Постанова № 73032886, 26.03.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2018 р. Справа № 917/61/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Білецька А.М. , суддя Гребенюк Н. В.,

за участі секретаря судового засідання Кохан Ю.В.,

за участі представників:

позивача за первісним позовом - ОСОБА_1, довіреність № 49юр-345 від 05.02.2017 ;

першого відповідача за первісним позовом - ОСОБА_2, довіреність № 05-656 від 23.03.2018 .;

другого відповідача за первісним позовом - ОСОБА_3, довіреність № 410 від 28.12.2017.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу 1-го відповідача за первісним позовом – КП “Теплоенерго” (вх. № 153П/3) на рішення Господарського суду Полтавської області від 31 жовтня 2017 року по справі № 917/61/17

за позовом Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод", м. Кременчук Полтавської області;

до:

1. Комунального підприємства “Теплоенерго”, м. Кременчук Полтавської області;

2. Кременчуцької міської ради, м. Кременчук Полтавської області;

про стягнення 19904327,77 грн;

та

за зустрічним позовом Комунального підприємства “Теплоенерго”, м. Кременчук Полтавської області;

до Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод", м. Кременчук Полтавської області;

про визнання недійсним пункту договору;

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2017 року ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до КП “Теплоенерго” та Кременчуцької міської ради, в якій (з урахуванням уточнених позовних вимог в редакції заяви від 30.10.2017 за вх. № 13116 – т. 9 а.с. 132-133) просить стягнути з 1-го відповідача на користь позивача 20333915,34 грн. за договором купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 31.07.2017 № 4313/082023/с, з яких: 14466007,28 грн основної заборгованості; 4354077,62 грн. пені; 593694,68 грн. 3% річних та 920135,76 грн. інфляційних, та просить стягнути судовий збір в сумі 240000,00 грн.

В процесі розгляду справи Господарським судом Полтавської області 1-й відповідач – КП “Теплоенерго” 14.02.2017 подав зустрічний позов до ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод", в якому просить визнати недійним абз. 3 п. 4.1 договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 4313/082023/с від 31.07.2017 в редакції додаткової угоди № від 17.10.2016 до зазначеного договору (т. 2 а.с. 6-7).

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 31.10.2017 у справі № 917/61/17 (суддя Гетя Н.Г.) первісний позов задоволено частково. Стягнуто з КП "Теплоенерго" на користь ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" заборгованість в розмірі 19413779,58 грн, з яких: 14466007,28 грн заборгованості; 4354077,62 грн пені; 593694,68 грн 3% річних; а також витрати на сплату судового збору в сумі 231296,23 грн. В частині нарахування 920135,76 грн інфляційних відмовлено. В задоволенні зустрічного позову - відмовлено.

Повний текст зазначеного рішення складено 06.11.2017.

1-й відповідач за первісним позовом - КП “Теплоенерго” 24.11.2017 за вх. № 3620П/3 звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 31.10.2017 у справі № 917/61/17 в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення зустрічних позовних вимог повністю.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 у справі № 917/61/17 зазначену апеляційну скаргу повернуто апелянту на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка була чинною на момент подання апеляційної скарги), у зв’язку з тим, що апелянтом сплачено судовий збір у меншому розмірі, ніж встановлено Законом України “Про судовий збір”.

04.12.2017 Господарським судом Полтавської області видано наказ про примусове виконання рішення від 31.10.2017 у справі № 917/61/17.

15.12.2017 набрала чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів”).

Пунктом 13 частини 1 Перехідних положень зазначеного кодексу встановлено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Перший відповідач за первісним позовом - КП “Теплоенерго” 26.12.2017 засобами поштового зв’язку повторно направив до Харківського апеляційного господарського суду через Господарський суд Полтавської області апеляційну скаргу (вх. № 153П/3 від 10.01.2018), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 31.10.2017 у справі № 917/61/17 в частині відмови в задоволенні зустрічного позову та прийняти в цій частині нове рішення про задоволення зустрічних позовних вимог в повному обсязі. Також апелянт в апеляційній скарзі просить поновити строк на подання апеляційної скарги, з посиланням на поважність причин пропуску строку.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що відповідно до пунктів 8 та 9 Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 року №217 (далі Порядок №217) розрахунки за отриману теплову енергію здійснюються виключно на спеціальні рахунки відповідно до вказаного Порядку, тоді як покупець (Позивач за зустрічним позовом) фактично позбавлений можливості втручання у процедуру управління своїми надходженнями за реалізовану теплову енергію, та не спроможний перерахувати за теплову енергію більше коштів, ніж надходить на такі розподільчі рахунки.

