Постанова № 73030071, 20.03.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2018 року м. Київ

Справа 757/64567/16-ц

Апеляційний суд м. Києва в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Немировської О.В., Чобіток А.О.

секретар Луговий Р.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Москаленко К.О. 01 грудня 2017 року о 14:55 год. у м. Києві, дата складення повного тексту не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_2 до відповідача Національного Банку України,

В С Т А Н О В И В

№ апеляційного провадження:№ 22-ц/796/2147/2018Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В. У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Національного Банку України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на займаній посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він з 11.04.2011 працював у відповідача на посаді начальника технічного відділу автомобільного підприємства управління організації господарського забезпечення Головного управління господарського забезпечення та організації будівництва Національного банку України. Наказом №112-к позивача було переведено на посаду начальника ремонтної дільниці автомобільного підприємства Головного господарського управління Національного банку України з 01.06.2014. Проте, 03.12.2015 ОСОБА_2 було ознайомлено з попередженням про вивільнення від 18.11.2015. 16.05.2016 позивачу було запропоновано дві вакантні посади: прибиральника службових приміщень відділу забезпечення діяльності Національного банку України в регіонах України (м. Полтава або м. Запоріжжя) за строковим трудовим договором. Разом з тим, позивач відмовився від запропонованих посад, вважає, що ці посади є знущанням та приниженням його честі і гідності, оскільки, він має вищу освіту, працював на керівній посаді в системі банку та проживає зі своєю сім'єю у м. Києві. Наказом директора Департаменту персоналу Національного банку України №1930-к від 17.05.2016 позивача звільнено з посади начальника ремонтної дільниці автомобільного підприємства Головного господарського управління Національного банку України з 18.05.2016 у зв'язку зі скороченням чисельності штату працівників. ОСОБА_2 вважає своє звільнення незаконним, посилаючись на те, що йому були запропоновані не всі вакантні посади. На підставі викладеного, з урахуванням уточнень позовних вимог, просив суд визнати протиправним та скасувати наказ директора Департаменту персоналу Національного Банку України №1930-к від 17.05.2016 про звільнення ОСОБА_2, поновити його на посаді начальника ремонтної дільниці автомобільного підприємства Головного господарського управління Національного банку України з 18.05.2016, стягнути з Національного банку України на користь позивача середній заробіток з 18.05.2016 по 27.11.2017, що складає 211565,11 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01.12.2017 у задоволенні позову ОСОБА_2 до Національного Банку України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на займаній посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовлено.

Не погодився із вищезазначеним судовим рішенням позивач, його представником подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про незаконність рішення, як такого, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування обставини, що мають значення для справи. Позивач вказує на те, що відповідачем в порушення вимог ст.ст. 42,49-2 КЗпП України, йому не були одночасно з попередженням про звільнення запропоновані інші посади з урахуванням критеріїв переважності його права на залишення на роботі, відповідні посади ОСОБА_2 були запропоновані лише за день до звільнення. Крім того, праця на посадах, які пропонувалися позивачу для переведення, була взагалі некваліфікованою при тому, що до того він займав керівні посади, а робочі місця знаходилися в інших регіонах країни, територіально віддалених від місця проживання його самого та його родини.

Стосовно порушення строку звернення, позивач також вказує на те, що він в межах місячного строку звернувся до окружного адміністративного суду м. Києва і тривалий час чекав розгляду. Лише після того, як в реєстрі судових рішень була розміщена ухвала про повернення адміністративного позову, позивач співставивши викладені в ній обставини, зрозумів, що вона стосується його адміністративного позову. Через зазначені обставини позивач просить вважати причину пропуску строку свого звернення до суду загальної юрисдикції поважною та сприяти відновленню його порушеного права.

З огляду на вищевикладене, позивач вважає своє звільнення з займаної посади незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі.

В порядку п. 8 ч. 1 Розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України(в редакції від 03.10.2017), до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

А отже Апеляційний суд м. Києва є компетентним судом щодо розгляду даної справи.

В судовому засіданні представник позивача адвокат ОСОБА_4 підтримала апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просила про задоволення заявлених позовних вимог.

Представник відповідача Донченко О.Г. заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважає рішення суду законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що наказом №175-к від 11.04.2011 позивач був призначений на посаду начальника технічного відділу автомобільного підприємства управління організації господарського забезпечення Головного управління господарського забезпечення та організації будівництва Національного банку України (а.с.13).

Наказом №112-к позивача було переведено на посаду начальника ремонтної дільниці автомобільного підприємства Головного господарського управління Національного банку України з 01.06.2014 (а.с.14).

Правлінням Національного банку України 12.11.2015 прийнято постанову №787 «Про передавання функцій щодо автотранспортного забезпечення до Департаменту забезпечення діяльності Національного банку України та вдосконалення його структури» (а.с.39). Зі змісту зазначеної постанови вбачається, що функції щодо автотранспортного забезпечення діяльності структурних підрозділів центрального апарату та структурних одиниць Національного Банку України, яке виконувало Головне господарське управління, передано до Департаменту забезпечення діяльності Національного банку України. Також, постановлено виключити зі структури Головного господарського управління автомобільне підприємство зі скороченням штату чисельності працівників. Постановою запроваджено граничну чисельність працівників Головного господарського управління та постановлено видати наказ про скорочення штату та чисельності працівників автомобільного підприємства Головного господарського управління і попередити їх про вивільнення.

