном 41 календарний день, з них 40 календарних днів - основну щорічну відпустку за період роботи з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року; 1 календарний день - додаткову оплачувану відпустку на дорогу (Том 1, а.с. 24).

Водночас при наданні відпусток, незважаючи на мотивований рапорт, позивачу відмовлено у виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу, що не було спростовано представником відповідача.

Штатним розписом НУ ДПС України на 2016 рік (вводився з 01.01.2016 року) базовий посадовий оклад заступника начальника факультету підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників податкової міліції з навчально-методичної та наукової роботи складав 3783,00 грн. (Том 1, а.с.174).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу у розмірі 3783,00 грн. у зв'язку з виходом у щорічні чергові відпустки за 2014, 2015, 2016 роки є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо зобов'язання здійснити перерахунок та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, який складає 18 років 04 місяці 26 днів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 10 Постанови КМУ від 17.07.1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей", військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби: які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Аналогічна норма визначена абз.1 ст. 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", а саме - особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку з скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за повний календарний рік служби.

У наказі про звільнення від 07.07.2016 року № 127к о/с визначено, що вислуга ОСОБА_3 у календарному обчисленні складає 18 років 04 місяці 26 днів, а виплату одноразової грошової допомоги проведено за 16 років 00 місяців 02 дні.

Відповідач також посилався на лист ДФС України від 26.05.2017 року щодо обчислення строку календарної служби у податковій міліції для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні полковника податкової міліції ОСОБА_3, яким було повідомлено, що позивач не має права на призначення пенсії за п.п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», а саме: період навчання у цивільному вищому навчальному закладі зараховується повністю до страхового стажу (Том 2, а.с. 99-100).

На думку позивача, відповідач здійснив нарахування одноразової грошової допомоги з порушенням його трудових прав, оскільки її розмір обрахований з розміру грошового забезпечення, яке є меншим, ніж належить, не враховано час його навчання у цивільних вищих навчальних закладах із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби.

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_3 у період з 01.09.1994 року по 01.07.1999 року навчався та був асистентом кафедри історії України і політології в Одеському державному сільськогосподарському інституті; з 02.07.1999 року прийнятий на посаду асистента кафедри філософії, історії і політології Одеського державного сільськогосподарського інституту; з 01.09.1999 року по 10.07.2000 року - на посаді старшого викладача цієї ж кафедри (Том 1, а.с. 111, 232-233).

Пунктом 2 вищевказаної Постанови № 393 передбачено, що особам офіцерського складу додатково зараховується час їхнього навчання (у тому числі заочно) у цивільних вищих навчальних закладах, а також у інших навчальних закладах, після закінчення яких присвоюється офіцерське звання, до вступу на військову службу або призначення на відповідну посаду в межах до п'яти років із розрахунку - один рік за шість місяців.

Згідно з копією послужного списку, ОСОБА_3 під час навчання в Одеському державному сільськогосподарському інституті 22.04.1998 року присвоєно військове звання «старший лейтенант», 15.07.2000 року - «майор міліції» (Том 1, а.с.111).

Отже, у день звільнення ОСОБА_3 відповідач зобов'язаний був позивачу виплатити разом з іншими виплатами одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний рік календарної служби, тобто за 18 календарних років, з врахуванням часу навчання у вищевказаному цивільному вищому навчальному закладу, яким позивачу було присвоєно офіцерське звання, із розрахунку - один рік за шість місяців.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, відповідача слід зобов'язати перерахувати ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, який складає 18 років, виходячи з розміру середньомісячного грошового забезпечення - 14767,56 грн.

Щодо зобов'язання здійснити перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток у загальній кількості 56 календарних днів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Пунктом 52 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою КМУ від 29.07.1991 року № 114 встановлено, що чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року.

Абзацом 2 п. 56 цього Положення передбачено, що особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Згідно з абз. 1 п. 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Отже, розрахунок компенсації за невикористані дні відпустки повинен обчислюватися виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати цієї компенсації з урахуванням вимог викладених у Порядку № 100.

У даному випадку Порядком № 100 встановлено, що грошова компенсація за невикористану відпустку обчислюється у календарних днях, а не у робочих.

Судом першої інстанції було встанволено, що на день звільнення у позивача в органах податкової міліції залишилося у загальній кількості 50 календарних днів невикористаної щорічної відпустки, що не оспорюється відповідачем.

