Постанова № 73028805, 22.03.2018, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/3081/17Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М. Провадження № 22-ц/789/254/18 Доповідач - Сташків Б.І.Категорія - 48

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 березня 2018 року м. Тернопіль

Апеляційний суд Тернопільської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Сташківа Б.І.

суддів - Хома М. В., Костів О. З.,

За участю секретаря - Романюк Х.Ю.

та сторін - представника позивача ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3, відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу № 607/3081/17 за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 грудня 2017 року, (Суддя -Братасюк В.М.), повний текст рішення складений 09 січня 2018 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя ,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що за час шлюбу з відповідачем було придбано квартиру АДРЕСА_1. Вважає, що, оскільки дана квартира набута за час проживання, з відповідачкою то вона є спільною сумісною власністю подружжя, а тому просив здійснити її поділ між ним та відповідачкою ОСОБА_4

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 грудня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід державного бюджету 680 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі представник позивача - адвокат ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неврахування судом важливих обставин справи.

Зокрема представник позивач вказав, що при розгляді справи не взято до уваги того, що позивач затратив і свої особисті кошти у придбання житла, а саме: кошти, після продажу власного автомобіля позивача Мерседес - спринтер; кошти, які він заробив за кордоном у Польщі, та які їм з відповідачкою було подаровано на весілля.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 підтримав подану апеляційну скаргу, та просив її задовольнити, з мотивів викладених в ній.

Відповідач ОСОБА_4 проти апеляційної скарги заперечила, просила її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим та таким що відповідає дійсним обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 3 ст.3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з вимогами ч.1ст. 4; ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлені неоспорені обставини.

Матеріалами справи підтверджено, що 12 вересня 2008 року, між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, котрий було розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області 24 січня 2017 року.

Під час шлюбу 07 листопада 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 було укладено та нотаріально посвідчено в реєстрі за №5023, договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, загальною площею 60, 3 кв.м. Ціна квартира визначена сторонами договору в п. 5 та становить 264 000 гривень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірну квартиру подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 набуло за кошти отримані сім'єю Придивус від реалізації квартири по АДРЕСА_2, переданим як безоплатна матеріальна допомога донці ОСОБА_4 на придбання житла.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком, оскільки він відповідає дійсним обставинам справи.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна.

Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя, за особисті кошти якого воно придбане, а тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто, статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття),

Норму статті 60 СК України застосовано правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Аналогічних висновків дійшов ВСУ у своїх Постановах №6-612цс15 від 01.07.2015 р., №6-846цс16 від 12.10.2016 р. та №6-399цс17 від 05.04.2017 року.

У пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" зазначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Таким чином, посилання відповідача на те, що спірну квартиру придбано нею за власні кошти, підтверджується належними та допустимими доказами у справі.

Зокрема, відповідач надала суду копію свідоцтва про право власності на житло від 24 травня 1994 року, згідно змісту якого вбачається, що ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності по 1/4 кожному належала квартира в АДРЕСА_2. Дане житло було набуте в порядку безоплатної приватизації за розпорядженням керівника органу приватизації від 20 травня 1994 року за №7220, копію договору купівлі - продажу співвласниками квартири в АДРЕСА_2 загальною площею 56, 9 кв.м., від 30 жовтня 2013 року, посвідченого нотаріально в реєстрі за№4924, за 275 020 гривень, відомостями про отримані доходи ОСОБА_4 та ОСОБА_2 за період 01 липня 2008 року по 31 грудня 2016 року, довідкою ТОВ «Коменерго Тернопіль» від 10 квітня 2017 року за №1358 про зареєстрованих осіб у квартирі по АДРЕСА_1; заявою брата відповідачки, засвідченою командиром роти забезпечення військової частини А4180, від 05.12.2017 року, згідно змісту котрої останній стверджує, що отримані від продажу його частки в квартирі в АДРЕСА_2 були ним передані сестрі ОСОБА_4 як матеріальна допомога для придбання їй житла; показами допитаної в судовому засіданні свідка ОСОБА_9,, котра показала, що є матір'ю відповідачки, її донька з зятем ОСОБА_2 проживали разом з сім'єю ОСОБА_9 до 2012 року, потім переїхали на орендовану квартиру, з наступним придбанням за договором купівлі - продажу квартири по АДРЕСА_1 в 2013 році. При цьому останню квартиру було куплено за гроші, отримані тижнем раніше від реалізації квартири в АДРЕСА_2, котра належала на прав спільної сумісної власності свідку, доньці, чоловіку ОСОБА_8 та брату відповідачки ОСОБА_10, і переданими не невідплатній основі в наступному, як матеріальна допомога, доньці ОСОБА_4 на придбання житла.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, враховуючи наведені обставини, із врахуванням наданих відповідачем ОСОБА_4 доказів, з урахуванням того, що ОСОБА_4 до 2016 року отримувала лише соціальні виплати на народження дитини, витребуваних судом відомостей про майновий стан позивача ОСОБА_2 котрий згідно даних ДФС за період з 2010 по 2014 рік отримав дохід лише в розмірі 47 487 гривень нарахованої заробітної плати, яка водночас є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2, та співставивши дати і період реалізації сім'єю ОСОБА_8 квартири по АДРЕСА_2 і придбання квартири сім'єю ОСОБА_2 по АДРЕСА_1, суми від продажу квартири 264 000 гривень й в наступному через тиждень сплачену за іншу квартиру суму в розмірі 275 020 гривень, суд першої інстанції вірно дійшов до висновку, що за відстуності інших джерел доходів, спірну квартиру подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 набуло за кошти, отримані сім'єю ОСОБА_8 від реалізації квартири по АДРЕСА_2, переданими як безоплатна матеріальна допомога доньці ОСОБА_4 на придбання житла.