Відповідно до наказу №493-к від 17.11.2015 «Про скорочення штату і чисельності працівників автомобільного підприємства Головного господарського управління Національного банку України», скорочено посаду позивача - начальника ремонтної дільниці автомобільного підприємства Головного господарського управління Національного банку України (а.с.40).

Пунктом 1 наказу Національного банку України №1634-к від 09.09.2014 «Про скорочення вакантних посад у підрозділах Національного банку України» передбачено, що усі вакантні посади, які є у штаті структурних підрозділів центрального апарату, структурних підрозділів та одиниць, територіальних управлінь і навчальних закладів Національного банку України станом на 10.09.2014 підлягають скороченню (а.с.41).

Відповідно до наказу Національного банку України №1854-к від 24.10.2014 «Про внесення змін до наказу Національного банку України від 09.09.2014 №1634-к», з метою оптимізації чисельності працівників Національного банку України було встановлено, що підлягають скороченню всі вакантні посади, які є у штаті структурних підрозділів центрального апарату, структурних підрозділів та одиниць, територіальних управлінь і навчальних закладів Національного банку України станом на 10.09.2014, а також ті посади, які будуть вакантними після зазначеного строку(а.с. 42).

ОСОБА_2 03.12.2015 було ознайомлено з попередженням про вивільнення від 18.11.2015 (а.с. 15).

Вакантні посади були запропоновані позивачу16.05.2015, а саме дві посади: прибиральника службових приміщень відділу забезпечення діяльності Національного банку України в регіонах України (м. Полтава або м. Запоріжжя) за строковим трудовим договором. Від запропонованих посад ОСОБА_2 відмовився, про що свідчить власноручно здійснений ним напис (а.с.15).

Наказом директора Департаменту персоналу Національного банку України №1930-к від 17.05.2016 позивача звільнено з посади начальника ремонтної дільниці автомобільного підприємства Головного господарського управління Національного банку України з 18.05.2016 у зв'язку зі скороченням чисельності штату працівників (а.с.16).

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями ч. 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у п.п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ст. 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Верховний Суд України в постановах у справі №6-40цс15 від 01.05.2015, у справі № 6-3048цс15 від 25.05.2016, у справі № 6-1264цс17 від 09.08.2017 висловлював правові позиції, згідно яких власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суди мають з'ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

У постанові від 01.03.2017 у справі № 6-2485цс16 Верховний Суд України вказав на те, що виходячи з вимог ст. 492 КЗпП України одночасно з попередженням про вивільнення конкретного працівника протягом двох місяців роботодавець повинен запропонувати йому всі наявні за відповідною кваліфікацією вакантні посади.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції, дійшов висновку про те, що його звільнення було проведено з дотриманням вимог ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 492 КЗпП України. Суди встановив, що роботодавець запропонував позивачу для заміщення усі наявні вакантні посади, з моменту попередження про звільнення до моменту самого звільнення, разом з тим, останній від запропонованих посад відмовився.

Такий висновок ґрунтується на встановлених судом першої інстанції обставинах справи при правильному застосуванні норм матеріального права.

В доводах апеляційної скарги позивач посилається на те, що відповідачем не додержано вимог законодавства щодо одночасного запропонування вакантних посад із попередженням про звільнення.

З наведених вище обставин справи вбачається, що наказами від 09.09.2014 та від 24.10.2014, всі вакантні посади були скорочені. Ознайомлення позивача з попередженням про звільнення відбулось 03.12.2015, наказ про звільнення був виданий 17.05.2016. А отже здійснення позивачем пропозицій вакантних посад 16.05.2015 відбулось в період між здійсненням повідомлення і звільненням, тобто відповідачем виконані вимоги ст. 492 КЗпП України.

Наведені норми чинного законодавства зобов'язують працедавця запропонувати працівнику, який підлягає скороченню, всі посади які б відповідали його кваліфікації. Тобто пропонування посад, які є нижче за рівнем ніж та посада яку обіймає працівник не є порушенням вказаних норм. Також відсутнє обмеження щодо територіального розташування запропонованих посад. Дані про наявність інших вакантних посад, які б відповідали кваліфікації позивача матеріали справи не містять, тому твердження позивача про те, що йому не були запропоновані всі посади є безпідставними.

У своїй позовній заяві позивач посилається на те, що мав перевагу на залишення на роботі, разом тим, не зазначає та не надає доказів того, в чому полягала перевага у залишенні його на роботі в порівнянні з іншими працівниками, і яким чином це є можливим при скороченні посад.

Стосовно строку позовної давності, суд першої інстанції здійснив аналіз наведених позивачем обставин щодо звернення до суду адміністративної юрисдикції та визнав поважними такі причини пропуску місячного строк звернення до суду з поважних причин. При цьому суд вказав на те, ним не встановлено обставин незаконного звільнення позивача, а тому правових підстав для його поновлення на роботі та скасування наказу про звільнення не має. Тобто, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог у зв'язку з відсутністю правових підстав, а не з підстав пропуску строку звернення встановленого положеннями ст. 233 КЗпП України. Виходячи з норм чинного законодавства пропуск строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог і застосовується у разі наявності порушеного права, відсутність порушеного права само по собі є підставою для відмови у задоволенні позову.

Отже, суд повно і об'єктивно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін зібраними у справі доказами, яким надав належну правову оцінку. Оскаржуване рішення постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач:

Судді:

Повний текст постанови складений 27.03.2018