Таким чином, як вважає заявник апеляційної скарги, спірний абзац 3 п. 4.1 Договору (в редакції додаткової угоди №7 від 17.10.2016 року), щодо здійснення оплати за отримане тепло за рахунок інших, окрім надходжень на спеціальний рахунок джерел фінансування суперечить та не узгоджується з положеннями вищевказаної Постанови Кабінету Міністрів України.

Також зазначає, що, виходячи зі змісту спірного пункту договору, покупець за наявності заборгованості за розрахунковий період зобов'язується виконати фінансові зобов'язання щодо погашення заборгованості перед продавцем за рахунок інших джерел фінансування. При цьому якщо споживачі покупця розрахуються за спожиті послуги, всі сплачені ними кошти будуть зараховані на спеціальний рахунок і як наслідок - ці кошти згідно з порядком розподілу знову ж будуть направлені на рахунок Продавця. В зв'язку з цим ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" за зустрічним позовом отримає кошти за поставлену теплову енергію двічі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 у справі № 922/61/17 у зв'язку з тим, що апелянтом при поданні апеляційної скарги сплачено судового збору лише 1760,00 грн замість 2400,00 грн., апеляційну скаргу залишено без руху та встановлено апелянту строк протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме: надання доказів доплати судового збору в сумі 640,00 грн.

На виконання зазначеної ухвали, з метою усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, 1-й відповідач за первісним позовом - КП “Теплоенерго” 31.01.2018 за вх. № 1119 надав платіжне доручення № 58 від 24.01.2018 про сплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 640,00 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.02.2018 у справі № 917/61/17 поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою 1-го відповідача за первісним позовом - КП “Теплоенерго”, встановлено позивачу за первісним позовом - ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" та 2-му відповідачу за первісним позовом - Кременчуцькій міській раді строк до 22.02.2018 для надання відзивів на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) іншим учасникам справи копій відзивів та доданих до них документів, та зупинено дію рішення Господарського суду Полтавської області від 31.10.2017 у справі № 917/61/17.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23.02.2018 у справі № 917/61/17 призначено апеляційну скаргу до розгляду на 13.03.2018 об 11:00 год. та викликано в судове засідання представників ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод", КП “Теплоенерго” та Кременчуцької міської ради.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 13.03.2018 розгляд справи було відкладено на 26.03.2018 о 12:00 год.

Представник першого відповідача в судовому засіданні 26.03.2018 підтримав апеляційну скаргу.

Позивач за первісним позовом - ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" у відзиві на апеляційну скаргу (вх. № 1686 від 19.02.2018) та його представник в судових засіданнях 13.03.2018 та 26.03.2018 з доводами апеляційної скарги не погоджується, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Свої заперечення обґрунтовує тим, що на момент укладення додаткової угоди № 7 від 17.10.2017 року у позивача за зустрічним позовом не виникало сумнівів щодо змісту правочину, порядку його виконання та підстав для визнання його недійсним. Оскільки Позивачем та Відповідачем було погоджено зазначені зміни в порядку, визначеному законодавством, та з дотриманням встановлених норм (ч. З, 4, 5 ст. 203 ЦК України), підстави визнавати недійсним абз. З п. 4.1 договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 31 липня 2013 року № 4313/082023/с в редакції додаткової угоди №7 від 17.10.2016р. –відсутні.

Також вказує на те, що, на його думку, Постанова Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 року №217 якою затверджено «Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки», регулює порядок розрахунку із постачальником природного газу, тобто із НАК «Нафтогаз України».