За правилами ч. 1 ст. 24 Закону України "Про відпустки" та ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до наказу НУ ДПС України від 07.07.2016 року № 127-к про звільнення, ОСОБА_3 виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток в органах податкової міліції у загальній кількості 50 календарних днів.

Крім того, під час попередньої служби в Одеському державному університеті внутрішніх справ у ОСОБА_3 за час проходження служби в органах внутрішніх справ у період з 26.01.2009 року по 22.04.2012 року залишились невикористаними 6 календарних днів (за 2010 рік - 5, за 2011 рік - 1), про що видано Довідку від 29.07.2016 року № 136 (Том 1 а.с. 27).

Частиною 3 ст. 24 Закону України "Про відпустки" передбачає, що у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник.

Аналогічні положення містить ч. 3 ст. 83 КЗпП України.

Статтею 9 вищевказаного Закону та ч. 2 ст. 81 КЗпП України визначено, що якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

Таким чином, незалежно від того, чи перераховано з попереднього місця роботи грошові кошти за невикористані щорічні відпустки, чи ні, переведеному працівникові мають надати й оплатити невикористані на попередньому місці роботи дні щорічної відпустки.

Судом першої інстанції встановлено, що всупереч наведених правових положень компенсація за невикористані дні щорічної відпустки у кількості 6 календарних днів у день звільнення позивачу також не нарахована та не виплачена.

Керуючись вимогами Порядку № 100, обчислення суми середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані календарні дні відпустки на день звільнення проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористані відпустки, у даному випадку з липня 2015 року по червень 2016 року.

В абз. 4 п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що якщо працівник з незалежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації на невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Крім того, правова позиція щодо наявності у працівника органів внутрішніх справ при його звільненні права на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку висловлена ВСУ в постанові від 14.10.2014 року (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 41479701), яка підлягає обов'язковому врахуванню у спірних правовідносинах.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів, які підтверджують виплату ОСОБА_3 грошової компенсації за невикористані ним 56 календарних днів відпустки, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в цій підлягають частковому задоволенню, відповідача слід зобов'язати здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_3 грошову компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток у загальній кількості 56 календарних днів, виходячи із середньомісячної заробітної плати - 14767,56 грн.

Щодо зобов'язання відшкодувати моральну (немайнову) шкоду за період з 02.03.2015 року по день фактичного розрахунку у розмірі, встановленому з 01.01.2017 року відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» мінімальної місячної заробітної плати - 3200,00 грн. за кожен повний місяць порушення прав позивача у сфері трудових відносин, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що спір за своєю суттю зводиться до оскарження дій відповідача щодо нарахування виплат при звільненні з займаної посади, чим, на думку позивача, йому спричинено, у тому числі моральну шкоду.

За змістом ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно ж з ч. 1 та ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За приписами ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що до випадків, які містяться у ч. 2 ст. 1167 ЦК України, наведені позивачем у позові обставини не відносяться.

Згідно з роз'ясненнями постанови Пленумом Верховного Суду України від 23.03.1995 року № 4 (із змінами і доповненнями від 25.05.2001 № 5) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд у таких спорах повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.

За змістом КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Проте, судом першої інстанції було встановлено, що позивач не надав суду переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між його звільненням з посади та виведенням у розпорядження та завданням моральної шкоди (у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо).

Сам лише факт порушення трудових прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Крім того, визнання судом протиправними дій відповідача стосується виключно меж застосування трудового законодавства, в той час як моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами у сукупності зі спірними нарахуваннями грошових коштів при звільненні.

Визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів погоджується з критичним сприйняттям судом першої інстанції тверджень ОСОБА_3 як на підставу позовних вимог про стягнення моральної шкоди щодо душевних страждань, порушення нормальних життєвих зв'язків, потребування додаткових зусиль для організації життя, оскільки усі перелічені факти не підтверджені в ході розгляду справи та стосуються виключно індивідуальної, психологічної і суб'єктивної ознаки сприйняття таких наслідків звільнення позивачем. Що ж до об'єктивних обставин зазначеного, то судом таких не встановлено, а тому правильним є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення цієї частини позовних вимог.

З урахуванням вказаного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано обставини в адміністративній справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального при дотриманні норм процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи сторін, викладені в апеляційних скаргах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, Університету державної фіскальної служби України - залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

Г.В. Земляна

Повний текст складено 29.02.2018 року.