Постанова № 73040841, 27.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/15858/16 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.,

Арсірій Р.О., Огурцов О.П.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 березня 2018 року м.Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Костюк Л.О., Троян Н.М.,

за участю секретаря Борейка Д.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року (розглянута в порядку письмового провадження, у м.Києві, дата складання повного тексту - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м.Києві, Державної фіскальної служби України про визнання протиправними та скасування рішень,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_4 (далі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м.Києві (далі - Відповідач 1), Державної фіскальної служби України (далі - Відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення Відповідача від 12 червня 2015 року №7019-17 про сплату транспортного податку у розмірі 25 000,00 грн та податкової вимоги від 03 серпня 2016 року №1282-17; визнання протиправними будь-яких рішень Державної фіскальної служби України та будь-яких її територіальних підрозділів, у тому числі Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у місті Києві про стягнення транспортного податку з фізичних осіб, передбаченого у податковому повідомленні-рішенні від 12 червня 2015 року №7019-17, про застосування до позивача фінансових санкцій та/або пені, про передачу у податкову заставу, у тому числі рішення відповідача від 03 серпня 2016 року №298 про опис майна у податкову заставу, та про застосування будь-яких, передбачених Податковим кодексом України, заходів стягнення податкового боргу у зв'язку із несплатою у 2015 році транспортного податку з фізичних осіб.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у місті Києві від 12 червня 2015 року №7019-17; визнано протиправною та скасовано податкову вимогу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у місті Києві від 03 серпня 2016 року №1282-17; визнано протиправним та скасовано рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у місті Києві про опис майна у податкову заставу від 03 серпня 2016 року №298. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зокрема, апелянт вказує на те, що податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, який визначений Податковим кодексом України; на виконання вимог статті 59 Податкового кодексу України, ДПІ у Дарницькому районі м.Києва сформовано податкову вимогу від 03.08.2016 року №1282-17; відповідно до ст.89 Податкового кодексу України було прийнято рішення №298 від 03.08.2016 року про опис майна у податкову заставу. У зв'язку з цим, у картці особового рахунку з транспортного податку з фізичних осіб обліковується податковий борг у сумі 25 000,00 грн. Таким чином, Відповідач вважає, що судом першої інстанції дано невірну юридичну оцінку обставинам справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а постанову суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що судом першої інстанції вірно встановлено, що у 2015 році Позивач не мав обов'язку сплати транспортного податку у розмірі 25000,00 грн, передбаченого Законом України №71-VIII від 28.12.2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Відповідача, заперечення Позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Позивач є власником транспортного засобу марки Porshe, моделі Panamera, з об'ємом двигуна 3605 куб.см., 2011 року випуску.

На підставі пп.54.3.3 п.54.3 ст.54, пп.267.6.2 п.267.6 ст.267 Податкового кодексу України, Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ф» від 12.06.2015 року №7019-17, яким Позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем: Транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25 000,00 грн.

03.08.2016 року ДПІ у Дарницькому районі винесено податкову вимогу №1282-17, якою повідомлено Позивача про те, що станом на 02.08.2016 року сума податкового боргу за узгодженими грошовими зобов'язаннями з транспортного податку з фізичних осіб становить 25 000,00 грн.

Також, 03.08.2016 року податковим органом прийнято рішення про опис майна у податкову заставу №298, яким вирішено здійснити опис майна, що перебуває у власності ОСОБА_4 відповідно до статті 89 Податкового кодексу України.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» з 01 січня 2015 року введено в дію статтю 267 Податкового кодексу України «Транспортний податок».

Відповідно до ст.267 Податкового кодексу України з урахуванням змін, які діяли станом на момент виникнення спірних правовідносин (винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення), платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно з п.п.267.2.1 п.267.2 ст.267 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб.см.

За приписами п.267.4 ст.267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з п.п.267.5.1 п.267.5 ст.267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України встановлено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Слід зазначити, що положення, якими врегульовано питання застосування транспортного податку введені в дію з 01 січня 2015 року.

