Постанова № 73032589, 20.03.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2018 р. Справа№ 910/19026/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Петрик М.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Бражник Є.М. - представник за довіреністю № 63 від 24.01.2018 р.

від відповідача: не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Рось"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 року

у справі № 910/19026/17 (суддя Грєхова О. А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба"

до Приватного підприємства "Рось"

про стягнення заборгованості в розмірі 225 250,64 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дружба" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Рось" про стягнення заборгованості в розмірі 225 250,64 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 р. позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Приватного підприємства "Рось" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дружба" заборгованість в розмірі 173 213 грн. 87 коп., пеню в розмірі 22 801 грн. 63 коп., 3 % річних в розмірі 3 771 грн. 82 коп., інфляційні втрати в розмірі 15 623 грн. 86 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 243 грн. 61 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 року та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що первинними документами для підтвердження поставки товару є оформлена накладна та довіреність від підприємства-покупця на особу, яка отримує товар, за встановленою формою, однак позивачем в підтвердження позовних вимог не надано жодної довіреності на осіб, які отримували товар. Крім того, апелянт зазначив, що в матеріалах справи відсутні приймальні квитанції та товарно-транспортні накладні, які б містили реквізити договору, реквізити довіреності, що приймала ТМЦ, тощо.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2018 року у складі головуючого судді: Дідиченко М. А., суддів: Пономаренко Є. Ю., Руденко М.А. відкрито провадження у справі № 910/19026/17 за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Рось" та зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 р. у справі № 910/19026/17.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 р. апеляційну скаргу Приватного підприємства "Рось" призначено до розгляду на 20.02.2018 року.

13.02.2018 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2018 року розгляд апеляційної скарги було відкладено на 20.03.2018 р.

Представник відповідача у судове засідання 20.03.2018 р. не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час і місце розгляду справи представники сторін були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні 20.03.2018 р. проти задоволення апеляційної скарги заперечував, рішення суду першої інстанції просив залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.01.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дружба" (постачальник) та Приватним підприємством "Рось" в особі Філії "Охтирський сиркомбінат" (покупець) укладено Договір на закупівлю сільськогосподарської продукції (сировини) № 1 (Договір), відповідно до умов якого, продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність покупцеві сільськогосподарську продукцію (сировину - молоко коров'яче) власного виробництва, що відповідає вимогам ДСТУ № 3662-97, далі - товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.

Відповідно до пунктів 1.2 - 1.4 Договору місцем передачі товару від продавця покупцеві для подальшого транспортування до місцезнаходження виробничих потужностей (виробництва) покупця визначається місцезнаходженням продавця. Приймання продукції покупцем за кількістю і якістю здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства України. Перехід права власності на товар від продавця до покупця здійснюється після повного фактичного закінчення процедури приймання товару за місцезнаходженням виробничих потужностей (виробництва) покупця, підписання всіх необхідних документів та наявності відмітки покупця про прийому товару на товарно-транспортній накладній.

За умовами пункту 2.1 Договору оплату за товар покупець проводить по договірним цінам, що визначаються у відповідному протоколі погодження ціни, який є невід'ємною частиною до даного Договору. Ціна на товар може змінюватись два рази на місяць. Сторона, яка ініціює зміну ціни на товар зобов'язана повідомити іншу сторону про зміну ціни не пізніше ніж за п'ять календарних днів до такої зміни цінними листом з описом вкладення або передати особисто представнику (працівнику) продавця (покупця) протокол погодження ціни під підпис. При такій передачі зазначається повне прізвище, ім'я та по-батькові особи, яка отримала протокол погодження ціни, її посада, дата та час отримання протоколу. Протокол погодження ціни повинен бути підписаний стороною, яка його отримала не пізніше п'яти робочих днів з моменту його отримання. У випадку, якщо у встановлений даним Договором термін стороною без будь-яких письмових пояснень не буде передано іншій стороні підписаний та скріплений печаткою протокол погодження ціни, такий протокол вважається прийнятим. Відмова продавця від підписання протоколу погодження ціни (в тому числі ненадання письмової відповіді та (або) пояснення) або порушення строку для підписання такого протоколу більш ніж на один робочий день, а також є підставою для дострокового розірвання даного Договору за ініціативою покупця.

Відповідно до п. 2.2. договору загальна ціна на товар, поставлений за даним договором, складається по закінченню терміну дії договору на підставі первинної бухгалтерської документації.

Пунктом 2.5 Договору передбачено, що розрахунки за даним Договором здійснюються шляхом безготівкового розрахунку безпосередньо між сторонами. За домовленістю сторін може проводитись готівковий розрахунок та/або розрахунок векселем. Зміна форми розрахунку закріплюється сторонами у додатковій угоді, яка є невід'ємною частиною до даного Договору.

Згідно з п. 3.2.1 Договору покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених даним Договором, оплатити товар.

Строк даного Договору починає свій перебіг у момент визначений у п. 7.1 даного Договору, та діє до 31.12.2016 р., але у будь-якому випадку - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань (п. 7.2 Договору).

