Постанова № 73041172, 29.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/13999/17 Суддя (судді) першої інстанції: Власенкова О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів: Ключковича В.Ю., Беспалова О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Сергієнко Т.О.,

представника позивача - Золотухіної Г.О.,

представника відповідача - Михайлова С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року у справі за позовом Національної поліції України до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною постанови, -

В С Т А Н О В И В

Позивач звернувся до суду з позовом до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва Олександра Вячеславовича від 06.10.2017 ВП №54848475 в частині стягнення з Національної поліції України виконавчого збору у розмірі 12 800,00 гривень.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року позов задоволено.

На вказане судове рішення Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подано апеляційну скаргу, у якій скаржник ставить питання про скасування названого рішення та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування своїх доводів апелянт посилається на порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що повноваження щодо стягнення з боржника виконавчого збору, надані державному виконавцю статтями 26 та 27 Закону України "Про виконавче провадження", а тому державний виконавець не вправі порушувати вимоги чинного законодавства.

Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає її розгляду по суті.

У судовому засіданні 29 березня 2018 року представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, представник позивача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції, перевіряючи у межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2017 у справі №757/6631/17-а частково задоволено позовну заяву ОСОБА_5 до Національної поліції України про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії.

Зокрема, суд визнав протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо нерозгляду заяви (рапорту) ОСОБА_5 від 07.10.2016 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням III групи інвалідності та зобов'язано Національну поліцію України розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_5 як інваліду III групи захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків та прийняти відповідне рішення за його заявою (рапортом) від 07.10.2016. Зобов'язав Національну поліцію України надати у місячний строк звіт про виконання судового рішення в порядку статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України.

На виконання цього судового рішення та відповідно до виконавчого листа Київського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2017 №757/6631/17 постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєвим О.В. від 06.10.2017 відкрито виконавче провадження, яким боржника - Національну поліцію України зобов'язано на користь ОСОБА_5 розглянути питання щодо призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІІ групи захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків та прийняти відповідне рішення за його заявою (рапортом) від 07.10.2016 . Боржнику встановлено строк виконання рішення суду протягом 10 робочих днів та стягнуто з нього виконавчий збір у розмірі 12 800,00 грн.

Супровідним листом від 06.10.2017 №54848475/16 відповідач направив згадану постанову державного виконавця на адресу Національної поліції України.

Як встановлено судом, вказаний лист разом із постановою державного виконавця надійшов до позивача та був зареєстрований 20.10.2017.

На виконання вказаного рішення суду Національною поліцією України видано наказ від 25.10.2017 №1707 про виплату ОСОБА_5 одноразової грошової допомоги в сумі 400 000,00 грн. на підставі висновку про призначення такої допомоги.

Листом від 26.10.2017 №4259/29/2/01-2017 Національна поліція України повідомила державного виконавця про виконання рішення суду в установленому порядку. Лист направлено на адресу державного виконавця 27.10.2017, що підтверджується фіскальним чеком про відправлення поштового відправлення від 27.10.2017.

Таким чином, вважаючи, що судове рішення було виконано добровільно, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець не вчинив жодних дій, які б свідчили про реалізацію заходів примусового виконання рішення, передбачених статтею 10 Закону Україн «Про виконавче провадження». Крім того, рішення суду виконане боржником добровільно у межах встановленого державним виконавцем десятиденного строку, що виключає стягнення з нього виконавчого збору.

Колегія суддів апеляційної інстанції, перевіряючи у межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість рішення місцевого адміністративного суду, зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), статтею 1 якого передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У відповідності до п. 1 ч. 3 ст.18 Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Отже, перевірка виконання боржником рішення, що підлягає виконанню, поза межами виконавчого провадження не передбачена, і лише відкривши виконавче провадження виконавець має право здійснити такі дії і встановити факт виконання чи невиконання рішення суду.

Згідно положень ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно із ч. 5 вказаної статті, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частина 6 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження», за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Отже, аналіз наведених норм законодавства свідчить про обов'язок державного виконавця відкрити виконавче провадження, прийнявши постанову про відкриття виконавчого провадження, у якій слід вказати про стягнення виконавчого збору та зобов'язання боржника виконати рішення суду у 10-денний строк. При цьому, на момент відкриття виконавчого провадження виконавець не володіє будь якою інформацією від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь яких дій до відкриття виконавчого провадження не передбачено.

Стягнення виконавчого збору можна за своєю суттю визначити як інститут «забезпечення виконання судового рішення» боржником. У випадку невиконання рішення суду самостійно до відкриття виконавчого провадження, боржник вже з моменту відкриття виконавчого провадження несе відповідальність за невиконання. Подальші санкції в межах виконавчого провадження залежать від здійснених боржником дій на виконання судового рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем добровільно виконано рішення суду у межах встановленого державним виконавцем десятиденного строку, що виключає стягнення з нього виконавчого збору.

Однак, погодитись з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 9 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

В свою чергу, згідно з п.9 ч. 1, ч.2 ст. 39 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що боржнику, який не бажає нести відповідальність у вигляді сплати виконавчого збору за відкриття виконавчого провадження, слід виконувати судове рішення добровільно та самостійно до відкриття виконавчого провадження. У такому випадку виконавчий збір не стягується після встановлення факту виконання до відкриття виконавчого провадження на підставі ч. 9 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Судом апеляційної інстанції не встановлено факту виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження.

Так, рішення суду в адміністративній справі № 757/6631/17-а було виконано 25.10.2017, тобто вже після винесення постанови від 06.10.2017 про відкриття виконавчого провадження.

Колегія судді враховує, що на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження державним виконавцем для цього були всі законні підстави, оскільки у нього були відсутні дані про виконання рішення боржником у добровільному порядку.

Таким чином, державним виконавцем правомірно зазначено у постанові про відкриття виконавчого провадження про стягнення з боржника виконавчого збору.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Суд попередньої інстанції залишив наведене поза увагою та прийняв рішення із порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного її вирішення.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а тому апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС, Київський апеляційний адміністративний суд,

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року у справі за позовом Національної поліції України до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною постанови - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року - скасувати .

Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову Національної поліції України - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч.3 ст. 272 КАС України.

Головуючий суддяО.А. Губська СуддяВ.Ю. Ключкович СуддяО.О. Беспалов

Повне судове рішення складено 29 березня 2018 року