Посилання позивача на те, що спірне житло було придбано за спільні кошти посилаючись на обставини, які були ним наведені в суді першої інстанції не доводять, що придбання майна відбулося саме за спільні кошти подружжя. Дані обставини відповідачка заперечувала та пояснила, що зароблені позивачем кошти були спрямовані на прожиття, оплату комунальних послуг, забезпечення дитини та інші побутові потреби.

З наданої позивачем боргової розписки, вбачається, що ОСОБА_2 позичив у гр. ОСОБА_11 кошти у сумі 7000 доларів США на придбання квартири, під зобов'язання повернути гроші до 01 листопада 2017 року. Згідно змісту даної розписки не вбачається, що вона була укладена позивачем в інтересах сім'ї та створює будь які обов'язки для другого з подружжя. Оскільки, відповідач про існування такої розписки довідалася безпосередньо в суді першої інстанції, наприкінці закінчення судового розгляду справи, будь які дані в самій розписці про те, що відповідач з нею ознайомлена та погоджується відсутні.

Так, досліджуючи дану боргову розписку та її правову природу суд апеляційної інстанції вважає, що наявність даної розписки свідчить лише про зобов'язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_11 щодо повернення коштів, однак не може бути доказом того, що позивач позичив кошти саме для сімейних потреб.

Частина 4 ст.65 СК встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Не заслуговують до уваги доводи позивача, що продавши автомобіль Мерседес-Спринтер, за який він отримав 80000 грн., ним було вкладено дані кошти у придбання спірної квартири, оскільки як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідно до чинного законодавства, довіреність на право розпорядження транспортним засобом, не є правочином про оплатне відчуження майна з метою отримання доходу.

Європейський суд з прав людини зазначає, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Звертаючись із позовом до суду, позивач зазначав, що спірне майно придбане за час шлюбу, без наведення конкретних доказів, які б підтверджували його особистий внесок у покупку даного майна.

Відповідач ОСОБА_4 скористалася своїм правом доказування та надала суду докази, які обґрунтовано підтверджують, яким чином та за чиї кошти було придбане спірне майно. Відповідно до ч.1, ч.2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У відповідності до ч.3 ст.12,ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущення. У відповідності до ч.1ст.76, ч.1 ст. 77 ЦПК Країни, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування Допустимість доказів, у розумінні вимог ст. 78 ЦПК України , означає, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.) У відповідності до ч.2 ст 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Наведені в апеляційній скарзі доводи висновків судів першої інстанції не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів.

Таким чином, судом першої інстанції вірно зроблені висновки, що хоча й спірна квартира була придбана у період шлюбу, однак за особисті кошти відповідачки, а тому не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю ОСОБА_4

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції правильно встановив характер правовідносин між сторонами у справі та обґрунтовано застосував норми статей матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, а тому наявні підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 29 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова Апеляційного суду Тернопільської області набирає законної сили з моменту прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту даної постанови.

День складання повного тексту постанови - 27 березня 2018 року.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Б.І. Сташків