Крім того зазначає, що відповідно до вимог п. 26 Постанови КМУ від 18.06.2014 року № 217 в разі відсутності заборгованості Скаржника перед Позивачем за первісним позовом, який підтверджується ОСОБА_4 звіряння, всі кошти що надходитимуть на розподільчі рахунки (рахунки із спеціальним режимом використання) розподілятимуться. Отже, за висновком позивача за первісним позовом, заявник апеляційної скарги безпідставно посилається на те, що спірний пункт договору надає ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" можливість отримати плату за теплову енергію двічі - від споживачів КП “Теплоенерго” за використану теплову енергію та від самого КП “Теплоенерго”.

Окрім цього звертає увагу на те, що вимоги Постанови КМУ від 18.06.2014 року № 217 та Закону України від 02.06.2005 року «Про теплопостачання» слід розуміти як пряму заборону здійснення розрахунків за спожиту теплову енергію в обхід розподільчих рахунків із спеціальним режимом використання, а не як визначення єдиного джерела оплати за отриману теплову енергію. До того ж, згідно з вимогами чинного законодавства скаржником для здійснення оплати за надану йому ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" теплоенергію використовувались інші джерела, ніж рахунки із спеціальним режимом використання, оскільки ним оформлювались спільні протокольні рішення згідно Постанови КМУ від 11 січня 2005 р. № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» (взаємозаліки) та використовувались кошти закладені в місцевому бюджеті в якості допомоги комунальному підприємству.

Представник другого відповідача за первісним позовом в судовому засіданні 26.03.2018 підтримав апеляційну скаргу першого відповідача за первісним позовом - КП “Теплоенерго” та просив суд її задовольнити.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином, оскільки заявник апеляційної скарги оскаржує рішення місцевого господарського суду лише в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, то колегія суддів розглядає апеляційну скаргу в частині зустрічних позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши усні пояснення представників сторін, а також розглянувши викладені в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу доводи першого відповідача та позивача за первісним позовом, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, 31.07.2013 між публічним акціонерним товариством “Крюківський вагонобудівний завод”, продавцем, та Комунальним підприємством “Теплоенерго”, покупцем, було укладено договір №4313/082023/с про купівлю-продаж теплової енергії в гарячій воді, відповідно до умов якого продавець зобов”язується передавати теплову енергію в гарячій воді, а покупець приймати та оплачувати вартість одержаної теплової енергії.

17 жовтня 2016 року сторонами було внесено зміни в раніше укладений договір від 31.07.2013 року шляхом укладення додаткової угоди №7.

Так, відповідно до п.4 Додаткової угоди №7 викладено пункт 4.1 статті 4 “Порядок та умови проведення розрахунків” в наступній редакції:

«Оплата за теплову енергію здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом перерахування поточної оплати на розрахунковий рахунок Продавця до 25 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим за категорією “населення”. До 31 грудня 2016 року за категоріями “бюджетні, релігійні, інші споживачі” передбачається 100% попередня оплата теплової енергії, до 01 числа наступного розрахункового місяця власними коштами Покупця, або за рахунок інших джерел фінансування, що не суперечить чинному законодавству. З 01.01.2017р. можливість здійснення попередньої оплати за категоріями “бюджетні, релігійні, інші споживачі Сторони узгоджують додатково.

Оплата теплової енергії здійснюється коштами що надходять на рахунки із спеціальним режимом використання та зараховуються Продавцем в першу чергу як погашення заборгованості за теплову енергію поставлену в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості – за наявності заборгованості у споживача за цим договором.

У разі, якщо на поточний рахунок із спеціальним режимом використання надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати отриманого від Продавця тепла, Покупець зобов 'язується виконати фінансові зобов'язання за цим договором за рахунок інших джерел фінансування в разі їх наявності» (спірний абзац).

Додаткова угода №7 від 17.10.2016р. до Договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 31.07.2013р. №4313/082023/с підписана Головою правління ПАТ “КВБЗ” ОСОБА_4 та Директором КП “Теплоенерго” ОСОБА_5 та скріплена печатками підприємств.