Відповідно до п. 7.4 Договору, у разі якщо жодна з сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити Договір за 30 календарних днів до його закінчення, Договір вважається пролонгованим на той же термін на тих же умовах.

Додатком № 1 до Договору сторонами викладено Протокол на погодження вільних відпускних цін на закупівлю молока згідно ДСТУ 3662-97.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки ТОВ "Дружба" поставило ПП "Рось" товар на загальну суму 200 443,11 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних № 42 від 31.01.2017 року та № 55 від 01.02.2017 року.

02.03.2017 р. та 06.07.2017 року позивачем було надіслано відповідачеві претензії від 02.03.2017 р. № 24/1 та від 05.07.2017 р., в якій позивач просив погасити суму заборгованості у розмірі 173 213,87 грн.

Крім того, в матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків з Приватним підприємством "Рось" філія «Охтирський сиркомбінат», з якого вбачається, що станом на 01.03.2017 р. заборгованість Приватного підприємства "Рось" складає 173 213,87 грн.

Позивач звернувся з позовними вимогами на підставі того, що відповідач взятий на себе обов'язок по оплаті вартості поставленого йому товару у встановлений строк не виконав, заборгувавши таким чином ТОВ "Дружба" 173 213,87 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вже було зазначено, на підтвердження постачання товару позивачем було надано видаткові накладні № 42 від 31.01.2017 року та № 55 від 01.02.2017 року, згідно з якими позивач поставив відповідачу товару на загальну суму 200 443,11 грн.

Посилання відповідача в обґрунтування вимог апеляційної скарги на те, що в матеріалах справи відсутні належним чином оформлені первинні документи на підтвердження факту поставки товару за договором № 1 від 01.01.2016 р., не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових результатів.

Тобто, факт проведення сторонами у справі господарських операцій, що стосуються виконання ними зобов'язань, повинен підтверджуватися первинними бухгалтерськими документами.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Документами, які є підставою для оприбуткування товару, є накладні та товарно-транспортні накладні. Такі документи є підставою для внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри.

Первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості, у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» мають бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що видаткові накладні № 42 від 31.01.2017 року та № 55 від 01.02.2017 року, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відсутність у видатковій накладній інформації щодо реквізитів договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати отриманого товару, оскільки надані позивачем видаткові накладні підписані представниками обох сторін, що є належним підтвердженням факту здійснення господарських операцій з поставки товару.

Також, відповідачем не заперечується факт отримання від позивача зазначеного товару за спірними накладними. Відповідачем не доведено, що поставка товару на суму 200 443,11 грн. була здійснена за іншим договором поставки.

Колегія суддів не приймаються посилання апелянта на Інструкцію про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99, оскільки вищевказана інструкція втратила свою чинність відповідно до наказу Міністерства Фінансів України № 987 від 30.09.2014 р.

Крім того, з акту звірки взаєморозрахунків з ПП «Рось» станом на 01.03.2017 р. вбачається, що станом на момент підписання вказаного акту відповідач підтверджував поставку позивачем 31.01.2017 р. та 01.02.2017 р. товару на суму 200 443,11 грн. Вказаний акт підписаний зі сторони відповідача головним бухгалтером і керівником та скріплений печаткою підприємства.

За ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, а тому необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок також випливає з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Відтак якщо, договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Як вбачається з умов договору, він не містить строків оплати поставленого товару, разом з тим, в силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Отже, відповідач, згідно з приписами чинного законодавства України, зобов'язаний оплатити поставлений товар одразу після прийняття товару та підписання видаткових накладних на цей товар.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що за договором поставки № 1 від 01.01.2016 р. позивачем взяті на себе зобов'язання були виконані належним чином, а саме поставлено відповідачу товар на загальну суму 200 443,11 грн., тоді як відповідачем в порушення умов договору поставлений товар був оплачений частково, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за договором поставки № 1 від 01.01.2016 р. у сумі 173 213,87 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджена заборгованість відповідача за поставлений товар у сумі 173 213,87 грн., а тому зазначена сума підлягає стягненню з останнього на користь позивача.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Пунктом 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 ЦК України є сплата боржником неустойки.

Згідно з п. 4.2. договору за несвоєчасне, понад встановлений даним договором строк, проведення розрахунків за прийнятий товар, продавець вправі вимагати від покупця сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок пені, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було враховано приписи п. 6 ст. 232 ГК України, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 22 801,63 грн. за загальний період з 02.02.2017 р. по 03.08.2017 р. за кожною накладною окремо.

Стосовно позивних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, то колегія суддів вважає за можливе зазначити про наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Колегія суддів, перевіривши здійснений судом першої інстанції розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних за загальний період з 02.02.2017 р. по 24.10.2017 р. за кожною накладною окремо, дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3 771,82 грн. та інфляційні втрати в розмірі 15 623,86 грн.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 27.11.2017 року у справі № 910/19026/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Рось" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 року у справі № 910/19026/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 року у справі № 910/19026/17 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на відповідача (апелянта).

4. Скасувати зупинення дії рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2017 року у справі № 910/19026/17.

5. Матеріали справи № 910/19026/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 26.03.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді М.А. Руденко

Є.Ю. Пономаренко