За приписами п.п.4.1.9 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі стабільності - згідно якого зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Вказаний принцип визнано законодавцем одним з основних засад податкового законодавства. Закріплений у положеннях Податкового кодексу України, процитований принцип є елементом правового регулювання. Зазначений принцип не лише окреслює правила нормотворення у сфері оподаткування, він визначає обсяг прав та обов'язків учасників правовідносин у такій сфері. Будь-який платник податків в Україні, опираючись на принцип стабільності, має право на незмінність режиму оподаткування, елементів податків, які ним сплачуються, протягом бюджетного року, як результат - на визначеність умов здійснення ним тієї чи іншої оподатковуваної діяльності чи діяльності, пов'язаної з виникненням об'єкта оподаткування. У випадку ж зміни елементів податків протягом такого року законодавцем, такий платник має право та обов'язок з урахуванням способу та змісту здійснених змін, враховуючи наявний у платника обов'язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Податковим кодексом України та законами з питань митної справи, виконувати свої зобов'язання відповідно до закону із тими межами свободи, які допускаються.

Статтею 5 Податкового кодексу України визначено, що порядок співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами, а саме: для регулювання відносин у сфері справляння податків і зборів, застосовуються поняття, правила та положення, які встановлено Податковим кодексом України.

Порядок формування доходної частини бюджетів визначено ч.3 ст.27 Бюджетного кодексу України, а саме: закони України, які впливають на показники бюджету і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

З урахуванням вищевказаних положень, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Отже, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що згідно Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» прийнятого 28 грудня 2014 року, яким з 01 січня 2015 року введено в дію статтю 267 Податкового кодексу України «Транспортний податок», тобто після 15 липня 2014 року, а тому застосування контролюючим органом вказаних положень з метою оподаткування, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, а саме не раніше 2016 року.

В іншому випадку, застосування контролюючим органом положень вказаного Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» у 2015 році при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення не відповідає положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України передбачено, що презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з п.56.21 ст.56 Податкового кодексу України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Крім того, рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

З урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, у суду при розгляді даної справи відсутні підстави для обмежувального тлумачення підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 та пункту 56.21 статті 56 Податкового кодексу України.

Так, рішенням Київської міської ради №58/923 від 28 січня 2015 року «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року №242/5928» встановлено у м.Києві місцеві податки та збори, зокрема: податок на майно, який складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Положеннями ст.12 Податкового кодексу України визначено, що встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки та збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням мінімальної ставки місцевих податків та зборів.

Отже, за приписами Податкового кодексу України місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що Відповідачем безпідставно нараховане податкове зобов'язання з транспортного податку за 2015 рік, оскільки таке нарахування повинно відбуватися не раніше 2016 року.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначення Позивачу суми податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн не відповідає положенням Податкового кодексу України та є протиправним, а тому, податкове повідомлення-рішення від 12 червня 2015 року №7019-17 підлягає скасуванню.

При цьому, відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.

Пункт 59.3 статті 59 Податкового кодексу України встановлює, що податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

За приписами пункту 89.3 статті 89 Податкового кодексу України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.

Таким чином, необхідною підставою для надсилання податкової вимоги та опису майна у податкову заставу є наявність у платника податкового боргу.

Разом з тим, доведена протиправність визначення Позивачу суми податкового зобов'язання з транспортного податку у розмірі 25 000,00 грн, вказує на відсутність правових підстав для надсилання податкової вимоги та прийняття рішення про опис майна у податкову заставу, а тому є вірним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для скасування оскаржуваних податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу та задоволення позовних вимог у цій частині.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні решти позовних вимог, зокрема заявлених до Державної фіскальної служби України, оскільки Позивачем не наведено конкретних рішень Державної фіскальної служби України та рішень інших територіальних органів, які належить скасувати, а заявлені позовні вимоги стосуються необмеженого кола осіб та невизначеного предмета спору.

Крім того, Позивачем не доведено вжиття Відповідачами заходів стягнення податкового боргу, інших ніж надсилання податкової вимоги та опису майна у податкову заставу.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Положеннями ст.242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м.Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк, визначений ст.329 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Постанова складена в повному обсязі 28 березня 2018 року.