Зі змісту зустрічної позовної заяви вбачається, що Комунальне підприємство “Теплоенерго” в обґрунтування зустрічних позовних вимог посилається на те, що пунктами 8 та 9 Порядку №217 встановлено імперативну норму, відповідно до якої розрахунки за теплову енергію теплогенеруючими компаніями можуть здійснюватися виключно через спеціальні рахунки, на які мають надходити поточні надходження за відпущену теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та виключно згідно з реєстром нормативів, який затверджується Комісією. За таких обставин позивач за зустрічним позовом вважає, що абзац 3 пункту 4.1 договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 31 липня 2013 року №4313/082923/с в редакції додаткової угоди №7 від 17.10.2016 має бути визнаний недійсним на підставі частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, виходив з того, що на момент укладення додаткової угоди № 7 від 17.10.2017 року у позивача за зустрічним позовом не виникало сумнівів щодо змісту правочину, порядку його виконання та підстав для визнання його недійсним. При цьому, оскільки сторонами було погоджено зазначені зміни в порядку, визначеному законодавством, та з дотриманням встановлених норм (ч. 3, 4, 5 ст. 203 ЦК України), підстави визнавати недійсним абз. 3 п. 4.1 договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді від 31 липня 2013 року № 4313/082023/с в редакції додаткової угоди №7 від 17.10.2016 відсутні.

Колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, зважаючи на таке.

Відповідно до вимог статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Слід заначити, що, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як вже зазначалося, позивач за зустрічним позовом у зустрічній позовній заяві про визнання недійсним абз.3 п.4.1 договору купівлі-продажу теплової енергії в горячій воді від 31.07.2013 №4313/082023/с в редакції додаткової угоди №7 від 17.10.2016 ,посилався на дефект змісту вказаної частини правочину, вказуючи на те, що зазначений абзац, покладаючи на покупця обов‘язок здійснювати оплату за отримане тепло за рахунок інших джерел ніж надходження на рахунок із спеціальним режимом використання, суперечить імперативним вимогами законодавства – пунктів 8 та 9 Порядку 217, відповідно до яких розрахунки за тепло з теплогенеруючими компаніями можуть здійснюватися виключно через спеціальні рахунки, на які мають надходити поточні надходження за відпущену теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та виключно згідно з реєстром нормативів, який затверджується Комісією.

Проте колегія суддів вважає такі посилання безпідставними з наступних підстав.

Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про теплопостачання», споживач теплової енергії – це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору»,

Також, відповідно до вказаної норми теплова енергія – це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу».

Отже КП «Теплоенерго», яке отримує теплову енергію від ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" на підставі договору купівлі-продажу для її наступної реалізації населенню та юридичним особам, є споживачем теплової енергії в розумінні статті 1 Закону України «Про теплопостачання».

Разом з цим, згідно з пунктом 8 Порядку №217 усі категорії споживачів, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, сплачують їх вартість шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів.

Відповідно до п. 9 Порядку Уповноважений банк здійснює перерахування коштів, що надходять на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями, згідно з реєстром нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію (далі - реєстр нормативів), що затверджується Комісією.

Статтею 19№ Закону України «Про теплопостачання» встановлено, що Оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється

Зі змісту вказаних норм законодавства випливає, що ними встановлений обов‘язок для споживачів теплової енергії здійснювати оплату за отриману теплову енергію виключно на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями.

Разом з цим зазначеними нормами, як і іншими нормами законодавства не встановлено жодних положень, які б зобов‘язували споживачів теплової енергії, в тому числі і КП «Теплоенерго», здійснювати оплату вартості отриманої теплової енергії саме із вказаних спеціальних рахунків як з єдиних джерел.

Отже вимоги Постанови КМУ від 18.06.2014 року № 217 та Закону України від 02.06.2005 року «Про теплопостачання» слід розуміти як пряму заборону здійснення розрахунків за спожиту теплову енергію в обхід рахунків із спеціальним режимом використання, що може призвести до погіршення розрахунків із суб'єктами газового ринку, а не як визначення єдиного джерела оплати за отриману теплову енергію.

Тобто зазначені спеціальні рахунки лише опосередковують платежі споживачів за отриману ними теплову енергії, проте вони не є обов‘язковим та єдиним джерелом отримання споживачами коштів для наступного їх перерахування на ці ж рахунки як оплату за отриману теплову енергію.

При цьому отримання КП «Теплоенерго» грошових коштів із інших джерел, як то: прибуток від реалізації рухомого чи нерухомого майна, від укладених цивільно-правових угод, які не стосуються Порядку №217 тощо, жодним чином не позбавляє його можливості оплатити вартість отриманої теплоенергії цими коштами відповідно до Порядку №217 шляхом їх подальшого внесення на рахунки із спеціальним режимом використання.

Також слід звернути увагу на те, що для оплати отриманої заявником апеляційної скарги теплової енергії вже використовувались інші ніж спеціальні рахунки джерела, оскільки ним оформлювались спільні протокольні рішення згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 № 20 «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» (взаємозаліки) та використовувались кошти закладені в місцевому бюджеті в якості допомоги комунальному підприємству.

В той же час, відповідно до абзацу 2 пункту 1 Порядку №217 його дія не поширюється на розрахунки, які здійснюються відповідно нормативно-правових актів щодо погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, тобто і на розрахунки в порядку постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2015 №20 .

Таким чином, встановлення абзацом 3 додаткової угоди № 7 від 17.10.2017 обов‘язку КП «Теплоенерго» у разі недостатності на відповідних спеціальних рахунках (із особливим режимом використання) коштів оплачувати отриману теплову енергію із інших наявних джерел жодним чином не впливає на встановлений пунктами 8 та 9 Порядку №217 алгоритм руху коштів від споживачів до енергогенеруючих підприємств.

Отже посилання КП «Теплоенерго» в апеляційній скарзі на порушення при укладенні абзацу 3 додаткової угоди № 7 від 17.10.2017 вимог Порядку №217 є необгрунтованим.

Заявник апеляційної скарги вказує на те, що, виходячи зі змісту спірного пункту договору, покупець за наявності заборгованості за розрахунковий період зобов'язується виконати фінансові зобов'язання щодо погашення заборгованості перед продавцем за рахунок інших джерел фінансування. Разом з цим, якщо споживачі покупця розрахуються за спожиті послуги, всі сплачені ними кошти будуть зараховані на спеціальний рахунок і як наслідок - ці кошти згідно з порядком розподілу знову ж будуть направлені на рахунок продавця. В зв'язку з цим ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод"- відповідач за зустрічним позовом отримає кошти за поставлену теплову енергію двічі.

Однак колегія суддів вважає таке твердження безпідставними, виходячи з такого.

Пунктом 26 Постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 року № 217 вустановлено, що Комісія (НКРЕКП) після подання їй документів, що підтверджують відсутність заборгованості, включає до реєстру нормативів нормативи на рівні 0 відсотків на: спеціальний рахунок теплогенеруючої організації - уразі відсутності заборгованості наростаючим підсумком за період з 1 вересня 2015 р. до місяця, що передує попередньому до розрахункового місяця включно, теплопостачальної або теплогенеруючої організації за куплену теплову енергію перед відповідною теплогенеруючою організацією».

Таким чином, відповідно до вимог пункту 26 Постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 року № 217 в разі відсутності заборгованості КП «Теплоенерго» перед позивачем за первісним позовом,що підтверджується актом звіряння, всі кошти, які будуть надходити на розподільчі рахунки (рахунки із спеціальним режимом використання), розподілятимуться між скаржником та суб'єктами газового ринку згідно з встановлюваним НКРЕКП алгоритмом.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю з‘ясував обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для скасування цього рішення відсутні.

Судові витрати в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 129, статтями 269, 270, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 31 жовтня 2017 року по справі № 917/61/17 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 29.03.2018.

Постанова може бути оскаржена в порядку ч. 1 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.